Решение № 137751671, 26.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.06.2026Справа № 910/16130/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ"

до Київського фахового коледжу транспортної інфраструктури

про стягнення 167 825,58 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ" (далі - позивач) з позовом до Київського фахового коледжу транспортної інфраструктури (далі - відповідач) про стягнення 167 825,58 грн, з яких 134 890,02 грн - інфляційна складова боргу та 32 935,56 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 9015001 від 01.05.2001, де предметом Договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києві від 31.12.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

07.01.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2026 відкрито провадження у даній справі № 910/16130/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), а також встановлено строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій.

Копія вказаної ухвали суду доставлена до електронних кабінетів позивача та відповідача 12.01.2026 до 17 години та відповідно до приписів ст. 242 Господарського процесуального кодексу України вважається врученою учасникам справи 12.01.2026.

23.01.2026 через підсистему «Електронний суд», а в подальшому 02.02.2026 поштовим відправленням від відповідача надійшов відзив на позов.

10.02.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив.

Відповідач правом на подання заперечень не скористався.

Інших заяв та клопотань від учасників справи не надходило.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 202 ГПК України.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, пояснення у справі, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.05.2001 між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (перейменоване з 01.01.2019 в АТ «Київенерго» та з 09.08.2019 - в АТ«К.ЕНЕРГО») та Київським технікумом залізничного транспорту (перейменований у подальшому на Київський фаховий коледж транспортної інфраструктури) (далі - Абонент, Фаховий коледж) був укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 9015001, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених Договором.

Пунктами 2.3.1 та 2.3.2 Договору визначено, що Абонент зобов`язується дотримуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії, виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку № 4 до Договору.

Крім того, 22.02.2018 між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» та Державним вищим навчальним закладом «Київський коледж транспортної інфраструктури» укладено Договір № 9015001 про закупівлю послуг (теплова енергія у гарячій воді) за державні кошти, підпунктом 11.1 якого визначено, що даний договір укладено на виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі». Крім того, визначено, що у зв`язку з безперервним технічним процесом постачання теплової енергії Сторони дійшли згоди вважати додатками до даного Договору додатки до Договору на постачання теплової енергії від 01.05.2001 № 9015001, викладеного у новій редакції Договором про закупівлю товару (теплова енергія у гарячій воді/парі) від 22.02.2018 № 9015001.

Згідно з пунктом 1.1 Договору Учасник зобов`язується поставити Замовнику товар, а Замовник - прийняти й оплатити зазначений товар у порядку і строки, визначені цим Договором.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2018, а в частині проведення розрахунків - до повного їх завершення. Відповідно до частини 3 статті 631 ЦК України умови цього договору застосовуються до відносин, що виникли між сторонами до моменту його укладення з 01.01.2018 (пункти 10.1 та 10.2 Договору).

25.08.2021 згідно з протоколом електронного аукціону № UA-PS-2021-08-10-000016-3 Товариство з обмеженою відповідальністю «Спортсервіс-Стм», яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Київенерго-Борг», на аукціоні з придбання майна банкрута - АТ «К.Енерго» за лотом № 71 придбало право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги.

Згідно з витягом з Додатку № 1 до Акту про придбання майна на аукціоні АТ «К.Енерго» передано, а покупцем прийнято майно, що є предметом продажу на аукціоні з придбання майна банкрута - АТ «К.Енерго» за лотом № 71, а саме право вимоги на дебіторську заборгованість відповідача за договором № 9015001 у розмірі 179 014,63 грн.

Як вказує позивач у позові, відповідач порушив умови укладеного Договору № 9015001 від 01.05.2001 в частині оплати поставленої теплоенергії в повному обсязі, що підтверджується зокрема, Довідкою про стан розрахунків за спожиту від АТ «К.Енерго» теплоенергію, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.06.2024 у справі № 910/20016/23 стягнуто з Київського фахового коледжу транспортної інфраструктури (м. Київ, пров. Я. Хомова, будинок 16; ідентифікаційний код 01118353) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ" (м. Київ, вулиця Рибальська, будинок 13; ідентифікаційний код 32826328) 179 014 (сто сімдесят дев`ять тисяч чотирнадцять) грн 63 коп. заборгованості, а також 2 148 (дві тисячі сто сорок вісім) грн 18 коп. судового збору.

Також вищевикладені обставини встановлені рішенням суду по справі 910/20016/23, що набрало законної сили та відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягають повторному доказуванню при розгляді даної справи, оскільки в ній беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено ці обставини.

Як вказує позивач, станом на момент звернення до суду з даним позовом заборгованість у сумі 179 014,63 грн, присуджена до стягнення згідно з рішенням Господарського суду міста Києва № 910/20016/23 від 24.06.2024, відповідачем (боржником) погашена не була, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача 134 890,02 грн інфляційних втрат та 32 935,56 грн 3% річних.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у даній справі, відповідач посилається на те, що заявлені позивачем у даній справі вимоги становлять фактично розмір заборгованості за договором № 901501 від 01.05.2001 на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води. Крім того, відповідач звернув увагу на тривалий період нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних (з 01.06.2018 до 18.07.2024), що значно перевищує загальну позовну давність. У даній справі, як вказує відповідач, перебіг позовної давності розпочався 01.06.2018, таким чином, строк позовної давності сплинув 01.06.2021.

