Постановление суда № 126658877, 16.04.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

16 квітня 2025 рокуСправа № 171/221/25

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Савченко А.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) до Петропавлівського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про скасування постанови,

установив:

15 жовтня 2024 року позивач звернувся із позовною заявою, в якій заявлені вимоги:

- визнати протиправною та скасувати постанову постанову державного виконавця Петропівлівського відділу ДВС у Синельниковському районі Дніпропетровської області Піденного міжрегіонального управління МУЮ (м.Одеса) від 14.02.2024р. про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 50% суми заборгованості зі сплати аліментів в розмірі 97102, 07 грн. у виконавчому провадженні №53598169.

Ухвалою Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 31.01.2025р. адміністративну справу ОСОБА_1 до Петропавлівського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про скасування постанови передано за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2025 р. цей позов було передано судді Савченку А.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2025р. позов залишено без руху. Встановлено позивачу строк у 10 днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків, визначених в ухвалі суду, а саме надати заяву про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин пропуску строку звернення до суду та доказів на підтвердження поважності цих причин.

31 березня 2025 року позивачем надано клопотання про поновлення строку звернення до суду, яка обгрунтована тим, що постанову державного виконавця про накладення штрафу від 14.02.2024 року засобами поштового зв?язку Укрпошти, позивач отримав на адвокатський запит лише 30.09.2024 року (копія супровідного листа про направлення постанови від 14.02.2024 року додається до клопотання). До того часу він не отримував оскаржуваної постанови, а отже і не мав можливості її вчасно оскаржити у встановленому законом порядку. Як зазначає позивач, відразу звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду 10.10.2024 року, суд виніс ухвалу по справі №160/27014/24 про відмову у відкритті провадження у справі та роз?яснив порядок оскарження постанови державного виконавця до місцевого суду в порядку цивільного судочинства (Витяг даної ухвали від 10.10.2024 року по справі № 160/27014/24 додається до клопотання). Після цього звернувшись через засоби поштового зв?язку до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області (справа зареєстрована 02.11.2024р.), за територіальною підсудністю 31.01.2025 року суддею Мигалевич В.В. після неодноразових адвокатських запитів, дану справу було передано на розгляд за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (відповіді на адвокатські запити додаються до клопотання).

За приписами ч.ч.1, 2 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів, судом встановлено, що позивач звернувся до суду, та просить визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Петропівлівського відділу ДВС у Синельниковському районі Дніпропетровської області Піденного міжрегіонального управління МУЮ (м.Одеса) від 14.02.2024р. про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 50% суми заборгованості зі сплати аліментів в розмірі 97102, 07 грн. у виконавчому провадженні №53598169

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 2 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» (надалі - Закон №1404-VIII), у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до Висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 14 грудня 2021 року у справі №2610/27695/2012, скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки така постанова не є постановою про накладення штрафу в розумінні частини другої статті 63 Закону №1404-VIII, яка підлягає оскарженню до суду в порядку, визначеному частиною другою статті 74 цього Закону, тобто в порядку адміністративного судочинства.

Так, поняття штрафу, вжите у частині другій статті 74 Закону №1404-VIII, стосується випадків покладення відповідальності на боржника за невиконання рішення, та його стягнення проводиться на користь держави.

У той час як суми штрафів за невиконання судових рішень про стягнення аліментів, передбачені частиною чотирнадцятою статті 71 Закону № 1404-VIII, перераховуються на користь стягувача аліментів.

Указане свідчить про те, що правова природа, характер, цільове призначення та стягувач штрафу, визначеного в частині другій статті 63 Закону №1404-VIII, частині другій статті 74 Закону №1404-VIII, та штрафу, передбаченого частиною чотирнадцятою статті 71 Закону №1404-VIII, - відмінні, оскільки постанова виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів є рішенням виконавця щодо виконання судового рішення про стягнення аліментів, як це передбачено частиною першою статті 74 Закону №1404-VIII. Це дає можливість тлумачити частину другу статті 74 Закону №1404-VIII таким чином, що оскарження постанов виконавців про накладення штрафу у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів має відмінний порядок від оскарження постанов виконавців про накладення інших штрафів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.

Також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом й такі спори вирішуються за правилами цивільного судочинства.

Порядок стягнення аліментів, крім норм СК України, регулюється також положеннями статті 71 Закону № 1404-VIII, якою передбачається, серед іншого, накладення на користь стягувача штрафу за наявності заборгованості зі сплати аліментів у відповідних розмірах (частина чотирнадцята).

