Решение № 137530913, 18.06.2026, Канівський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 697/713/25

Провадження № 2/697/46/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2026 року м. Канів

Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Сивухіна Г.С.

за участю секретаря с/з Бичук А.Ю.

прокурора Нечипоренка В.В.

представника відповідача

ТОВ "СП «Щире» -адвоката Константинової О.М. (відеоконференція)

представника відповідача

Держгеокадастру у Черкаській області Старікової А.Ф. (відеоконференція)

представника відповідача

Бобрицької сільської ради -адвоката Хорошун О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Канів, Черкаської області цивільну справу за позовом Заступника керівника Смілянської окружної прокуратури Коломійця Івана Петровича до Бобрицької сільської ради Черкаської області, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Щире», Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, треті особи: Регіональний ландшафтний парк "Трахтемирів" про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення та скасування державної реєстрації земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Смілянської окружної прокуратури, в інтересах держави звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «СП «Щире», Бобрицької сільської ради, Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, третя особа на стороні позивача Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення та скасування державної реєстрації.

21.05.2026 прокурор подав заяву в якій змінив п. 3 позовної заяви.

Позов обґрунтовано наступним.

Смілянською окружною прокуратурою Черкаської області в ході здійснення заходів представницького характеру виявлено порушення природоохоронного законодавства.

Так, в ході моніторингу Публічної кадастрової карти України встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7122081900:01:001:1738 площею 0,9800 га цільове призначення для особистого селянського господарства, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, яка на праві власності належить ОСОБА_1 , перебуває в межах Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» (далі РЛП «Трахтемирів»), створеного рішенням Київської обласної ради від 17.02.2000 № 168-10-ХХІІ та рішенням Черкаської обласної ради від 26.02.2000 № 14-14 «Про організацію регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів». Вказаними рішеннями останньому надано статус об`єкта природно-заповідного фонду місцевого значення.

Межі регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» визначені проектом створення регіонального ландшафтного парку. Зокрема, на території Черкаської області, в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Черкаської області знаходиться 5 562,5 га території регіонального ландшафтного парку.

Разом з тим, набуття права приватної власності на земельну ділянку відбулося з порушенням норм ст.ст. 20, 84, 116, 122, 149, 150, 186-1 Земельного кодексу України, ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст.ст. 7, 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки дана земельна ділянка має особливий статус цільового призначення (особливо цінних земель природно-заповідного фонду), а також згідно положень цивільного законодавства відноситься до земель обмеженої оборотоздатності.

Дана земельна ділянка перебуває в межах РЛП «Трахтемирів» і відноситься до земель природно-заповідного фонду, що унеможливлює перебування цієї земельної ділянки у приватній власності і користуванні з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

КМ України, як розпорядник земель державної власності природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення рішень про передачу або вилучення, погодження зміни цільового призначення спірної земельної ділянки не приймав.

Оскільки з 27.05.2021 КМ України втратив повноваження щодо розпорядження землями природно заповідного фонду, а згідно з п. 24 Перехідних положень ЗК України, землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах територіальних громад, тому Бобрицька сільська рада є власником земельної ділянки і є органом уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Враховуючи, що Бобрицькою сільською радою було допущено порушення державних інтересів і вона виступає як відповідач по даній справі прокурор самостійно звернувся з позовом та представляє інтереси держави як позивач.

Враховуючи, що дана земельна ділянка протиправно передана у приватну власність, правовий титул земельної ділянки, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчиненні дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

Зважаючи, що земельна ділянка відноситься до земель природно-заповідного фонду та неправомірно вибула з власності держави прокурор, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив:

- усунути перешкоди власнику Бобрицькій територіальній громаді Черкаської області у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду з кадастровим номером 7122081900:01:001:1738 площею 0,9800 га шляхом зобов`язання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Щире» (ЄДРПОУ 36776297) повернути на користь держави в особі Бобрицької сільської ради Черкаської області, земельну ділянку з кадастровим номером 7122081900:01:001:1738 площею 0,9800 га, розташовану в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Черкаської області;

- усунути перешкоди власнику Бобрицькій територіальній громаді Черкаської області у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду шляхом зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером 7122081900:01:001:1738 у Державному земельному кадастрі із цільовим призначенням для особистого селянського господарства, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки 7122081900:01:001:1738, виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру з одночасним припиненням усіх речових прав , зареєстрованих щодо земельної ділянки;

- судові витрати покласти на відповідачів.

У ході розгляду справи проведено наступні процесуальні дії:

Ухвалою судді від 10.04.2025 провадження у зазначеній справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.

24.04.2025 від Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області надійшов відзив на позов, згідно якого зазначає, що межі РЛП «Трахтемирів» не визначені та не внесені до державного земельного кадастру. Вважають, що спір виник не з вини ГУ Держгеокадастру Черкаській області.

20.05.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Щире» надійшов відзив на позов, згідно якого у прокуратури відсутні підстави для представництва в суді, межі РЛП «Трахтемирів» не визначені, тому спірна земельна ділянка не належить до земель природно-заповідного фонду. У задоволенні позову просило відмовити.

13.05.2026 ухвалою закрито підготовче провадження у справі, призначено розгляд справи по суті.

Прокурор Нечипоренко В.В. у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, які викладені в позовній заяві з урахуванням змін до позову.

Представник відповідача Бобрицької сільської ради Черкаської області - адвокат Хорошун О.В. в судових засіданнях щодо задоволення позовних вимог прокурора заперечувала та просила відмовити в їх задоволенні, зазначила, що прокурор звертаючись з даним позовом порушує права сільської ради на розпорядження землями сільськогосподарського призначення, РЛП «Трахтемирів» був створений віртуально без виділення земельної ділянки в натурі та відповідно статусу природно-заповідного фонду не має, у провадження окружного суду перебуває позов про зобов`язання РЛП «Трахтемирів» встановити межі в натурі, на території Бобрицької сільської ради діють також ДІКЗ «Трахтемирів» та Канівський природний заповідник КНУ ім. Т.Г. Шевченка.

У судовому засіданні представник відповідача Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області щодо задоволення позовних вимог прокурора заперечувала та просила відмовити в їх задоволенні з підстав зазначених у відзиві.

У судовому засіданні представник відповідача ТОВ «СП Щире» адвокат Константинова О.М. просила відмовити у задоволенні позову з підстав наведених у відзиві.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причину неявки суд не повідомила.

Представник третьої особи Регіонального ландшафтного парку "Трахтемирів" в судове засідання також не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення на адресу його місцезнаходження судових повісток та електронних повідомлень.

Заслухавши доводи учасників процесу, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, судом встановлено наступне.

Щодо повноважень прокурора на звернення до суду з позовом.

Звертаючись з позовом прокурор зазначив, що позов поданий в інтересах держави.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести, крім наведеного, підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З 27 травня 2021 року набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-IX, яким внесено відповідні зміни до ст. 122 ЗК України, а також набрали чинності положення п. 24 розділу Х Перехідні положення ЗК України.

Відповідно до п. 24 розділу Х Перехідні положення ЗК України, з дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно заповідного фонду.

Відповідно до ч. 4 ст. 7 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України», межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» має статус об`єкта природно-заповідного фонду місцевого значення, межі якого визначені проектом створення регіонального ландшафтного парку.

Отже, з 27 травня 2021 року розпорядником земель комунальної власності, до яких відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення місцевого значення, є уповноважений орган територіальної громади.

ОСОБА_1 отримала у власність земельну ділянку у межах РЛП «Трахтемирів» на підставі рішення Бобрицької сільської ради, а орган місцевого самоврядування позбавлений права скасовувати свої рішення (постанова ВПВС по справі № 698/119/18 від 15.01.2020).

Враховуючи, що Бобрицька сільська рада є одним із учасників спірних правовідносин, яким допущено порушення державних інтересів, вказаний орган виступає відповідачем по даній справі, прокурор самостійно представляє інтереси держави та звернувся до суду як позивач.

Отже, прокурор дотримався передбачених ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» вимог щодо обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у суді у цій справі.

Щодо вимог про повернення земельної ділянки.

Рішенням Бобрицької сільської ради Черкаської області від 28.05.2021 № 11-24/VII, ОСОБА_1 було передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 7122081900:01:001:1738 площею 0,98 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства (а.с. 74 т. 1).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.03.2025, власником земельної ділянки 7122081900:01:001:1738 площею 0,98 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, яка перебуває на території Бобрицької сільської ради Черкаської області, зазначено ОСОБА_1 (а.с. 37-39 т.1).