Відхиляючи вказані доводи відповідача, позивач вказує про те, що строк позовної давності спочатку був зупинений у зв`язку з введенням карантину, а потім строк позовної давності був продовжений у зв`язку з введенням воєнного стану на підставі п.п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

Розглянувши надані учасниками справи документи, оцінивши правомірність заявлених позивачем вимог та обґрунтованість заперечень відповідача на такі вимоги, суд вказує про наступне.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом відступлення права вимоги здійснюється без згоди боржника, оскільки це не погіршує становище останнього та не зачіпає його інтересів. Тобто заміна кредитора у зобов`язанні не впливає на характер, обсяг та порядок виконання боржником своїх обов`язків, а особа кредитора, на користь якої повинно бути здійснене таке виконання, не має істотного значення для боржника, адже внаслідок відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора у конкретному зобов`язанні, а не заміна сторони в договорі.

Враховуючи, що норма статті 516 ЦК України має диспозитивний характер, сторони договору можуть передбачити необхідність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні або ж взагалі обумовити заборону на відступлення права вимоги.

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого первісний кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити, а правонаступництво є самостійною підставою заміни кредитора у зобов`язанні.

Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (частина третя статті 510 ЦК України).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Під час розгляду справи не надано доказів сплати заборгованості в розмірі 179 014,63 грн станом на 18.07.2024, яка присуджена до стягнення рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі № 910/20016/23.

Стосовно заяви відповідача про те, що строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом пропущено, а також про те, що період нарахування втрат від інфляції та 3% річних перевищує строк позовної давності, суд вказує наступне.

За змістом статті 256 ЦК України позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду за захистом свого права.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частина 5 статті 261 ЦК України передбачає, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

При цьому відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України сплив строку позовної давності, про застосування якого заявлено стороною, є самостійною та достатньою правовою підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від доведеності інших обставин справи.

Також під час розгляду даної справи судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, відповідно до яких:

"76. Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

77. За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

78. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

79. Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

80. Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19),невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

81. Таким чином, з огляду на вище наведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

82. Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

83. За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

84. Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

85. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

86. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

87. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон №540-IX) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

88. Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

89. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження №12-46гс22).

90. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

91. Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

92. Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

93. Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

94. Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року №3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" (далі - Закон №3450-ІХ) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

95. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.

96. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

97. Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованими позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).

98. За таких обставин звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 01 квітня 2024 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим. Доводи відповідача про безпідставність нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних протягом зазначеного періоду спростовуються викладеними висновками".

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, строк дії карантину в України був з 12.03.2020 по 30.06.2023 (постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020, № 239 від 25.03.2020, № 291 від 22.04.2020, № 343 від 04.05.2020, № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021, № 855 від 11.08.2021, № 981 від 22.09.2021, № 1336 від 15.12.2021, № 229 від 23.02.2022, № 630 від 27.05.2022, № 928 від 19.08.2022, № 1423 від 23.12.2022, № 383 від 25.04.2023).

Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 ЦК України, продовжуються на строк його дії.

Відповідно до Указів Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024, № 271/24 від 06.05.2024, № 470/2024 від 23.07.2024, № 740/2024 від 28.10.2024, № 26/2025 від 14.01.2025, № 235/2025 від 15.04.2025, № 478/2025 від 14.07.2025, № 793/2025 від 20.10.2025 № 40/2026 від 12.01.2026, № 342/2026 від 27.04.2026, строк дії воєнного стану продовжено до 02.08.2026.

Водночас, Законом України № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України поновлено перебіг позовної давності з 04.09.2025.

Таким чином, строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом не пропущено, оскільки такий строк спочатку з 12.03.2020 було зупинено у зв`язку з введенням карантину, а подальшому в період з 30.06.2023 по 04.09.2025 продовжено у зв`язку з введенням воєнного стану.

Враховуючи вищевикладене, суд відхиляє доводи відповідача у даній справі.

Також суд не бере до уваги посилання відповідача щодо того, що розмір заявлених вимог фактично дорівнює заборгованості, стягнутій рішенням суду у справі № 910/20016/23, оскільки 3% річних та інфляційні втрати є компенсацією за прострочення виконання грошового зобов`язання, при цьому суду не надано доказів виконання такого зобов`язання у строк з 01.06.2018 по 18.07.2024.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки сум втрат від інфляції та 3% річних суд вказує, що останні є арифметично вірними та виконані відповідно до норм чинного законодавства, а тому такі вимоги підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі, а саме 134 890,02 грн інфляційних втрат та 32 935,56 грн 3% річних.

Суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні ЄСПЛ "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже вони не спростовують встановлених судом обставин та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 ГПК України, позов підлягає задоволенню.

За приписами статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2 422,40 грн.

Суд врахував, що при зверненні до суду з даним позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 028,00 грн, що підтверджується квитанцією від 24.12.2025 № T1U7-Y6BK-55LE.

Проте, з даним позовом позивач звернувся в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд», тому до ставки судового збору згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» мав би застосовуватись понижений коефіцієнт 0,8.

Водночас, позивач не позбавлений можливості звернутись до суду з клопотання в порядку ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» про повернення судового збору сплаченого у більшому розмірі 605,60 грн (3 028,00 - 2 422,40).

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Київського фахового коледжу транспортної інфраструктури (03035, місто Київ, пров. Хомова Ярослава, будинок 16, код 01118353) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КИЇВЕНЕРГО-БОРГ" (01011, місто Київ, вул. Рибальська, будинок 13, код 32826328) 134 890,02 грн (сто тридцять чотири тисячі вісімсот дев`яносто грн 02 коп.) інфляційних втрат, 32 935,56 грн (тридцять дві тисячі дев`ятсот тридцять п`ять грн 56 коп.) 3% річних, 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.) судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26.06.2026.

Суддя О.Г. Удалова