Решение № 125093371, 04.12.2024, Хозяйственный суд Киевской области

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2024 р. м. Київ Справа № 911/1763/24

Господарський суд Київської області в складі

головуючого судді Христенко О.О.

за участю секретаря Комісарчук Д-М.О.

розглянувши справу № 911/1763/24

за позовом Фізичної особи-підприємця Бершадської Марії Ігорівни, м. Київ

до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації,

м. Москва

про стягнення 52 610 781,96 грн

Представники:

від позивача:Бухаленко С.С., адвокат, ордер серії АІ № 1690399 від 28.08.2024

від відповідача: не з`явився

вільні слухачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Бершадська Марія Ігорівна (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (далі-Російська Федерація, відповідач) про стягнення 52 610 781,96 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку з початком повномасштабного наступу держави-агресора на територію України з 24.02.2022, приміщення, яке перебувало на праві суборенди у позивача на підставі Договору суборенди частини нежитлового приміщення № 01/01-2022-4 від 01.01.2022, зазнало обстрілів та руйнувань, а рухоме майно, яке належало позивачу та перебувало під час такого вторгнення на вказаному об`єкті, було пошкоджено та знищено внаслідок атак російських військ на цивільну інфраструктуру та бойових дій, окупація призвела до неможливості здійснення позивачем господарської діяльності та до розкрадання, пошкодження, знищення майна, що було прямим наслідком протиправної та неспровокованої збройної агресії відповідача.

Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка розглядається, суд врахував таке.

Предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією Російської Федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами російської федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19, від 18 травня 2022 року №760/17232/20, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17, провадження №14-167цс20 (пункт 58).

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 та №311/498/20.

Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

За приписами ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 367 ГПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов`язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.

Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією держави-відповідача проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.

Відповідно до частини 1 статті 12-2 Закону України Про правовий режим воєнного стану в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку держави-відповідача та введенням воєнного стану АТ Укрпошта з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою-відповідачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 367 ГПК України судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Таким чином з метою належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи необхідно вручити відповідачу копію позовної заяви та процесуальні документи по даній справі у перекладі на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності через Міністерство юстиції України.

Разом з тим у зв`язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.

Відтак діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Отже подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.

З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв`язку із припиненням поштового сполучення.

Відтак, взявши до уваги вищенаведене, враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів про відкриття провадження у справі №911/1763/24 дипломатичними каналами, суд дійшов висновку про подальше повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

При цьому відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Виклики відповідача у справі здійснювалися через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України (https://ko.arbitr.gov.ua/).

Крім того, інформація про час та місце проведення судового засідання була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є вільним, цілодобовим і безкоштовним.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.07.2024 відкрито провадження у справі № 911/1763/24 (суддя Кошик А.Ю.), розгляд справи в порядку загального позовного провадження призначений в підготовчому засіданні на 30.07.2024.

Ухвалою господарського суду від 30.07.2024 підготовче засідання у справі № 911/1763/24 було відкладено на 29.08.2024.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Господарського суду Київської області №101-АР від 27.08.2024 та у зв`язку з відрахуванням та звільненням судді ОСОБА_3 з посади судді Господарського суду Київської області, призначено повторний автоматизований розподіл судових справ, які перебували у провадженні судді Кошика А.Ю.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2024 та ухвали суду від 28.08.2024 справу прийнято до розгляду суддею Христенко О.О., підготовче засідання призначено на 02.10.2024.

Ухвалою господарського суду від 02.10.2024 закрито підготовче провадження у справі № 911/1763/24 та призначено її до розгляду по суті на 06.11.2024.

Ухвалою суду від 06.11.2024 розгляд справи по суті був відкладений на 04.12.2024.

Представник позивача в засіданнях суду підтримував позовні вимоги вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав викладених у позові та просив суд задовольнити їх.

Відповідач повноважного представника для участі в судових засіданнях не направив, про судове засідання був повідомлений шляхом розміщення відповідної інформації на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відповідно до ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство Екохімія є власником нерухомого майна - виробничо-складської бази з господарськими будівлями та спорудами, яка розташована за адресою: Київська обл., м. Буча, вулиця Промислова, будинок 2-е; земельна ділянка місця розташування нерухомого майна кадастровий номер 3210800000:01:118:0214; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2276324232108, що підтверджується наявною в матеріалах справи Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 382556850 від 12.06.2024.

