Решение № 138385334, 10.06.2026, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/97/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2026 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі

головуючої судді Левицької Я.К.,

секретаря судового засідання Новіцької О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ілюхіна Оксана Петрівна, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності в порядку спадкування за законом,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року через підсистему «Електронний суд» до суду з позовною заявою звернулась ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Короля І.П., у якому просила: встановити факт проживання її однією сім`єю з ОСОБА_2 , 1956 року народження, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 2002 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за нею право власності на 24/100 часток квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що з вересня 2002 року і до дня смерті ОСОБА_2 вона постійно проживала разом з ним у вказаній квартирі, вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільно несли витрати на утримання житла, оплату житлово-комунальних послуг, придбання продуктів харчування, меблів, побутової техніки, здійснювали ремонт житла, спільно проводили дозвілля та відпочинок, піклувалися одне про одного, а в колі сусідів, друзів та знайомих сприймалися як подружжя.

Позивач зазначала, що з 2018 року стан здоров`я ОСОБА_2 істотно погіршився: він двічі перебував на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні клінічної лікарні № 16 Подільського району міста Києва (з 05 червня 2018 року по 14 червня 2018 року та з 05 жовтня 2018 року по 17 жовтня 2018 року) з діагнозом «стан після гострого порушення мозкового кровообігу, інсульт-гематома правої півкулі мозочка, гіпертонічна хвороба ІІІ ступеня, ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз», а рішенням медико-соціальної експертної комісії від 10 липня 2018 року йому довічно встановлено другу групу інвалідності. З цього часу він потребував стороннього догляду, який фактично здійснювала саме позивач: вона забезпечувала побутовий догляд, приготування їжі, приймання лікарських засобів, придбання медичних препаратів, супроводжувала спадкодавця на медичні огляди та була зазначена ним у декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, № 0001-39АК-0Е00 як довірена особа для повідомлення у разі настання екстреного випадку.

Позивач також зазначила, що розмір пенсії ОСОБА_2 становив 3 952,79 грн на місяць, чого об`єктивно не вистачало на оплату житлово-комунальних послуг, харчування та лікування, а тому утримання спільного домогосподарства значною мірою забезпечувалося за її рахунок. ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після його смерті саме позивач організувала та оплатила поховання, вартість якого перевищила розмір отриманої допомоги на поховання у сумі 7 905,58 грн.

На день смерті померлий був власником 24/100 часток квартири АДРЕСА_1 . Вказана частка належала йому на підставі договору купівлі-продажу від 02.09.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л.С., зареєстрованого за № 4291.

Правовою підставою позову позивач визначила частину другу статті 3 Сімейного кодексу України, статті 392, 1216, 1217, 1258, 1264, частину третю статті 1268 Цивільного кодексу України, посилаючись на те, що постановою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ілюхіної О.П. від 27 серпня 2025 року їй відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину - з мотивів невходження до кола спадкоємців, із роз`ясненням права на звернення до суду для встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. У зв`язку з наведеним, позивач звернулась до суду.

Ухвалою суду від 09 січня 2026 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 27 січня 2026 року відкрито провадження у справі, вирішено проводити її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

11 лютого 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву. У прохальній частині відзиву відповідач просив у задоволенні вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу відмовити, судові витрати покласти на позивача, а справу розглядати за відсутності представника відповідача. Заперечення проти позову відповідач обґрунтував тим, що позовні вимоги є безпідставними та недоведеними і спрямовані на штучне створення правового статусу члена сім`ї спадкодавця з єдиною метою - набуття права на спадщину. Відповідач із посиланням на статтю 1277 Цивільного кодексу України вказав, що у разі відсутності спадкоємців майно переходить у комунальну власність територіальної громади, а тому визнав себе належним відповідачем у справі. Також, для визнання особи спадкоємцем четвертої черги за статтею 1264 Цивільного кодексу України необхідно довести сукупність обставин: проживання однією сім`єю не менше п`яти років до дня смерті, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та наявність взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю; про існування сім`ї може свідчити саме сукупність цих обставин, а не окремі факти. При цьому, позивач посилається виключно на свідчення свідків, твердження про спільне проживання та твердження про догляд за хворим, тоді як об`єктивні докази -спільна реєстрація місця проживання, спільні витрати, рахунки, договори, спільне майно, фінансові зобов`язання, документи, що підтверджують ведення спільного господарства, у справі відсутні. Також, сам по собі факт догляду за особою, допомоги у побуті або проживання разом не є доказом існування сім`ї у розумінні статті 3 Сімейного кодексу України, оскільки такі відносини можуть мати характер дружніх, сусідських, побутових і не свідчать про наявність взаємних прав та обов`язків подружжя. Свідчення свідків мають оціночний та суб`єктивний характер і не можуть бути достатніми для встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю за відсутності письмових та матеріальних доказів спільного побуту. Представник відповідача зауважує, що звернення до суду після відмови нотаріуса свідчить про зловживання правом, оскільки фактично позивач просить суд створити для неї правовий статус члена сім`ї заднім числом.

