Решение № 129193341, 30.07.2025, Нетішинський міський суд Хмельницької області

Провадження № 2/679/575/2025

Справа № 679/35/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2025 року

місто Нетішин Хмельницької області

Нетішинський міський суд Хмельницької області у складі головуючого судді Безкровного І.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Юніт Капітал», в інтересах якого діє представник - адвокат Тараненко Артем Ігорович, звернулося до Нетішинського міського суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на наступні обставини.

17.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 381800551, за яким відповідач має заборгованість у загальному розмірі 58500 грн, що складається з наступного: 1) 30000 грн - заборгованість за кредитом; 2) 28500 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, - і право вимоги за яким було відступлено ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 та додатковими угодами до нього, відповідно до яких строк дії договору було продовжено до 31.12.2024.

У подальшому право вимоги за вказаним кредитним договором було відступлено ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» на підставі договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 та додаткових угод до нього, відповідно до яких строк дії договору було продовжено до 30.12.2024, а після цього - ТОВ «Юніт Капітал» на підставі договору факторингу 02/12/24-У від 02.12.2024.

Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед позивачем за кредитним договором № 381800551 від 17.07.2019 у загальному розмірі 58500 грн.

З огляду на викладені обставини ТОВ «Юніт Капітал» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за вказаним кредитним договором у загальному розмірі 58500 грн та понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн та зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн.

20.01.2025 суддею було відкрито провадження у справі та визначено її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 90).

14.03.2025 судом було ухвалено заочне рішення у справі, яким позовні вимоги ТОВ «Юніт Капітал» було задоволено повністю та вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 381800551 від 17.07.2019 у розмірі 58500 грн та судові витрати у розмірі 8422,40 грн грн (а.с. 97-100).

12.05.2025 до суду надійшла заява відповідача про перегляд заочного рішення, в якій він вказав, щозаперечує проти позовних вимог, оскільки не укладав відповідний кредитний договір і позивачем не надано належних доказів на підтвердження цієї обставини, а так само на підтвердження обставин перерахування коштів та переходу права вимоги за цим договором. При цьому протягом часу перебування відповідача на військовій службі нараховувалися відсотки, що заборонено діючим законодавством. Крім того, з наданих документів не вбачається, що заявлений до стягнення позивачем гонорар взагалі стосується надання правової допомоги у справі щодо стягнення заборгованості конкретно з відповідача, а тому останній не вбачає підстав для стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 114-123).

26.05.2025 ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області зазначене заочне рішення було скасоване та визначено розгляд справи провести у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 177-178).

30.05.2025 відповідачем було подано відзив на позов, в якому він зазначає, що позивачем не надано належних і допустимих доказів того, що наявний у матеріалах справи кредитний договір (у вигляді паперової копії) було створено у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та що він підписувався електронним підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов`язковим реквізитом електронного документа. У той же час наявні у матеріалах справи паперові копії спірного кредитного договору не можуть вважатися електронними документами (копіями електронних документів), оскільки не відповідають вимогам ст.ст. 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Відповідач наголосив, що він не укладав кредитний договір у редакції, яку долучає представник позивача в якості копії до позовної заяви, не погоджував процентні ставки та кабальні умови кредитування.

Якби позивач дійсно укладав такий договір, то в обов`язковому порядку мав би здійснити набір у відповідній електронній формі певної комбінації алфавітно-цифрової послідовності, що відобразилась би у електронній формі та збереглися на сервері кредитора для долучення до кредитного договору, і за таких обставин позивач міг би надати такі докази.

Однак у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази часу та способу генерування одноразового ідентифікатора, його направлення відповідачу, підтвердження ним пропозиції щодо укладення договору, зокрема довідка про ідентифікацію клієнта, хронологія вчинення дій щодо укладення кредитних договорів у формі електронного правочину тощо.

Також, на думку відповідача, позивачем не надано належних доказів на підтвердження переходу до позивача прав вимоги від первісного кредитора у сумі, що зазначається в додатках до договору факторингу. У той же час відступлення права вимоги може стосуватися лише дійсних прав, що існують на момент їх передачі.

Так, Реєстр прав не містить достатніх даних, що підтверджують обсяг і зміст переданих прав, зокрема інформації про залишок заборгованості, підстави її нарахування, дату, на яку розраховано розмір заборгованості та відомості про передачу кредитної справи. Витяг із Реєстру (сторінка з відомостями про відповідача) не має підписів та печаток, що робить його неналежним доказом, оскільки неможливо встановити, чи дійсно така сторінка є частиною Реєстру. До того ж позивач не надав доказів сплати за договором факторингу коштів первісному кредитору за передачу права грошової вимоги та зарахування їх на рахунок останнього.