Відповідно до договору оренди землі від 01.11.2021 ОСОБА_1 передала в оренду ТОВ «СП Щире» земельну ділянку 7122081900:01:001:1738 площею 0,98 га (а.с. 76-83 т. 1).

Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності на земельну ділянку, земельна ділянка з кадастровим номером 7122081900:01:001:1738 площею 0,98 га має цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, власником зазначено ОСОБА_1 (а.с. 66 т. 2).

Рішенням Черкаської обласної ради від 26.02.2000 № 14-14 «Про організацію регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» місцевого значення» у Канівському районі на території Григорівської сільської ради організовано (утворено) регіональний ландшафтний парк «Трахтемирів» на площі 5562,5 га без вилучення земель у власників (користувачів) та визначено його засновником Акціонерне товариство Закритого типу «Аграрно-Екологічне об`єднання «Трахтемирів» (т.1 а.с. 138-140).

Згідно Охоронного зобов`язання від 07.09.2000, АТЗТ «Аграрно-Екологічне об`єднання «Трахтемирів» дає зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» організованого рішенням Черкаської обласної ради від 26.02.2000 № 14-14 в межах території Григорівської сільської ради Канівського району загальною площею 5562,5 га (т.1 а.с.141).

Згідно карти-схеми, межі РЛП «Трахтемирів» поширюються в тому числі і на територію Бобрицької (Григорівської) сільської ради (т. 1 а.с. 142-143).

Сторонами не заперечується факт перебування спірної земельної ділянки на території Бобрицької сільської ради Черкаської області, яка є правонаступником Григорівської сільської ради Канівського району Черкаської області.

Представник ТОВ «СП Щире» хоча в дебатах і зазначала, що прокурор не довів місцезнаходження спірної земельної ділянки, однак підтвердила, що як особисто, так і в якості представника ТОВ «СП Щире» доказів щодо іншого місцезнаходження земельної ділянки не надала.

Доказів надання КМ України погодження зміни цільового призначення спірної земельної ділянки сторонами не надано.

Згідно з наданої відповіді секретаріату Кабінету Міністрів України від 10.06.2024 № 13712/0/2-24 на запит прокурора від 07.06.2024, Кабінетом Міністрів України рішень про погодження зміни цільового призначення земельних ділянок із зазначеними у запиті кадастровими номерами, не приймалося (а.с. 130 т. 1).

З відповіді Управління екології та природних ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації від 19.06.2024 № 02/10-04-17/1792/02/10-04-17/16602 вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 7122081900:01:001:1738 площею 0,98 га знаходиться на території Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» (а.с.134-137 т. 1).

Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 7122081900:01:001:1738 площею 0,98 га розташована в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Черкаського району Черкаської області та знаходиться на території РЛП «Трахтемирів», а тому належить до земель, що мають особливий статус природно-заповідного фонду і є об`єктом комплексної охорони, на який розповсюджується особливий порядок надання та використання.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд», рішення про організацію чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, а також про встановлення, скасування та зміну охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого та загальнодержавного значення приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами.

Відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд», межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Судом встановлено, що РЛП «Трахтемирів» організовано (утворено) на підставі рішення Черкаської обласної ради від 26.02.2000 № 14-4 «Про організацію регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів». Цим же рішенням останньому надано статус об`єкта природно-заповідного фонду місцевого значення. Межі Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» визначені проектом організації регіонального ландшафтного парку. Зокрема, на території Черкаської області, в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Черкаської області знаходиться 5562,5 га території регіонального ландшафтного парку.

Крім того, Верховний Суд під час розгляду справи № 371/463/17-ц у постанові від 21 жовтня 2019 року встановив, що у 2001 році Науковим центром заповідної справи Міністерства екології та природних ресурсів України виготовлено «Проект організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об`єктів РЛП «Трахтемирів» та у встановленому порядку погоджений із Державним управлінням екології та природних ресурсів в Черкаській області Державним управлінням екології та природних ресурсів в Київській області, затверджений АТЗТ «АЕО» «Трахтемирів», в якому чітко встановлені межі РЛП «Трахтемирів».

Таким чином, межі РЛП «Трахтемирів» визначені проектом створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а доводи відповідачів про відсутність меж РЛП «Трахтемирів» не відповідають фактичним обставинам справи та ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд».

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).

Статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (ст. 45 ЗК України).

Статтею 7 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Частина 1 ст. 150 ЗК України, до особливо цінних земель відносить, зокрема землі природно-заповідного фонду.

Положення ст. 45 ЗК України, щодо можливості перебування земель природно-заповідного фонду у приватній власності передбачає, що громадяни у встановленому законодавством порядку можуть створити на належних їм землях об`єкт природно-заповідного фонду і тоді земельні ділянки, на яких вони розміщені, перебуватимуть у приватній власності зі зміною цільового призначення. У цьому випадку землевласник зобов`язаний забезпечити режим охорони об`єкту природно-заповідного фонду з оформленням охоронного зобов`язання.

Отже землі природно-заповідного фонду є обмеженими в обороті, а тому не можуть перебувати у власності фізичних осіб, надаватись їм для інших цілей ніж ті, що визначені ст. 9 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України».

Вказані висновки відображено в постанові ВП ВС від 11.06.2020 у справі №359/281/18.

Так відповідно до ч. 5 ст. 53 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України», території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання

Як визначено ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктами а), в) ч. 3 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Пунктом г) ч. 1 ст. 150 ЗК України визначено, що до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 ЗК України, припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пунктах «в» і «г» частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.

Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (ч. 1 ст. 11 ЦК України).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2 ст. 328 ЦК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, за загальним правилом, цивільні права, зокрема, право власності, виникають із правомірних, а не протиправних дій.

Таким чином, спірна земельна ділянка знаходиться в межах РЛП «Трахтемирів», а тому належить до земель, що мають особливий статус природно-заповідного фонду і є об`єктом комплексної охорони, на який розповсюджується особливий порядок надання та використання.

Фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону № 2456-XII та інших нормативно-правових актів України заборонено.

На момент створення РЛП «Трахтемирів» (2000 р.) відповідач не володіла спірною земельною ділянкою, а набула право власності у 2021 році.

Перебування у власності ОСОБА_1 земельної ділянки, спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території РЛП «Трахтемирів» суперечить як статусу відповідного об`єкта природно-заповідного фонду, так і законодавчим обмеженням на здійснення такої діяльності на відповідних землях.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону № 2456-XII потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку (такий підхід не суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованому щодо земельних ділянок водного фонду у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51-52)).

За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22).

Під час вирішення питання щодо належного способу захисту права власника, суд також враховує наступні висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18.

У постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (пункт 11.7. постанови ВП ВС).

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49) (пункт 11.8. постанови ВП ВС).

З огляду на зазначене, суд вважає обґрунтованими вимоги прокурора в межах негаторного позову про повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду з кадастровим номером 7122081900:01:001:1738 площею 0,98 га на користь держави в особі Бобрицької сільської ради Черкаської області.

Щодо застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, зокрема визначеним зазначеною частиною, або ж іншим способом, який передбачений законом.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення.

Отже, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням норм ЗК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця земельної ділянки.

Такий висновок зроблено Верховним Судом у Постанові від 18 січня 2023 року у справі № 361/1308/19.

Таким чином, прокурор звертаючись з позовом про повернення земельної ділянки не допустив порушення строку позовної давності.

Щодо скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Положеннями ст. 21 ЗК України, передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, зокрема, є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; відмова в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Оскільки спірна земельна ділянка має цільове призначення для особистого селянського господарства, категорія земель - для сільськогосподарського виробництва, що не відповідає цільовому призначенню фактичному розташуванню на землях природно заповідного фонду, вимоги в частині зобов`язання скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7122081900:01:001:1738 площею 0,98 га підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог пред`явлених до ГУ Держгеокадастру в Черкаській області.

Частинами 1, 2 ст. 6 Закону України «Про державний земельний кадастр» передбачено, що ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який є держателем Державного земельного кадастру.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру. Відповідно до п. 1 цього Положення Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно п. 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 23.12.2021 № 603 (у редакції наказу Держгеокадастру від 08.03.2023 № 85), Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - Управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії, кадастру та їй підпорядковане. Головне управління Держгеокадастру в області відповідно до покладених на нього завдань, крім іншого, здійснює ведення Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч. 6 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр», підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Як вбачається з Інформації Державного земельного кадастру від 19.05.2025 відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 7122081900:01:001:1738 площею 0,98 га з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, категорія земель землі сільськогосподарського призначення, були внесенні інженером землевпорядником Черкаського міськрайонного виробничого відділу Черкаської регіональної філії центру ДЗК.

Судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7122081900:01:001:1738 площею 0,98 га належить до земель природно-заповідного фонду, відповідно внесення відомостей до Державного земельного кадастру з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення відбулося з порушенням земельного законодавства щодо визначення цільового призначення.

Як зазначив представник ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, управління тривалий період володіє інформацією про наявність РЛП «Трахтемирів», однак до ДЗК відомостей не вносить, оскільки відповідних заяв не надходило, а самостійно до інших державних органів, органів місцевого самоврядування чи прокуратури з приводу внесення змін до земельної документації не зверталося. Про існування Публічної кадастрової карти управлінню відомо і ним здійснюється щоденна робота із її використанням, однак шари щодо природно заповідного фонду носять інформаційний характер і знаючи про їх наявність (шару заповідного фонду) управління не приймає цю інформацію до уваги.

Отже управління у повній мірі володіло інформацією про наявність на Публічній кадастровій карті шару природно-заповідного фонду і відповідно нанесення меж РЛП «Трахтемирів», в межах якого перебуває спірна земельна ділянка.

Таким чином ГУ Держгеокадастру у Черкаській області належним чином не перевірило (не проявило розумну обачність ,діючи з порушенням добросовісності та розсудливості та не здійснило належне урядування) відповідність поданих документів при реєстрації в ДЗК земельної ділянки з кадастровим номером 7122081900:01:001:1738 площею 0,98 га, тому позовні вимоги до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області є обґрунтованими.

Щодо пропорційності втручання у право особи на мирне володіння майном та співвідношення такого втручання із суспільними інтересами.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право мирного володіння майном.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

Велика Палата Верховного Суду раніше вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункти «а» і «б» частини першої статті 91, пункти «а» і «б» частини першої статті 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. mutatis mutandis постанови від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 127), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (пункт 90), від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16 (пункт 148), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 53), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.75)).

Таким чином, контроль за використанням земельної ділянки на території об`єкта природно-заповідного фонду згідно з її цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для Бобрицької територіальної громади, зокрема, оскільки люди зацікавлені у збереженні Регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів», що став об`єктом природно-заповідного фонду задовго до виникнення спірних правовідносин і на території якого заборонене ведення особистого селянського господарства. Повернення Бобрицькій територіальній громаді земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням

Отже втручання у право ОСОБА_1 , мирно володіти спірною земельною ділянкою відповідає закону.

Заперечення відповідачів щодо нестворення РЛП «Трахтемирів» та не винесення в натурі його меж суд вважає необґрунтованим, оскільки доказів скасування чи оскарження рішення Черкаської обласної ради від 26.02.2000 № 14-14 «Про організацію регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів» місцевого значення» сторони не надали, а тому у відповідності до ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» межі визначені проектом організації регіонального ландшафтного парку.

Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Прокурором доведено належними та допустимими доказами, що земельна ділянка з кадастровим номером 7122081900:01:001:1738 площею 0,98 га, розташована на території РЛП «Трахтемирів» та належить до земель, що мають особливий статус природно-заповідного фонду, які є об`єктом комплексної охорони, на який розповсюджується особливий порядок надання та використання.

Також прокурором доведено факт незаконного вибуття спірної земельної ділянки з власності держави поза її волею, як власника, та наявність порушеного права, у виді перешкод у здійсненні Бобрицькою сільською радою права користування та розпоряджання спірною земельною ділянкою.

Тому позовні вимоги підлягають до повного задоволення.

Щодо компенсації вартості земельної ділянки.

Згідно із частиною першою статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі правила:

1) втілене в першому реченні першого абзацу правило закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер;

2) викладене у другому реченні того ж абзацу правило охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями;

3) закріплене у другому абзаці правило визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах.

Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, потрібно тлумачити у контексті загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East / West Alliance Limited проти України» (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04).

Загальні принципи, що стосуються захисту права на мирне володіння майном, встановлені в практиці ЄСПЛ і були узагальнені, серед інших рішень, у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» (№ 43768/07, пункти 41, 42 і 45), від 09.05.2025 по справі «Бондар проти України», від 04.12.2025 «Космацька проти України».

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - не встановлює такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19).

Тобто лише в разі дотримання всіх зазначених вище критеріїв можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. Суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку вирішувати питання пропорційності з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, оскільки в одному випадку обмеження буде пропорційним, а в іншому випадку те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

Так, критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

За усталеною практикою ЄСПЛ, ретроспективне скасування дійсного права власності становить позбавлення майна у розумінні цього положення Конвенції (див., зокрема, рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 41; від 13 грудня 2007 року у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 3257/05, пункти 27-40; від 12 листопада 2013 року «Пирантієне проти Литви» (Pyrantiene v. Lithuania), № 45092/07, пункт 42; від 31 травня 2016 року «Вукушіч проти Хорватії», № 69735/11, пункт 50).

За практикою ЄСПЛ, визнання права власності недійсним як таке не суперечить положенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, водночас воно повинне бути не лише передбачене законом і мати законну мету, але й відповідати вимозі пропорційності. Потрібно встановити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав людини; пошук цього балансу притаманний Конвенції загалом. Цей обов`язковий баланс неможливо встановити, якщо зацікавлена особа несе надмірний індивідуальний тягар (рішення від 12 червня 2018 року у справі «Бейнарович та інші проти Литви» (Beinarovic and Others v. Lithuania), № 70520/10, 21920/10, 41876/11, пункт 138).

Позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника (див. рішення від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), № 43768/07, пункт 45; від 09 грудня 1994 року у справі «Святі монастирі проти Греції» (The Holy Monasteries v. Greece), пункт 71, серія А № 301-А, від 10 червня 2021 року «Колишній король Греції та інші проти Греції» [ВП] (Former King of Greece and Others v. Greece) [GC], заява № 25701/94, пункт 89, ЄСПЛ 2000-XII).

Одночасно з додержанням принципу пропорційності оцінюється й дотримання принципу належного урядування.

У рішенні ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Необхідність виправлення старої «помилки» не повинна зумовлювати непропорційне втручання у нове право, яке було набуте особою, що добросовісно покладалася на законність дій органу державної влади. Ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести сама держава, і ці помилки не повинні виправлятися за рахунок інших третіх осіб. У контексті позбавлення права власності на майно, передане помилково, принцип належного урядування може не лише накладати на органи влади обов`язок оперативно виправити свою помилку, але й вимагати виплати адекватної компенсації або іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власнику (див., наприклад, рішення від 11 червня 2020 року у справі «Фортеця проти України» (Fortetsya, МРР v. Ukraine, заява № 68946/10, пункт 42, з подальшими посиланнями).

Помилки з боку державних органів мають слугувати на користь потерпілих осіб, особливо за відсутності конфлікту інших приватних інтересів (рішення ЄСПЛ від 13 грудня 2007 року у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 3257/05, пункт 40).

Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Принцип належного урядування, як правило, не має заважати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їхньої власної недбалості. З іншого боку, потреба у виправленні попередньої несправедливості не має становити непропорційне втручання у право, щойно набуте особою, яка добросовісно покладалася на законність дій державного органу (рішення від 31 травня 2016 року «Вукушич проти Хорватії» (Vukusic v. Croatia), № 69735/11, § 64; від 12 червня 2018 року «Бейнарович та інші проти Литви» (Beinarovic and Others v. Lithuania), № 70520/10, 21920/10, 41876/11, пункт 140).

Майнове право особи можна припинити в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства і таке втручання у мирне володіння майном є пропорційним до цілей, які це втручання переслідувало.