01.01.2022 Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Екохімія», як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ін-Джаз», як орендарем укладений Договір оренди № 14

01.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ін-Джаз» (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Бершадською Марією Ігорівною (суборендар) укладений Договір суборенди № 01/01-2022-4, за умовами якого орендодавець в порядку та на умовах, визначених договором зобов`язується передати суборендарю у платне короткострокове користування частину нежитлового приміщення з частиною стелажної системи, яка є в користуванні орендодавця на підставі Договору оренди № 14 від 01.01.2022, а суборендар приймає майно та зобов`язується сплачувати плату за його користування відповідно до умов цього договору.

У пункті 2.1 договору визначено, що майно надається суборендарю для його використання за цільовим призначенням - зберігання музичних інструментів (товару).

Відповідно до п. 3.1 договору майно передається в суборенду терміном на 1 рік, а саме з 31.12.2022 (включно).

01.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ін-Джаз» та Фізичною особою-підприємцем Бершадською Марією Ігорівною підписаний Акт приймання-передачі частини нежитлового приміщення, згідно з яким орендодавець передає, а орендар приймає в користування частину нежитлового приміщення, площею 250 кв.м., яке розташоване за адресою: Київська область, Бучанський район, м. Буча, вул. Промислова, 2-Е.

18.01.2022 ФОП Бершадською М.І. підписано наказ № 1 «Про створення інвентаризаційної комісії» для забезпечення обліку запасів (товарно-матеріальних цінностей), а також зберігання товарно-матеріальних цінностей, виявлених нестач, псування цінностей.

18.01.2022 ФОП Бершадською М.І. підписано наказ № 2 «Про проведення інвентаризації», за яким з метою забезпечення обліку запасів (товарно-матеріальних цінностей), а також зберігання товарно-матеріальних цінностей, виявлення нестач, псування цінностей, провести інвентаризацію запасів товарно-матеріальних цінностей, розміщених на складі за адресою: Київська область, Бучанський район, м. Буча, вул. Промислова, 2-Е, згідно з Договором суборенди № 01/01-2022-4 від 01.01.2022 із перевіркою і документальним підтвердженням їх наявності, стану, відповідності критеріям визнання та оцінки станом на 18.01.2022.

Інвентаризаційною комісією складено інвентаризаційний опис запасів та товарно-матеріальних цінностей від 25.01.2022 та протокол інвентаризаційної комісії від 25.01.2022 відповідно до яких встановлено наявність запасів та товарно-матеріальних цінностей на суму 52 610 781,96 грн.

Як зазначив позивач, 25.02.2022 року збройні сили Російської Федерації розпочали активні бойові дії на території міста Буча Київської області, значна частина якого знаходилася під контролем агресора до 04 березня 2022 року. Протягом усього строку перебування збройних формувань Російської Федерації на території Київської області, численні об`єкти приватної, комунальної та державної власності завдавалися обстрілам, ракетним ударам та нищилися іншим чином, пов`язаним із агресією Російської Федерації.

Згідно пояснень позивача, під час здійснення військами агресора контролю над містом Буча, позивачу стало відомо про можливі значні руйнування належного йому майна, проте, з об`єктивних питань безпеки, у зв`язку із веденням бойових дій, позивач не мав змоги прибути до місцезнаходження належного йому майна.

За ствердженням позивача, 12.05.2022, коли місто Буча було звільнене від окупаційних військ, позивач отримав безперешкодний доступ до місцезнаходження належного йому майна та розпочав фіксувати збитки, завдані відповідачем.

24.06.2022, комісією у складі заступника Бучанського міського голови Шепетько С.А., заступника начальника відділу містобудування та архітектури Бучанської міської ради Жуковець В.М., начальника відділу містобудування та архітектури Бучанської міської ради Наумова В.Ю., директора комунального підприємства Бучабудзамовник Гребенюк А.К., начальника відділу Державного архітектурно-будівельного контролю Бучанської міської ради Рудого Ю.В., інженера з технічного нагляду комунального підприємства Бучабудзамовник Томашевської О.А., головного спеціаліста відділу житлово-комунальної інфраструктури Бучанської міської ради Прилєпко О.П., інженера-кошторисника комунального підприємства Бучабудзамовник ОСОБА_4 , інженера-проектувальника комунального підприємства Бучабудзамовник ОСОБА_5 та начальника відділу архітектури комунального підприємства Бучабудзамовник ОСОБА_6 , Бобрівника О.М. (директора ТОВ Виробниче підприємство Екохімія), проведено обстеження нерухомого майна - виробничо-складського приміщення за адресою м. Буча, вул. Промислова, 2е, за наслідками чого складено Акт обстеження нерухомого майна, пошкодженого (знищеного) внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації № 3208 від 24.06.2022 (копія наявна в матеріалах справи).

