Решение № 137464635, 16.06.2026, Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/1020/26

Провадження № 2/456/1126/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої судді Гули Л. В. ,

з участю секретаря Дверій Ю.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Стрию цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позицій сторін.

Позивач АТ «Сенс Банк» просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 501434311 від 17.02.2022 у розмірі 83361,80 грн та судові витрати по справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, що 17.02.2022 ОСОБА_1 звернувся до АТ «Альфа-Банк» з метою отримання банківських послуг. 17.02.2022 між Банком та відповідачем з дотриманням приписів чинного законодавства України було укладено кредитний договір, що підтверджується: офертою на укладення угоди про надання кредиту № 501434311, акцептом пропозиції на укладення угоди про надання кредиту № 501434311, додатком № 1 «Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг», паспортом споживчого кредиту; анкетою-заявою про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», з наступними основними умовами: тип кредиту «Кредит готівкою»; сума кредиту 30000,00 грн; процентна ставка 39,99% річних, тип ставки фіксована; строк кредиту 18 місяців; дата повернення кредиту 17.08.2023; порядок повернення кредиту - графік платежів: до 17 числа кожного місяця у розмірі мінімального щомісячного платежу 3380,04 грн. Банк виконав взяті на себе зобов`язання, надавши позичальнику кредит відповідно до узгоджених умов. Позичальник кредит отримав, що підтверджується меморіальним ордером № 943808401 від 17.02.2022, виписками по позичковому рахунку та рахунку для повернення заборгованості. Проте позичальник не виконав взяті на себе зобов`язання, припинивши здійснювати платежі в рахунок повернення кредиту та сплачувати проценти за користування ним. Загальна заборгованість згідно з угодою № 501434311 від 17.02.2022 становить 83361,80 грн, з яких: за кредитом 30000,00 грн; за відсотками 24936,80 грн; за комісією 28425,00 грн.

30.03.2026 відповідач ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву, в якому визнає та не заперечує факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів у сумі 30000,00 грн. Разом з тим, заперечує проти розміру заявленої до стягнення заборгованості в розмірі 83361,80 грн, оскільки вважає в цій частині позов необґрунтований та недоведений. Зокрема, вказує на нікчемність стягнення 28425,00 грн комісії, а тому в стягненні такої просить відмовити. Також вказує на безпідставність стягнення відсотків поза межами строку дії договору та просить обмежити стягнення таких у межах правомірно нарахованих сум. Аналогічні доводи наведено і в додаткових поясненнях.

31.03.2026 представником позивача подано заперечення та відповідь на відзив. Так, позивач вказує, що ним при зверненні до суду було надано всі наявні докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Так, розрахунок базується на положеннях укладеного договору та угоди. Сума нарахувань є прямим наслідком порушення відповідачем кредитних зобов`язань, а вимоги про стягнення заборгованості обґрунтовані відповідними умовами договору. Заперечуючи проти суми заборгованості, відповідач розміру заборгованості не спростував, свого контррозрахунку чи доказів належного виконання зобов`язання не надав.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст. 174 ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.

Процесуальні рішення, постановлені по справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 лютого 2026 року головуючим суддею у справі визначено суддю Гулу Л.В. /а.с. 45/

На запит суду щодо доступу до персональних даних відповідача 24 лютого 2026 року з Єдиного державного демографічного реєстру отримано відповідь про зареєстроване місце проживання відповідача /а.с. 46/.

Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 02.03.2026 позовну заяву Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 16.03.2026. Роз`яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі /а.с. 47/.

Ухвалою суду від 16.03.2026 судове засідання відкладено на 02.04.2026 у зв`язку з неявкою відповідача /а.с. 51/.

30.03.2026 відповідачем ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву /а.с. 57-60/.

31.03.2026 представником позивача подано заперечення та відповідь на відзив /а.с. 61-69/.

02.04.2026 судове засідання судове засідання відкладено на 11.05.2026 /а.с. 72/.

07.05.2026 відповідачем ОСОБА_1 подано додаткові пояснення /а.с. 78-87/.

Заяви та клопотання сторін, узагальнення їх доводів та інші процесуальні дії у справі.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 клопотав про розгляд справи за його відсутності. Вимоги позову заперечив з підстав, наведених у відзиві та додаткових поясненнях.

У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу в порядку ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 висловив висновок про застосування норми права та вказав, що для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 11.05.2025, з урахуванням періоду перебування судді у відпустці, є дата складення повного тексту судового рішення 16.06.2026.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши відсутність з боку сторін заяв про врегулювання спору, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Слід зазначити, що дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що неявка сторін не є перешкодою для розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін, і позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

З оферти на укладання угоди про надання споживчого кредиту № 501434311 від 17.02.2022 вбачається, що ОСОБА_1 запропонував АТ «Альфа-Банк» укласти угоду про надання споживчого кредиту. Підставою для Угоди є Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», що укладений між ним та Банком. Підписанням оферти відповідач підтвердив, що перед укладенням Угоди ознайомлений, в тому числі у письмовій формі: зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання Кредиту; з нормами ЗУ «Про споживче кредитування» та нормативними актами НБУ; з інформацією, зазначеною в ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка розміщена на офіційній сторінці банку в мережі Інтернет /а.с. 32-33/.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про акцепт публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» /а.с. 35-38/.

