Решение № 132190828, 27.11.2025, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа №638/11828/25

Провадження № 2/638/5596/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2025 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Подус Г.С.,

за участю секретаря Двойних А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 64107,38 грн та витрати по сплаті судового збору.

В обгрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що 29.09.2021 року АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 через Інтернет-сервіс «My Alfa-bank» звернувся до АТ «Альфа-Банк» (далі - Банк) із пропозицією на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» (який було розміщено на сайті Банку: www.alfabank.ua). Банк прийняв пропозицію Відповідача. Позивач свої зобов`язання за договором виконав, надавши відповідачеві кредит. У порушення умов договору відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, в результаті чого станом на має прострочену заборгованість 64107,38 грн. Зважаючи на невиконання відповідачем зобов`язання щодо умов повернення кредиту позивач вправі вимагати стягнення з відповідача заборгованості по кредиту.

Ухвалою від 30.06.2025 року позовну заяву Акціонерного товариства «СЕНК БАНК» суд прийняв до розгляду та відкрив спрощене позовне провадження з викликом сторін.

01.09.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якій він категорично заперечував проти задоволення позовних вимог з огляну на наступне. В позовній заяві позивач зазначає, що 29.09.2021 між відповідачем та позивачем укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» (далі - угода), яка підписана електронним підписом, що відтворений шляхом використання одноразового ідентифікатора. В акцепті пропозиції на укладання угоди про обслуговування кредитної карти та відкриття відновлювальної кредитної лінії (далі - акцепт) зазначено, що угода направлена/надана Позичальнику у спосіб, обраний останнім у Оферті на укладення цієї Угоди. При цьому, до суду не надано зазначеної угоди, а отже немає можливості перевірити дійсність укладення та підписання такої угоди саме відповідачем. Позивач на підтвердження укладання зазначеної угоди надає довідку про систему гарантування вкладів фізичних осіб, паспорт споживчого кредиту, акцепт та зазначає, що позичальник підписав довідку про систему гарантування вкладів фізичних осіб та паспорт споживчого кредиту шляхом використання електронного цифрового підпису у вигляді одноразового ідентифікатора «5455», направленого йому 29.09.2021 року на номер телефону: НОМЕР_1. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, підписання такого паспорта не означає укладення кредитного договору. Паспорт споживчого кредиту не є тим документом, який Закон України «Про споживче кредитування» включає до форми договору про споживчий кредит (стаття 13). Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його нібито підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та не доводить, що сторони погодили основні умови кредитування. Посилання Позивача на те, що паспорт споживчого кредиту підписаний Позичальником аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора «5455», направленого йому 29.09.2021 року на номер телефону: НОМЕР_1, що підтверджується довідкою про ідентифікацією, вважає не може братись до уваги, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може зазначити на цьому аркуші будь-які дані. Позивач в позовній заяві зазначає, що відповідач через Інтернет-сервіс «My Alfa bank» звернувся до АТ «Альфа-Банк» із пропозицією на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк». В акцепті зазначено, що позивач приймає пропозицію відповідача на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк». Просимо суд, звернути увагу, що в матеріалах справи відсутня пропозиція (оферта) на укладання угоди, а отже не виявляється за можливе встановити на на яку саме пропозицію надано акцепт. Відсутність в матеріалах справи пропозиції укласти договір (оферти), яка є одним з етапів, який передує укладанню електронного договору, а також доказів отримання відповідачем відповіді про прийняття такої пропозиції свідчить про те, що такий кредитний договір не можно вважатись укладеним. В позовній заяві позивач зазначає, що 29.09.2021 року між банком та відповідачем було укладено угоду відповідно до умов якої сума встановленої кредитної лінії - 30 000,00 грн. Відповідно до виписки по особовому рахунку 29.09.21 о 14:50 відбулось збільшення кредитного ліміту до 30 000,00 грн. Але в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 37 016,16 грн, доказів надання 7 016,16 грн або збільшення кредитного ліміту позивачем не надано, отже вважаємо, що сума в розмірі 7 016,16 грн є необгрунтованою та не підлягає задоволенню. Якщо ж суд дійде до висновку про доведеність факту укладання кредитного договору та надання коштів, то звертає увагу на те, що в паспорті споживчого кредиту та в акцепті передбачено, що для операцій зняття готівки процентна ставка становить 37 % відсотків річних та 0,01% для торгових операцій. Згідно з випискою наданою позивачем, останній, зокрема, здійснює списання процентів за користування кредитом (готівкові операції) в сумі 5 085,16 грн. Звертаємо увагу суду, що відповідач не здійснював зняття готівки, що підтверджується випискою наданою позивачем, отже нараховані та списані з відповідача проценти за користування кредитом (готівкові операції) в сумі 5 085,16 грн мають бути вирахувані з заборгованості. У своїй позовній заяві позивач зазначає що сума заборгованості за угодою складає 64 107,38 грн, з яких: 37 016,16 грн - прострочене тіло кредиту, 27 091,22 грн відсотки за користування кредитом. В той же час відповідно до умов паспорту споживчого кредиту, кредит надається строком на 12 місяців. Доказів укладання додаткових угод та продовження строку дії Договору Позивачем не надано. Виходячи з розрахунку заборгованості наданого позивачем, останній нараховує проценти з 29.09.2021 по 15.04.2025. За таких обставин позивач втратив право нараховувати проценти за договором після 29.09.2022. Згідно розрахунку наданого позивачем, відповідачем за весь період були сплачені проценти в розмірі 5 310,65 грн. Сума процентів згідно розрахунку за період з 29.09.2021 по 29.01.2022 становить 3 840,66 грн. Сума процентів, яка позивачем неправомірно нарахована та списана з відповідача за готівкові операції становить 5 085,16 грн. Тому вважаємо, що відповідач сплатив процентів в більшому розмірі ніж мав сплатити (3 840,66 (% за період з 29.09.2021 по 29.01.2022) - 5085,16 (неправомірно нараховані % за готівкові операції) - 5 310,65 (сплачені відповідачем %) = - 6555,15 грн). З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем сплачено овердрафт в розмірі 7 316,36 грн. Згідно виписки з відповідача ще списанні проценти за овердрафт в розмірі 213,91 грн. В Роз`ясненнях щодо відображення в бухгалтерському обліку кредитів «овердрафт» наданих Департаментом бухгалтерського обліку НБУ № 12-111/1355-6569 від 31.10.2001 зазначено, що відповідно до Інструкції «Про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України» овердрафт це короткостроковий кредит, що надається надійному клієнту понад його залишок на поточному рахунку в цьому банку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо. Овердрафт оформлюється договором, в якому зазначається ліміт овердрафту, умови його використання, відсотки за ним, а також відповідальність за несвоєчасне повернення. Відсотки за овердрафтом нараховуються на дебетовий залишок за рахунком за заздалегідь визначеною процентною ставкою. Проценти за овердрафтом нараховуються згідно з договором за овердрафтом та обліковою політикою банку, але не рідше одного разу на місяць. Порядок сплати процентів визначається договором і здійснюється з поточного рахунку клієнта. В листі НБУ «Про порядок зупинення видаткових операцій за рахунком, на якому обліковується овердрафт» зазначено, що овердрафт відрізняється від звичаи?ного кредиту тим, що для погашення заборгованості спрямовуються всі суми, що надходять на рахунок клієнта. Водночас, на думку Національного банку, таке списання коштів із рахунка клієнта в автоматичному режимі на погашення заборгованості за овердрафтом призводить до зменшення активів (коштів), що належать цьому клієнтові. оформлюється окремим договором в якому зазначається ліміт овердрафту, умови його використання, відсотки за ним, а також відповідальність за несвоєчасне повернення. Доказів укладання договору овердрафту між відповідачем та позивачем останнім не надано, паспорт споживчого кредиту не містить умов щодо використання овердрафту, сплати відсотки за ним тощо. Тому, у разі якщо суд дійде висновку про задоволення позову, просимо зменшити позовні вимоги на суму овердрафту та процентів за овердрафт в розмірі 7 530,27 грн. Як вбачається з розрахунку заборговоності позивачем нарахована, а відповідачем сплачена комісія за РКО в розмірі 3 193,12 грн, а також комісія за переказ з карти на карту на загальну суму 493,12 грн. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Вимоги Позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 632,43 грн (з них 375,00 грн - підготовка позову, 225,00 грн - отримання рішення суду, та 7,85% від суми стягнення - комісійна винагорода від стягнутих коштів на користь замовника "гонорар успіху") є юридично необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Натомість у справі подано договір про надання послуг №1006 від 28.01.2025, укладений між АТ «Сенс Банк» та АО «СмартЛекс». Такий договір не є договором про надання правничої допомоги, тому не може бути підставою для компенсації витрат відповідно до профільного закону. Позов подано не тією особою, що уклала договір Позов поданий адвокатом Полетаєвою Т.Ю., яка діяла на підставі довіреності, а не на підставі укладеного з нею договору про правничу допомогу. При цьому: Жодного підтвердження, що Полетаєва Т.Ю. надавала правничу допомогу саме в межах договору про правничу допомогу, не надано. Довіреність, хоч і підтверджує представництво, не є підставою для гонорару згідно з ч. 1 ст. 26 Закону. Отже, відсутній процесуальний та матеріальний зв`язок між адвокатом, який уклав договір і фактичним поданням позову. Гонорар не відповідає принципу розумності.