Земельні ділянки, про які йдеться в цій справі, є «майном» для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

ЄСПЛ у пунктах 16 та 17 рішення по справі «Бондар проти України» наголосив, що позбавлення права власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай становитиме непропорційне втручання, а повна відсутність відшкодування шкоди може вважатися виправданою за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції лише за виняткових обставин. У цій справі заявник не отримав жодного відшкодування за земельні ділянки, яких він був позбавлений, а жодної спроби запропонувати йому таку компенсацію або будь-яку іншу форму відшкодування зроблено не було. Отже, було порушень статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Про необхідність відшкодування (компенсації) за земельні ділянки (майно), які вилучаються в особи, незалежно від позовних вимог, звертала увагу і Велика Палата Верховного Суду в постановах від 14.01.2026 по справі № 580/407/14-ц, від 11.02.2026 по справі № 580/408/14-ц, від 13.05.2026 по справі № 697/1184/22 та Європейський суд з прав людини в рішеннях від 09.05.2025 по справі «Бондар проти України», від 04.12.2025 «Космацька проти України».

Враховуючи наведену практику Верховного Суду та ЄСПЛ та виходячи з принципу верховенства права суд вважає що розгляд питання про компенсацію власнику за вилучене у нього майно не є виходом за межі позовних вимог, а є належним компенсаторним механізмом.

Отримуючи земельну ділянку ОСОБА_1 покладалася на законність дій держави в особі як Борицької сільської ради Черкаської області так і Держеокадастру у Черкаській області, однак державні органи припустилися помилки та надали у власність (погодили отримання) земельну ділянку, яка перебуває в межах природно-заповідного фонду (не дотрималися принципу належного урядування).

Відповідно до довідки від 05.03.2026, вартість спірної земельної ділянки становить 32479,50 грн. (а.с. 81 т. 4).

Таким чином, ОСОБА_1 має право на компенсацію вилученої земельної ділянки, шляхом стягнення її вартості з держави Україна в особі Борицької сільської ради Черкаської області і Держеокадастру у Черкаській області.

Що стосується судових витрат, то суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що під час розгляду справи в суді прокурором було сплачено судовий збір в сумі 4844,80 грн., (а.с.1 т. 1).

Враховуючи наведене судовий збір підлягає стягненню з відповідачів на користь Черкаської обласної прокуратури у рівних частинах по 1211,20 грн з кожного.

Керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 76-83, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов Заступника керівника Смілянської окружної прокуратури Коломійця Івана Петровича до Бобрицької сільської ради Черкаської області, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Щире», Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, треті особи: Регіональний ландшафтний парк "Трахтемирів" про усунення перешкод у здійсненні права користування і розпорядження земельною ділянкою шляхом її повернення та скасування державної реєстрації земельної ділянки задовольнити.

Усунути перешкоди власнику Бобрицькій територіальній громаді Черкаської області у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду з кадастровим номером 7122081900:01:001:1738 площею 0,9800 га шляхом зобов`язання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Щире» (ЄДРПОУ 36776297) повернути на користь держави в особі Бобрицької сільської ради Черкаської області, земельну ділянку з кадастровим номером 7122081900:01:001:1738 площею 0,9800 га, розташовану в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Черкаської області.

Усунути перешкоди власнику Бобрицькій територіальній громаді Черкаської області у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером 7122081900:01:001:1738 у Державному земельному кадастрі із цільовим призначенням для особистого селянського господарства, категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, кадастровий номер земельної ділянки 7122081900:01:001:1738, виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру з одночасним припиненням усіх речових прав, зареєстрованих щодо земельної ділянки.

Стягнути з Бобрицької сільської ради Черкаської області та Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на користь ОСОБА_1 по 16239,75 грн. з кожного, в якості компенсації за повернення земельної ділянки.

Стягнути з ОСОБА_1 , Бобрицької сільської ради Черкаської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Щире» та Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на користь Черкаської обласної прокуратури сплачений судовий збір у розмірі по 1211,20 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач:

Смілянська окружна прокуратура, код ЄДРПОУ 02911119, вул. Ю.Кондратюка, 25 м. Сміла Черкаської області.

Відповідачі:

Бобрицька сільська рада Черкаської області, код ЄДРПОУ 35797342, вул. Дружби, 4, с. Бобриця Черкаського району Черкаської області.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, код ЄДРПОУ 39765890, вул. Смілянська, 131, м. Черкаси.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Щире», код ЄДРПОУ 36776297, вул. Київська, 2, с. Степанці, Черкаський район, Черкаська область.

Повний текст рішення суду складено 19.06.2026.

Суддя Г.С. Сивухін