Решение № 137380953, 15.06.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

15 червня 2026 р. Справа № 120/177/26

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ

Роледерс Александрс/Roleders Aleksandrs (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення.

Позовні вимоги обґрунтовано прийняттям відповідачем протиправного рішення від про заборону в`їзду в Україну позивачу, який є громадянином Латвії. Мотивує свою позицію тим, що оскаржуване рішення базується на недостовірних даних. Також вказує на неврахування при прийнятті рішення інтересів дитини позивача.

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву, у якому заперечив проти задоволення позову, вважаючи його необґрунтованим. Окремо наголошено на тому, що оскаржуване рішення про заборону в`їзду позивачу прийнято згідно ст. 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" після прийняття рішення про примусове видворення з території України.

До суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зауважує, що із викладеними у відзиві доводами не погоджується, вважає їх необґрунтованими, такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні та застосуванні норм матеріального права.

Від представника відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив де відповідач ще раз наголошує, що не погоджується з позовними вимогами позивача та вважає необґрунтованими, безпідставними, такими, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права, а також не підтвердженими належними і допустимими доказами.

Розпорядженням керівника апарату Вінницького окружного адміністративного суду №49 від 19.03.2026 року призначено повторний автоматизований розподіл адміністративних справ та нерозглянутих матеріалів суддею Салом П.І., у зв`язку із виключенням останнього зі штату Вінницького окружного адміністративного суду, зокрема й адміністративної справи №120/177/26.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2026 року, вказану адміністративну справу передано для розгляду судді Альчуку М.П..

Ознайомившись з матеріалами справи, судом встановлено наступні обставини справи.

Позивач є громадянином Латвії.

18.11.2025 року Управління міграційної поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області направлено Начальнику УДМС України у Вінницькій області звернення №8120/1/0501-25 про прийняття рішення про примусове видворення з України позивача.

25.11.2025 року заступником начальника УДМС України у Вінницькій області затверджено рішення про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства позивача.

26.11.2025 року заступником начальника УДМС у Вінницькій області затверджено рішення про заборону в`їзду в Україну, яким вирішено заборонити позивачу в`їзд в Україну терміном на 8 (вісім) років, з 26.11.2025 року по 26.11.2033 року.

Не погоджуючись із рішенням про примусове видворення з території України від 25.11.2025 року, позивач оскаржив вказане рішення до Вінницького міського суду Вінницької області.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20.01.2026 року у справі № 127/434/26, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2026 року у задоволені позову відмовлено.

Позивач, вважаючи рішення про заборону в`їзду в Україну від 26.11.2025 року протиправним, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставин справи, суд керується такими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Приписами ст. 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлення порядку їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).

Приписи ч.ч. 1-3 ст. 3 Закону №3773-VІ, які кореспондують положеннями ст. 26 Конституції України, визначають, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини.

Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону №3773-VI строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили кримінальні, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону (ст. 23 Закону №3773-VI).

Стаття 30 Закону № 3773-VI передбачає, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України.

Іноземцям та особам без громадянства, зазначеним у цій статті, забороняється подальший в`їзд в Україну строком на п`ять років. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня прийняття такого рішення та додається до строку заборони в`їзду в Україну, який особа мала до цього. Рішення про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом.

Беручи до уваги вищевикладену нормативно-правову базу, суд зазначає, що підставою прийняття оскаржуваного рішення від 26.11.2025 року про заборону позивачу в`їзду в Україну строком на 8 (вісім) років стало те, що відносно позивача було прийнято рішення про його примусове видворення внаслідок порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, у тому числі, перебування особи на території України без законних на те підстав, що мало місце у випадку спірних правовідносин.

Отже, рішення про заборону в`їзду в Україну є похідним від рішення про примусове видворення з України.

З матеріалів справи встановлено, що позивач оскаржував рішення про примусове видворення до Вінницького міського суду Вінницької області. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20.01.2026 року у справі № 127/434/26, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2026 року, відмовлено позивачу у задоволені позову.

Враховуючи, що рішення від 25.11.2025 року про примусове видворення з території України позивача не скасовано, відсутні підстави для скасування похідного рішення про заборону в`їзду на територію України.

Щодо наявності сім`ї у позивача на території України суд зазначає, що чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України. Тобто, наявність сім`ї не звільняє особу від необхідності дотримання міграційного законодавства України.

Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 року у справі № 522/14416/18.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Ураховуючи всі встановлені судом обставини та з огляду на наведені положення чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що рішення про заборону в`їзду в Україну прийняте відповідачем в межах своїх повноважень, у спосіб встановлений законом. Наведені позивачем обставини не можуть слугувати підставою для порушення міграційного законодавства, адже виключень у зв`язку із сімейним станом, законодавством не передбачено.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та наявні докази, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.

У зв`язку з відмовою в задоволенні адміністративного позову, судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ

Відмовити Роледерсу Александрсу/Roleders Aleksandrs (Ідентифікаційний код 150886-11860) у задоволенні адміністративного позову до Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області (просп. Коцюбинського, буд. 78, м. Вінниця, ЄДРПОУ 37836770) про визнання протиправним та скасування рішення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович