Решение № 133910705, 09.02.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/36632/25

Провадження № 2/127/8490/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2026 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі судді Іщук Т. П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб в місті Вінниці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» (надалі ТОВ «ФК «Гелексі») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики №197531 від 25 листопада 2020 року, мотивуючи позовну заяву тим, що між товариством та відповідачем за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено електронний договір позики № 197531 від 25 листопада 2020 року.

ТОВ «ФК «Гелексі» є фінансовою установою, що здійснювала діяльність на ринку фінансових послуг та надавала онлайн-позики через сервіс https://cashinsky.ua шляхом укладення електронних договорів позики. Прийняття позичальником умов договору (акцепт оферти) здійснювалося шляхом вчинення послідовних дій у системі.

Відповідно до умов договору відповідачу надано грошові кошти в якості позики у сумі 5000,00 грн на умовах строковості, поворотності та оплатності з стандартною процентною ставкою 0,01% в день, розмір комісії складає 1,9%, підвищена комісійна винагорода у випадку прострочення терміну платежу становить 3,0%.

Позивач не відкриває та не обслуговує рахунки споживачів фінансових послуг, у зв`язку з чим для перерахування коштів позичальникам уклав договір з надавачем платіжних послуг ТОВ «ФК «Елаєнс». На підставі договору № 04/08-17-ПК від 04 серпня 2017 року ТОВ «ФК «Елаєнс» (ТМ «Фонді») надавало ТОВ «ФК «Гелексі» послуги з переказу грошових коштів фізичним особам без відкриття рахунку. Відповідно до довідки платіжного оператора на картковий рахунок позичальника було успішно перераховано 5000,00 грн.

Позивач виконав свої зобов`язання. Натомість відповідач не виконував належним чином умови договору, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість, яка становить 24281,00 грн, з яких: 5000,00 грн - заборгованість за позикою, 19281,00 грн - заборгованість за процентами та комісії за користування позикою. Вказане і стало підставою для звернення до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики в розмірі 24281,00 грн, а також судовий збір в сумі 2423,00 грн та 5000,00 витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 листопада 2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін з роз`ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив.

Користуючись своїм правом, ОСОБА_1 через свого представника адвоката Стягайла О. П. подав відзив на позовну заяву та просив у задоволенні позову відмовити. Свої доводи відповідач обґрунтовує тим, що він не має зобов`язань перед позивачем щодо сплати заборгованості за спірним кредитним договором, оскільки позивач не наводить жодних доказів на підтвердження належності електронного підпису з одноразовим ідентифікатором саме відповідачу, а також не надано доказів, які б підтверджували проведення ідентифікації відповідача під час укладення договору. Крім того, спірний кредитний договір та паспорт споживчого кредиту підписані різними ідентифікаторами.

Також позивачем не надано жодного первинного банківського документа, який відповідав би вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що свідчить про відсутність належних і допустимих доказів фактичного надання кредитних коштів.

Що стосується наданої позивачем довідки ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» № 197531 від 1 вересня 2025 року, то вона не є первинним банківським документом, оскільки не містить обов`язкових реквізитів, не підтверджує господарську операцію з надання позики, а лише відображає факт платіжної транзакції, здійсненої третьою особою. При цьому ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» не є стороною у даній справі.

Крім того, відповідач вказує, що позивач просить стягнути з нього нараховані проценти поза межами строку кредитування, що є безпідставним.

Вимоги щодо стягнення комісії за надання кредиту також є безпідставними, оскільки суперечать положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Окрім цього, при нарахуванні комісії позивачем не було враховано, що банк не має права стягувати з позичальника плату за дії, які вчиняються ним у власних інтересах, а також плату за управління кредитом.

Відповідач зазначає, що за умови надання первинних документів та належних доказів підписання спірного договору, стягненню могла б підлягати сума у розмірі 5059,50 грн, з яких: 5 000,00 грн - тіло кредиту, а 59,50 грн проценти.

Що стосується судових витрат, понесених позивачем, то, на думку відповідача, вони підлягають зменшенню до 1000,00 грн з огляду на те, що фактично правнича допомога полягала виключно у складанні позовної заяви. При цьому позивач систематично звертається до суду з аналогічними позовами, про що свідчать відомості, розміщені на офіційному вебсайті «Судова влада України». Таким чином, складання позовної заяви не могло займати 2 години, оскільки представник позивача має напрацьовані шаблони процесуальних документів, у яких змінюються лише анкетні дані відповідачів та окремі фрагменти тексту. Водночас відповідачем було понесено 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, які включали опрацювання позовної заяви та додатних до неї документів, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань у розмірі 1000,00 грн; здійснення підбору, аналізу та опрацювання судової практики Верховного Суду із спірних правовідносин та складання процесуальних та інших письмових документів та участь в судових засіданнях у розмірі 1 000,00 грн; складання відзиву та/або участь у судових засіданнях - 8000,00 грн.

11 грудня 2025 року через систему «Електронний суд» до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що послідовність дій щодо акцептування пропозиції укласти електронний договір чітко роз`яснена в інформаційній системі, у якій розміщено пропозицію ТОВ «ФК «Гелексі» щодо укладення договору. Алгоритм дій є простим і складається з проставлення клієнтом чек-боксу «з умовами договору позики згоден», підтвердження даних банківської картки, натискання кнопки «підтвердити заявку» та введення клієнтом коду-підпису у відповідне вікно на сторінці сервісу. Завершальним етапом укладення договору є його підписання сторонами. Позивач зазначає, що використання для підписання договорів позики електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який містить виключно цифрову комбінацію, узгоджується з вимогами чинного законодавства. Також позивач вказує, що довідка ТОВ «ФК «Елаєнс» про перерахування коштів відповідачу є належним доказом надходження коштів, оскільки містить ключові реквізити, зокрема дані платника, отримувача за іменем, дату, суму та номер транзакції. Крім того, позивач зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження своїх доводів, зокрема щодо того, що банківська картка йому не належить або що перерахування коштів було здійснено з інших підстав. Що стосується нарахування процентів та комісії, позивач зазначає, що відповідач, підписуючи спірний договір, погодився на їх стягнення, а умовами договору передбачена можливість нарахування таких платежів і після настання строку погашення зобов`язання, у зв`язку з чим зазначені суми підлягають стягненню з відповідача. Також позивач зазначає, що заявлений ним розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критеріям, передбаченим статтями 137 та 141 ЦПК України, у зв`язку з чим такі витрати підлягають стягненню з відповідача.

Відповідач правом подання заперечення на відповідь на відзив не скористався.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2025 року судом задоволено клопотання позивача та витребувано в АТ «Сенс Банк» ряд доказів, а саме інформацію по карці № НОМЕР_1 , виписку з карткового рахунку про рух грошових коштів та інформацію про номер телефону на який відправляється інформація про підтвердження здійснення операцій за платіжною карткою.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до наступного.

Судом установлено наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами ст. 207, 526, 527, 530, 536, 546, 549, 610-611, 625, 628, 629, 639, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У ч. 1, 3ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора ) певну дію ( у тому числі сплатити гроші ), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно ч. 1ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1054-1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною ( сторонами ).

Загальні правила щодо форми договору визначено в ст. 639 ЦК України, згідно із якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді ( статті205,207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

У ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з п. 2 ч. 6ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом, зокрема, заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно з ч. 1, 2ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки ст. 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 243/6552/20, який є обов`язковим для врахування судом відповідно до ч. 4ст. 263 ЦПК України.

Судом установлено, що 25 листопада 2020 року між сторонами у справі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладено договір позики №197531.

Як слідує з матеріалів справи вказаний договір підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором /vz402655/. Договір містить паспортні дані відповідача, РНОКПП та місце реєстрації.

Надання відповідачем відповіді про прийняття пропозиції ТОВ «ФК «Гелексі» на укладення електронного договору позики (оферти) здійснювалось в декілька кроків, а саме: проставлення відповідачем чек-боксу «з умовами договору позики згоден»; підтвердження даних банківської картки; натискання кнопки «підтвердити заявку»; введення клієнтом коду-підпису у відповідне вікно на сторінці сервісу.

