Постановление суда № 138095564, 06.07.2026, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/16430/13-ц

УХВАЛА

06 липня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Кучиної Н.Г.,

секретар судового засідання Корпесьо В.Р.,

з участю представника скаржника ОСОБА_1

представника заінтересованої особи Гаврилюк О.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_2 на дії державного виконавця, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі Скаржник, ОСОБА_2 ) звернувся до Рівненського міського суду із скаргою в якій просив зобов`язати відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт, накладений на підставі постанови серія та номер: 42172670, виданої 04.03.2014 відділом державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції, номер запису про обтяження 4880306.

В обгрунтування поданої скарги скаржником зазначено, що про наявність арешту майна йому стало відомо під час укладення договору оренди належної йому земельної ділянки від державного реєстратора.

У зв`язку з цим ОСОБА_2 звернувся з заявою від 31.03.2026 про зняття арешту з майна до відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі Відділ ДВС).

Листом від 01.04.2026 № 87730 відділ ДВС повідомив скаржника, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 42172670 з виконання виконавчого листа

№ 569/16430/13-ц виданого 27.01.2014 Рівненським міським судом про стягнення із солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту в сумі 628521,63 грн. заборгованості за кредитом, 60017,81 грн. заборгованості за процентами та 200 грн. пені, що разом становить 688739,44 грн., 3441 грн. сплаченого судового збору, для забезпечення виконання якого 04.03.2014 державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та накладено обтяження на все майно, що належить на праві приватної власності боржнику.

Даним листом скаржнику повідомлено, що виконавче провадження

№ 42172670 завершене 24.06.2014 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

На звернення ОСОБА_2 відділ Державної виконавчої служби в місті Рівному повідомив, що підстави для зняття арешту з майна (коштів) боржника, що визначені ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» відсутні, а також роз`яснив, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Скаржник зазначає, що вказаний лист був отриманий ним особисто 01.04.2026, тому строк звернення до суду зі скаргою станом на день подачі скарги (07.04.2026) не пропущений.

Покликаючись на пропуск стягувачем строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, на реорганізацію стягувача та відсутність претензій з боку АТ «Альфа-Банк» (змінено назву на АТ «Сенс Банк»), який є правонаступником ПАТ «Уксоцбанк», порушення його права власності, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 Скаржник просить суд зняти арешт з його майна, як такий, що є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

23.04.2026 третьою особою АТ «Сенс Банк» (далі - Банк) подано пояснення третьої особи в яких Банк заперечив в задоволенні скарги посилаючись на те, що виконавче провадження було не закінчене, а повернуте без виконання, що не є підставою для зняття арешту з майна боржника. Вказує, що повернення виконавчого документа стягувачу не позбавляє його права повторно пред`явити цей виконавчий документ до виконання, про невиконання судового рішення і про пропуск строку подання скарги до суду.

29.04.2026 від представника скаржника адвоката Якобчука П. О. надійшли додаткові пояснення у справі, в яких зазначається, що банк не звертався до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження у зв`язку з чим не набув статусу стягувача, а відтак доводи АТ «Сенс Банк» не можуть бути враховані судом.

22.05.2026 до суду надійшли письмові пояснення від адвоката Якобчука П. О., в яких представник скаржника вказує, що звернення ОСОБА_2 до суду зумовлене необхідністю відновлення його права користування, володіння та розпорядження його майном, яке було обмежене внаслідок примусового виконання судового рішення. Також представник скаржника зазначає про неможливість поновлення строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з неповажністю причин пропуску цього строку. Вказує, що накладений арешт втратив свою процесуальну мету, адже не забезпечує виконання жодного судового рішення. Водночас, у письмових поясненнях представник скаржника зазначає про невизначеність кредитора у зобов`язанні та відсутність можливості безпечно виконати зобов`язання.

Ухвалою Рівненського міського суду від 04.06.2026 клопотання представника скаржника адвоката Якобчука Павла Олександровича про витребування доказів у цивільній справі за скаргою ОСОБА_2 на дії державного виконавця задоволено.

Витребувано у АТ «СЕНС БАНК» (код ЄДРПОУ 23494714):

- копії документів, що доводять наявність заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «СЕНС БАНК» на підставі виконавчого листа № 569/16430/13-ц, виданого 27.01.2014 Рівненським міським судом про стягнення із солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту в сумі 628521,63 грн. заборгованості за кредитом, 60017,81 грн. заборгованості за процентами та 200 грн. пені, що разом становить 688739,44 грн., 3441 грн. сплаченого судового збору;

- інформацію щодо дій, що вчинялись ПАТ «СЕНС БАНК» з метою виконання виконавчого листа № 569/16430/13-ц, виданого 27.01.2014 Рівненським міським судом.

На виконання ухвали суду від 04.06.2026 банком надано інформацію зі змісту якої вбачається, що в матеріалах наглядової справи, яка була передана первинним кредитором, виконавчі листи відсутні, а також відсутні докази пред`явлення їх до виконання. З заявою про видачу дубліката виконавчих листів та поновлення строку пред`явлення до виконання кредитор АТ «Сенс Банк» не звертався. Інформація щодо дій, що вчинялись ПАТ «Укрсоцбанк» з метою виконання виконавчого листа № 569/16430/13-ц, виданого 27.01.2014 Рівненським міським судом в матеріалах наглядової справи відсутня.

Від Відділу ДВС письмові пояснення щодо скарги не надходили.

17.05.2026 до суду надійшла заява від представника АТ «Сенс Банк» Ременюк Т. О., в якій просить судове засідання провестиза відсутності представника та в задоволенні скарги відмовити.

Представник скаржника в судовому засіданні скаргу підтримав з підстав та мотивів, викладених у скарзі та поданих до суду письмових поясненнях і просив її задовольнити.

Представник відділу ДВС вирішення скарги по суті поклав на розсуд суду, зазначивши про відсутність на виконанні виконавчого провадження і відсутність повноважень щодо зняття арешту, та про те, що відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у всіх інших випадках арешт знімається за рішенням суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи в судовому зсіданні суд прийшов до такого висновку.

Щодо заявленого третьою особою АТ «Сенс Банк» клопотання про пропуск строку подачі скарги суд виходить з такого.

Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з пунктом «а» частини першої статті 449 ЦПК України скарга на рішення, дії або бездіяльність приватного виконавця може бути подана до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.

Скаржником направлено до відділу ДВС лист від 31.03.2026, в якому він просив повідомити підстави накладення арешту на його майно. Відповідь на вказаний лист отримана 01.04.2026, а до суду скаржник звернувся 07.04.2026, тобто в межах десятиденного строку, визначеного пунктом «а» частини першої статті 449 ЦПК України.

Поряд з цим, суд зазначає, що доказів ознайомлення скаржника з постановою про арешт майна боржника серія та номер: 42172670, виданою 04.03.2014 відділом державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції в інший час третьою особою, яка заявляє клопотання про пропуск строку звернення до суду, а також відділом ДВС не надано.

Позаяк наявними в матеріалах справи доказами не спростовано факт ознайомлення боржника з підставою накладення арешту на його майно лише 01.04.2026, суд відхиляє доводи представника АТ «Сенс Банк» про пропуск скаржником строку звернення до суду із скаргою про зняття арешту.

Судом встановлено, що на виконанні у відділі ДВС перебувало виконавче провадження № 42172670 з виконання виконавчого листа № 569/16430/13-ц виданого 27.01.2014 Рівненським міським судом про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором кредиту в сумі 628521,63 грн. заборгованості за кредитом, 60017,81 грн. заборгованості за процентами та 200 грн. пені, що разом становить 688739,44 грн., 3441 грн. сплаченого судового збору.

З метою забезпечення виконання вказаного виконавчого документа 04.03.2014 державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження якою накладено обтяження на все майно, що належить на праві приватної власності боржнику.

24.06.2014 виконавче провадження № 42172670 завершене на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» і як вбачається з долучених доказів виконавчий лист по справі № 569/16430/13-ц повторно на виконання до органів примусового виконання рішень не пред`являвся.

На виконання вимог ухвали суду від 04.06.2026 банком надано інформацію, що в матеріалах наглядової справи, яка була передана первинним кредитором, виконавчі листи відсутні, а також відсутні докази пред`явлення їх до виконання. З заявою про видачу дубліката виконавчих листів та поновлення строку пред`явлення до виконання кредитор АТ «Сенс Банк» не звертався. Інформація щодо дій, що вчинялись ПАТ «Укрсоцбанк» з метою виконання виконавчого листа № 569/16430/13-ц, виданого 27.01.2014 Рівненським міським судом в матеріалах наглядової справи відсутня.

Також судом витребовувались копії документів, що доводять наявність заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ «СЕНС БАНК» на підставі виконавчого листа № 569/16430/13-ц, виданого 27.01.2014 Рівненським міським судом. Проте копії таких документів суду не надані.

Наведене свідчить про те, що стягувач (кредитор)не може документально підтвердити та обґрунтувати суду наявність боргу, а також довести що ним вчинялись дії, спрямовані на виконання судового рішення.

Суд приймає до уваги твердження скаржника про відсутність правової визначеності щодо особи кредитора та належного стягувача у виконавчому провадженні, оскільки АТ «Укрсоцбанк» вибуло із зобов`язання в момент передачі всіх прав та обов`язків кредитора, однак АТ «Сенс Банк» не набуло статусу сторони виконавчого провадження, оскільки будь - які ухвали про заміну сторони відсутні.

Суд зауважує, що виконання цього зобов`язання задля досягнення мети щодо зняття арешту з майна боржника має бути здійснено шляхом сплати коштів на рахунок виконавчої служби, оскільки сплата таких коштів для АТ «Сенс Банк» не призведе до зняття арешту, так як банк, який не є стороною виконавчого провадження, не має правових підстав повідомляти виконавцю про факт сплати боргу.

Суд погоджується з твердження скаржника, що невизначеність особи кредитора виникла не з вини боржника, а внаслідок неналежного оформлення та підтвердження правонаступництва між юридичними особами, які заявляють права вимоги. До моменту належного встановлення судом безперервного переходу права вимоги боржник позбавлений можливості безпечно та добросовісно виконати зобов`язання.

Відповідно до ст. 517 Цивільного кодексу України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Скаржником в 2016 році набуто у власність земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину від 06.09.2016 року. В 2025 році ОСОБА_2 отримав спадщину та зареєстрував право власності на 2 (дві) земельні ділянки, яке виникло на підставі свідоцтв про право на спадщину від 22.05.2025.

Відсутність будь яких претензій з боку стягувача та наявність накладеного на майно арешту позбавляє ОСОБА_2 права розпоряджатись майном, яке він набув згідно з свідоцтвами про право на спадщину вже після накладення арешту (04.03.2014) та майже через 10 років після повернення виконавчого документа стягувачу (24.06.2014).

Це становить суттєве обмеження прав власника, оскільки відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), власнику належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Усе зазначене є основою для реалізації правового статусу власника. Накладене обтяження у вигляді арешту та заборони відчуження істотно звужує ці права, зокрема унеможливлює вільне розпорядження нерухомим майном.

Статтею 19 Конституції Українивстановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1ст.6 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-XIV(у редакції, чинній на день винесення постанови від 04.03.2014 року) державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Норма статті 41 Конституції України, положення якої кореспондуються із положеннями ст.ст.317,319,321 ЦК України, визначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною 1 ст.317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Положення ст.319 ЦК України передбачають, що власнику майна належить право володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном за власним розсудом, та вчиняти по відношенню до свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні ним права володіння та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Частиною 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» чітко визначений вичерпний перелік підстав для зняття виконавцем арешту з майна боржника.Жодна з підстав, передбачених ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» для зняття арешту з майна виконавцем у даній справі не встановлена.

Поряд із цим, ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено право суду зняти арешт з майна у всіх інших випадках.

До таких випадків, коли арешт знімається за рішенням суду, можна віднести обставини за яких виконавче провадження відсутнє (закінчене, завершене, знищене тощо), стягувач майнових претензій не має, а арешт майна боржника безпідставно триває довгий час.

Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 203/3435/21, від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19),від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св19).

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ N 5 від 03.06.2016 "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна" (надалі - Постанова N 5) позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до частини першої статті 56 Закону України "Про виконавче провадження", арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Схожі за змістом положення містились у статті 25 цього ж Закону у редакції, чинній на час накладення арешту на майно боржника.

Судом встановлено, що у даній справі накладений арешт на нерухоме майно ОСОБА_2 не забезпечує жодного реального виконання рішення, оскільки виконавчий документ повернуто стягувачу в 2014 році і кредитор не вчиняв дій щодо повторного пред`явлення до виконання цього виконавчого документа, що підтверджено ним в заяві про виконання ухвали суду від 04.07.2026.

Водночас застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), що підтверджує неодмінність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Тривалий безпідставний арешт майна скаржника порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовної діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у низці рішень наголошував, що будь-яке втручання у право власності має бути законним, переслідувати легітимну мету та бути пропорційним.

У справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» (SporrongandLonnroth v. Sweden, № 7151/75, 7152/75, 23 вересня 1982 року) ЄСПЛ визнав, що тривалі обмеження на розпорядження майном (заборона на будівництво та відчуження) без достатніх підстав і без можливості оскарження порушують баланс між суспільними інтересами та правами власника. Суд зазначив, що держава не може необґрунтовано обмежувати права власності, якщо це не виправдано суспільною необхідністю.

Аналогічний підхід застосовано у справі «Фрідріх проти Німеччини» (Frizen v. Germany, № 45707/99, 11 грудня 2003 року), де ЄСПЛ підкреслив, що тривалий арешт майна без чинного судового рішення чи виконавчого провадження є непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном.

ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля [рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited v. Ukraine)].

Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11 Верховний Суд зазначає, що суд апеляційної інстанції підставно врахував те, що наявність протягом тривалого часу (майже 10 років) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11 встановлено: «наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном».

Зазначений арешт майна ОСОБА_2 залишається чинним вже понад 12 років, при цьому виконавчий документ, на підставі якого був накладений арешт не перебуває на виконанні з 2014 року. Поряд з цим виконавче провадження щодо ОСОБА_2 є завершеним, з огляду на що арешти не можуть продовжувати існувати, оскільки відсутні самі матеріали проваджень як правова основа для подальшого обмеження прав власника.

Наведене дає підстави вважати, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу та неможливості поновлення виконавчого провадження у зв`язку із закінченням строків пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання, а як наслідок і неможливість подальшого виконання судового рішення в примусовому порядку, існування арешту, накладеного на майно боржника, втрачає свій сенс, оскільки будь-якого правового механізму реалізації досягнення мети, з якою було накладено арешт, забезпечення реального виконання судового рішення немає.

Збереження арешту, накладеного на майно боржника, за таких умов свідчить, що особа позбавляється можливості вільно розпоряджатися своїм майном (у тому числі майном, набутим після винесення державним виконавцем постанови про арешт майна) без існування для цього правової мети, оскільки сам факт існування арешту не призведе до реального поновлення прав кредитора. За таких обставин особа змушена нести надмірний індивідуальний тягар.

Оскільки виконавчий лист відсутній на виконанні з 2014 року, а докази пред`явлення його до виконання за останні 12 років відсутні, подальше збереження будь-яких обмежень (арештів) на майно боржника є непропорційним тягарем. Воно повністю нівелює сутність права власності боржника, перетворюючи тимчасовий захід забезпечення на довічне покарання через пасивність Банку.

Як встановлено судом, стосовно ОСОБА_2 відсутні відкриті виконавчі провадження, в яких він є боржником, матеріали завершеного виконавчого провадження, у якому був накладений арешт, не відновлювались, повторно на виконання виконавчий документ не пред`являвся. Разом з тим, наявність протягом 12 років не скасованого арешту на майно ОСОБА_2 , за умові відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача є невиправданим втручання у його право на мирне володіння майном.

За таких обставин вбачається порушення прав боржника, як власника майна, на користування та розпорядження таким майном у зв`язку з існуючим обтяженням майна у вигляді арешту.

Установивши порушення прав боржника, як власника майна, суд має відновити такі права керуючись положеннями ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає право суду зняти арешт з майна у всіх інших випадках.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, суд доходить висновку, що скарга підлягає задоволенню, шляхом зняття арешту судом, який був накладений постановою державного виконавця при здійсненні виконання судового рішення.

Керуючись ст. 10, 258 - 261, 353, 451 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Зобов`язати Відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт, накладений на підставі постанови серія та номер: 42172670, виданої 04.03.2014 Відділом державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції, номер запису про обтяження 4880306.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Скаржник - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Орган примусового виконання, бездіяльність якого оскаржується - Відділ державної виконавчої служби у місті Рівному Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ 35007146, адреса: вул. Замкова, 22-А, м. Рівне, 33028.

Заінтересована особа - Акціонерне товариство «Сенс Банк», код ЄДРПОУ 23494714, адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100.

Повне судове рішення складено 09.07.2026.

Суддя Н. Г. Кучина