Оскільки предметом регулювання за указаними нормами є як визначення розміру заборгованості за аліментами, так і накладення штрафів за наявності заборгованості, порядок вирішення спору як щодо розміру заборгованості, так і про накладення штрафу з огляду на наявність заборгованості має відбуватися у межах однієї юрисдикції - у порядку цивільного судочинства, що буде відповідати принципам верховенства права та ефективності провадження як механізму судового захисту.

Відтак, скарга на постанову державного виконавця про накладення штрафу у зв`язку з наявною заборгованістю зі сплати аліментів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки така постанова не є постановою про накладення штрафу в розумінні частини другої статті 63 Закону № 1404-VIII, яка підлягає оскарженню до суду в порядку, визначеному частиною другою статті 74 цього Закону, тобто в порядку адміністративного судочинства.

В даному випадку, підставою для звернення позивача до суду стали протиправні дії Петропавлівського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо накладення штрафу у виконавчому провадженні № 53598169 за наявності заборгованості за аліментами на підставі виконавчого листа у справі №171/2092/16-Ц, виданого 14.02.2024 Апостолівським районним судом Дніпропетровської області.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Оскільки позивач є боржником у виконавчому провадженні та має заборгованість за аліментами, суд доходить висновку про те, що він має оскаржити рішення, дії, бездіяльність державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

При цьому, судом встановлено, що позивач вже звертався до суду з аналогічною позовною заявою.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.10.2024р. у справі №160/27014/24 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Петропавлівського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправної постанови та зобов`язання вчинити певні дії.

Вказана ухвала набрала законної сили та не була оскаржена.

Отже, існує ухвала суду, якою вирішено питання щодо юрисдикції таких позовних вимог і роз`яснено, що цей спір належить до юрисдикції цивільного судочинства.

При цьому суд враховує, що з одного боку, відповідно до ч.1 ст.30 КАС України спори між адміністративними судами щодо підсудності не допускаються, водночас, приписами ст.318 КАС України встановлено, що рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу (частина 1 статті 318 КАС України); справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи (частина 2 статті 318 КАС України), відтак, недотримання правил юрисдикції (саме предметної підсудності) є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Прийняття цієї справи до свого провадження Дніпропетровським окружним адміністративним судом, за наведених вище обставин, не може вважатися таким, що здійснено з додержанням правил предметної підсудності (юрисдикції) та може мати наслідком скасування ухваленого за результатами її розгляду рішення відповідно до ч.1 ст.318 КАС України, яка не містить жодних виключень для скасування рішення, прийнятого судом з порушенням правил юрисдикції (предметної підсудності), в тому числі і такого, як прийняття цим судом до свого провадження справи, що йому предметно непідсудна, задля уникнення спору про підсудність.

Суд враховує, що право на справедливий суд - це право особи, закріплене в ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, що гарантує право на справедливий й публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, розгляд справи саме судом, встановленим законом, є одним з елементів забезпечення права особи на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод.

Враховуючи наведене, з метою забезпечення дотримання правил предметної підсудності (юрисдикції) при розгляді цієї справи та здійснення її розгляду саме належним судом, задля уникнення наслідків, передбачених ч.1 ст.318 КАС України, суд доходить висновку про необхідність передачі цієї справи на розгляд іншого суду.

До того, ж правила, передбачені ч.2 ст. 30 КАС, що справа, прийнята адміністративним судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому адміністративному суду, по-перше, стосуються виключно випадків прийняття справи до свого провадження з додержанням правил підсудності, що у цьому випадку не підтвердилось під час перевірки матеріалів справи, по-друге, ця норма стосується саме випадків, коли підсудність після прийняття до провадження змінювалась, чого у цій справі не встановлено.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 29 Кодексу адміністративного судочинства України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо після відкриття провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Частиною 1 статті 25 КАС України встановлено, що адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Також, суд враховує, що вже існує ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.10.2024р. у справі №160/27014/24 про відмову у відкритті провадження з аналогічними вимогами.

Тож, розгляд цієї справи цим судом може мати наслідки у вигляді порушення щодо доступу до правосуддя.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне передати адміністративну справу на розгляд до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області.

За правилами ч.8 ст. 29 КАС України передача адміністративної справи з одного суду до іншого на підставі відповідної ухвали, яка підлягає оскарженню, здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.

Керуючись ст.ст. 20, 25, 29, 243, 248, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Адміністративну справу № 171/221/25 (провадження №2-а/171/13/25) за позовною заявою ОСОБА_1 до Петропавлівського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про скасування постанови - передати на розгляд до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області за підсудністю.

Роз`яснити сторонам, що відповідно до ч.8 ст.29 Кодексу адміністративного судочинства України, передача адміністративної справи з одного суду до іншого на підставі відповідної ухвали, яка підлягає оскарженню, здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду у порядку та строки, передбачені статтями 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.В. Савченко