Решение № 127869093, 26.05.2025, Лановецький районний суд Тернопільської області

Справа № 602/467/23

Провадження № 2/602/9/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" травня 2025 р. Лановецький районний суд Тернопільської області

в складі : головуючого Радосюка А. В.

при секретарі Яблонській М. М.

за участю представника позивача адвоката Панченко Д. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ланівці цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Лановецької міської ради Кременецького району Тернопільської області, про визнання особи такою, що втратила право користування майном,-

встановив:

До суду звернулося АТ «Сенс Банк» з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Лановецької міської ради Кременецького району Тернопільської області, про визнання особи такою, що втратила право користування майном.

Позовні вимоги мотивує тим, що правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», згідно передавального акта від 15.10.2019 року, є АТ «Альфа-Банк». 12.08.2022 року АТ «Альфа-банк» змінило найменування на Акціонерне товариство «Сенс Банк».

23.05.2008 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 770/38-482-08, відповідно до умов якого банк надає у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 20000,00 дол. США. В якості забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_1 , як іпотекодавець, передав в іпотеку житловий будинок з надвірними господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1000, кадастровий номер земельної ділянки: 6123810100020010412, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки ОСОБА_1 не належним чином виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором АТ «Альфа-Банк» звернуло стягнення на квартиру іпотекодавця і звернулося з відповідною заявою до державного реєстратора, яким відповідно було зареєстроване право власності за АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» (правонаступник АТ «Сенс Банк»), на житловий будинок житловий будинок з надвірними господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1000, кадастровий номер земельної ділянки: 6123810100020010412, яка знаходиться за тією ж адресою. Таким чином, законним власником квартири за адресою АДРЕСА_1 є АТ «Сенс Банк». В даному випадку кредитні кошти були отримані для купівлі нерухомості, а відтак чинний ЖК передбачає можливість виселення всіх осіб, які є зареєстрованими в квартирі. Подальше проживання відповідачів в будинку, що належить на праві власності АТ «Сенс Банк», та відмова добровільно звільнити помешкання перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися нерухомим майном на свій розсуд, внаслідок чого порушуються законні права та інтереси позивача. Крім того позивач просить стягнути з відповідачів сплачений ним судовий збір.

В судовому засіданні представник позивача адвокат адвоката Панченко Д. В. позовні вимоги підтримав, просить позов задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 в судове засідання не з`явилися, хоча про день, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Покотило Ю.В. в судовезасідання нез`явився,однак наадресу судунадійшли письмовіпояснення та заява, у якій він просить розгляд справи проводити без його участі, заперечує щодо задоволення позову з підстав, вказаних у поясненнях. У поясненнях зазначає, що позивачем не наведено жодної обставини, яка би так чи інакше свідчила про втрату мешканцями житлового будинку по АДРЕСА_1 права користування цим житлом. Навпаки, у позовній заяві позивач як на обставини, що свідчать про порушення його прав, посилається на те, що відповідачі постійно проживають у житловому будинку і не хочуть його добровільно звільняти, незважаючи на направлену вимогу про усунення порушень та про добровільне звільнення житлового приміщення. При цьому підставами позову позивачем наведено норми матеріального права, які регулюють питання примусового виселення із житла, яке чи було предметом іпотеки за кредитом, виданим банківською установою в іноземній валюті. Однак, в даному випадку підстави для застосування вказаних позивачем норм матеріального права при вирішенні даного спору не можуть бути застосовані. Житловий будинок по АДРЕСА_1 набутий у власність ОСОБА_1 не за рахунок кредитних коштів, на момент передання його в іпотеку він належав ОСОБА_1 на підставі договору дарування.Крім того, родина ОСОБА_9 є багатодітною та іншого житла не має, а тому виселення та зняття з реєстрації неповнолітніх дітей суперечитиме нормам чинного законодавства України. А тому, в разі якщо іпотечне майно було набуте не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільнити житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку ст. 40 ЗУ «Про іпотеку» та частин 1-3 ст. 109 ЖК України, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення. На підставі викладеного просить відмовити в задоволенні позову.