Ухвалою суду від 31 березня 2026 року задоволено клопотанням представника позивача та витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ілюхіної О.П. належним чином засвідчену копію спадкової справи № 17/2025 від 28.05.2025 року, відкритої у зв`язку зі спадкуванням майна після смерті ОСОБА_2 .

07 квітня 2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив представника позивача, у якій зазначено, що доводи відповідача ґрунтуються на припущеннях, є вибірковою оцінкою окремих доказів без дослідження їх сукупності та не підтверджені жодним доказом. Наголосив, що звернення до суду відбулося безпосередньо після порушення права позивача - постановлення нотаріусом відмови у вчиненні нотаріальної дії, а до цього моменту підстав для судового захисту не існувало, тому твердження про зловживання правом є безпідставними. Просив доводи відзиву відхилити, а позов задовольнити у повному обсязі.

08 червня 2026 року до суду надійшло повідомлення від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Крім того, третя особа на виконання ухвали суду від 31 березня 2026 року надала витребувані документи.

04 травня 2026 року до суд надійшла заява представника позивача, в якій він просить закрити підготовче провадження у справі та перейти до судового розгляду. Також представник позивача уточнив прохальну частину позовних вимог, а саме зазначив вважати вірним номер будинку АДРЕСА_2 , та просив судові витрати покласти на позивача. Просив здійснювати розгляд справи без його участі.

Ухвалою суду від 04 травня 2026 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує, просить позов задовольнити.

Відповідач та третя особа у судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступного висновку.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець села Дружня Бородянського району Київської області, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . Відповідно до статті 1220 Цивільного кодексу України часом відкриття спадщини є день смерті особи, тобто ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На день смерті ОСОБА_2 на праві приватної власності належали 24/100 часток квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 02 вересня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л.С. та зареєстрованого в реєстрі за № 4291. Наявність зареєстрованого речового права підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 23828669. Ці обставини учасниками справи не оспорюються та відповідно до частини першої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України доказуванню не підлягають.

За матеріалами спадкової справи спадкодавець був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідно до статті 1221 Цивільного кодексу України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, тобто Подільський район міста Києва.

Як вбачається з матеріалів справи з лютого 2008 року і до дня смерті спадкодавця позивач ОСОБА_1 постійно фактично проживала разом із ним за адресою: АДРЕСА_3 , зберігала у цьому житлі переважну більшість своїх речей, у тому числі щоденного побутового вжитку, і сприймала це місце як своє основне місце проживання. Обставини проживання сторін за цією адресою у період з 02 вересня 2002 року по 12 лютого 2008 року належними та допустимими доказами не підтверджені, а тому судом не встановлюються.

Разом з позивачем та спадкодавцем у зазначеній квартирі проживала донька позивача- ОСОБА_3 , яка не є спільною дитиною позивача та спадкодавця. За твердженнями позивача, спадкодавець проти її проживання не заперечував та ставився до неї як до члена родини.

Протягом усього періоду спільного проживання позивач і спадкодавець вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільно несли витрати на оплату житлово-комунальних послуг, харчування, лікування, придбання предметів побутового призначення, здійснювали ремонт та облаштування житла.

З 2018 року стан здоров`я спадкодавця істотно погіршився. Він двічі перебував на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні, що підтверджується виписками з історій хвороби № 2249 та № 3742. Крім того, довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0972729 підтверджено встановлення ОСОБА_2 10 липня 2018 року другої групи інвалідності довічно. Починаючи з цього часу спадкодавець потребував стороннього догляду, який фактично здійснювала позивач, доказів протилежного матеріали справи не містять.

У декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, № 0001-39АК-0Е00 спадкодавцем власноручно зазначено позивача як довірену особу для повідомлення у разі настання екстреного випадку із зазначенням номера її засобу зв`язку.

Розмір пенсійних виплат спадкодавця становив 3 952,79 грн на місяць, що підтверджується відповіддю Головного управління Пенсійного фонду України на адвокатський запит від 26 серпня 2025 року № 2600-0202-8/152354 та копією пенсійного посвідчення. Зі співставлення цієї суми з наявними у матеріалах справи рахунками за спожиту електричну енергію та інші житлово-комунальні послуги за спірною квартирою суд установив, що самих лише доходів спадкодавця було об`єктивно недостатньо для покриття витрат на утримання житла, харчування та лікування.

Витрати на поховання спадкодавця понесені позивачем, що підтверджується видатковими накладними від 21 лютого 2025 року та фіскальними чеками. Допомогу на поховання у сумі 7 905,58 грн виплачено 03 березня 2025 року саме позивачу, що підтверджується квитанцією та розпискою-повідомленням № 2305.

