Решение № 122393726, 08.10.2024, Великобагачанський районний суд Полтавської області

Справа № 525/758/24

Провадження №2/525/260/2024 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.10.2024 селище Велика Багачка

Великобагачанський районний суд Полтавської області в складі:

головуючої судді Прасол Я.В.,

секретаря судових засідань Хоменка М.М.,

з участю представника позивача адвоката Хлистун І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Велика Багачка Полтавської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача адвокат Хлистун Ірина Миколаївна, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради, про визначення місця проживання дітей,

у с т а н о в и в:

05.06.2024 до Великобагачанського районного суду Полтавської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана її представником адвокатом Хлистун І.М., до ОСОБА_2 про визначення місця проживання неповнолітніх дітей, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради.

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що з 12.11.2011 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Шлюб розірваний рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 22.12.2022. Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу діти проживають разом із позивачем. З метою забезпечення правової визначеності, позивач просила постановити рішення про визначення місця проживання дітей разом з нею.

11.06.2024 судом відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання було призначено на 08.07.2024, відповідачу та третій особі було роз`яснено порядок та строки подання відзиву на позов та письмових пояснень, що стосуються предмету спору.

Відповідач відзиву на позов не подав. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на виконання ухвал суду від 08.07.2024 та 21.08.2024 надала письмовий висновок про визначення місця проживання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

21.08.2024 судом закрито підготовче провадження по справі, справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача адвокат Хлистун І.М. заявлений позов підтримала повністю, з підстав зазначених у позовній заяві, просила його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні до початку розгляду справи по суті заявлений позов визнав повністю, пояснив, що дійсно вони з позивачем мають двох спільних неповнолітніх дітей. Діти проживають з матір`ю, для дітей там створені кращі умови для проживання. Він спілкується з дітьми, бере участь у їх вихованні та матеріальному утриманні, наразі умов для того, щоб діти проживали з ним немає. Пізніше подав заяву про розгляд справи без його участі.

Позивач та представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору у судове засідання не з`явилися, про місце, дату та час розгляду справи повідомлені належним чином. Від Служби у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради надійшла заява про розгляд справи без участі її представника.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що перебуває у зареєстрованому шлюбі з позивачкою ОСОБА_1 . Його дружина має двох дітей від попереднього шлюбу, діти проживають разом з ними. З метою оперативного вирішення усіх питань, що стосуються інтересів дітей, його дружина звернулася до суду з даним позовом.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, свідка, вивчивши та проаналізувавши у сукупності всі докази зібрані по справі, приходить до переконання, що заявлений позов підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно положень ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Судом установлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 12.11.2011, шлюб розірваний рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 02.12.2022 у справі №545/5389/22 (а.с. 6).

Вказані обставини визнаються сторонами та не потребують доказування, відповідно до положень ст. 82 ЦПК України.

Сторони мають двох спільних дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 4, 5).

Позивач 16.12.2023 зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 та змінила прізвище на ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 16.12.2023 (а.с. 7).

Відповідно до довідки виконавчого комітету Полтавської міської ради від 20.05.2024 діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зареєстровані та проживають разом з матір`ю ОСОБА_1 (а.с. 8).

Позивач ОСОБА_1 офіційно працевлаштована, з 01.10.2022 працює менеджером з адміністративної діяльності ПП «Павіс» (а.с. 9).

Відповідно до висновку виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради, як органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної в м. Полтаві ради №201 від 13.08.2024, орган опіки та піклування вважає за необхідне визначити місце проживання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 разом з матір`ю ОСОБА_1 (а.с. 69, 70).

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Згідно ч. 4 ст. 29 ЦК України та ч. 1 ст. 160 СК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) суд дійшов висновку, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Судом установлено, що діти з моменту розірвання шлюбу між сторонами постійно проживають з матір`ю, вказані обставини визнаються усіма учасниками по справі. Позивач має постійне місце проживання, офіційно працевлаштована, для дітей створені умови для їх гармонійного розвитку.

З урахуванням того, що відповідачем визнано заявлений позов, визнання позову не суперечить вимогам законодавства та не порушує нічиїх прав, суд приходить до переконання, що позов підлягає до задоволення.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 206, 259, 263-265, 273, 352, 354, 430 ЦПК України,

У х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України судом зазначається повне найменування сторін:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;

представник позивача: адвокат Хлистун Ірина Миколаївна, РНОКПП НОМЕР_3 , свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ №2278 видане Радою адвокатів Полтавської області 24.07.2018, адреса: вул. Тролейбусна, 7, м. Полтава;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради ( як орган опіки та піклування), код ЄДРПОУ 05384695, адреса: вул. Івана Мазепи, 30, м. Полтава.

Повне рішення суду складено 18.10.2024.

Суддя Я.В. Прасол