Представник третьої особи,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору-Служби усправах дітейЛановецької міськоїради Кременецькогорайону Тернопільськоїобласті в судове засідання не з`явилася, хоча про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, однак на адресу суду надійшла заява, у якій вона просить розгляд справи проводити у її відсутності, заперечує щодо задоволення позову.

Суд, заслухавши представника позивача, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази по справі встановив наступні факти.

Правонаступником усього майна, майнових прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк», згідно передавального акта від 15.10.2019 року, є АТ «Альфа-Банк». 12.08.2022 року позачерговими загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-банк» прийнято рішення про зміну найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту АТ «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції. №0.11.22 року були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, а саме: змінено найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк» (а.с.29-45).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 246162403 від 26.02.2021 року власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», право власності зареєстровано 23.02.2021 року на підставі договору іпотеки (а.с.6).

Згідно копії договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 770/38-482-08, копії Детального розпису вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, 23 травня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 770/38-482-08, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати кредит окремими частинами (траншами), зі сплатою 14% річних та комісій, в розмірі та в порядку визначеному у Додатку №1 цього договору, в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 20000,00 дол. США (а.с.8-12).

Згідно п.1.2 даного Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №770/38-482-08 від 23 травня 2008 року кредитні кошти надані відповідачу на споживчі цілі.

Відповідно до п.1.3.1 цього Договору в цей день з Позичальником укладено іпотечний договір, відповідно до якого Позичальник передає в іпотеку нерухоме майно, яке вже належить йому на праві власності, а саме житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані по АДРЕСА_1 .

Згідно копії Додаткової угоди №1 про внесення змін до Договору про надання про надання відновлювальної кредитної лінії № 770/38-482-08 від 23 травня 2008 року, 29 липня 2009 року Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду , якою погодили, що надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами (траншами), зі сплатою 15% річних, в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 21049.12 дол. США з графіком зниження максимального ліміту заборгованості (а.с.16-18).

Згідно копії Додаткової угоди про внесення змін до Договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 770/38-482-08 від 23 травня 2008 року, 29 вересня 2010 року Публічно акціонерне товариство «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду , якою підтверджують, що залишок заборгованості за кредитом на день укладення додаткової угоди складає 20261,41 дол. США, залишок заборгованості за процентами 1935,76 дол. США, сторони внесли зміни до умов кредитування, встановили нову процентну ставку за користування кредитними коштами в розмірі 15,85% річних, новий кінцевий термін повернення кредитної заборгованості до 10 березня 2028 року (а.с.13-16).

Згідно копії Іпотечного договору, копії Договору про внесення змін до іпотечного договору від 29 липня 2009 року, копії Договору про внесення змін до іпотечного договору від 29 вересня 2010 року, в якості забезпечення зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 , як іпотекодавець, передав в іпотеку житловий будинок з надвірними господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1000, кадастровий номер земельної ділянки: 6123810100020010412, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.19-23).

Як вбачається з вказаного Договору іпотеки від 23.05.2008 року майно, яке передано в іпотеку, а саме житловий будинок по АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 01 квітня 2008 року, а земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1000 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 06 травня 2008 року.

Тобто, твердження позивача, які викладені в позовній заяві про те, що кредитні кошти надавалися відповідачу саме на придбання іпотечного житла не відповідають дійсності.

Відповідно копії вимоги про усунення порушень та про добровільне звільнення житлового приміщення/виселення, АТ «Сенс Банк» повідомило ОСОБА_1 , що законним власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на даний час є АТ «Сенс Банк» та вимагає від нього добровільно звільнити всіма мешканцями вказане житлове приміщення, зі зняттям всіх мешканців житла з реєстраційного обліку, а також звільнити вищевказане приміщення від особистих речей (а.с.24).

Вказана вимога була направлена ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку, що стверджується копією реєстру кур`єрської доставки № 43, описом вкладення (а.с.25-26).

Згідно Витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 05.07.2023 року, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.61).

