Постановление суда № 120126634, 28.06.2024, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/11969/22

Провадження № 1-кп/204/310/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 червня 2024 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючогосудді ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань кримінальне провадження № 12022041680000655, внесене доЄдиного реєструдосудових розслідувань 30.09.2022, за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Дніпропетровська, українця, громадянина України, з професійно-технічною освітою, офіційно не працевлаштованого, розлученого, утриманців не маючого, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

-у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська перебуває вищевказана справа.

У судовому засіданні прокурор подав до суду клопотання про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання прокурора обґрунтовано наявністю ризиків, передбачених п. 1,3 ч.1 ст.177КПК України, які обумовлені тим, що ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого кримінального правопорушення, за вчинення якого КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі у вигляді понад 5 років, та з урахуванням тих обставин, що ОСОБА_5 офіційно не працевлаштований є підстави вважати, що він, усвідомлюючи невідворотність покарання з метою уникнення від відповідальності може переховуватися від органу досудового розслідування та суду. Враховуючи те, що на території України введено воєнний стан, є достатньо підстав вважати, що обвинувачений може покинути територію Дніпропетровщини та України. Обвинуваченим може чинитися незаконний вплив на свідків у кримінальному провадженні, оскільки йому відомі їх анкетні дані та місця мешкання, водночас ці особи не допитані в залі суду. Застосування до обвинуваченого іншого, більш м`якого ніж тримання під вартою запобіжного заходу не зможе запобігти зазначеним ризикам та забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

У судовому засіданні прокурор подане клопотання підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити.

Захисник у судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечувала в повному обсязі, оскільки клопотання прокурора є необґрунтованим, у кожному клопотанні прокурора зазначаються однакові ризики, які є недоведеними. Майже всі свідки у кримінальному провадженні допитані, ті свідки, які не допитані є поліцейськими, що унеможливлює здійснення на них тиску з боку обвинуваченого. Одна лише тяжкість покарання не може бути підставою для продовження строку тримання під вартою. Захисник просила суд змінити обраний відносно обвинуваченого запобіжний на більш м`який у вигляді домашнього арешту.

Обвинувачений в даному судовому засіданні підтримав захисника, зазначив, що злочин він не вчиняв, нікого не вбивав.

Вислухавши позиції учасників процесу, суд доходить наступних висновків.

Частиною 1статті331КПКУкраїнипередбачено,що підчас судовогорозгляду судзаклопотаннямсторони обвинуваченняабо захистумає правосвоєю ухвалоюзмінити,скасувати,обрати абопродовжити запобіжнийзахід щодообвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченомуглавою 18цього Кодексу.

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього кодексу, крім випадків передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Слід зазначити, що при розгляді клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення дійсних ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України при наявності обґрунтованої підозри.

Крім того, при вирішенні питання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів про можливе вчинення обвинуваченим інкримінованих злочинів, тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватими, вік та стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків, майновий стан, ризик продовження чи повторення протиправної поведінки.

Суд враховує наявність об`єктивних обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення строку дії попередньої ухвали про продовження строку тримання під вартою, та те, що хоча існуючі ризики поступово зменшуються, зокрема в частині незаконного впливу на свідків, оскільки деякі свідки у кримінальному провадженні допитані судом, але продовжують існувати та виправдовують тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою. Застосований до ОСОБА_5 запобіжний захід не виходить за межі розумного строку тривалості, відповідає чинним підставам, меті його застосування та кореспондується із суспільним інтересом.

Як встановлено судом, ОСОБА_5 є непрацюючим, не одруженим, на утриманні нікого не має, таким чином характеризується відсутністю соціальних зв`язків. Вказане дає підстави та ймовірність вважати, що, перебуваючи на свободі та під загрозою можливого застосування тяжкого покарання, у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого злочину, обвинувачений може перешкоджати кримінальному провадженню. Враховуючи введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою переховування від суду та уникнення кримінальної відповідальності у разі визнання винуватим судом, обвинувачений може переховуватися від суду, у тому числі шляхом виїзду за межі області та України.

Відповідно до практики ЄСПЛ, суворість передбаченого покарання, врахування тяжкості злочину, ступеню суспільної небезпечності особи та інтересів суспільства є суттєвими елементами при прогнозуванні та оцінці ймовірної майбутньої поведінки особи. Доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Продовження строку тримання під вартою, як підстава для втручання в право особи на свободу, має містити його обґрунтування, доцільність, аналіз ризиків у конкретних обставинах та інтереси суспільства, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи. («W проти Швейцарії», «Тейс проти Румунії» та ін.).

Таким чином, ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України є обґрунтованими та підтвердженим в судовому засіданні.

Суд вважає обґрунтованим існування ризику незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні. Оцінюючи можливість впливу на свідків, суд виходить з передбаченої КПК України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від потерпілого та свідків та дослідження їх судом. Посилання захисника обвинуваченого про те, що ризику впливу на свідків не існує, оскільки свідки, які не допитані в судовому засіданні є працівниками поліції є необґрунтованими, оскільки професійна діяльність свідків жодним чином не нівелює ризику впливу на них.

Таким чином існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України є обґрунтованим та доведеним.

Таким чином, наявність обґрунтованої підозри та наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч.1 ст. 177 КПК України, дають підстави для продовження дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого, оскільки існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, адже судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Отже, враховуючи викладене, існування ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховуватися від суду та незаконного впливу на свідків, менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити їх уникнення та забезпечення покладених на обвинуваченого обов`язків.

Щодо тверджень обвинуваченого в судовому засіданні про те, що він злочин не вчиняв та нікого не вбивав, суд зазначає, що на даний час судовий розгляд кримінального провадження не закінчено та продовжується. Зважаючи на стадію кримінального провадження, суд позбавлений можливості давати оцінку сукупності доказів про вчинення обвинуваченими кримінальних правопорушень.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

У судовому засіданні встановлена наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

При цьому суд враховує, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак відповідно до вимог ч.5 ст.9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Так, відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, відображеній у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», «термін «обґрунтована підозра» означає те, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182), те, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).

Обговорюючи питання уникнення встановлених ризиків шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу, то у світлі факторів пов`язаних з особою обвинуваченого, майновим станом, відсутністю міцних соціальних зв`язків, суд вважає застосування більш м`якого запобіжного заходу недостатнім для запобігання вказаним ризикам. Письмові матеріали справи на даний момент не містять інших переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою, та стороною захисту в судовому засіданні не наведені. Відтак суд дійшов висновку про неможливість зміни обраного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м`який, отже у задоволенні клопотання сторони захисту про обрання обвинуваченому більш м`якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту слід відмовити.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбаченістаттями 177 та178цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо злочину, який спричинив загибель людини.

За викладених обставин, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, забезпечення виконання ним належної процесуальної поведінки в умовах воєнного стану, суд вбачає підстави не визначати розмір застави у цьому кримінальному провадженні та згідно ст. 197 КПК України продовжити дію обраного запобіжного заходу на 60 днів.

На підставі викладеного, керуючись статтями 110, 176-178, 183, 193-194, 197, 331, 369- 372, 376, 392-393 КПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою -задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 26 серпня 2024 року включно.

У задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт - відмовити.

Копію ухвали вручити учасникам кримінального провадження та направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» для виконання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали складено 02.07.2024 року.

Суддя ОСОБА_1