Відповідно до Акта обстеження № 3208 від 24.06.2022, за наслідками проведеного обстеження нерухомого майна встановлено, що орієнтовна дата (період) пошкодження (знищення) майна з 04.03.2022 по 30.03.2022; імовірні причини пошкодження (знищення) майна): цілеспрямоване знищення. Інформація про наявні на дату обстеження пошкодження майна наступна: фундамент пошкоджено; зовнішні стіни зруйновано, термічний вплив; перекриття зруйноване; дах/покрівля зруйнована; віконні конструкції (склопакети) зруйновані; інженерні мережі та системи зруйновані.

Судом також встановлено, що в липні 2022 року комісією у складі заступника начальника управління - начальника ВЗНС Бучанського РУ ТУ ДСНС України у Київській області полковника служби цивільного захисту Гордієнка Т.В., головного інспектора ВЗНС Бучанського РУ ГУ ДСНС України у Київській області капітана служби цивільного захисту Осьмини Ю.М. та директора ТОВ ВП Екохімія Бобрівника О.М., складено Акт про пожежу, що виникла у період часу з 28.02.2022 до 30.03.2022 року на об`єкті виробничо-складської бази з господарськими будівлями та спорудами за адресою: Київська обл., м. Буча, вул. Промислова, 2-е, власником якої є ТОВ ВП Екохімія, код ЄДРПОУ 43413007.

Відповідно до змісту Акта про пожежу, місце виникнення пожежі - будівля складу; пожежу виявлено 04.07.2022 виїздом на місце за зверненням працівника Бучанського РУ ГУ ДСНС України у Київській області.

Актом про пожежу засвідчено, що пожежею знищено будівлю виробничо-складського комплексу та покрівлю на площі близько 1296 м кв., адміністративні приміщення другого поверху по всій площі, інженерно-технічні, енергетичні, системи, виробниче обладнання, технологічний транспорт, матеріальні цінності, які розміщувались в виробничій та складській частині та належали: ТОВ ВП Екохімія, (орендарі, суборендарі - ТОВ «Ін-Джаз»; ФОП Бершадська М.І.; ТОВ «Джаз-Клуб»; ТОВ «Голосієво-К). Пожежею пошкоджено: адміністративні приміщення першого поверху продуктами горіння. Причина пожежі: (встановлена чи ймовірна) - виникнення горіння внаслідок потрапляння боєприпасів та їх уламків.

За змістом Акта про пожежу, прямі та побічні збитки від пожежі під час складення акта про пожежу встановлені не були.

З метою визначення розміру матеріальної шкоди, завданої майну позивача внаслідок збройної агресії Російської Федерації, Фізична особа-підприємець Бершадська М.І. звернулась до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України із заявою від 30.05.2023 щодо проведення експертизи для визначення матеріальних збитків пошкодження майна в результаті збройної агресії рф.

На вирішення експертизи поставлені питання: 1. Що стало причиною знищення майна (товару) ФОП Бершадської М.І., яке знаходилось за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Промислова, 2-Е , 2) Який розмір збитків, понесений ФОП Бершадською М.І. в результаті пошкодження (знищення) виробничо-складської бази за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Промислова, 2-Е?

Комісією експертів у складі судових експертів І. Чалюка, В. Мунчака, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та А. Волошина, було виконано комплексну судову будівельно-технічну, товарознавчу експертизу, експертизу зброї та слідів і обставин її використання та вибухотехнічну експертизу.

За результатами проведення експертного дослідження судовими експертами складено Висновок експертів № 18532/23-47/18533/18534/23-54/18535/18536/23-82 від 16.10.2023, яким встановлено наступне:

- відповідно до проведених досліджень та висновків наведених у висновку № 18532/23-47/18533/18534/23-54/18535/18536/23-82 від 16.10.2023 та результатів огляду об`єкту дослідження, а саме будівлі та майна, що розташовані за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Промислова, 2-Е, встановлено, що причиною їх пошкодження є дія уражаючих факторів артилерійських боєприпасів - снарядів, мінометних мін (бризантна, фугасна, осколкова і ударна дії) на будівельні конструкції будівлі внаслідок влучання в споруду під час збройної агресії Російської Федерації проти України, що в свою чергу призвело до пожеж у місцях ураження;

- відповідно до переліку наданого ФОП Бершадською М.І., вартість виробничих запасів (склад), що належали ФОП Бершадській М.І. та були знищені внаслідок пошкодження (знищення) за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Промислова, 2-Е, станом на 31.12.2021 становить 39 314 907 грн, з урахуванням ПДВ, що в еквіваленті по курсу НБУ, передбаченим Методикою, становить 1 441 162,28 доларів США, або при перерахунку курсу НБУ станом на 11.10.2023 становить 52 610 781,96 грн з урахуванням ПДВ.