В даному випадку суд звертає увагу, що оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через вебсайт та відповідач підписав його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, то без отримання відповідного ідентифікатора на електронну пошту, який ним особисто зазначений, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20, від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20.

Суд, дослідивши надані позивачем докази в їх сукупності, дійшов висновку про доведення укладення кредитного договору між його сторонами договору, а тому твердження відповідача про те, що позивач не навів жодних доказів на підтвердження належності електронного підпису з одноразовим ідентифікатором саме відповідачу, а також не надав доказів, які б підтверджували проведення ідентифікації відповідача під час укладення договору, не заслуговують на увагу.

Крім того, відповідачем не вказано, яким чином у позивача наявні його особисті дані, такі як ідентифікаційний номер, серія та номер паспорта та місце реєстрації.

Відповідач також не надав доказів, а суд не встановив обставин, які б свідчили, що договір укладений не ним.

Водночас дії позивача під час вчинення даного електронного правочину, відповідають Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідач за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором /vz402655/ окрім договору також підписав Графік платежів до договору позики №197531 від 25 листопада 2020 року.

В матеріалах наявний також паспорт позики, підписання якого відповідач підтвердив, що він отримав та ознайомився з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних ним умов кредитування; отримав всі пояснення, які необхідні для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати, в тому числі в разі невиконання зобов`язань за таким договором. Вказаний документ підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором «zs7g0630».

Що стосується підписання відповідачем спірного договору одним одноразовим ідентифікатором, а паспорту споживчого кредиту іншим, то суд звертає увагу, що паспорт позики є підтвердження виконання кредитодавцем переддоговірного обов`язку щодо надання споживачу необхідної інформації відповідно до вимог ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» та містить відомості, які підлягають наданню споживачу до укладення договору позики, що прямо зазначено в його змісті.

Ознайомлення з паспортом позики, його підписання споживачем не означає укладення договору позики, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту, на що звертав увагу Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23 травня 2022 року в справі № 393/126/20.

Відповідно підписання його іншим одноразовим ідентифікатором не виключає укладення відповідачем договору.

Відповідно до умов договору позики №197531 від 25 листопада 2020 року, ТОВ «ФК «Гелексі» надав відповідачу позику в безготівковій формі в сумі 5000,00 грн шляхом зарахування на банківський рахунок відповідача, строком до 17 грудня 2020 року із процентною ставкою 0,01% в день від поточного залишку позики. Комісія (комісійна винагорода) складає 1,1% в день від початкового розміру позики відповідно п.п.1.1.1 договору. Нарахування комісії та процентів за договором здійснюється за фактичну кількість днів користування позикою.

Відповідно до п.п. 3.2.3 п. 3.2 договору, позичальник має право продовжити строк договору (не більше 3-х разів поспіль).

Позичальник зобов`язується при продовжені строку договору сплатити поценти, комісійну винагороду та штрафи (в разі їх наявності) за користування позикою у день продовження строку договору(п.3.4.2 п.3.4 договору).

Згідно п. 4.1 - 4.3 договору, позичальник зобов`язується повністю повернути позикодавцю суму отриманої позики та виконати всі інші зобов`язання, встановлені договором, не пізніше 17 грудня 2020 року. Сторони домовилися, що повернення позики та сплата процентів і комісійна винагорода за користування позикою здійснюватиметься згідно Графіка розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору та розміщується в Особистому кабінеті. Обчислення строку користування позикою та нарахування процентів та комісії за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою. При цьому проценти та комісія за користування позикою нараховуються з дня надання позики позичальнику (перерахування грошових коштів на банківський рахунок позичальника) до строку повернення позики, зазначеному в п.п. 1.1.5. договору включно.

У разі продовження строку договору позичальником, - нарахування процентів та комісійної винагороди за договором після продовження строку здійснюється за фактичну кількість календарних днів на яку продовжено строк договору. Сума позики, проценти за користування позикою, комісійна винагорода за користування позикою, пеня складають заборгованість за договором. Заборгованість підлягає сплаті шляхом безготівкового перерахування коштів у розмірі суми заборгованості на поточний рахунок позикодавця у строк, встановлений договором (п. 4.4 - 4.5 договору).

Згідно з п. 5.3 договору, у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду у розмірі 3,0% річних в день від суми позики за кожен день прострочення.

Сторонами договору також було підписано графік платежів до договору позики №197531 від 25 листопада 2020 року, який передбачає суму позики 5000,00 грн, проценти за користування позикою - 11,00 грн, комісійна винагорода за користування позикою - 1210,00 грн, пеня - 0 грн, термін платежу 17 грудня 2020 року, заборгованість за договором позики усього - 6221,00 грн.

Підписавши цей договір, відповідач усвідомлює та підтвердив, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розмуними та справедливими. Невідємною частиною цього договору є «Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі». Уклавши договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений з Правилами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил та виконувати свої обов`язки визначені Правилами (п.9.3, 9.8 договору).

Отже, сторони погодили умови, порядок виконання зобов`язання, визначили розмір процентів за користування коштами та досягли згоди з усіх істотних умов договору позики №197531 від 25 листопада 2020 року.

Кредитодавець свої зобов`язання виконав. Отримання позичальником коштів за цим договором підтверджується листом ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс» від 01 вересня 2025 року №197531 із змісту якого слідує, що ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс» на підставі договору №04/08-17 ПК про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку) від 04 серпня 2017 року надавало ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі» послуги з переказу грошових коштів фізичним особам, без відкриття рахунку. 25 листопада 2020 року у результаті платіжної операції ініційованої позивачем на картковий рахунок отримувача було успішно перераховано грошові кошти: платник коштів ТОВ «ФК «Гелексі», отримувач коштів: ОСОБА_1 , номер транзакції в системі: 1302983097, номер операції: 310711065, дата проведення платежу: 25 листопада 2020 року, сума платежу: 5000,00 грн, номер банківської картки отримувача коштів НОМЕР_1 .

В матеріалах справи також наявний договір № 04/08-17ПК про надання послуг з переказу грошових коштів від 04 серпня 2017 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс» та ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі».

З листа АТ «Сенс Банк» №18059-БТ-32.3/2025 від 16 грудня 2025 року надано на виконання ухвали суду від 12 грудня 2025 року слідує, що відповідачу ОСОБА_1 відкрито картку, маска якої № НОМЕР_1 , рахунок до картки № НОМЕР_2 . Фінансовий номер телефону за вищевказаною платіжною карткою НОМЕР_3 . В підтвердження вказаних обставин банком надана виписка з рахунку за період з 24 листопада 2020 року по 26 листопада 2020 року із змісту якої слідує, що на вищевказаний рахунок 25 листопада 2020 року було зараховано кошти в розмірі 5000,00 грн.

Вказані докази є достатніми та свідчать про належне виконання ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі» своїх зобов`язань за договором позики відповідачу, а відтак твердження відповідача про відсутність належних і допустимих доказів фактичного надання кредитних коштів, не заслуговують на увагу.

Крім того, фінансовий номер телефону за вищевказаною платіжною карткою НОМЕР_3 співпадає із номером, який зазначений відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Отже ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі» належним чином виконало свої зобов`язання за договором.

Відповідно до розрахунку заборгованість відповідача перед позивачем в період часу з 25 листопада 2020 року по 31 липня 2025 року, складає: 5000,00 грн - сума простроченої позики, 71,00 грн - сума прострочених відсотків, 19210,00 - сума простроченої комісії.

ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі», звертаючись до суду з даним позовом, просить стягнути з відповідача на користь товариства заборгованість за договором позики у сумі 24281,00 грн, з яких: 5000,00 грн - заборгованість за позикою, 19281,00 грн - -заборгованість за процентами та комісії за користування позикою.

З`ясовуючи обставини, пов`язані із правильністю здійснення вищевказаного розрахунку заборгованості, та здійснюючи оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтуються, суд дійшов такого висновку.

Надані позивачем докази у їх сукупності підтверджують отримання відповідачем позики в сумі 5000,00 гривень.

Належних доказів того, що відповідач здійснював погашення тіла кредиту за вищевказаним кредитним договором, матеріали справи не містять.

Отже, суд погоджується із визначеним позивачем розміром заборгованості за наданою позикою (тілом кредиту). Дана сума заборгованості встановлена судом на підставі наданих доказів.

