Постановление суда № 136006763, 27.04.2026, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 461/2739/26

Провадження № 1-кс/461/2424/26

УХВАЛА

про накладення арешту на майно

27.04.2026 слідча суддя Галицького районного суду м. Львова ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши клопотання старшої слідчої відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості слідчого управління ГУ НП у Львівській області капітана поліції ОСОБА_3 , погодженого прокурором другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Львівської обласної прокуратури ОСОБА_4 , про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за№ 42026140000000037 від 19.02.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

Слідча звернулася до слідчої судді зі вказаним клопотанням, у якому просить накласти арешт з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання на майно, яке на праві спільної сумісної власності належать підозрюваному ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , а саме на квартиру АДРЕСА_1 .

В обґрунтування клопотання зазначає, що слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у Львівській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42026140000000037 від 19.02.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що Головний державний інспектор відділу митного оформлення № 1 митного поста «Краковець» Львівської митниці ДМС України ОСОБА_5 , 28.02.2026, 24.03.2026 та 06.04.2026, перебуваючи на території митного поста «Краковець» Львівської митниці ДМС України у напрямку «на виїзд з України» пункту пропуску «Краківець-Корчова», що розташований за адресою: Львівська обл., Яворівський р-н, с. Краковець, вул. Михайла Вербицького, 54, одержав від ОСОБА_6 неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів на загальну суму 2 500 (дві тисячі п`ятсот) доларів США, за наступних обставин.

Так, ОСОБА_5 , будучи працівником правоохоронного органу та службовою особою, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, всупереч інтересам служби, використовуючи свої службові повноваження та пов`язані з цим можливості, перебуваючи на своєму робочому місці, а саме: у павільйоні № 3, який знаходиться на території митного поста «Краковець» Львівської митниці ДМС України у напрямку «на виїзд з України» пункту пропуску «Краківець-Корчова», що розташований за адресою: Львівська обл., Яворівський р-н, с. Краковець, вул. Михайла Вербицького, 54, при здійсненні митного оформлення, 28.02.2026 близько 10.38 год. одержав від ОСОБА_6 неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів у сумі 500 (п`ятсот) доларів США (що згідно офіційного курсу Національного банку України станом на 28.02.2026 становило 21 604 грн. 05 коп.), які знаходились в паспорті ОСОБА_6 для виїзду за кордон, за безперешкодне вивезення останнім 40 000 (сорока тисяч) доларів США через державний кордон України до Республіки Польща без проведення процедури обов`язкового декларування.

Окрім цього, ОСОБА_5 , будучи працівником правоохоронного органу та службовою особою, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, всупереч інтересам служби, використовуючи свої службові повноваження та пов`язані з цим можливості, перебуваючи на своєму робочому місці, а саме: у павільйоні № 3, який знаходиться на території митного поста «Краковець» Львівської митниці ДМС України у напрямку «на виїзд з України» пункту пропуску «Краківець-Корчова», що розташований за адресою: Львівська обл., Яворівський р-н, с. Краковець, вул. Михайла Вербицького, 54, при здійсненні митного оформлення, 24.03.2026 близько 09.45 год. одержав від ОСОБА_6 неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів у сумі 1 000 (однієї тисячі) доларів США (що згідно офіційного курсу Національного банку України станом на 24.03.2026 становило 43 828 грн. 80 коп.), які знаходились в паспорті ОСОБА_6 для виїзду за кордон, за безперешкодне вивезення 70 000 (сімдесяти тисяч) доларів США через державний кордон України до Республіки Польща без проведення процедури обов`язкового декларування.

