Решение № 137233577, 08.06.2026, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/5876/26

РІШЕННЯ

іменем України

08 червня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Козачок І.С. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, у якому просить визнати протиправною бездіяльність, що полягає у нерозгляді його скарги від 01.04.2026, неповідомленні про початок адміністративного провадження у строк, передбачений Законом України «Про адміністративну процедуру»; просить зобов`язати повторно розглянути скаргу від 01.04.2026 у встановленому законом порядку та виконати вимоги про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути заяву від 21.03.2026 та винести рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_2 , який здійснює догляд на підставі рішення про призначення догляду. В обґрунтування позову зазначає, що він звернувся до Міністерства оборони України із скаргою, однак на своє звернення відповіді не отримав, що вважає неправомірним.

Міністерство оборони України у відзиві просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що звернення позивача було належним чином зареєстровано, розглянуто та направлено в межах компетенції до Генерального штабу Збройних Сил України, про що заявника було повідомлено. Крім того відповідач зазначає, що спірні правовідносини пов`язані з проходженням військової служби, а тому на них не поширюється дія Закону України «Про адміністративну процедуру», у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що доводи Міністерства оборони України не спростовують обставини, викладені у позовній заяві.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд виходить з такого.

Як вбачається зі змісту скріншоту сторінки електронної пошти (а.с. 22,23), ОСОБА_1 направив на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 скаргу від 01.04.2026, у якій просив Міністерство оборони України зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути його заяву - клопотання від 21.03.2026 та винести рішення, яким звільнити з військової служби брата - ОСОБА_2 , так як він здійснює догляд на підставі рішення від 19.08.2025 про призначення догляду.

Листом №220/63/Вих3ВГ/1773 від 16.04.2026 Управління по роботі зі зверненнями громадян та доступу до публічної інформації Міністерства оборони України ОСОБА_1 на його електронну пошту ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) повідомлено про те, що відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 1 Закону України "Про адміністративну процедуру" дія цього закону не поширюється на відносини, що виникають під час військової служби. У зв`язку з тим, що предмет скарги ОСОБА_1 стосується питання військової служби його брата ОСОБА_2 , зазначена скарга в системі Міністерства оборони України буде розглянута у порядку, передбаченому законодавством України у сфері звернень громадян. Вказаний лист направлено на електронну пошту ОСОБА_1 .

Також встановлено, що 17.04.2026 Управління по роботі зі зверненнями громадян та доступу до публічної інформації Міністерства оборони України листом за №220/63/Вих3ВГ/1783 звернулось до Центрального територіального юридичного відділу. У вказаному листі зазначено, що Управління в межах компетенції опрацювало питання щодо представництва інтересів Міністерства оборони України у справі №560/5876/26. За результатами опрацювання інформовано, що скарга ОСОБА_1 до Міністерства оборони України від 01.04.2026 зареєстрована в Управлінні за №Т/59878 від 15.04.2026 та направлена відповідно до компетенції до Генерального штабу Збройних Сил України. Також зазначено, що у зв`язку з великою кількістю звернень, які надходять до Міністерства оборони України під час дії в державі воєнного стану, їх реєстрація здійснюється в порядку черговості. Водночас, відповідно до п.3 ч. 2 ст. 1 Закону України "Про адміністративну процедуру" дія закону не поширюється на відносини, що виникають під час військової служби. Також повідомлено, що скарга з питань здійснення догляду надіслана до Красилівської міської територіальної громади за належністю.

Крім того, на адресу суду надійшла інформація від військової частини НОМЕР_1 про надання відповіді №1/2471 від 21.04.2026 ОСОБА_1 на його скаргу від 01.04.2026, яка направлена йому на його поштову адресу.

Із змісту відповіді встановлено, що військова частина НОМЕР_1 роз`яснила ОСОБА_1 порядок звільнення військовослужбовців з військової служби. Також повідомила, що його брат - солдат ОСОБА_2 з 26.01.2026 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону школи індивідуальної підготовки. За час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 брат з рапортом про звільнення з військової служби до командування військової частини НОМЕР_1 не звертався. 31.03.2026 солдат ОСОБА_2 після завершення курсу базової військової підготовки на підставі розпорядження Генерального штабу Збройних Сил України вибув для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 , відтак виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР забезпечується громадянам України можливість участі в управлінні державними і громадськими справами, можливість впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення регулює Закон України «Про звернення громадян».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Стаття 3 Закону № 393/96-ВР передбачає, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Статтею 15 Закону № 393/96-ВР визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Згідно зі ст. 20 Закону України №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Відповідно до статті 7 Закону України №393/96-ВР якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Предметом позову є визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України, яка, на думку позивача, полягає у нерозгляді його скарги від 01.04.2026 та неповідомленні про початок адміністративного провадження.

Разом з тим, з матеріалів справи встановлено, що звернення позивача від 01.04.2026 було прийняте Міністерством оборони України та зареєстроване за №Т/59878 від 15.04.2026, про що свідчать надані відповідачем матеріали та внутрішні документи.

Також встановлено, що листом Управління по роботі зі зверненнями громадян та доступу до публічної інформації Міністерства оборони України від 16.04.2026 позивача було повідомлено про порядок розгляду його звернення, а саме про те, що воно буде розглядатись у порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян» у зв`язку з тим, що порушені питання стосуються проходження військової служби.

Крім того, листом від 17.04.2026 підтверджується реєстрація звернення та його скерування до Генерального штабу Збройних Сил України за компетенцією для подальшого опрацювання.

Отже, доводи позивача про відсутність реагування на його звернення не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки зі змісту досліджених доказів вбачається, що звернення було прийнято до розгляду, зареєстровано, опрацьовано та направлено за належністю компетентному органу в межах системи військового управління.

Суд також враховує, що позов подано 09.04.2026, тоді як звернення датоване 01.04.2026, тобто на момент звернення до суду строк розгляду, встановлений статтею 20 Закону України «Про звернення громадян», не сплинув. Відповідно, відсутні правові підстави вважати, що Міністерство оборони України допустило протиправну бездіяльність у вигляді нерозгляду звернення у встановлений законом строк.

Матеріалами справи також підтверджується, що звернення позивача від 01.04.2026 було розглянуте уповноваженим органом, а саме військовою частиною НОМЕР_1 , яка надала відповідь позивачу листом від 21.04.2026, тобто у межах встановленого законом місячного строку.

Щодо доводів позивача про неналежне повідомлення про направлення його звернення до Генерального штабу Збройних Сил України, суд враховує те, що обов`язок повідомлення заявника про пересилання звернення відповідно до статті 7 Закону України «Про звернення громадян» виникає у випадку, коли звернення передається іншому органу, до компетенції якого належить вирішення порушених у ньому питань, поза межами системи органу, який його отримав.

У даному випадку направлення звернення до Генерального штабу ЗСУ здійснювалось як до органу у системі Збройних Сил України, залученого до розгляду порушених питань у межах єдиної системи військового управління, а не як передача звернення сторонньому органу, який самостійно вирішує порушене питання. Таке перенаправлення є внутрішнім організаційним розподілом звернення між органами військового управління в межах єдиної системи Збройних Сил України та не є пересиланням звернення за належністю у розумінні статті 7 Закону України «Про звернення громадян».

Отже, сукупність доказів у справі свідчить про відсутність бездіяльності відповідача, оскільки звернення позивача було прийнято, зареєстровано, спрямовано за компетенцією та розглянуто уповноваженим органом із наданням відповіді по суті.

Що стосується суті звернення та вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення ОСОБА_2 (брата) з військової служби, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Згідно з частинами другою, четвертою статті 2 Закону проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п. 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 №1153/2008 (далі по тексту - Положення № 1153/2008) військовослужбовці, які бажають звільнитись з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Згідно з п.п.1 п. 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Відтак, з моменту призову на військову службу під час мобілізації та зарахування до списків особового складу військової частини особа набуває статусу військовослужбовця, а правовідносини щодо проходження військової служби регулюються спеціальним законодавством. У разі наявності підстав для звільнення з військової служби така особа може реалізувати своє право у встановленому законодавством порядку, зокрема шляхом подання відповідного рапорту командуванню військової частини про звільнення її з військової служби.

Отже, право на звільнення ОСОБА_2 з військової служби належить йому безпосередньо, і саме він повинен звернутись до командування військової частини із відповідним рапортом та пакетом документів, передбачених законодавством. У той же час, заяви або клопотання, подані іншими особами, включно з позивачем, не створюють для військової частини або для Міністерства оборони обов`язку звільнити військовослужбовця, оскільки законом передбачено, що рішення про звільнення приймається на підставі рапорту особи.

Що стосується визнання протиправною бездіяльності в частині неповідомлення заявника про початок адміністративного провадження відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру», суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про адміністративну процедуру» цей Закон регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів.

У таких адміністративних справах суб`єктом відносин є особа, яка має безпосереднє право на отримання адміністративної послуги або рішення на свою користь, а орган публічної влади зобов`язаний вчинити таку дію або прийняти відповідне рішення на її користь.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 1 Закону України «Про адміністративну процедуру» дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час державної служби, дипломатичної та військової служби, служби в органах місцевого самоврядування, служби в поліції, а також іншої публічної служби.

Водночас, ОСОБА_1 порушує питання щодо звільнення з військової служби його брата. Оскільки право на звільнення з військової служби належить безпосередньо ОСОБА_2 , тоді як позивач не має самостійного права вимагати прийняття рішення про звільнення іншої особи, його звернення не створює для відповідача юридичного обов`язку реагувати в порядку, визначеному Законом України «Про адміністративну процедуру» Відтак, положення Закону України «Про адміністративну процедуру» щодо обов`язку повідомити заявника про початок адміністративного провадження, не застосовуються до розгляду скарги позивача.

З урахуванням зазначеного, позов задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

у задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 08 червня 2026 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 ) Відповідач:Міністерство оборони України (просп. Повітрофлотський, 6,м. Київ,03168 , код ЄДРПОУ - 00034022)

Головуючий суддя І.С. Козачок