Що стосується розміру заборгованості за процентами та комісії за користування позикою в загальній сумі 19281,00 грн, з яких: 71,00 грн - нараховані відсотки, 19210,00 грн - комісія, суд зазначає наступне.

За умовами спірного договору, позика надавалась строком з 25 листопада 2020 року по 17 грудня 2020 року з процентованою ставкою 0,01% в день від суми початкового залишку позики, що становить 0,50 грн в день.

З графіку платежу до договору позики №197531 від 25 листопада 2020 року, який є невід`ємною частиною договору слідує, що загальна вартість кредиту становить 6221,00 грн, з яких: 5000,00 грн - сума позики, 11,00 грн - проценти за користування позикою, 1210,00 грн - комісійна винагорода за користування позикою (комісія).

Договір не містить умов, які б передбачали продовження строку користування позикою.

При цьому слід звернути увагу, що «строк кредитування» та «строк дії договору» має різний зміст, на що неодноразово звертав увагу Верховний Суд, зокрема в постанові від 28 березня 2018 року в справі №414/9519/12.

Слід також зауважити, що відповідно до п.2.1 договору його строк дії - до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором.

Відповідно до п. 3.2.3 договору, позичальник має право продовжити строк договору (не більше 3-х разів поспіль). Позичальник зобов`язується при продовжені строку договору сплатити поценти, комісійну винагороду та штрафи (в разі їх наявності) за користування позикою у день продовження строку договору (п.3.4.2 п.3.4 договору).

Наразі будь-яких доказів щодо виконання вказаних умов матеріали справи не містять.

Суд звертає увагу, що пунктом 9.3 договору передбачено, що невід`ємною частиною цього договору є «Правила надання грошових коштів у позику ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі». Однак, вказані правила не долучені до матеріалів справи. Позивачем у позовній заяві не зазначено посилання на сторінку в мережі Інтернет, на якій можна було б ознайомитися з вказаними Правилами, матеріали справи вказаної інформації теж не містять. Водночас на офіційному сайті товариства відсутні вищевказані Правила у редакції, що діяла на день укладення спірного договору.

З розрахунку заборгованості слідує, що нарахування процентів за користування позикою здійснювалось позивачем в період з 25 листопада 2020 року по 16 грудня 2020 року, тобто в межах строк договору за процентною 0,01%, що становить 0,50 грн в день, та з 17 грудня 2020 року по 15 квітня 2021 року таке ж здійснено нарахування.

Проценти в розмірі 11,00 грн нараховані за погодженою ставкою та в межах строку користування, а тому суд вважає обґрунтованим стягнути з відповідача на користь позивача проценти в розмірі 11,00 грн.

Щодо процентів в сумі 60,00 грн нарахованих за понадстрокове користування, то слід звернути увагу, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 вказала, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

Як зазначено вище позика надавалася відповідачу строком з 25 листопада 2020 року до 17 грудня 2020 року, а тому є обгрунтованим стягнення заборговності по процентам в сумі 11,00 грн.

Суд не вбачає підстав для нарахування вказаних процентів в період після 17 грудня 2020 року. Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про продовження строку кредитування.

Щодо нарахування відсотків «до повного виконання зобов`язання», то суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 05 квітня 2023 року в справі №910/4518/16. Так, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що «сторони можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови). Тобто твердження скаржників про те, що проценти за "користування кредитом" нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за "користування кредитом" за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за "користування кредитом" (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору».

При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що «для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав)».

В контексті цієї цивільної справи, суд зважає, що умови договору, на яких позивач ґрунтує свої вимоги зі сплати процентів, розташовані в розділі договору, які регулюють правомірну поведінку сторін (п.1.1.2.1). При цьому цей договір містить і окремий розділ, що регулює відповідальність позичальника ("Відповідальність сторін"), однак позивач не обґрунтовує свої вимоги в цій частині цими умовами договору.

При цьому як слідує з наданих розрахунків, проценти за період поза межами строку кредитування позивач нараховує саме як проценти за "користування кредитом", а не як міру відповідальності на підставі статті 625 ЦК України. До того ж вимогами відповідно до положень ст.625 ЦК України позивач не звертався.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача простроченої комісії у сумі 19210,00 грн, то слід звернути увагу, що вказана сума є заборгованістю за комісією в сумі 1210,00 грн та комісією в сумі 18000,00 грн, нарахованою відповідно до п.5.3 договору.

При цьому, суд відмічає, що відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію (плату) за обслуговування кредиту.

В той же час, у кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до ч.5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Тобто комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Верховний Суд у постанові від 31 серпня 2022 року в справі № 202/5330/19 зазначив: «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

В даній справі пунктами 1.1.2.2 та 1.1.4 договору позики №197531 від 25 листопада 2020 року визначено комісію «комісійна винагорода», яка складає 1,1% в день від початкового розміру позики відповідно до п.п. 1.1.1 договору, яка нараховується за фактичну кількість календарних днів користування позикою.

При цьому договір не містить переліку послуг за які встановлена комісія. Зі змісту цього договору, укладеного між сторонами, неможливо визначити та встановити, за які саме послуги надані кредитодавцем, встановлено плату у вигляді комісії.

Суд звертає увагу, що позивачем не надано доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні спірного договору, а тому положення договору позики щодо обов`язку позичальника сплачувати щоденну комісію є нікчемними згідно з ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21.

Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року в справі №496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

З огляду на викладене вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості зі сплати комісії (комісійної винагороди) в розмірі 1210,00 грн та 18000,00 грн, яка нарахован як підвищена комісійна винагорода, а в цілому 19210,00 грн задоволенню не підлягають.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором позики №197531 від 25 листопада 2020 року в розмірі 5011,00 грн, з яких: 5000,00 грн - сума позики, 11,00 грн - проценти за користування позикою.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України. Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача слід стягнути на користь позивача 499,92 грн судового збору (пропорційно задоволеним вимогам).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то відповідно до положень статті 265 ЦПК України, суд під час ухвалення судового рішення вирішує питання про судові витрати склад та розмір яких входить до предмета доказування в справі.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьоїстатті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом з тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховується: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ст.137, 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу мають бути дійсними (реальними), необхідними, а їх розмір розумним з огляду на складність справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини наведеної, зокрема, у пункті 95 рішення від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», пункті 80 рішення від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», пункті 88 рішення від 30 березня 2004 року в справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. При цьому, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East|West Aliance Limited» проти України», заява № 19336/04), обґрунтованим слід вважати розмір витрат, що є співмірним до складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання таких робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одним з основних елементів верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість та кількість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Суд повинен оцінити витрати сторони у справі на оплату правничої допомоги у сукупності з критеріями, на які звертає увагу Європейський суд з прав людини, ураховуючи реальні обставини їх понесення та необхідності таких трат. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137та ч.8 ст.141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року в справі №925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року в справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року в справі № 554/2586/ 16-ц.

Позивач в підтвердження розміру понесених судових витрат на правничу допомогу подав такі докази: договір про надання правової допомоги від 09 липня 2025 року, акт №876 про надання правничої допомоги від 01 вересня 2025 року та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЖТ№001139 від 25 листопада 2019 року.

Відповідно до п. 1.1 договору, адвокат надає правничу допомогу клієнту на умовах і в порядку визначеному цим договором, а клієнт зобов`язується оплатити надану правничу допомогу в порядку, визначеному цим договором.

Розмір гонорару адвоката визначається за домовленістю сторін та відображається у актах приймання-передачі наданих полуг (п.1.7 договору).

01 вересня 2025 року сторони договору підписали акт №876 надання послуг правничої допомоги за договором про надання правничої допомоги від 09 липня 2025 року із змісту якого слідує, що сторони підтверджують, що адвокат надав, а клієнт прийняв правничу допомогу по даній справі зокрема: правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів клієнта (1 год - 1000,00 грн) витрачено 1 год - 1000,00 грн; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, позивач (1 год - 1000,00 грн) витрачено 3 год - 3000,00 грн; формування додатків до позовної заяви (письмові докази) (1 год - 1000,00 грн) витрачено 1 год - 1000,00 грн, разом 5000,00 грн.