Окрім цього, ОСОБА_5 , будучи працівником правоохоронного органу та службовою особою, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, всупереч інтересам служби, використовуючи свої службові повноваження та пов`язані з цим можливості, перебуваючи на своєму робочому місці, а саме: у павільйоні № 3, який знаходиться на території митного поста «Краковець» Львівської митниці ДМС України у напрямку «на виїзд з України» пункту пропуску «Краківець-Корчова», що розташований за адресою: Львівська обл., Яворівський р-н, с. Краковець, вул. Михайла Вербицького, 54, при здійсненні митного оформлення, 06.04.2026 близько 22.00 год. одержав від ОСОБА_6 неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів у сумі 1 000 (однієї тисячі) доларів США (що згідно офіційного курсу Національного банку України станом на 06.04.2026 становило 43 654 грн. 90 коп.), які знаходились в паспорті ОСОБА_6 для виїзду за кордон, за безперешкодне вивезення 70 000 (сімдесят тисяч) доларів США через державний кордон України до Республіки Польща без проведення процедури обов`язкового декларування, після чого протиправна діяльність ОСОБА_5 була припинена правоохоронними органами, а предмет неправомірної вигоди - грошові кошти в сумі 1 000 (одна тисяча) доларів США вилучені.

Таким чином, ОСОБА_5 підозрюється в одержанні службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, будь-якої дії з використанням службового становища, вчиненому повторно, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Санкція ч. 3 ст. 368 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, у власності ОСОБА_5 відсутнє будь-яке нерухоме майно.

Однак, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, у власності дружини ОСОБА_5 ОСОБА_7 у власності перебуває квартира АДРЕСА_1 .

Згідно зі ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

З огляду на зазначені вище обставини, у ході досудового розслідування виникла необхідність у накладенні арешту на майно, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя, та фактично на праві спільної сумісної власності належить підозрюваному ОСОБА_5 , з метою виконання завдань кримінального провадження, забезпечення конфіскації майна та запобігання спроб його відчуження до моменту вирішення питання конфіскації судом.

Зважаючи на те, що у ході проведення досудового розслідування, слідчий зобов`язаний всебічно, повно і неупереджено дослідити усі обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законного і неупередженого процесуального рішення, що неможливо без накладення арешту на майно, в ході проведення досудового розслідування, з метою виконання завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України, виникла необхідність у накладенні арешту на майно підозрюваного з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, оскільки санкція ч. 3 ст. 368 КК України передбачає такий вид покарання, а також з метою попередження відчуження, приховання чи інших дій з майном, яке належить підозрюваному та підлягатиме конфіскації.

Слідчий у судове засідання не з`явилася, у клопотанні просить розглядати клопотання без його участі та без участі прокурора.

Власник майна, який був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, будь-яких заяв чи клопотань, у тому числі про відкладення розгляду справи, до суду не скерував.

Відповідно до ч. 1 ст. 172 КПК України, клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

Враховуючи наведене, вважаю за можливе проводити розгляд справи у відсутності учасників, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Дослідивши клопотання та долучені до нього матеріали, слідча суддя вважає, що клопотання підлягає задоволенню за таких обставин.

Відповідно до п. п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження.

У статті 132 КПК України встановлені загальні правила застосування заходів забезпечення кримінального провадження, застосування яких не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

- існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

- потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;

- може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, для забезпечення можливої конфіскації майна.

Арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання та накладається на майно, зокрема підозрюваного, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна (ч. 2, 5 ст. 170 КПК України).

Згідно з приписами ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений на рухоме чи нерухоме майно, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді визначено необхідність арешту майна.

Слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу (абз. 1 ч. 1 ст. 173 КПК України). До таких ризиків вказаний абзац відносить можливість приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна.

Також, при вирішенні питання про арешт майна, слідчий суддя повинен враховувати, зокрема:

- правову підставу для арешту майна;

- можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні;

- розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

- наслідки арешту майна, зокрема для підозрюваного (ч. 2 ст. 173 КПК України).

Виходячи з положень Кримінального процесуального кодексу України, визначених підстав накладення арешту на майно, слідча суддя дійшла до таких висновків.

1) Існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину такої тяжкості, що дозволяє застосування арешту майна

07.04.2026 ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368 КК України.

Під час розгляду клопотання слідча довела наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень. Обставини, що підтверджують підозру у вчиненні кримінальних правопорушень та вагомість наявних доказів про їх вчинення підтверджуються долученими до клопотання, у копіях: рапортами про виявлення кримінального правопорушення від 17.02.2026, від 23.02.2026 та від 20.03.2026; протоколами огляду предмету від 23.02.2026; протоколами допиту свідків від 23.02.2026 та від 06.03.2026; протоколом огляду, ідентифікації та вручення особі грошових коштів та несправжніх грошових купюр (імітаційних) засобів від 27.02.2026; протоколами огляду (добровільної видачі грошових коштів) від 28.02.2026, від 23.03.2026 та від 06.04.2026; протоколом обшуку від 06.04.2026 та іншими матеріалами кримінального провадження.

Факти та обставини, які були досліджені під час судового засідання, з розумною достатністю та вірогідністю, могли би переконати стороннього об`єктивного спостерігача на цьому етапі досудового розслідування, що підозрюваний ОСОБА_5 може бути безпосередньо причетним до обставин кримінальних правопорушень. У майбутньому такі обставини мають бути перевірені та оцінені у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні.

Викладене узгоджується з позицією, яка викладена Європейським судом з прав людини у п. 184 рішення Великої Палати у справі "Мерабішвілі проти Грузії" (Merabishvili v. Georgia) від 28.11.2017, заява № 72508/13, "обґрунтованість залежить від усіх обставин, проте факти, що в сукупності дають підстави для підозри, не мають бути такого ж рівня як ті, що необхідні для обвинувачення, або навіть винесення вироку".

2) Правові підстави для арешту майна

Арешт майна, з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, накладається на майно підозрюваного, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна (ч. 2, 5 ст. 170 КПК України).

Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (ч. 1 ст. 50 КК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України, конфіскація майна встановлюється, зокрема, за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини та може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

На слідчого, прокурора покладається обов`язок при зверненні до слідчого судді з клопотанням про арешт майна надати документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження, зокрема підозрюваним таким майном (п. 3 ч. 2 ст. 171 КПК України).

Санкція ч. 3 ст. 368 КК України, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.

Конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб`єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління (ч. 1 ст. 49 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Із витягу міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби львівського міського управління юстиції щодо актового запису про шлюб вбачається, що 08.02.1997 ОСОБА_5 уклав шлюб зі ОСОБА_8 (після укладення шлюбу прізвище ОСОБА_9 ), про що був зроблений відповідний актовий запис № 157.

Відповідно до положень ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, у власності дружини ОСОБА_5 ОСОБА_7 у власності перебуває квартира АДРЕСА_1 . Вказане майно дружина підозрюваного набула на підставі договору купівлі продажу квартири 12.11.1999.

Дослідивши додані слідчою до клопотання документи, які підтверджують право власності на майно (квартиру), слідча суддя встановила, що вказане вище майно набуте подружжям (підозрюваним ОСОБА_5 та ОСОБА_10 ) у період їх перебування у шлюбі, який укладений у 1997 році.

У частинах 1 та 3 ст. 368 ЦК України встановлено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України). Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном (ч. 1 ст. 67 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення (ст. 70 СК України).

Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

Так, ні сторона обвинувачення, ні сторона захисту не надала документів щодо визначення часток у майні (квартирі), набутому за час шлюбу подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_10 , у зв`язку з чим слідча суддя приходить до висновку, що воно є їх спільною сумісною власністю. Презюмується, що частки кожного з подружжя є рівними, але на момент постановлення ухвали (на етапі досудового розслідування) слідчий суддя позбавлений можливості їх визначити, у зв`язку з тим, що це питання не вирішено ні самим подружжям, ні судом у порядку позовного провадження.

У частині 1 ст. 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Арешт майна, мова про який йде у Кримінальному процесуальному кодексі України, передбачає позбавлення права на відчуження, розпорядження та/або користування майном і не вимагає, щоб таке майно належало на праві власності особі.

Отже, коли майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, право власності зареєстроване за тим з подружжя, який не є підозрюваним у кримінальному провадженні, а частки подружжя при цьому не виділені, підозрюваний має право на володіння, користування і розпорядження таким майном у повному обсязі, а не лише своєю часткою, і за відсутності іншої домовленості між подружжям, накладення слідчим суддею арешту на таке майно відповідатиме меті арешту майна.

Натомість, у випадку застосування судом покарання у виді конфіскації майна, вилучити у власність держави можливо тільки те майно, яке є власністю засудженого.

За таких обставин, слідча суддя приходить до висновку про необхідність застосування арешту майна, яке є спільною сумісною власністю, без зазначення часток подружжя, з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання.

3) Речі є тими видами майна, на які може бути накладено арешт

Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку, зокрема на рухоме та нерухоме майно, щодо якого ухвалою чи рішенням слідчого судді визначено необхідність арешту майна (ч. 10 ст. 170 КПК України). Слідча у своєму клопотанні просить накласти арешт на нерухоме майно (квартиру). Таке майно відповідає положенням ч. 2 ст. 181 ЦК України та положенням ч. 10 ст. 170 КПК України, відтак, на нього може бути накладено арешт.

4) Завдання, для виконання яких прокурор звертається із клопотанням про арешт майна

Завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Враховуючи обставини, які розслідуються у межах цього кримінального провадження, можливість передачі та відчуження майна є обґрунтованою.

5) Наслідки арешту майна для осіб, чиї права обмежуються

Критерії розумності та співрозмірності є оціночними поняттями та визначаються на розсуд слідчого судді. При цьому, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. Обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є їй пропорційними. Водночас, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

Положення КПК України узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини, який дійшов висновку, згідно з яким ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що втручання в право мирного володіння майном можливе за умови існування розумного взаємозв`язку пропорційності між використаними засобами, якими обмежується право, та ціллю заради досягнення якої застосовуються такі засоби (п. 203 рішення ЄСПЛ від 05.03.2019 у справі "Узан та інші проти Туреччини" / Uzan and others v. Turkey, заяви № 19620/05, 41487/05, 17613/08, 19316/08).

Отже, обмежити особу в праві мирно володіти майном можна не просто, коли існує необхідність здійснення такого втручання в її право з метою виконання завдань кримінального провадження, а виключно, якщо виконати завдання кримінального провадження в інший спосіб, аніж через застосування такого обмеження, за наявних обставин неможливо.

Частина четверта статті 173 КПК України визначає, що у разі задоволення клопотання слідчий суддя застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

При цьому, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч. 11 ст. 170 КПК України).

На думку слідчої судді, враховуючи, серед іншого, суспільну небезпеку можливих кримінальних правопорушень, їх специфіку, ступінь тяжкості, накладення арешту в даному випадку є розумним та співрозмірним завданням кримінального провадження, оскільки не має на меті позбавити фізичну особу належного їй майна, а лише тимчасово обмежити її право розпоряджатися, відчужувати та користуватися ним до завершення кримінального провадження.

У ході розгляду клопотання слідча суддя не встановила негативні наслідки арешту майна. Що стосується прав та законних інтересів власниці майна ОСОБА_7 , слідча суддя вважає, що такі обмеження не є занадто обтяжливими для неї, з огляду на викладені вище обставини справи.

З урахуванням зазначеного, слідча суддя переконана, що накладення арешту у цьому випадку є пропорційним та співрозмірним завданням кримінального провадження та переслідує легітимну мету.

Також, сліда суддя вважає обґрунтованим застосувати заборону відчуження, про що у своєму клопотанні просить слідча, зважаючи на встановлені ризики відчуження належного підозрюваному майна іншим особам.

При цьому, слідча суддя зауважує, що на цьому етапі досудового розслідування не може вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі встановлювати наявність складу злочину, винуватість осіб чи ступінь вини.

На підставі наведеного, керуючись статтями 132, 170-173, 372, 376 КПК України, слідча суддя

УХВАЛИЛА:

1. Клопотання задовольнити.

2. Накласти арешт, що полягатиме у позбавлені права відчуження майна, з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання у кримінальному провадженні № 42026140000000037 від 19.02.2026 на майно, яке на праві спільної сумісної власності належать підозрюваному ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , а саме на квартиру АДРЕСА_1 .

3. Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42026140000000037 від 19.02.2026.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Крім того, відповідно до ст. 174 КПК України арешт може бути скасований повністю чи частково за заявленим клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисників, законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Слідча суддя ОСОБА_11