Решение № 138534685, 16.07.2026, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/3490/26

Провадження № 2/209/2504/26

РІШЕННЯ

Іменем України

16 липня 2026 року м. Кам`янське

Дніпровський районний суд міста Кам`янського Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Шендрика К.Л.,

за участі секретаря Драгунцевої С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕА ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за договором № 1563462 від 18 квітня 2024 року в розмірі 63450 грн. та судові витрати в розмірі 2662,40 грн.

На обґрунтування позову зазначено, що 18 квітня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та відповідачем було укладено договір про надання споживчого кредиту № 1563462, у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи, із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, направленого на його номер мобільного телефону. Відповідно до умов договору відповідачу був наданий кредит в розмірі 6000 грн., шляхом перерахування коштів на його банківську картку № НОМЕР_1 , який він зобов`язався повернути та сплатити проценти за користування кредитом. 15 липня 2025 року між TOB «Слон Кредит» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 01.02-23/25, відповідно до якого ТОВ «Слон Кредит» відступило на користь ТОВ «СВЕА ФІНАНС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 1563462 від 18 квітня 2024 року у розмірі 63450 грн., з яких: 6000 грн. - заборгованість за сумою кредиту, 54450 грн. - заборгованість по відсотках, 3000 грн. - пеня, штраф.

15 червня 2026 року було відкрито провадження у вказаній цивільній справі і призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На підставі ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд ухвалив розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

В порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що 18 квітня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та відповідачем було укладено договір про надання споживчого кредиту № 1563462, який було підписано електронним підписом відповідача, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора Н950, надісланого на номер його мобільного телефону НОМЕР_2 , відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 6000 грн., шляхом безготівкового перерахування коштів на карту позичальника № НОМЕР_1 , на строк 365 днів та зобов`язався повернути кредитні кошти і сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 2,5 % в день за стандартною процентною ставкою та в розмірі 1,5 % в день за зниженою процентною ставкою, яка може застосовуватись в окремих випадках. Ці обставини підтверджуються копією договору з додатками, паспортом споживчого кредиту, заявою-анкетою, інформаційним повідомленням, довідкою щодо інформаційної взаємодії, правилами надання коштів, листом про перерахування коштів (у електронному вигляді).

Відповідач належним чином не виконував зобов`язання за договором № 1563462 від 18 квітня 2024 року, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість перед ТОВ «Слон Кредит», яка станом на 15 липня 2025 року становила 63450 грн., з яких: 6000 грн. - заборгованість за сумою кредиту, 54450 грн. - заборгованість по відсотках, 3000 грн. - пеня, штраф, що підтверджується розрахунком заборгованості (у електронному вигляді).

15 липня 2025 року ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» уклали договір факторингу № 01.02-23/25, відповідно до якого ТОВ «СВЕА ФІНАНС» набуло право грошової вимоги, в тому числі до відповідача за договором № 1563462 від 18 квітня 2024 року в розмірі 63450 грн. Ці обставини підтверджуються копією договору факторингу, реєстром боржників, платіжною інструкцією (у електронному вигляді).

Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Свобода договору закріплена у статтях 6 і 627 ЦК України, відповідно до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. ч. 2-4 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).

За змістом ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Положення статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію").

При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Аналогічні за змістом висновки, викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема постанові від 12 січня 2021 по справі № 524/5556/19, від 09 вересня 2020 року по справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року по справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року по справі № 127/33824/19 тощо.

Отже, як вбачається з кредитного договору, між сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов договору, який оформлений сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 345/3085/19.

Відповідно до правового висновку викладеного в Постанові Касаційного Цивільного Суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2022 рок у справі № 756/6038/20, незгода позичальника з умовами та особливостями кредитування, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання, не є підставою для визнання умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства.

Згідно ч. 2 ст. 615 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі ст. 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно ч. 1 ст. 1080 ЦК України, договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Проаналізувавши встановлені обставини по справі, суд приходить до висновку, що укладений договір № 1563462 від 18 квітня 2024 року та договір факторингу відповідають вимогам закону, зобов`язання по зазначеному договору відповідачем у встановлений строк не виконані, сума заборгованості за основним зобов`язанням в розмірі 6000 грн. підтверджена документально, тому підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Що стосується заборгованості за відсотками в розмірі 54450 грн., то слід зазначити наступне.

Нарахування процентів за користування кредитними коштами, виданими в рамках кредитних договорів, здійснювалося в межах строку користування кредитом, враховуючи вимоги чинного законодавства та на підставі умов договорів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

Нараховані та пред`явлені до стягнення відсотки за весь період кредитування становлять 54450 грн., що більш ніж у дев`ять разів перевищує розмір заборгованості за основною сумою кредиту.

Суд вважає, що дані умови договору є непропорційно високими, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику, суперечить нормам ЗУ «Про захист прав споживачів», що підтверджується правовими висновками Верховного Суду, які викладені в постановах № 132/1006/19 від 07 жовтня 2020 року, № 910/719/19 від 19 травня 2020 року та № 363/1834/17 від 13 липня 2022 року та № 910/12876/19 від 01 червня 2021 року.

З огляду на вказане, суд вважає, що вимоги ТОВ «СВЕА ФІНАНС» про стягнення з відповідача процентів у відповідності до умов договору підлягають частковому задоволенню в сумі 7000 грн., оскільки вказана сума буде справедливою та співмірною, з огляду на суму основного боргу.

Що стосується пені, штрафів в розмірі 3000 грн., слід зазначити наступне.

Згідно з п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022 введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і триває на цей час.

Враховуючи, що строк дії таких обмежень триває включно з 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, тож підстави для нарахування та стягнення з відповідача пені, штрафів відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких згідно п. 1 ч. 3 цієї статті віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 3, 12, 76, 78, 141, 247, 263-265, 274, 279, 354, 430 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕА ФІНАНС" (ЄДРПОУ 37616221, місцезнаходження за адресою: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення кредитної заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕА ФІНАНС" заборгованість за договором № 1563462 від 18 квітня 2024 року у розмірі 13000 (тринадцять тисяч) гривень, яка складається з: 6000 грн. - заборгованість за сумою кредиту, 7000 грн. - заборгованість по відсотках.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СВЕА ФІНАНС" судові витрати на плату судового збору в розмірі 545 (п`ятсот сорок п`ять) гривень 49 копійок.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцяти денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя К.Л. Шендрик