Шлюб між позивачем та спадкодавцем зареєстрований не був. Заповіту спадкодавець не складав, що зазначено у постанові приватного нотаріуса від 27 серпня 2025 року та підтверджується матеріалами спадкової справи.

Також встановлено, що 28 травня 2025 року о 17 год. 00 хв. до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ілюхіної О.П. надійшла заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , зареєстрована за № 47, на підставі якої заведено спадкову справу № 17/2025. У заяві позивач зазначила, що перебувала зі спадкодавцем у фактичних шлюбних стосунках, прямо заявила про прийняття спадщини та просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом. Заява подана 28 травня 2025 року, тобто в межах шестимісячного строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України, який спливав 19 серпня 2025 року. У заяві позивач повідомила нотаріусу, що спадкоємцем за законом, крім неї, є дочка спадкодавця, що батьки спадкодавця померли до його смерті та що інших спадкоємців, передбачених законом, у тому числі осіб, які мають право на обов`язкову частку за статтею 1241 Цивільного кодексу України, немає.

За матеріалами витребуваної судом за клопотанням позивача спадкової справи № 17/2025 спадкоємцем першої черги за законом є дочка спадкодавця.

Зі змісту постанови приватного нотаріуса від 27 серпня 2025 року та матеріалів спадкової справи вбачається, що дочка померлого заяву про прийняття спадщини чи про відмову від права на спадкування не подавала та пропустила строки на подачу таких заяв. Відомостей про звернення будь-яких інших осіб із заявами про прийняття спадщини матеріали спадкової справи також не містять.

27 серпня 2025 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ілюхіною О.П. за вихідним № 36/02-31 постановлено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 . Відмову мотивовано тим, що за статтями 1261-1265 Цивільного кодексу України позивач не входить до кола спадкоємців за законом, а факт проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини відповідними документами не доведений; заповіту спадкодавець не складав. Постановою роз`яснено право позивача звернутися до суду для встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю згідно зі статтею 1264 Цивільного кодексу України та встановлення черги спадкування.

Змістом спірних правовідносин є встановлення юридичного факту проживання позивача та спадкодавця однією сім`єю без реєстрації шлюбу, з яким закон пов`язує виникнення у позивача права на спадкування у четверту чергу, та як наслідок - визнання за нею права власності на спадкове майно.

Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з пунктом 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство; ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц сформулювала висновок, згідно з яким встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом сукупності таких обставин: спільного проживання, тобто постійного фактичного мешкання за однією адресою зі збереженням у житлі переважної більшості своїх речей та сприйняттям цього місця як основного; спільного побуту, тобто ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету і витрат, придбання майна для спільного користування, спільної участі в утриманні житла та його ремонті, спільного харчування, взаємного піклування; а також взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність зазначених усталених обставин та відносин.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 роз`яснив, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України, про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

У постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 Верховний Суд зазначив, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини, а для встановлення відповідного факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. У постанові від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16 наведено орієнтовний перелік належних і допустимих доказів проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, до яких віднесено, зокрема, довідки з місця проживання, показання свідків, докази спільного придбання майна, квитанції, заяви та анкети, з яких вбачається, що особи вважали себе чоловіком і дружиною та піклувалися одне про одного. Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2025 року у справі № 177/1278/21.

Застосовуючи наведені висновки до встановлених у справі обставин, суд встановив, що матеріалами справи підтверджено спільне проживання позивача та спадкодавця за 2008-2020 роки. Також, спільний побут підтверджується оформленням позивачем на своє ім`я договірних відносин щодо забезпечення квартири житлово-комунальними послугами, участю в оплаті таких послуг, спільним несенням витрат на харчування, лікування та утримання житла, що додатково підтверджується співвідношенням розміру пенсії спадкодавця з обсягом фактичних видатків домогосподарства. Взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, підтверджуються визначенням спадкодавцем позивача як довіреної особи у медичній декларації, фактичним здійсненням нею постійного догляду за спадкодавцем після встановлення йому другої групи інвалідності, несенням витрат на його лікування, а після смерті - на поховання.

Разом з тим, позивач просила встановити відповідний факт за період з 2002 року, посилаючись на дату набуття спадкодавцем права власності на частку у квартирі. Проте сам по собі факт придбання спадкодавцем житла не свідчить про вселення до нього позивача, а інших доказів на підтвердження спільного проживання у 2002-2007 роках матеріали справи не містять.

При цьому, вирішуючи питання про допустимість нотаріально засвідчених заяв ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 11 листопада 2025 року суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (стаття 77 цього Кодексу); достовірними - докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79); достатніми - докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи (стаття 80). Згідно зі статтею 89 цього Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили.