Відповідач вважає неспівмірними розмір витрат на оплату правничої допомоги в розмірі 5000,00 грн з надання послуг адвоката щодо консультування та підготовки, направлення позовної заяви до суду, а також формування додатків.

Визначаючись з цими витратами та надаючи оцінку вищезазначеним доказам, суд зважає, що предметом позову є стягнення заборгованості за договором позики, справа є малозначною та не є складною, в даній категорії спірних правовідносин наявна усталена судова практика, обсяг наданих доказів є невеликим, а формування позиції та підготовка матеріалів не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи. Тому, враховуючи складність справи та виконані роботи, результат розгляду справи, принципи співмірності та розумності судових витрат та враховуючи заперечення відповідача, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 1000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Крім того, відповідач ОСОБА_1 також скористалося правничою допомогою адвоката, про що свідчить договір про надання правової допомоги від 12 жовтня 2023 року, додаткова угода №2 від 10 грудня 2025 року до договору про надання правової допомоги від 12 жовтня 2023 року, квитанція до прибуткового касового ордеру №10/12/2025 на суму 10000,00 грн та ордер на надання правничої допомоги серії АВ№1256345 від 10 грудня 2025 року.

Відповідно до п. 1.1 договору, предметом даного договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які повязані чи можуть бути повязані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизначених його прав та законних інтересів, а клієнт зобов язується сплатити гонорар (винагороду) за надання правової допомоги та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором та додатковими угодами до даного договору.

10 грудня 2025 року сторони договору підписали додаткову угоду №2 до договору про надання правової допомоги від 12 жовтня 2023 року, якою окрім іншого домовились, що адвокат на виконання умов основного договору про надання правової допомоги від 12 жовтня 2023 року зобов`язується надати клієнту наступні послуги, а саме представляти інтереси клієнта у суді по даній справі з усіма наданими законом відповідачу процесуальними правами. Вартість полуг (гонорар) адвоката за надання послуг пердбачених п. 1.1 даної додаткової угоди становить 10000,00 грн, розмір гонорару є фіксований.

У відзові на позовну заяву представник відповідача зазначив перелік наданих ним послуг, а саме: опрацювання позовної заяви та додатних до неї документів, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань - 1000,00 грн; здійснення підбору, аналізу та опрацювання судової практики Верховного Суду із спірних правовідносин та складання процесуальних та інших письмових документів та участь в судових засіданнях - 1000,00 грн; складання відзиву та/або участь у судових засіданнях - 8000,00 грн, всього на суму 10000,00 грн.

Суд враховує, що відповідач скористався правничою допомогою в межах цієї справи. Водночас суд звертає увагу, що визначаючи перелік наданих послуг двічі враховано участь представника у судових засідання, однак справа розглядалася в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, а також як послуга визначено складання відзиву, так і процесуальних документів, одним із яких є відзив. При цьому суд також звертає увагу, що в даній справі не склададися інші процесуальні документи, а тому такі витрати є необґрунтованими.

Тому, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд вважає обґрунтованими витрати відповідача в розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, зокрема, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що позовні вимоги були задоволені частково, суд вважає за можливе стягнути з ТОВ «ФК «Гелексі» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу в розмірі 3900,00 грн, тобто пропорційно розміру вимогам в задоволенні яких було відмовлено.

Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Зважаючи на вказані положення та взаємний обов`язок сторін у відшкодування один одному витрат на правничу допомогу суд вважає за можливе зобов`язати ТОВ «ФК «Гелексі», як сторону на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити ОСОБА_1 різницю, тобто 2900,00 грн (3900,00 -1000,00).

На підставі викладеного, керуючись 526, 527, 530, 536, 546, 549, 610-611, 625, 629, 1048, 1049, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.10-13, 76-89, 141, 259, 263-265, 279, 352, 354 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» (код ЄДРПОУ 41229318) заборгованість договором позики №197531 від 25 листопада 2020 року в сумі 5011,00 грн, з яких: 5000,00 грн - сума позики, 11,00 грн - проценти за користування позикою, а також 499,92 грн судового збору.

В решті вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» (код ЄДРПОУ 41229318) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2900,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі», адреса: м. Київ, вул. В`ячеслава Липинського, буд. 10/1, код ЄДРПОУ 41229318,

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: