Решение № 137655752, 24.06.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2026 року м. Київ № 320/9935/26

Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Перепелиця А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі відповідач) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії за вислугу років (без обмеження розміру як учаснику бойових дій) за поданням ТУ ДБР у м. Хмельницькому, надісланому листом вих. від 25.08.2025 №63338/14-09/25, з наступного дня після звільнення зі служби в ДБР, тобто з 11.04.2023;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років (без обмеження розміру як учаснику бойових дій) за поданням ТУ ДБР у м. Хмельницькому, надісланому листом вих. від 25.08.2025 №63338/14-09/25, з наступного дня після звільнення зі служби в ДБР, тобто з 11.04.2023.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про протиправність дій відповідача, які полягають у відмові в нарахуванні та виплаті пенсії за вислугу років без обмеження її розміру як учаснику бойових дій з 11.04.2023, тобто з дня, наступного за днем його звільнення зі служби. На думку позивача, право на призначення пенсії виникло у нього саме з наступного дня після звільнення зі служби в Державному бюро розслідувань. При цьому позивач вважає, що наявні прогалини у пенсійному законодавстві, зумовлені невнесенням законодавцем відповідних змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не можуть бути перешкодою для реалізації його права на призначення та виплату пенсії (її перерахунок) у встановленому законом порядку.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

На день розгляду справи по суті відповідач не скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), щодо надання відзиву на позовну заяву (відзив), інших заяв по суті справи чи клопотань до суду не надходило.

Таким чином, керуючись положеннями частини шостої статті 162 КАС України, суд вважає за можливе вирішити справу за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Хмельницькому (далі - ТУ ДБР у м. Хмельницькому) від 06.04.2023 №34-о/с/ДСК ОСОБА_1 звільнено зі служби в Державному бюро розслідувань у зв`язку з скороченням штату 10.04.2023.

Відповідно до розрахунку про вислугу років (довідка ТУ ДБР у м. Хмельницькому) від 10.04.2023 №44/14-09-23 календарна вислуга ОСОБА_1 станом на день звільнення становить 25 років 8 місяців 21 день.

При звільненні позивачем на адресу ТУ ДБР у м. Хмельницькому була подана заява (вх. від 10.04.2023 №В-147) щодо направлення подання та всіх необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з метою призначення пенсії за вислугу років.

Листом ТУ ДБР у м. Хмельницькому від 21.04.2023 №В-147/14-09-1655/2023 позивача повідомлено, що станом на дату його звільнення Закон №2262-XII не поширюється на осіб рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань для призначення (перерахунку) їм пенсії. Окрім того, вказано, що статтею 17 зазначеного Закону не визначено, що до видів служби, які зараховуються до вислуги років для призначення (перерахунку) пенсії, включаються періоди проходження служби на посадах рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань.

18.07.2024 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» №3886-XI, що набув чинності 09.08.2024, прикінцевими положеннями якого передбачено, у тому числі зміни до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зокрема, щодо набуття права на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Позивач 13.08.2025 повторно звернувся до ТУ ДБР у м. Хмельницькому із заявою, в якій просив підготувати подання та всі необхідні документи для призначення йому пенсії за вислугу років та направити їх до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

У вересні 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві позивачу призначено пенсію за вислугу років з 03.09.2024 довічно.

Ураховуючи, що зі служби в Державному бюро розслідувань позивача було звільнено 10.04.2023, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою від 02.12.2025 (вх. від 02.12.2025 №69529/В-2600-25), в якій просив призначити пенсію за вислугу років з наступного дня після звільнення зі служби в ДБР, тобто з 11.04.2023, без обмеження розміру.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 26.12.2025 №64845-69529/В-03/8-2600/25 позивача повідомлено, що у липні 2023 року на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.04.2023 №320/4280/23 йому призначена пенсія за вислугу років з 17.04.2021 на підставі документів, наданих Службою безпеки України. За період з 17.04.2021 по 31.07.2023 нараховані кошти в сумі 539 816,41 грн., виплату яких було проведено в межах бюджетних асигнувань виділених на цю мету. Окрім того, зазначено, що у вересні 2025 року за результатами опрацювання отриманих документів та з урахуванням положень статті 50 Закону №2262-XII, Головним управлінням пенсію по лінії ДБР призначено з 03.09.2024, розмір якої становив 30660,52 грн. Іншого чинним законодавством не передбачено.

Вважаючи дії відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті пенсії за вислугу років (без обмеження розміру як учаснику бойових дій) за поданням ТУ ДБР у м. Хмельницькому, надісланому листом вих. від 25.08.2025 №63338/14-09/25 з 11.04.2023 протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями частини першої статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правові основи організації та діяльності Державного бюро розслідувань визначені положеннями Закону України «Про Державне бюро розслідувань» від 12.11.2015 №794-VIII (далі Закон - №794-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №794-VIII Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Відповідно до частин першої - третьої статті 14 Закону № 794-VIII до працівників Державного бюро розслідувань належать особи рядового і начальницького складу, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір (контракт) із Державним бюро розслідувань.