Відповідно копії вимоги про усунення порушень та про добровільне звільнення житлового приміщення/виселення, АТ «Сенс Банк» повідомило ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , що законним власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на даний час є АТ «Сенс Банк» та вимагає від них добровільно звільнити всіма мешканцями вказане житлове приміщення, зі зняттям всіх мешканців житла з реєстраційного обліку, а також звільнити вищевказане приміщення від особистих речей (а.с.105).

Вказана вимога була направлена відповідачам засобами поштового зв`язку, що стверджується копією списку згуртованих відправлень, описом вкладення (а.с.106-111).

Згідно Висновку комісії з питань захисту прав дитини Лановецької міської ради від 14 березня 2025 року про недоцільність визнання малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,такими, що втратили право користування майном, який затверджений рішенням Виконавчого комітету Лановецької міської ради Кременецького району Тернопільської області № 63 від 14 березня 2025 року, комісії з питань захисту прав дитини вважає за недоцільне визнання малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,такими, що втратили право користування житловим будинком з надвірними господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 та земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за кадастровим номером 6123810100:02:001:0412 (а.с.244-245).

Вказаний Висновок аргументовано тим, що втрата права користування житловим будинком суперечить правам та інтересам дітей, звужує обсяг існуючих житлових прав малолітніх/неповнолітніх дітей та порушує їх охоронювані законом інтереси, оскільки будь-якого іншого житла діти та їх батьки не мають.

Згідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами ( ст. 629 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Наслідки невиконання зобов`язання передбачені ст. 611 ЦК України.

Ч.2 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником негативного зобов`язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов`язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов`язання. Така вимога може бути пред`явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов`язання.

Згідно ч.1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Іпотека є видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом (ст. 1 ЗУ «Про іпотеку»).

Згідно з ч.1,3 ст. 9 ЗУ «Про іпотеку», іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку, крім встановлених законом випадків, коли наступну іпотеку заборонено; відчужувати предмет іпотеки, крім встановлених законом випадків, коли відчуження предмета іпотеки заборонено; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Згідно з ч.1 ст. 12 ЗУ «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч.1 ст. 33 ЗУ «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановленихстаттею 12цього Закону.

Відповідно доч.4ст.33 ЗУ «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом(ч.1 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку»).

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (ч.2 ст. 40 ЗУ «Про іпотеку»).

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно дочастини четвертоїстатті 9,частин першої,четвертої статті156ЖК України(туті далі-в редакції,чинній начас виникненняспірних правовідносин)ніхто неможе бути виселений іззайманого жилогоприміщення абообмежений управі користуванняжилим приміщеннямінакше якз підставі впорядку,передбачених законом.Члени сім`ївласника жилогобудинку (квартири),які проживаютьразом зним убудинку (квартирі),що йомуналежить,користуються жилимприміщенням нарівніз власникомбудинку (квартири),якщо приїх вселенніне булоіншої угодипро порядоккористування цимприміщенням.До членівсім`ївласника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК України).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з установленою практикою Європейського суду з прав людини втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві».

Крім того, відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

Концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства»).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 етапі 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».

Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Щоб захистити особу від свавілля, недостатньо забезпечити формальну можливість мати змагальне провадження для оскарження застосування положення закону в її справі. Якщо ухвалене в результаті судове рішення не містить обґрунтування або доказової бази, виникле втручання у гарантоване Конвенцією право може стати непередбачуваним та, як наслідок, не відповідати вимозі законності.

Крім того,втручання управо заявникана повагудо йогожитла маєбути нелише законним,але й«необхідним удемократичному суспільстві».Інакше кажучи,воно маєвідповідати «нагальнійсуспільній необхідності»,зокрема бутиспіврозмірним ізпереслідуваною законноюметою.Концепція «житла»має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, ЄСПЛ надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (рішення у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, який вимагає дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи. При цьому необхідно враховувати, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.

Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції.

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Право власності позивача на спірне житло обтяжене тривалим проживанням відповідачів у цьому житлі.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року у справі № 639/1502/18.

Аналізуючи статтю 109 ЖК України, яка, як вбачається із тексту позовної заяви, є підставою позову у даній справі, можна зробити висновок, що частина третя цієї статті деталізує порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.

Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК України відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.

Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України.

Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі №361/4481/19 (провадження № 14-109цс22) дійшла правового висновку, що загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.

Це передбачено і в частині першій статті 109 ЖК України, в якій вказано, що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

А тому в разі якщо іпотечне майно було набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частин першої - третьої статті 109 ЖК України, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК України, тобто з наданням цим громадянам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, житловий будинок з надвірними господарськими будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , на момент передання його в іпотеку належав ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Лановецького районного нотаріального округу Доротюк Р.Р. 01 квітня 2008 року по реєстру за №827, державна реєстрація якого проведена в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 03 квітня 2008 року. Передана в іпотеку земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 6123810100020010412, яка розташована в АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №121497, виданого Лановецькою міською радою Тернопільської області 06 травня 2008 року на підставі рішення Лановецької міської ради Тернопільської області від 16 квітня 2008 року за. №530п.10 та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010865200515.

Тобто, вказане нерухоме майно набуте у власність іпотекодавцем не за рахунок кредитних коштів, а набуте у власність ОСОБА_1 до укладення Договору та договору іпотеки від 23 травня 2008 року.

Крім того, згідно з пунктом 1.2 Договору кредит надається Позичальнику на споживчі цілі, а не на придбання нерухомого майна, яке було передано в іпотеку.

Отже, підстав для виселення немає, так як іншого житла позивач не запропонував.

Така судова практика є незмінною як у постановах Верховного Суду України, так і у подальшому підтриманою Великою Палатою Верховного Суду (див.: постанову від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, провадження № 14-317цс18 та інші).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значенім для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).

З огляду на викладене, суд вважає, що виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення матиме наслідком порушення справедливого балансу, а отже, буде непропорційним, оскільки тривалий час проживання відповідачів у спірному житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.

При цьому, суд приймає до уваги той факт, що відповідачі не мають іншого житла, спірне нерухоме майно було придбано за їх особисті, а не кредитні кошти.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 січня 2023 року у справі № 691/995/21, від 23 січня 2023 року у справі № 199/8873/21, від 31 січня 2023 року у справі № 202/7525/21, від 07 квітня 2023 року у справі № 183/4167/20, провадження № 61-9808св22, від 13 квітня 2023 року у справі № 932/929/22, провадження № 61-І731св23, від 18 травня 2023 року у справі № 183/4173/20, провадження № 61- 3475св22, від 31 травня 2023 року у справі № 215/6578/21, провадження № 61-153св23, від 04 жовтня 2023 року у справі № 932/10763/20, провадження № 61-3729св22, від 25 жовтня 2023 року у справі № 314/460/22, провадження № 61-13109св22, від 06 грудня 2023 року у справі № 205/5887/22, провадження № 61-9703св23, від 19 лютого 2024 року у справі № 314/459/22, провадження № 61-5881св23, від 13 березня 2024 року у справі № 297/1649/21, провадження № 61-1768св24, від 19 квітня 2024 року у справі № 183/6274/21, провадження № 560св24, від 30 квітня 2024 року у справі № 636/5747/21, провадження № 61-144св24 та інших.

На підставі наведеного та керуючись ч.2 ст.405 ЦК України, ст.ст.12,81,128, 259, 263-265, 352 ЦПК України, суд,-

вирішив:

В задоволенніпозовних вимогАкціонерного товариства«Сенс Банк» (місце знаходження: м.Київ, вул..Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714) до ОСОБА_1 (місцепроживання: АДРЕСА_1 ,ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (місцепроживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 (місцепроживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 (місцепроживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_5 (місцепроживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_6 (місцепроживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_7 (місцепроживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_8 (місцепроживання: АДРЕСА_1 ),третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору-Служба усправах дітейЛановецької міськоїради Кременецькогорайону Тернопільськоїобласті (місцезнаходження:м.Ланівці,вул..Незалежності,34Кременецького районуТернопільської області,код ЄДРПОУ44016381), про визнання особи такою, що втратила право користування майном відмовити.

Повний текст рішення суду буде складено 04 червня 2025 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: А. В. Радосюк