З акцепту пропозиції на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 501434311 від 17.02.2022 вбачається, що АТ «Альфа-Банк» прийняло пропозицію ОСОБА_1 на укладення Угоди про надання споживчого кредиту№ 501434311 від 17.02.2022, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, на наступних умовах: тип кредиту «Кредит готівкою»; сума кредиту 30000,00 грн; процентна ставка 39,99% річних; тип ставки фіксована; строк кредитування 18 місяців /а.с. 33 на звороті - 37/.

З паспорта споживчого кредиту вбачається, що сума/ліміт кредиту становить 30000,00 грн, строк кредитування 18 місяців, процентна ставка 39,99% річних (фіксована), загальні витрати за кредитом 30840,65 грн; орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом 60840,65 грн; реальна річна процентна ставка 39,99% річних; процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту39,99% /а.с. 38 на звороті - 39/.

17.02.2022 між ПрАТ «СК «Альфа Страхування» (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) підписано заяву (акцепт) № 248.501434311.111 про прийняття пропозиції укласти договір страхування /а.с. 40 на звороті-41/.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором, що також підтверджується виписками по особових рахунках за період з 17.02.2022 по 09.10.2025 /а.с. 20-29/.

З меморіального ордеру № 943808401 від 17.02.2022 вбачається, що АТ «Альфа-Банк» перерахувало ОСОБА_1 кошти в сумі 30000,00 грн; призначення платежу: надання кредиту за кредитним договором № 501434311 від 17.02.2022 /а.с. 42/.

30 листопада 2022 року відбулася зміна найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», що підтверджується випискою зі статуту /а.с. 12-15/.

З вимоги про усунення порушень вбачається, що АТ «Сенс Банк» зверталося до ОСОБА_1 з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором № 501434311. Загальна сума заборгованості станом на 02.11.2025 становить 83361,80 грн /а.с. 17/.

З копії опису вкладення у цінний лист 0505397033265 Укрпошти вбачається, що 11.11.2025 АТ «Сенс Банк» було надіслано вимогу про усунення порушень ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 18-19/.

З розрахунку заборгованості за кредитом вбачається, що загальна заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 501434311 від 17.02.2022 станом на 09.10.2025 складає 83361,80 грн., з яких: за кредитом 30000,00 грн; за відсотками 24936,80 грн; за комісією 28425,00 грн /а.с. 43/.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором № 501434311 від 17.02.2022.

При вирішенні позовних вимог судом підлягають застосуванню наступні норми чинного законодавства.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При вирішенні даного спору суд виходить з того, що між сторонами існували договірні правовідносини, що виникли на підставі кредитного договору на спеціальних умовах.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (сплатити гроші).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Однак відповідач даного обов`язку не виконав.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

За змістом частин 1, 2 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої особи за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).

Згідно зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до правового висновку, що викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 в справі № 2-383/2010, ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює, або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб`єктивних прав та юридичних обов`язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.

Оцінка доказів судом та висновки суду за результатами розгляду справи.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч. 1 ст. 81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Таким чином, у справах про невиконання умов будь-яких договорів позивач має довести, що у відповідача є зобов`язання, яке ним не виконано, а відповідач, відповідно, що зобов`язання ним виконано відповідно до умов договору або не виконано не з його вини.

Матеріалами справи підтверджується укладення договору № 501434311 від 17.02.2022 між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 .. Ні договір № 501434311, ні окремі його умови в судовому порядку незаконними (недійсними) не визнавалася, а відтак такі є чинними і підлягають обов`язковому виконанню обома їх сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження позовних вимог подано докази надання кредитних коштів у сумі 30000,00 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 943808401 від 17.02.2022.

Оскільки станом на день розгляду справи борг за кредитним договором № 501434311 від 17.02.2022 за тілом кредиту не повернуто, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 30000,00 грн є обґрунтованими.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за процентами в розмірі 24936,80 грн, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що вказані відсотки нараховано за строк з 17.02.2022 по 17.04.2024 /а.с. 43/.

При цьому строк дії договору визначено до 17.08.2023.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, у справі, яка розглядається, вимоги банку про стягнення процентів після 17 серпня 2023 року (закінчення строку кредитування) не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Такі правові висновки узгоджуються з позицією Великої Палати ВС, висловленою у постанові від 28.03.2018 у справі № 14-10цс18.

У ст. 1050 ЦК передбачено: якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у цій справі кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів, однак таких вимог позивач не заявляв, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення процентів, нарахованих після закінчення строку дії кредитного договору, є необґрунтованими, а тому стягненню підлягають відсотки виключно в сумі 18964,30 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача комісії у розмірі 28425,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, в тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Так, згідно з ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема, інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

На виконання вимог, у тому числі п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління НБУ постановою № 49 від 08.06.2017 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління НБУ «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» № 168 від 10.05.2007.