Служба в Державному бюро розслідувань є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державному бюро розслідувань зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

На службу до Державного бюро розслідувань приймаються на конкурсній основі в добровільному порядку (за контрактом) громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки.

Прийняття громадян України на службу до Державного бюро розслідувань без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.

Кваліфікаційні вимоги та критерії професійної придатності для зайняття посад у підрозділах Державного бюро розслідувань затверджуються Директором Державного бюро розслідувань.

Призначення на посади у Державному бюро розслідувань, крім посад Директора Державного бюро розслідувань, керівника підрозділу внутрішнього контролю центрального апарату Державного бюро розслідувань та керівників підрозділів внутрішнього контролю територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, здійснюється за результатами відкритих конкурсів, що проводяться конкурсними комісіями з проведення конкурсів на зайняття посад працівників Державного бюро розслідувань. Типове положення про конкурсну комісію та порядок проведення відкритого конкурсу затверджує Директор Державного бюро розслідувань.

Положеннями статті 19 Закону №794-VIII визначено основні засади регулювання соціального захисту та пенсійного забезпечення працівників Державного бюро розслідувань.

Так, відповідно до частин першої четвертої вказаної норми держава забезпечує соціальний захист працівників Державного бюро розслідувань відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства.

Особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

Пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Пенсійне забезпечення працівників Державного бюро розслідувань, які є державними службовцями, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». Пенсійне забезпечення інших працівників Державного бюро розслідувань здійснюється на підставах та в порядку, встановлених законодавством.

З аналізу наведених норм слідує, що Законом №794-VIII виділено дві категорії працівників Державного бюро розслідувань: особи рядового і начальницького складу, на яких поширюється дія частини третьої статті 19 Закону; державні службовці, на яких поширюється дія частини четвертої статті 19 Закону.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем, що позивач проходив службу в Державному бюро розслідувань, як особа начальницького складу, а відтак на нього поширюються положення частини 3 статті 19 Закону № 794-VIII.

Наказом ТУ ДБР у м. Хмельницькому від 06.04.2023 №34-о/с/ДСК ОСОБА_1 звільнено зі служби в Державному бюро розслідувань у зв`язку з скороченням штату 10.04.2023.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема, Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ).

Пунктом «в» частини першої статті 50 Закону №2262-ХІІ (в редакції на момент звільнення позивача зі служби в Державному бюро розслідувань) було визначено, що пенсії відповідно до цього Закону призначаються особам, які мають право на пенсію за цим Законом відповідно до пункту «б» статті 12 цього Закону, - з наступного дня після звільнення зі служби.

Відповідно до пункту «а», пункту «б» статті 12 Закону №2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається:

а) особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж», «з» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби:

по 30 вересня 2011 року і на день звільнення мають вислугу 20 років і більше;

з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року і на день звільнення мають вислугу 20 календарних років та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік і більше;

з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки і більше;

з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарних роки та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше;

з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше;

з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше;

з 1 жовтня 2020 року або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону;

б) особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «з» статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, на посадах начальницького складу в Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України.

Варто вказати, що особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань звільненні зі служби, станом на момент звільнення позивача зі служби в Державному бюро розслідувань, не були визначені у вказаному переліку осіб, що мають право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону.

Проте, таке право було визначено спеціальним законом, який регулює діяльність, соціальні гарантії та пенсійне забезпечення працівників ДБР, а саме Законом №794-VIII, який прийнято значно пізніше ніж Закон №2262-ХІІ, а відтак до спірних правовідносин в частині визначення права позивача на отримання пенсійного забезпечення відповідно до Закону №2262-ХІІ підлягає нормативно-правовий акт, який прийнято пізніше.

Водночас, як зазначалося судом, 18.07.2024 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» №3886-XI, що набув чинності 09.08.2024, прикінцевими положеннями якого передбачено, у тому числі зміни до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», зокрема, щодо набуття права на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань.

Суд зазначає, що станом на момент звільнення позивача зі служби в Державному бюро розслідувань (10.04.2023) наявність неузгодженостей між вказаними двома законами, зокрема, не внесення законодавцем відповідних змін до Закону №2262-ХІІ, фактично ставить під сумнів реалізацію частини 3 статті 19 Закону №794-VIII, якою безпосередньо передбачено право осіб рядового та начальницького складу на отримання пенсійного забезпечення в порядку та на умовах Закону № 2262-ХІІ.

Крім того, пряма норма закону, а саме частина друга та частина третя статті 19 Закону №794-VIII чітко вказує на те, що особи рядового і начальницького складу Державного бюро розслідувань користуються соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» (в тому числі і питань пенсійного забезпечення) та інших законів України з урахуванням положень, встановлених цим Законом.

Отже, зміни до Закону №2262-ХІІ, а також прогалини пенсійного законодавства з цього питання не можуть бути перепоною для реалізації права позивача на призначення (перерахунок) пенсії, відповідно до Закону №2262-ХІІ та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 №3-1.

Суд наголошує, що недосконалість національного законодавства та прогалини у правовому регулюванні певних правовідносин не можуть бути підставою для позбавлення особи права на захист його порушених прав у обраний ним спосіб.

З матеріалів справи вбачається, що календарна вислуга років станом на день звільнення позивача зі служби в ДБР (довідка ТУ ДБР у м. Хмельницькому від 10.04.2023 №44/14-09-03) становить 25 років 8 місяців 21 день, що відповідає умовам для призначення пенсії за частиною першою статті 12 Закону №2262-ХІІ.

Відповідно до пункту 2 Порядку №3-1 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом, та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (далі - міністерства та інші органи).

Згідно з пунктом 7 Порядку № 3-1 для призначення пенсії за вислугу років уповноважені структурні підрозділами міністерств та інших державних органів, в яких особи проходили службу, подають до органів Пенсійного фонду України такі документи, як, зокрема: заява, грошовий атестат, або довідка про розмір грошового забезпечення, і довідка про додаткові види грошового забезпечення, які заявник отримував протягом останніх 24 місяців підряд перед місяцем звільнення з військової служби, документи про страховий стаж, тощо.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 3-1 уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії (додаток 2), ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи.

У поданні про призначення пенсії (форма якого яке є додатком №2 до п. 12 Порядку) зазначається, зокрема, розрахунок вислуги років на пенсію, який складається за матеріалами особової справи.

Таким чином, органи Пенсійного фонду України здійснюють призначення, перерахунок та виплату пенсій на підставі документів, що наданні уповноваженими структурними підрозділами відповідних органів, де особа проходила службу та була звільнена з посади.

Враховуючи вищевикладену позицію стосовно неможливості обмеження права особи на пенсійне забезпечення, визначеного частиною третьою статті 19 Закону №794-VIII, через наявність прогалин у пенсійному законодавстві, суд доходить висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у призначенні з 11.04.2023 пенсії за вислугу років, передбаченої Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Вирішуючи спірне питання на користь позивача, суд, досліджуючи поняття «якість закону» як складову принципу верховенства права та гарантію застосування судом найбільш сприятливого для особи тлумачення закону, передусім зазначає, що відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов`язком держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини; забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України від 24.12.2004р. № 22-рп/2004).

Статтею 17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50.56) зазначив, зокрема, що верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Крім того, у справі «Новік проти України» (заява № 48068/06, п.19) ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.

У постанові від 29.08.2018 у справі № 492/446/15-а (провадження № 11-611апп18) Велика Палата Верховного Суду, обґрунтовуючи необхідність відступу від позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 17.09.2013 у справі № 21-241а13, також врахувала правовий висновок ЄСПЛ, сформований у рішенні у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п.50-56), де Суд визначив концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні; відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону»; у разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 (провадження № 11-555заі18), із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торіха проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 30.04.2013 у справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11) вказав на необхідності дотримання принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Поряд з цим, суд звертає увагу, що рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону №2262-XII зі змінами, а саме: ч. 7 ст. 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-ХІI, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 201.2.2106 №7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 20.12.2016 №7-рп/2016 обмеження розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність є неправомірним.

З огляду на вищевикладене, ураховуючи принцип юридичної визначеності, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії за вислугу років (без обмеження розміру як учаснику бойових дій) за поданням ТУ ДБР у м. Хмельницькому, надісланому листом вих. від 25.08.2025 №63338/14-09/25, з наступного дня після звільнення зі служби в ДБР, тобто з 11.04.2023, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років (без обмеження розміру як учаснику бойових дій) за поданням ТУ ДБР у м. Хмельницькому, надісланому листом вих. від 25.08.2025 №63338/14-09/25, з наступного дня після звільнення зі служби в ДБР, тобто з 11.04.2023, суд зазначає таке.

Керуючись принципом верховенства права, гарантованим статтею 8 Конституції України та статтею 6 КАС України, суд на підставі статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи встановлені у справі обставини, суд доходить висновку про необхідність зобов`язання відповідача призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років (без обмеження розміру як учаснику бойових дій) за поданням ТУ ДБР у м. Хмельницькому, надісланому листом вих. від 25.08.2025 №63338/14-09/25, з наступного дня після звільнення зі служби в ДБР, тобто з 11.04.2023.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).

Частинами першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої - третьої статі 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням зазначеного, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору. Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 пенсії за вислугу років (без обмеження розміру як учаснику бойових дій) за поданням ТУ ДБР у м. Хмельницькому, надісланому листом вих. від 25.08.2025 №63338/14-09/25, з наступного дня після звільнення зі служби в ДБР, тобто з 11.04.2023.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за вислугу років (без обмеження розміру як учаснику бойових дій) за поданням ТУ ДБР у м. Хмельницькому, надісланому листом вих. від 25.08.2025 №63338/14-09/25, з наступного дня після звільнення зі служби в ДБР, тобто з 11.04.2023.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Перепелиця А.М.