За змістом статей 92, 93 ЦПК України показання свідка є усним повідомленням особи про відомі їй обставини, які мають значення для справи, і надаються безпосередньо в судовому засіданні; надання показань у письмовій формі допускається виключно за ухвалою суду та за встановленою процесуальним законом формою, обов`язковим елементом якої є попередження свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання. Нотаріальне посвідчення справжності підпису на заяві засвідчує лише те, що підпис учинено певною особою, і не підтверджує достовірності викладених у ній відомостей.

Оскільки зазначені особи в судовому засіданні не допитувалися, про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України не попереджалися, а учасники справи були позбавлені можливості поставити їм запитання, подані заяви не є показаннями свідків у розумінні Цивільного процесуального кодексу України та не можуть бути покладені в основу судового рішення. Суд визнає їх недопустимими доказами і при вирішенні справи до уваги не бере

З огляду на це суд встановлює факт проживання однією сім`єю за період з 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . Цей період перевищує п`ятирічний строк, з яким стаття 1264 Цивільного кодексу України пов`язує виникнення права на спадкування у четверту чергу. Отже, звуження встановленого періоду порівняно із заявленим у позові не впливає на можливість задоволення похідної вимоги про визнання права власності, проте зумовлює часткову відмову у задоволенні вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в частині періоду з 2002 року по 2008 рік.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно зі статтею 1217 цього Кодексу спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Оскільки заповіту спадкодавець не складав, спадкування після його смерті здійснюється за законом.

За статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.

Згідно з ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Відповідно до частини першої статті 1272 цього Кодексу спадкоємець, який не подав заяву про прийняття спадщини у встановлений строк, вважається таким, що не прийняв її.

У даному випадку спадкоємцем першої черги за законом (стаття 1261 ЦК України) є дочка спадкодавця. Строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 1270 Цивільного кодексу України, сплив 19 серпня 2025 року.

Суд бере до уваги те, що факт неподання дочкою спадкодавця заяви про прийняття спадщини або про відмову від права на спадкування та пропуску відповідних строків визначений приватним нотаріусом у постанові від 27 серпня 2025 року № 36/02-31 і підтверджується матеріалами спадкової справи № 17/2025.

Доказів подання позову про визначення додаткового строку для подання такої заяви спадкоємцем першої черги за законом матеріали справи не містять.

Спадкоємців другої та третьої черг (статті 1262, 1263 Цивільного кодексу України), які прийняли спадщину, судом не встановлено, відповідних заяв спадкова справа не містить.

Згідно зі статтею 1264 Цивільного кодексу України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. З огляду на встановлені судом обставини позивач належить до кола таких осіб.

Позивач подала заяву про прийняття спадщини 28 травня 2025 року, тобто до спливу строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, така заява зареєстрована за № 47 і саме на її підставі приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ілюхіною О.П. заведено спадкову справу № 17/2025.

Незалежно від цього позивач вважається такою, що прийняла спадщину, і в силу частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України, за якою спадкоємець, що постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. При цьому, заяви про відмову від прийняття спадщини позивач не подавала.

Та обставина, що на момент подання заяви позивач не мала підтвердженого статусу спадкоємця, не позбавляє цю заяву юридичного значення: вона є волевиявленням, вчиненим у межах строку, а встановлення судом факту проживання однією сім`єю усуває перешкоду, з якою нотаріус пов`язав відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позивач позбавлена можливості оформити спадкові права в позасудовому порядку, оскільки постановою приватного нотаріуса від 27 серпня 2025 року № 36/02-31 їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину. Відповідач у відзиві право позивача на спадкове майно не визнає. За таких обставин обраний позивачем спосіб захисту відповідає змісту порушеного права та є ефективним у розумінні статті 5 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки його застосування призводить до відновлення становища позивача та є достатнім для державної реєстрації її речового права.

Оскільки судом установлено факт проживання позивача зі спадкодавцем однією сім`єю понад п`ять років до часу відкриття спадщини, відсутність спадкоємців попередніх черг, які прийняли спадщину, а також прийняття позивачем спадщини в силу частини третьої статті 1268 Цивільного кодексу України, вимога про визнання за нею права власності на 24/100 часток спірної квартири в порядку спадкування за законом є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, зокрема у частині вимоги про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю, як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу протягом більше п`яти років, а саме з 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 та у частині вимоги про визнання права власності на 24/100 часток спірної квартири в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 .

Керуючись ст. 1-18, 76-89, 141, 263-265, 267, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ілюхіна Оксана Петрівна, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за період з 2008 року по 19 лютого 2025 року.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 24/100 часток квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ;

Відповідач - Київська міська рада, місцезнаходження: 01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36, ЄДРПОУ 22883141;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ілюхіна Оксана Петрівна, адреса: АДРЕСА_6 .

Суддя Я.К. Левицька