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки, що передбачено п. 8 Правил про споживчий кредит.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Разом із тим, відповідно до постанови Касаційного Цивільного Суду в складі Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 343/557/15-ц продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним і таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Отже, за висновками Верховного Суду несправедливими є положення договору про споживчий кредит, який містить умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-ІІІ), однією з яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема, надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (п. 29 постанови у справі № 363/1834/17).

Відповідно до п. 1 Оферти та Акцепту під час користування кредитом користувач пропонує банку надавати йому послуги з розрахунково-касового обслуговування у порядку та на умовах, що визначені цим пунктом та Договором, за надання яких пропонує встановити комісійну винагороду, а саме: (а) за надання Кредиту в розмірі 0,00% від суми кредиту, зазначеної в цій Оферті на укладення Угоди (далі - Оферта) без ПДВ; (б) за обслуговування (управління) Кредиту в розмірі 3,79% від суми кредиту, зазначеної в цій Оферті на укладення Угоди (далі - Оферта) без ПДВ

Разом з тим, таку суму коштів у розмірі 28425,00 грн позивач вчинив на власну користь і такі дії не становлять кредитну послугу, яку замовив позичальник, оскільки відповідають економічним потребам лише самого кредитодавця. При цьому, відповідно до висновків Верховного Суду кредитодавець не уповноважений стягувати з позичальника таку плату.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним і таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року в справі № 343/557/15-ц.

З урахуванням викладеного комісія за обслуговування кредитної заборгованості або надання кредиту може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в п. 31.29 постанови від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19, від 31 серпня 2022 року в справі № 202/5330/19.

У даному випадку сплата позичальником комісії за послуги розрахунково-касового обслуговування кредиту передбачена умовами договору. Водночас у договорі відсутні відомості про конкретні послуги, пов`язані з обслуговуванням чи наданням кредиту, які кредитор вчинив для позичальника за сплачену ним комісію.

Суд дійшов висновку, що встановлення комісії за обслуговування кредиту є нікчемною умовою кредитного договору, оскільки незрозуміло, які саме послуги надавались відповідачу, як часто.

При цьому, будь-яких інших дій на користь позичальника, окрім надання безоплатної, відповідно до вимог закону інформації про кредит, кредитор за сплачену комісію вчиняти не зобов`язаний. За таких обставин і без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані Правила відкриття кредитної лінії не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Подібних правових висновків дійшов Львівський апеляційний суд постановах від 10.07.2025 у справі № 451/341/24, від 14.07.2025 у справі № 465/4537/24, від 15.07.2025 у справі № 438/1402/24, від 15.07.2025 у справі № 441/1290/24, від 04.08.2025 у справі № 464/508/25 тощо.

Отже, відповідні дії банку вносять дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що умови кредитного договору є несправедливими.

Аналогічних висновків щодо дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що умови кредитного договору є несправедливими, дійшов Верховний Суд у постанові від 01 лютого 2023 року в справі № 199/7014/20 (провадження № 61-17825св21).

Відтак вимога позивача про сплату позичальником комісії у розмірі 28425,00 грн за обслуговування кредиту задоволенню не підлягає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

Враховуючи, що зазначена заборгованість на даний час залишається непогашеною в повному обсязі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними і такими, що підлягають до часткового задоволення.

Щодо судових витрат.

Крім того, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Так, понесені позивачем документально підтверджені судові витрати, а саме: сплачений судовий збір у розмірі 1563,82 грн, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У позовній заяві позивач просить також стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7143,90 грн.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження надання правової допомоги позивачем долучено до позовної заяви копію Договору про надання послуг № 1006 від 28.01.2025, укладений між АТ «Сенс Банк» та АО «СмартЛекс», копію Довіреності № 024529/25 від 22.07.2025, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльність Лойфера А.Е. Однак не долучено жодних доказів надання правової допомоги саме у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Окрім того, суду не надано жодних доказів на підтвердження розміру понесених витрат на правову допомогу.

Відтак суд дійшов висновку, що позивачем не підтверджено розмір понесених витрат на правову допомогу в сумі 7143,90 грн, а тому такі стягненню не підлягають.

Керуючись ст. 10, 12, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_2 ; паспорт громадянина № НОМЕР_1 , виданий 21.01.2021; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк», (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, 100; ЄДРПОУ 23494714) заборгованість за кредитним договором № 501434311 від 17.02.2022 у розмірі 48964,30 грн (сорок вісім тисяч дев`ятсот шістдесят чотири грн 30 коп.), яка складається: 30000,00 грн заборгованість за кредитом; 18964,30 грн заборгованість за нарахованими відсотками за період з 17.02.2022 по 17.02.2023 включно та 1563,82 грн (одна тисяча п`ятсот шістдесят три грн 82 коп.) судового збору.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Дата складення та підписання судового рішення без його проголошення 16 червня 2026 року.

Суддя Л.В.Гула