Крім іншого, договір факторингу укладено майже за рік до того моменту, коли було укладено кредитний договір, а отже станом на дату укладення договору факторингу не існувало та не могло існувати будь-якої кредитної заборгованості відповідача перед позивачем, яку можна було б відступити на користь позивача. Фактично заміна кредитора у зобов`язанні не відбулася, оскільки передача права вимоги за зобов`язанням, що виникло після закінчення строку дії та виконання договору факторингу є неможливим.

На підтвердження перерахування грошових коштів за спірним кредитним договором позивач надає лише розрахунки заборгованості, у той час як належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є виключно первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». У свою чергу, розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, що повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони.

З огляду на це відповідач констатує, що матеріали справи не містять жодного належного, достатнього і допустимого докази перерахування йому суми кредиту, тому є недоведеним факт укладення кредитного договору між ним та первісним кредитором.

Щодо заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу відповідач зазначає, що із наданих позивачем документів не вбачається, що гонорар у розмірі 6000 грн стосується надання правової допомоги у справі щодо стягнення заборгованості конкретно з ОСОБА_1 і такі документи можуть стосуватися будь-яких інших справ за позовом ТОВ «Юніт Капітал» щодо будь-якого із сотень тисяч інших позичальників, що вказує на відсутність обов`язку відповідача сплачувати (компенсувати) такі витрати позивача, навіть якщо вони мали місце.

Також відповідач зазначає, що обсяг виконання робіт адвокатом не співмірний з фактичними витратами, необхідними для розгляду цієї справи, оскільки всі документи адвоката у цій справі мають шаблонний (типовий) характер, заповнення яких не вимагає ні значних трудових витрат, ні часу, ні інтелектуального навантаження з боку адвоката, а тому такі витрати є явно завищеними.

З урахуванням викладених у відзиві обставин відповідач просив відмовити у задоволенні позову та покласти судові витрати на позивача (а.с. 183-191).

16.06.2025 від представника позивача - адвоката Тараненка А.І. надійшли додаткові письмові пояснення, в яких він вказує, що відповідно до алгоритму дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» з метою акцепту оферти та укладення електронного договору відповідач особисто обрав для себе суму кредиту, строк кредитування та мав змогу ознайомитися з умовами договору перед його підписанням.

Договір укладений в електронному варіанті та з електронним підписом, без отримання відповідачем листа на адресу електронної пошти та СМС-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна і паролю особистого кабінету кредитний договір між сторонами не був би укладений, а тому укладення спірного кредитного договору відповідало внутрішній волі відповідача.

Отже, договір укладений сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Відповідач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому прийняв надані фінансовою установою кредитні кошти та виконував умови договору; первісний кредитор надав відповідачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки.

Одноразовий персональний ідентифікатор № HMW4495B було направлено відповідачу 17.07.2019 о 15:55 год. на номер мобільного телефону, вказаний ним в заявці на отримання грошових коштів - (096)937-14-63, одноразовий персональний ідентифікатор № HMW4495B введено відповідачем у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства 17.07.2019 о 15:56 год. Вчинення відповідачем зазначених дій і зміна даних в системі товариства є проставленням електронного підпису в електронному договорі одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

На підтвердження перерахування коштів за кредитним договором позивачем надано належні докази. У свою чергу, відповідач може надати беззаперечний доказ, що може підтвердити або спростувати факт переказу коштів на його рахунок, надавши виписку щодо руху коштів рахунку за відповідний період. Однак таких доказів відповідач не направляв.

Щодо переходу права вимоги за кредитним договором до позивача представник останнього зазначив, що виконання відповідних договорів факторингу здійснювалося не одномоментно, а протягом всього часу їх дії (з урахуванням укладених додаткових угод). Таке право вимоги переходить у день підписання сторонами реєстру прав вимог, а отже право вимоги за кредитним договором переходило вже після укладення такого договору, позаяк відповідно до умов договорів факторингу передача права вимоги здійснюється не за самим договором, а за реєстрами, які є додатками до нього.

Також, на думку представника позивача, останнім надано належні та достатні докази на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу (а.с. 195-212, 221-238).

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від останніх не надійшло.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 17.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 в електронній формі (шляхом його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором) було укладено кредитний договір № 381800551, відповідно до якого відповідач отримав у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позичальника за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 кредит у розмірі 30000 грн строком на 126 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 365% річних від суми кредиту за весь час користування, починаючи з першого дня надання суми кредиту позичальнику і до закінчення строку, на який видавався кредит (а.с. 11-14, 15, 16-19, 20, 21-28, 29, 30-31).

28.11.2018 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, за умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося відступило ТОВ «Таліон Плюс» зазначені у відповідних реєстрах права вимоги, а фактор зобов`язався прийняти їх та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за плату на умовах, визначених цим договором. У подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди до вказаного договору факторингу: № 19 від 28.11.2019; № 26 від 31.12.2020; № 27 від 31.12.2021; № 31 від 31.12.2022; № 32 від 31.12.2023, - за якими строк дії договору факторингу продовжувався до 31.12.2020, 31.12.2021, 31.12.2022, 31.12.2023 та 31.12.2024 відповідно. Водночас із Реєстру прав вимоги № 89 від 15.07.2020 до вказаного договору факторингу вбачається, що до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором № 381800551 від 17.07.2019 про стягнення заборгованості у загальному розмірі 58500 грн (а.с. 32-37, 38, 39-48, 49, 50, 51, 52-54).

05.08.2020 між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 05/0820-01, за умовами якого ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язалося відступити ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» зазначені у відповідних реєстрах права вимоги, а фактор зобов`язався прийняти їх та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором. У подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди до вказаного договору факторингу: № 2 від 03.08.2021 та № 3 від 30.12.2022, - за якими строк дії договору факторингу продовжувався до 31.12.2022 та 30.12.2024. Водночас із Реєстру прав вимоги № 9 від 30.05.2023 до вказаного договору факторингу вбачається, що до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором № 381800551 від 17.07.2019 про стягнення заборгованості у загальному розмірі 58500 грн (а.с. 55-59, 60, 61-62, 172).

02.12.2024 між ТОВ «Юніт Капітал» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 02/12/24-У, за умовами якого ТОВ «Юніт Капітал» зобов`язалося передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», а останнє - відступити позивачу право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб-боржників. Водночас із витягу з Реєстру боржників від 02.12.2024 до вказаного договору факторингу вбачається, що до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором № 381800551 від 17.07.2019 про стягнення заборгованості у загальному розмірі 58500 грн (а.с. 63-67, 68-69, 70, 173).

Як вбачається із розрахунків заборгованості та виписки з особового рахунку ОСОБА_1 за кредитним договором № 381800551, відповідач станом на 06.12.2024 має заборгованість за вказаним договором у загальному розмірі 58500 грн, що складається з наступного: 1) 30000 грн - прострочене тіло кредиту; 2) 28500 грн - прострочені відсотки за користування кредитом (а.с. 71-72, 73, 74).

Згідно зі ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того є роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У відповідності до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави щодо позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03.09.2015 визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Положення статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

У разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором (ст. 1052 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто (ст.ст. 525-527 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов?язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов?язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, який суд враховує при виборі і застосуванні норм прав до спірних правовідносин з огляду на приписи ч. 4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказів спростування презумпції дійсності укладеного відповідачем договору матеріали справи не містять.

Досліджені судом докази вказують на те, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» і ОСОБА_1 уклали в електронній формі кредитний договір, який підписаний відповідачем електронним підписом - одноразовим ідентифікатором, що був надісланий кредитодавцем на належний відповідачу номер телефону НОМЕР_2 , вказаний ним у заявці на отримання грошових коштів у кредит від 17.07.2019. Про належність указаного номеру телефону ОСОБА_1 свідчить і те, що відповідач зазначає його на конверті, в якому ним було направлено до суду заяву про перегляд заочного рішення (а.с. 20, 137).

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Хмельницького апеляційного суду від 17.06.2025 у справі № 679/1953/24, з яким суд першої інстанції погоджується.

З огляду на це суд не бере до уваги посилання відповідача на ту обставину, що належними доказами не підтверджуються обставини укладення відповідного кредитного договору та узгодження його умов, позаяк саме у день укладення договору відповідно до платіжного доручення від 17.07.2019 та довідки АТ КБ «ПриватБанк» № 11/2024 від 18.11.2024 були зараховані грошові кошти у розмірі 30000 грн на рахунок відповідача із номером платіжної карти, який зазначається у заявці на отримання грошових коштів у кредит від 17.07.2019 (а.с. 20, 29, 30-31). При цьому позивач не заперечував, що відповідна платіжна картка належить саме йому і не заявив клопотання про витребування відповідних відомостей у банківської установи. Також відповідач не надав будь-яких доказів чи бодай письмових пояснень з приводу характеру цієї операції зарахування грошових коштів, що також вказує на те, що такі кошти були перераховані саме на виконання умов відповідного кредитного договору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України).

Верховний Суд у своїх постановах: від 07.07.2021 у справі № 420/370/19; від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17; від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18; від 18.11.2019 у справі № 902/761/18; від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, - наголошував на необхідності застосування категорії стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується із судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К.» та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Позивачем доведено, а відповідачем не спростовано, що відповідач припустився порушення умов зазначеного кредитного договору щодо своєчасної сплати сум кредиту та процентів за користування цим кредитом, внаслідок чого за ним утворилася зазначена заборгованість.