09.09.2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому він підтримав позовні вимоги, з підстав викладених у позові.

10.09.2025 року від представника відповідача надійшли запереченні на відповідь на відзив позивача.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, просив суд розглянути позовну заяву без його участі, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, просив суд розглянути позовну заяву за його відсутністю, просив відмовити у задоволенні позову.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.

Суд, дослідивши представлені у справі докази, дійшов таких висновків.

У червні 2025 року АТ «Сенс Банк» звернулось до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 29.09.2021 між АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є позивач, та відповідачем було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Позичальник своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором, яка становить 64107,38 грн, а саме тіло кредиту - 37016,16 грн, відсотки за користування кредитом - 27091,22 грн.

Встановлено, що АТ «Сенс Банк» на підтвердження позовних вимог надано копію Акцепту банком пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, відповідно до якого позивач зобов`язався надати відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 103400,00 грн зі сплатою за користування кредитною лінією 35,99 %.

Згідно виписки з особового рахунку в період із серпня 2021 року по січень 2022 року відповідач користувався кредитними коштами, здійснюючи перекази, покупки, тощо.

Відповідач порушив строки та порядок погашення заборгованості за кредитним договором, про що свідчить виписка по особовому рахунку та розрахунок заборгованості.

12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.525, 526, ст.530 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином у встановлені строки, а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається. Згідно з ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Частиною другою ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Паспорт споживчого кредиту від 29.09.2021 року, який містить електронно-цифровий підпис позичальника одноразовим ідентифікатором.

Однак, Паспорт споживчого кредиту від 29.09.2021 року не може вважатись складовою кредитного договору, адже форма такого документу носить інформаційний характер та не є складовою кредитного договору. Більше того, у вказаному вище паспорті споживчого кредиту вказано, зокрема, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому паспорті споживчого кредиту.

Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, яка викладена у постанові від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20.

Акцепт пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, який міститься у матеріалах справи, не містить підпису відповідача, тому сам по собі не доводить факту погодження між сторонами у письмовому вигляді плату за користування кредитними коштами, яка встановлена у формі сплати відсотків.

За таких обставин, відсутні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за відсотками в сумі 27091,22 грн.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтею 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

Необхідно також зауважити, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 29.09.2021 не містить строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ «Сенс Банк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, - колегія дійшла висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Виходячи з викладеного, встановивши отримання відповідачем тіла кредиту в сумі 37016,16 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку та не спростовано відповідачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» тіла кредиту в розмірі 37016,16 грн.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, надана банком виписка за картковим рахунком позичальника, якій надано оцінку у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджує обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 25 травня 2021 року року у справі №554/4300/16-ц.

За положеннями ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так, з відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1398,71 грн.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Що стосується витрат на професійну правничу допомогу, то відповідно до частин 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Верховний Суд у постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268, від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§§ 34-36), від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За таких обставин, беручи до уваги задоволення позову, дотримуючись принципів розумності, пропорційності та справедливості, суд прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну допомогу у розмірі 3000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 10, 133, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд.-

У Х В А Л И В:

Позов Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість в розмірі 37016 (тридцять сім тисяч шістнадцять) гривень 16 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» 1398 (одна тисяча триста дев`яносто вісім) гривень 71 коп. у відшкодування судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.

В задоволені інших позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Головуючий суддя: