Постановление суда № 138039775, 07.07.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/17169/23

Провадження №1-кп/522/1418/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2026 року Місто Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі колегії суддів:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю секретаря - ОСОБА_4

під час судового розгляду у кримінальних провадженнях №22023000000000847 від 18.08.2023, №12022164500000347 від 20.07.2022 року на підставі обвинувального акту стосовно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.111 КК України, ч.5 ст.27, ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурор ОСОБА_6

захисник - ОСОБА_7

обвинувачений- ОСОБА_5 ,

УСТАНОВИВ:

Приморським районним судом м.Одеси здійснюється судовий розгляд у кримінальному провадженні на підставі обвинувального акту стосовно ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.111 КК України, ч.5 ст.27, ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України.

Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого, посилаючись на те, що доведені під час досудового розслідування ризики не знизились та не відпали, а саме, що обвинувачений може переховуватися від суду, а також може продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується.

Захисник та обвинувачений заперечували проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу, посилаючись на його необґрунтованість та невідповідність вимогам КПКУ. Захисник зазначив, що у клопотанні прокурора не зазначено жодних підстав для продовження тримання під вартою обвинуваченого.

Суд, заслухавши думки учасників судового розгляду, приходить до висновку, що строк тримання обвинуваченого під вартою необхідно продовжити, виходячи з наступного.

У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.

Частиною 3 ст. 199 КПК України передбачено, що суд при продовженні строку тримання під вартою враховує обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання під вартою.

Відповідно до ч.5 ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Відповідно до практики ЄСПЛ, при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов`язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів, передбачених законом (правова позиція, викладена у п.80 рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»). Крім того, суд враховує положення ст.5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1)переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з`ясувати як всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу так і обставини, які вказують на можливість застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Фактично, суд повинен встановити, чи є запобіжний захід пропорційним для запобігання ризику або ризикам, на які вказує сторона обвинувачення, з метою захисту прав обвинуваченого та дотримання принципу верховенства права. Тримання під вартою вважається «позбавленням волі» в розумінні статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Метою цієї статті є захист від самовільного та необґрунтованого позбавлення волі. Тому, суд повинен всебічно оцінити обставини, на які посилаються сторона обвинувачення та сторона захисту.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.

Судом встановлено наступне.

ОСОБА_5 є уродженцем м.Бялоград Республіки Польща, громадянин України, має середню освіту, офіційно не працевлаштований, зареєстрований та мешкає у м.Одесі, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності.

Як вбачається із матеріалів справи, стороною обвинувачення ОСОБА_5 інкримінується вчинення в період воєнного стану, пов`язаного із повномасштабним вторгненням РФ, особливо-тяжкого злочину проти основ національної безпеки і оборони, який карається лише позбавленням волі на строк п`ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацію майна. Злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , передбачений ч. 2 ст.111 КК України, прямо посягає на основи національної безпеки України, при цьому, відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Відтак, посягання на суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність, обороноздатність, державну, економічну чи інформаційну безпеку України шляхом допомоги представникам іноземної держави в проведенні підривної діяльності проти України завдає безпрецедентної шкоди державі Україні та її обороноздатності в умовах введення на її території воєнного стану у зв`язку з відкритою повномасштабною збройною агресією російської федерації, підриває авторитет ЗСУ та інших військових формувань, утворених відповідно до закону, сприяє створенню хибного та негативного ставлення суспільства до праці працівників органів державної влади та створює сумніви у патріотичності та служінню народові України.

Крім того, на розгляду суду перебуває обвинувальний акт відносно ОСОБА_5 за ч.1, ч.4 ст. 358 ККУ.

З огляду на вищевказане, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 60 рішення ЄСПЛ «Боротюк проти України», суд вважає необхідним та виправданим продовження на даній стадії судового розгляду обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки застосування більш м`яких запобіжних заходів не буде достатнім для запобігання існуючим ризикам та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, що узгоджується з вимогами вказаних вище норм закону та правовими позиціями ЄСПЛ.

Зазначені обставини щодо особи обвинуваченого та тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання винуватим, поведінка під час інкримінованих злочинів та їх характер, дають підстави вважати, що запобігти вказаним ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів неможливо.

Ризики, передбачені ст.177 КПК України, які враховувались судом при продовженні обвинуваченому запобіжного заходу, на даний час не зменшились та продовжують існувати, а саме:

Перебуваючи на волі, обвинувачений ОСОБА_5 може:

1.Переховуватися від суду, оскільки обставини даного кримінального провадження, обвинувачення у тяжкого злочину, його суспільна небезпечність, тяжкість можливого покарання, дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_5 може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

Ризик, переховування ОСОБА_5 від суду, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, обґрунтований обставинами даного кримінального провадження, обвинувачення у особливо тяжкому злочині, його суспільна небезпечність, тяжкість можливого покарання, дають достатні підстави вважати, що ОСОБА_5 може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності, усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Крім того, суд враховує, що ОСОБА_5 офіційно не працевлаштований та не має постійних джерел прибутку.

Позиція ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 полягає в тому, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від суду.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».

Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Наразі судовий розгляд у справ триває, суд досліджує докази.

2. Обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення та продовжити протиправну діяльність. На наявність такого ризику вказує та обставина, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні декількох окремих кримінальних правопорушень та характер і обставини інкримінованого злочину, передбаченого ч.2 ст.111 КК України. Н

Зазначені обставини у їх сукупності , відповідно до ст. 177 КПК України, є підставою для продовження відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до положень ч.6 ст.176 КПКУ, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується лише запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою..

Все вищевикладене в сукупності свідчить, що продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 та обмеження його конституційних прав, у даному випадку, є виправданим з точки зору відповідного суспільного інтересу, що значно переважає інтереси однієї людини, і таким, що відповідає практиці ЄСПЛ.

Застосування до обвинуваченого більш м`яких запобіжних заходів неможливе, зважаючи на вказані ризики, особу обвинуваченого та характер злочину, у якому він обвинувачується. Більш м`які запобіжні заходи не здатні запобігти наявним у кримінальному провадженні ризикам, забезпечити належну поведінку обвинуваченого та виконання ним своїх процесуальних обов`язків.

Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не встановлено.

Суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_5 перебуває під вартою більше двох років, тому враховуючи рішення Конституційного суду України від 25.06.2019 року у справі №3-68/2018(3846/17, 2452/18, 3657/18, 347/19) та вимоги ст.183 КПК України, тому вважає за можливе визначити обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі, який буде достатнім для забезпечення виконання ним процесуальних обов`язків, з урахуванням вимог ст.182 КПК України, а саме:450 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з покладанням обов`язків, визначених ст.194 КПК України.

На підставі викладеного, суд, керуючись ст.ст.1-376 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу задовольнити частково.

Продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 , в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» до 05.09.2026 включно, з визначенням розміру застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_5 обов`язків, передбачених КПК України у розмірі 450 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у сумі 1497600 (один мільйон чотириста дев`яносто сім тисяч шістсот ) гривень.

Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу на рахунок ТУ ДСА України в Одеській області, призначенням платежу: застава за обвинуваченого ОСОБА_5 , провадження по справі №1-кп/522/1418/26.

Обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави.

У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України:

-прибувати до суду за першою вимогою;

-повідомляти суд про зміну свого місця проживання та роботи;

Строк дії ухвали про застосування запобіжного заходу закінчується 05.09.2026

Ухвала про продовження запобіжного заходу може бути оскаржена протягом п`яти днів до Одеського апеляційного суду.

Головуючий: ОСОБА_8

Суддя:

ОСОБА_9

07.07.26