Постановление суда № 137772055, 24.06.2026, Франківський районний суд м. Львова

461/3363/25

2/465/364/26

У Х В А Л А

підготовчого судового засідання

24.06.2026 м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Гулієвої М. І.,

за участі секретаря судових засідань Янковської С.Ю.

представника позивача - адвоката Ратич Х.О.

представника відповідачів- адвоката Воробйова Є.Л.

розглянувши у підготовчому засіданні в режимі відеоконференції в місті Львові заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Воробйова Є.Л. про закриття провадження у цивільній справі №461/3363/25 за позовом ОСОБА_2 до Громадської організації "Львівська група", ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, -

встановив:

Позивач звернувся в Галицький районний суд м. Львова з позовною заявою до Громадської організації "Львівська група" про захист честі, гідності та ділової репутації.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 29 квітня 2025 року справу передано на розгляд Франківського районного суду міста Львова.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 червня 2025 року, справу передано для розгляду судді Гулієвій М. І.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 16.06.2025 постановлено ухвалу про відкриття загального позовного провадження.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 16.07.2025 постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 27.02.2026 задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Владимирова Володимира Володимировича -суд повернувся до стадії підготовчого провадження, залучено в якості співвідповідача - ОСОБА_1 , призначено підготовче засідання та встановлено відповідні строки для вчинення процесуальних дій сторонами.

Ухвалою суду від 05.03.2026 заяву представника Громадської організації "Львівська група" адвоката Воробйова Є. Л. про відвід судді у цивільній справі №461/3363/25 визнано необґрунтованою, заяву про відвід судді передано до канцелярії Франківського районного суду м. Львова для визначення судді, який буде вирішувати питання про відвід у порядку, встановленому частиною першою ст.33 ЦПК України.

Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова Дзеньдзюри С.М. від 10.03.2026 у задоволенні заяви представника відповідача Громадської організації "Львівська група", адвоката Воробйова Є.Л. про відвід судді Гулієвої М.І. від розгляду цивільної справи № 461/3363/25 відмовлено.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 26.03.2026 у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Воробйова Євгена Леонідовича про залишення позову ОСОБА_2 до Громадської організації "Львівська група", ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації без розгляду відмовлено.

Однак, ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 26.03.2026, з урахуванням вимог ч.11 ст.187 ЦПК України, позовну заяву ОСОБА_2 до Громадської організації "Львівська група", ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації залишено без руху і надано позивачу строк 5 днів для усунення недоліків з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

У визначений судом строк представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Владимиров В.В. через систему "Електронний суд" подав заяву про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали суду від 26.03.2026.

Ухвалою суду від 04.05.2026 продовжено розгляд цивільної справи №465/3363/25, призначено підготовче засідання, запропоновано сторонам виконати процесуальні дії, передбачені на стадії підготовчого провадження, в порядку та строки, визначені ЦПК України.

У перерві між підготовчими засіданнями представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Воробйовим Є.Л. подано заяву про закриття провадження. Заяву мотивує тим, що інформація, яку просить спростувати позивач, безпосередньо стосується обставин, які є предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні. Фактичні обставини, які позивач просить визнати недостовірними, є предметом перевірки у кримінальному провадженні № 62023000000001002 від 14.11.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 3 ст. 197-1 КК України, ч. 2 ст. 364 КК України, ч. 3 ст. 209, ст. 368-5 КК України. Таким чином, заявлені позовні вимоги фактично спрямовані на оцінку обставин, що є предметом кримінального провадження, встановлення фактів, які мають бути встановлені в межах кримінального процесу, створення передумов для впливу на результати кримінального провадження. Відтак, просить на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України закрити провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Представник відповідачів у підготовчому засіданні просив клопотання про закриття провадження задоволити, надав аналогічні пояснення, викладеним у письмовій заяві.

У підготовчому судовому засіданні представниця позивача заперечила проти задоволення клопотання про закриття провадження у справі, зазначила, що такі підстави відсутні, оскільки представник відповідача намагається підмінити поняття"дифамація" поняттям "преюдиція",недослівно цитує ухвали слідчого судді, в яких викладено відповідні припущення органу досудового розслідування.Позов подано не для спростування матеріалів кримінального провадження,а для захисту репутації позивача від неправдивих публікацій в публічному просторі.Вважає,що представник відповідача маніпулює практикою Верховного Суду,так як постанови у справах №333/6816/17 та №760/16924/18 стосуються випадків коли позови про захист честі і гідності пред"являлись до правоохоронних органів з метою спростування інформації,викладеної в процесуальних документах.

Дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши думку учасників судового процесу, суд приходить до наступного.

Ч.3 ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб (п.3 ч.1 ст.43 ЦПК України).

В обгрунтування клопотання представник відповідача зазначає, що із матеріалів цивільної справи вбачається, що інформація, яку просить спростувати позивач, безпосередньо стосується обставин, які є предметом досудового розслідування у кримінальному провадженні,що вбачається з ухвали Личаківського районного суду м.Львова від 19.02.2024 у справі №463/819/24(провадження №1-кс/463/1104/24).

Відповідно до ч.3 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Статтею 15 ЦК України передбачено право на захист цивільних прав та інтересів, а стаття 16 ЦК України передбачає право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст.2 ЦПК України).

Ч.1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим.Такі позови не підлягають судовому розгляду.

Ст.2 КПК України визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ст.84 КПК України).

Відповідно до ч.2 ст.93 КПК України, сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок про те, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.

Судом встановлено, що предметом доказування в даній цивільній справі є інформація, поширена відповідачами щодо позивача в засобах масової інформації, позивач не ставить у позові питання щодо оцінки будь-яких доказів у кримінальному провадженні.

Доводи представника відповідачів є необґрунтованими, посилання на рішення Верховного Суду безпідставними, оскільки не стосуються даного предмета позову.

Стороною відповідача не доведено , що позивач звернувся з розглядуваним позовом з метою отримання судового рішення, яке матиме значення для розгляду кримінального провадження, яке перебуває на стадії досудового розслідування.

Окрім того, відповідно до ст.90 КПК України преюдиціальне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів у кримінальному процесі має не будь-яке рішення ,а лише рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги мають на меті захист особистих немайнових прав, таких, як честь, гідність та ділова репутація, не спрямовані на оцінку доказів, які підлягають дослідженню в інших справах,зокрема, кримінальних на предмет їх належності та допустимості, а тому є предметом аналізу на достовірність у цивільному процесі.

Посилання представника відповідача на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 30.06.20 у справі №333/6816/17 не є релевантним,так як предметом позову, що переглядався Великою Палатою Верховного Суду ,було визнання недостовірною інформації, що викладена у довідці, яка оцінювалась в якості доказу в рамках кримінального провадження і відповідно не могла бути предметом оцінки у цивільному процесі.

Аналогічно не може бути застосовано у даній справі правову позицію ,висловлену Верховним Судом 25.11.2020 у справі №760/16924/18 ,на яку посилається представник відповідача, оскільки у справі, що переглядалася позов був пред`явлений для спростування набуття позивачем статусу підозрюваного та спростування факту про повідомлення особи про підозру в кримінальному провадженні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі,якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відтак, враховуючи суть та суб`єктний склад спірних правовідносин, суд приходить до висновку про те, що даний спір має вирішуватися судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України, а тому в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України слід відмовити.

Приймаючи дане рішення, суд виходить з положень ч.2 ст.258 ЦПК України, відповідно до якої, процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

На підставі вище викладеного, керуючись ст..ст.2, 19, 255, 258 - 260 ЦПК України, -

постановив:

у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Воробйова Є.Л. про закриття провадження у цивільній справі №461/3363/25 за позовом ОСОБА_2 до Громадської організації "Львівська група", ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя М. І. Гулієва