З урахуванням наведених вище обставин справи та Висновку експертів №18532/23-47/18533/18534/23-54/18535/18536/23-82 від 16.10.2023 , позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з відповідача 52 610 781,96 грн збитків, завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положеньчастин другої - п`ятої статті 13цього Кодексу.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року Про Заяву Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі №287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі №761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Відповідно до статей 1 та 2 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

У преамбулі Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України вказано, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та Законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи №902/761/18, від 20.08.2020 зі справи №914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

В даному випадку суд встановив, що втрата майна, належного ФОП Бершадській М.І. та яке знаходилось у виробничій та складській частині за адресою: Київська область, м. Буча, вул. Промислова, 2-Е було прямим наслідком протиправної та неспровокованої збройної агресії Російської Федерації та ведення бойових дій на території м. Буча Київської області держави Україна.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі №648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі №686/10520/15-ц.

Суд враховує, що захист права власності гарантується першою статтею Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.

Крім того, згідно з пунктами 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

За приписами пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року також передбачено, що договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.

Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 №326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні (далі - суб`єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

Позивач надав суду висновок експертів № 18532/23-47/18533/18534/23-54/18535/18536/23-82 від 16.10.2023, складений Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України.

Частина 2 ст. 224 Господарського Кодексу України встановлює, що під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Отже, до розміру реальних збитків (втрат, які позивач зазнав у результаті знищення його майна) належить - 52 610 781,96 грн (вартість на дату оцінки належного позивачу товару знищеного в орендованому приміщенні).

Разом з цим, позивач також просив суд покласти на відповідача відшкодування позивачу судових витрат на проведення експертизи - 30 000,00 грн.

Судом було встановлено, що позивач звернувся до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України із заявою від 30.05.2023 щодо проведення експертизи для визначення матеріальних збитків пошкодження майна в результаті збройної агресії рф.

Комісією експертів у складі судових експертів І. Чалюка, В. Мунчака, Ю. Камєнєвої, О. Должевського та А. Волошина, було виконано комплексну судову будівельно-технічну, товарознавчу експертизу, експертизу зброї та слідів і обставин її використання та вибухотехнічну експертизу, за результатами проведення якої експертами складено Висновок експертів № 18532/23-47/18533/18534/23-54/18535/18536/23-82 від 16.10.2023.

Умовами пп. 1, 2, 5, 6 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов`язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

За змістом п. 2 ч. 3 ст. 123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із проведенням експертизи.

Відповідно до ч. 4 ст. 127 ГПК України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Однак, під час дослідження доказів, суд дійшов висновку, що позивачем не доведений належними засобами доказування розмір витрат на проведення експертних досліджень саме у означеній сумі, будь-яких доказів, які б свідчили про оплату позивачем проведеної комплексної судової будівельно-технічної, товарознавчої експертизу, експертизи зброї та слідів і обставин її використання та вибухотехнічної експертизи не надано, що є підставою для відмови в цій частині.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Враховуючи неможливість поновлення знищеного майна, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків у даному випадку є законною, обґрунтованою та документально доведеною; крім того є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відповідного відшкодування.

На підставі вищевикладеного, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд доходить висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

При зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п. 22 частини 1 статті 5 Закону України Про судовий збір, які визначають, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи зазначене та приймаючи до уваги висновки суду про повне задоволення позовних вимог, з відповідача в дохід Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір в сумі 789 161,73 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 123, 129, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з держави Російська Федерація на користь Фізичної особи-підприємця Бершадської Марії Ігорівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 52 610 781 (п`ятдесят два мільйони шістсот десять тисяч сімсот вісімдесят одну) грн збитків.

3. Стягнути з держави Російська Федерація в дохід Державного бюджету України 789 161 (сімсот вісімдесят дев`ять тисяч сто шістдесят одну) грн 73 коп судового збору.

Видати накази.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано - 11.02.2025.

Суддя О.О. Христенко