Суд також не бере до уваги посилання на те, що протягом часу перебування відповідача на військовій службі йому в порушення вимог діючого законодавства нараховувалися відсотки за кредитним договором, оскільки згідно з наданою відповідачем довідкою командира військової частини НОМЕР_3 від 30.01.2025 ОСОБА_1 перебуває на військовій службі з 20.02.2023, у той час як відсотки згідно з доданими до позову розрахунками заборгованості були нараховані відповідачу до початку проходження ним військової служби (а.с. 71-72, 73, 125).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).

Позивачем надано належні та достатні докази на підтвердження переходу права вимоги за вказаним кредитним договором до позивача.

Суд критично оцінює посилання представника відповідача на ту обставину, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не могло відступити ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги до відповідача за договором факторингу, оскільки відповідний кредитний договір на той момент ще не було укладено.

Так, за відповідним договором факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимоги по формі, встановленій у відповідному додатку. Отже, право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до боржника.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Хмельницького апеляційного суду від 29.05.2025 у справі № 679/1920/24, з яким суд першої інстанції погоджується.

Щодо посилань представника відповідача на відсутність доказів оплати відповідних договорів факторингу суд зазначає, що вказаними договорами факторингу чітко визначений момент переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників і позивачем на підтвердження зазначеного надані відповідні докази, зокрема реєстр права вимоги.

Крім іншого, докази оплати за договорами факторингів було надано представником позивача під час розгляду судом заяви відповідача про перегляд заочного рішення (а.с. 172, 173).

Більше того, оскільки предметом судового розгляду є спір про стягнення з відповідача на користь ТОВ «Юніт Капітал» заборгованості за кредитним договором, а договори факторингу відповідачем не оспорювалися, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності таких правочинів, а також презумпції обов`язковості виконання договорів.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Хмельницького апеляційного суду від 05.03.2024 у справі № 682/2695/23 та від 11.06.2025 у справі № 687/135/25 та від , з яким суд першої інстанції також погоджується.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд вважає за необхідне задовольнити позов повністю та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 381800551 від 17.07.2019 у загальному розмірі 58500 грн.

Щодо розподілу між сторонами судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Із матеріалів справи вбачається, що 03.12.2024 позивач уклав із Адвокатським бюро «Тараненко та партнери» в особі адвоката Тараненка Артема Ігоровича договір про надання правничої допомоги № 03/12/2024-01 та додаткову угоду № 11, повноваження якого підтверджуються довіреністю від 04.12.2024. Крім іншого, у п.п. 3.1, 3.3 вказаного договору зазначається, що отримання винагороди адвокатським бюро за надання правничої допомоги відбувається у формі гонорару, що складається із суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами у Протоколі погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги № 03/12/2024-01 від 03.12.2024 (додаток № 1 до цього договору). У додаткові угоді також наведено перелік кредитних договорів, за якими адвокатське бюро бере на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу, серед яких зокрема вказано договір № 381800551від 17.07.2019, за яким боржником є ОСОБА_1 (а.с. 75-76, 77, 79, 80).

Із наявного в матеріалах справи Протоколу погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги № 03/12/2024-01 від 03.12.2024 (додаток № 1 до цього договору) та акту-прийому передачі наданих послуг, вбачається, що позивачем за укладеним договором були понесені витрати на професійну правничу допомогу, надану представником Тараненком А.І., що пов`язані з розглядом зазначеної цивільної справи, у загальному розмірі 6000 грн (а.c. 76, 78).

При цьому суд бере до уваги правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 08.09.2020 у справі № 640/10548/19, в якому наголошується, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

З огляду на це суд критично оцінює посилання відповідача на ту обставину, що стороною позивача не надано належних доказів на підтвердження понесених останнім витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд бере до уваги, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, якщо неспівмірність таких витрат буде доведена стороною, яка заявила таке клопотання (ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).

Водночас у правовому висновку, викладеному у постанові Об?єднаної Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У той же час, незважаючи на заперечення відповідача з цього приводу, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу з огляду на положення ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд вважає співмірним зі складністю цієї справи та наданим адвокатом обсягом послуг, оскільки вони відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, а тому підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені останнім витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн.

Також відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Понесення позивачем судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті № 9840 від 20.12.2024 та випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (а.с. 10, 87).

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про необхідність повного задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених останнім судових витрат зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, що у загальному розмірі складають 8422,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 381800551 від 17.07.2019 у розмірі 58500 (п`ятдесяти восьми тисяч п`ятисот) гривень та судові витрати у розмірі 8422,40 грн (восьми тисяч чотирьохсот двадцяти двох гривень сорока копійок).

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня складення рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт капітал» (ідентифікаційний код 43541163; місцезнаходження: м. Київ, вул. Рогнідинська, буд. 4-А, офіс 10).

Представник позивача: адвокат Тараненко Артем Ігорович (РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса місця роботи: м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, офіс 21).

Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Суддя І.Г. Безкровний