Решение № 115017080, 04.10.2023, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/3034/23

2/214/3096/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

04 жовтня 2023 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Прасолова В.М.

при секретарі Петренко К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця», в якому просить: стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 7 44,32 грн. за період з 2017 року по 2020 року (включно); компенсацію витрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати станом на 30.04.2023 року в сумі 3420,31 грн.

В обґрунтуванняпозовунавівнаступне.Він,позивачпо цейчас працюємашиністом електровозаСП «Криворізькелокомотивне депо»РФ «Придніпровськазалізниця» АТ«Українська залізниця».Позивач єчленом Первинноїпрофспілкової організаціїВільної профспілкизалізничників УкраїниКриворізького локомотивногодепо (надаліППО ВПЗУКЛД).ЄДРПОУ 42027208.У 2017році,2018році,2019році,2020році позивачунадавалась щорічнаграфікова тарифнавідпустка.З цьогоприводу позивачзвертався кожногоразу принаданні відпусткиз особистоюзаявою докерівника зпроханням надатиматеріальну допомогуна оздоровленнявідповідно доп.3.1.15Колективного договоруКриворізької локомотивногодепо на2011-2012роки,який єчинним поцей час(пролонгованийвідповідно дост.9ЗУ «Проколективні договориі угоди»),яка повиннаскладати неменше мінімальноїзаробітної платипо Україніна моментвиплати допомоги.Зазначає,що вищезгаданізаяви знаходятьсяу відповідачапро щоостанній незаперечує підтверджуєфакт такогозвернення розрахунковимилистами пронараховані суми.В порушенняКолективного договоруне надаваласьматеріальна допомогана оздоровленняпозивачу врозмірі мінімальноїзаробітної платипо Україні.Позивач змушенийзвернутись досуду зазахистом своїхтрудових прав.Частиною 1ст.1ЗУ «Прооплату праці»встановлено,що заробітнаплата -це винагорода,обчислена,як правило,у грошовомувиразі,яку затрудовим договоромвласник абоуповноважений ниморган виплачуєпрацівникові завиконану нимроботу.Відповідно дост.2ЗУ «Прооплату праці»,в структурузаробітної плативходять:основна тадодаткова заробітнаплата,а такожзаохочувальні такомпенсаційні виплати.Відповідно доч.2ст.2ЗУ «Прооплату праці»матеріальна допомогана оздоровленняє додатковоюзаробітною платою.Відповідно дост.238КЗпП Українипри розглядітрудових споріву питанняхпро грошовівимоги,крім вимогпро виплатупрацівникові середньогозаробітку зачас вимушеногопрогулу аборізниці взаробітку зачас виконаннянижчеоплачуваної роботи,орган,який розглядаєспір,має правовинести рішенняпро виплатупрацівникові належнихсум безобмеження будь-якимстроком.Позивачу щорокунадавалась щорічнаграфікова тарифнавідпустка.З цьогоприводу позивачзвертався кожногоразу зособистою заявоюдо керівниказ проханнямнадати матеріальнудопомогу наоздоровлення відповіднодо п.3.1.15Колективного договоруКриворізького локомотивногодепо на2011-2012роки,який єчинним поцей час(пролонгованийвідповідно дост.9ЗУ «Проколективні договориі угоди»),яка повиннаскладати неменше мінімальноїзаробітної платипо Україніна моментвиплати допомоги.Але відповідачпроігнорував п.3.1.15Колективного договоруКриворізького локомотивногодепо на2011-2012роки,який єчинним поцей час,не надавматеріальну допомогуна оздоровленняв повномурозмірі,яка повиннаскладати неменше мінімальноїзаробітної платипо Україніна моментвиплати допомоги.Згідно ст.10КЗпП України,колективний договірукладається наоснові чинногозаконодавства,прийнятих сторонамизобов`язаньз метоюрегулювання виробничих,трудових соціально-економічнихвідносин іузгодження інтересівтрудящих,власників тауповноважених нимиорганів.Відповідно дост.13КЗпПУкраїни таст.7ЗУ «Проколективні договориі угоди»,зміст колективногодоговору визначаєтьсясторонами.Статтею 13КЗпП Українивизначено,що уколективному договорівстановлюються взаємніобов`язкироботодавця тапрацівника,зокрема щодовстановлення форм,системи,розмірів заробітноїплати іінших видівтрудових виплат(доплат,надбавок,премій іт.д.)Колективним договоромвстановлюються додаткові,порівняно зчинним законодавствомі угодами,гарантії.Згідно ст.18КЗпП України,положення колективногодоговору розповсюджуютьсяна всіхпрацівників підприємства,установи,організації тає обов`язковимидля роботодавцята працівника.Отже,правове регулюванняматеріальної допомогиналежить докола повноваженьпідприємства,тому законодавецьзалишив нарозсуд сторінколективного договору,про ступіньдокладності правовогорегулювання цьогопитання.Відповідно доч.2ст.97КЗпП України,форми ісистеми оплатипраці,норм праці,розцінки,тарифні сітки,ставки,схеми посадовихокладів,умови запровадженнята розміринадбавок,доплат,премій,винагород таінших заохочувальних,компенсаційних ігарантованих виплатвстановлюються підприємствами,установами,організаціями самостійноу колективномудоговорі здотриманням нормі гарантій,передбачених законодавством,генеральною тагалузевими (регіональними)угодами.Як вбачаєтьсяз п.3.1.15Колективного договоруКриворізького локомотивногодепо на2011-2012роки,який єчинним поцей час,встановлено,що матеріальнадопомога наоздоровлення виплачуєтьсяза письмовоюзаявою працівника,у розмірі40відсотків ставкичи посадовогоокладу намомент наданнядопомоги запрофесією,котру обіймаєпрацівник алене меншемінімальної заробітноїплати поУкраїні намомент виплатидопомоги.Відповідно дост.14Закону України«Про колективнідоговори іугоди»,зміни ідоповнення доколективного договору,угоди протягомстроку їхдії можутьвноситись тількиза взаємноюзгодою сторінв порядку,визначеному колективнимдоговором,угодою.Відповідно доп.1.4Колективного договоруКриворізького локомотивногодепо,який счинним поцей час,встановлено,що:«Зміни ідоповнення доколективного договору,що непогіршують соціальногота економічногостановища працівниківдепо,вносяться протягомстроку йогодії запогодженням сторінна спільномузасіданні керівництвадепо іпрофспілкових комітетів,а всіінші наконференції трудовогоколективу депо».Відповідно дост.9КЗпП Україниумови договорівпро працю,які погіршуютьстановище працівниківпорівняно ззаконодавством Українипро працю,є недійсними.Ст.9КЗпП невимагає будь-якоїпроцедури визнаннянедійсними умовдоговорів пропрацю,які погіршуютьстановище працівниківпорівняно ззаконодавством.Вона безпосередньооголошує такіумови недійснимиі невимагає судовоїпроцедури визнанняїх недійсними.За такихобставин,позивач вважає,що відповідачбезпідставно недоплачувавсуму матеріальноїдопомоги позивачу.Розрахунок недоплаченоїчастки матеріальноїдопомоги наоздоровлення за2017-2020роки.п.3.1.15Колективного договоруКриворізького локомотивногодепо на2011-2012роки,який єчинним поцей час,встановлено,що матеріальнадопомога наоздоровлення виплачуєтьсяза письмовоюзаявою працівника,у розмірі40відсотків ставкичи посадовогоокладу намомент наданнядопомоги запрофесією,котру обіймаєпрацівник алене меншемінімальної заробітноїплати поУкраїні намомент виплатидопомоги,для розрахункуберемо мінімальнузаробітну платупо Українівідповідного періоду.2017рік: 3200грн.-2678,93грн.=521,07грн.,де 3200грн.-мінімальна заробітнаплата вУкраїні у2017році,2678,93грн.-сума якабула виплачена,521,07грн.недоплачена часткаматеріальної допомогина оздоровлення.2018рік:3723грн.-0грн.3723грн.,де 3723грн.-мінімальна заробітнаплата вУкраїні у2018році,0грн.сума якабула виплачена,3723грн.-недоплачена часткаматеріальної допомогина оздоровлення.2019рік:4173грн.-2709,58грн.1463,42грн.,де 4173грн.-мінімальна заробітнаплата вУкраїні у2019році,2709,58грн.сума якабула виплачена,1463,42грн.недоплачена часткаматеріальної допомогина оздоровлення.2020рік:4723грн.-2986,17грн.1736,83грн.,де 4723грн.-мінімальна заробітнаплата вУкраїні у2020році,2986,17грн.сума якабула виплачена,1736,83грн.недоплачена часткаматеріальної допомогина оздоровлення. Розрахуноккомпенсації втратичастини доходівгромадян узв`язку зпорушенням строківвиплати заробітноїплати.У разіпорушення встановленихстроків виплатигрошових доходівнаселення (заробітнаплата,пенсії,стипендії,соціальні виплати)підприємства,установи іорганізації всіхформ власностімають здійснюватикомпенсацію громадянамвтрати частинидоходів узв`язкуз їхнесвоєчасною виплатою.Компенсація провадитьсявідповідно доЗакону №2050«Про компенсаціюгромадянам втратичастини доходіву зв`язкуз порушеннямстроків їхвиплати» таПорядку проведеннякомпенсації громадянамвтрати частинигрошових доходіву зв`язкуз порушеннямтермінів їхвиплати,затвердженого постановоюКМУ від21.02.2001р.№ 159.Сума компенсаціїобчислюється якдобуток нарахованого,але невиплаченого грошовогодоходу завідповідний місяць(післяутримання податківі обов`язковихплатежів)і приростуІСЦ увідсотках длявизначення сумикомпенсації.множення місячнихІСЦ заперіод невиплатигрошового доходу.ІСЦ умісяці,за якийвиплачується дохід,до розрахункуне включається.ІСЦ длявизначення сумикомпенсації обчислюєтьсяшляхом Відповіднодо параграфа2статті 7Конвенції №132«Про оплачуванівідпустки (переглянутав 1970році)»,ратифікованої ЗакономУкраїни від29травня 2001року №2481-ІІІ, суми,що належатьдо виплатиза часвідпустки (частину),виплачуються зацікавленійособі довідпустки,якщо іншене передбаченов угоді,що стосуєтьсяцієї особиі роботодавця.Розрахунок зробленийстаном наквітень місяць2023року.місяць тарік виникненняборгу:липень 2017року:сума заборгованостівідповідного місяцябез утриманняподатків таобов`язкових платежів 521,07грн.;сума заборгованості(довиплати післяутримання податківта обов`язковихплатежів-419,46грн.;коефіцієнт індексації 80,90%;сума компенсації(до оподаткування)-339,34грн.;місяць тарік виникненняборгу:жовтень 2018року:сума заборгованостівідповідного місяцябез утриманняподатків таобов`язкових платежів-373,00грн.;сума заборгованості(довиплати післяутримання податківта обов`язковихплатежів-2997,01грн.;коефіцієнт індексації-60,2%;сума компенсації(до оподаткування)-1804,20грн.;місяць тарік виникненняборгу:грудень 2019року: сума заборгованості відповідного місяця без утримання податків та обов`язкових платежів- 1463,42 грн; сума заборгованості (до виплати після утримання податків та обов`язкових платежів- 1178,05 грн.; коефіцієнт індексації- 50,7%; сума компенсації ( до оподаткування)- 597,27 грн.; місяць та рік виникнення боргу: липень 2020 року: сума заборгованості відповідного місяця без утримання податків та обов`язкових платежів- 1736,83 грн.; сума заборгованості (до виплати після утримання податків та обов`язкових платежів- 1398,15 грн.; коефіцієнт індексації- 48,6%; сума компенсації (до оподаткування)- 679,50 грн. Всього сума заборгованості (до виплати після утримання податків та обов`язкових платежів 5992,67 грн. (податки: ПДФО 1339,98 грн., ВЗ -111,67 грн.). Всього сума компенсації (до оподаткування) 3420,31 грн. (податки (утримано): ПДФО 615,86 грн. Податки (нараховано): ЄСВ 752,47 грн.), до виплати -2753,35 грн. 3420,31 грн.- сума компенсації втрати частини доходів позивачу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо звернення до суду за захистом порушеного права на заробітну плату в межах термінів позовної давності. Позивачу про порушення його права стало відомо з розрахункових листків що надав відповідач 06.04.2023, таким чином позивач звертається до суду з позовною заявою про поновлення його права в тримісячний термін, визначений ст. 238 КЗпП України. Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. Так, у частині першій зазначеної статті зазначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. В разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком (постанова Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 р. у справі № 6-1395цс16) Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до учасників суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав- Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінге та інші проти Сполученого Королівства»). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц). Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» (далі Закон № 108) встановлено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до ст. 2 цього Закону, в структуру заробітної плати входять: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» допомога на оздоровлення е додатковою заробітною платою і позовна давність до вимог про її стягнення не застосовується. Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У відповідність з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності. Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Протоколу № 1 с також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені. Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці», а позивач знаходиться з відповідачем в трудових відносинах та не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Відповідач не погодившись з позовними вимогами позивача подав відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначає наступне. Вказаний спір виник з виконання умов колективного договору, угоди або окремих їх положень. А відтак цей спір є колективним, з огляду на таке. Як вбачається зі змісту ч.1 ст. 19 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) контроль за виконанням колективного договору проводиться безпосередньо сторонами, які його уклали, у порядку, визначеному цим колективним договором. Частина 2 вказаної статті передбачає, що якщо власник або уповноважений ним орган (особа) порушив умови колективного договору, профспілки, що його уклали, мають право надсилати власнику або уповноваженому ним органу (особі) подання про усунення цих порушень, розглядається у тижневий строк. У разі відмови усунути порушення або недосягнення згоди у зазначений строк профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду. Правові й організаційні засади функціонування системи заходів з вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними. врегульовано Законом України від 03 березня 1998 року № 137/98-ВР «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Так, відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту: б) укладення чи зміни колективного договору, угоди; в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; г) невиконання вимог законодавства про працю. Зі змісту вимог позивача та Третьої особи вбачається, що спір має характер колективного трудового оскільки полягає у наявності конфлікту, який виник внаслідок виконання окремих положень колективного договору та стосується не тільки позивача, а й інших працівників, а тому такий спір повинен вирішуватись в іншому порядку, про який буде наведено нижче. Сторонами колективного трудового спору на виробничому рівні є наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та роботодавець (стаття 3 вказаного Закону). Законом України «Про порядок вирішення колективних. трудових спорів (конфліктів)» окремо встановлено особливу процедуру розгляду розбіжностей, що виникли між сторонами соціально-трудових (колективних) відносин. Указаним законодавчим актом передбачається примирно-третейська процедура та система організаційних структур із належною компетенцією щодо узгодження інтересів конфліктуючих сторін. Зокрема, статтею 7 указаного Закону передбачено, що розгляд колективного трудового спору (конфлікту) з питань виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень здійснюється трудовим арбітражем. При цьому за статтею 13. Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» жодна із сторін колективного трудового спору (конфлікту) не може ухилятися від участі в примирній процедурі і зобов`язані використати для врегулювання колективного трудового спору (конфлікту) всі можливості, не заборонені законодавством. Якщо примирні органи не змогли врегулювати розбіжності між сторонами, причини розбіжностей з обґрунтуванням позицій сторін у письмовій формі доводяться до відома кожної із сторін колективного трудового спору (конфлікту). У цьому разі наймані працівники або уповноважений ними орган чи професійна спілка мають право з метою виконання висунутих вимог застосовувати усі дозволені законодавством засоби, крайнім з яких відповідно до статті 17 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» та статті 44 Конституції України є страйк. Судовий порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) процесуальним законодавством та Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» передбачено виключно у таких випадках: 1. Розгляд заяви власника або уповноваженого ним органу про визнання страйку незаконним (стаття 23 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»); 2.Розгляд заяви Національної служби посередництва і примирення про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у випадках, передбачених статтею 24 цього Закону, і коли сторонами не враховано рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) (стаття 25 вказаного Закону); Оскарження профспілками неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб винних у порушенні умов колективного договору чи угоди (частина п`ята статті 20 Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).Невиконання роботодавцем обов`язку щодо створення умов діяльності профспілок, регламентованих колективним договором (частини друга, четверта статті 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»). Безпосереднє вирішення в судовому порядку інших колективних трудових спорів законодавством не передбачено. Зі змісту позовної заяви, вбачається, що предметом позову є вирішення питання про порушення законних прав та інтересів позивача через недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати як це було раніше передбачено Колективним договором. Колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. А тому, до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів). Вказане кореспондується, з: 1. Позицією Верховного Суду України, викладеною в Ухвалі від 07.05.2009 у справі № 6- 22269св08: 2. Позицією Великої Палати Верховного Суду України, викладеної у Постанові від 01.10.2019 у справі № 916/2721/18; 3. Позицією Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду України, викладеної у Постанові від 29.05.2019 у справі № 479/58/19. в яких йдеться про обґрунтованість закриття провадження у аналогічних справах саме з цих підстав. Аналогічними вказані справи с з огляду на те, що предметом розгляду справ № 479/58/19; № 916/2721/18 та № 6-22269св08 були спори які виникли з підстав визначених п.п. «а» та «б» статті 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», а в нашому випадку спір виник з підстав визначених п.п. «в» цієї статті, а порядок вирішення колективних трудових спорів регламентований наведеним Законом. За таких обставин, вказана справа взагалі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Резюмуючи викладене, звертаємо увагу, що відповідно до ч.4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. Таким чином, висновки Верховного Суду викладені у вищевказаних постановах та ухвалі с обов`язковими для застосування при розгляді цієї справи. 2. Щодо застосування п.п. 3, 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-?ІІ від 06.12.2016. Пунктом 3.1.5 Колективного договору на 2011-2012 роки (надалі Колдоговір), укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011 встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. В подальшому, відповідно до п.п. 3, 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-?ІІІ від 06.12.2016 встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, передбачених колективним договором усіх рівнів. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Зокрема, у пункті 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-?ІІІ від 06.12.2016 зазначено: «Установити, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів, щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини вона спільною застосовується вказівкою голови правління у розмірі ПАТ прожиткового мінімуму для працездатних осіб», у відповідності до вищезазначеного «Укрзалізниця» В. Бальчуна, члена Правління ж. Марчека та голови Профспілки залізничників і транспортних будівельників України Бубняка В.М. від 29.03.2017 № 1/6-25/713-17 та спільною постановою керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № 32/20, П-4-5г від 31.03.2017 постановлено застосовувати з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, величини для визначення посадових окладів, заробітної плати як розрахункової та інших виплат, передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом». Таким чином, вимога щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати не відповідає вимогам п.п. 3. 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-YIII від 06.12.2016. Звертаємо увагу суду, що не внесення до теперішнього часу відповідних змін до колективного договору не надає права вимагати виплат, які суперечать Закону, оскільки, як вказувалось вище. п. 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-?ІІІ від 06.12.2016 чітко зазначено, що до внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб». Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Відповідно до ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Частиною 1 ст. 12 КЗпП України передбачено, що колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і первинною профспілковою організацією, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою. Відповідно до ст.9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається 3 КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Виходячи з цього та з урахуванням вимог позивача, до них мають застосовуватися норми ЦК України. Згідно із статтями 4. 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Як вказано вище, ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України. Виходячи з викладеного, можливо зробити висновок, що Колективний договір, укладений між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» Криворізького локомотивного депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів, в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011 в частині виплати матеріальної допомоги у розмірі не менше мінімальної заробітної плати с недійним, оскільки прямо суперечить положенням пп. 3, 5 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Відповідно до ч.1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Стаття 217 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Таким чином, з моменту прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-?ІІІ від 06.12.2016 умови п. 3.1.5 Колективного договору, укладеного Криворізького між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо локомотивного депо та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів, в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011, в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі не менше мінімальної заробітної плати не створюють юридичних наслідків для Відповідача у вигляді обов`язку виплачувати матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати. Велика Палата Верховного Суду України дійшла висновку, що з прийняттям Закону № 1774- VIII в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата. Аналіз такого правового регулювання дає підстави зробити висновок про те, що законодавець заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати, про що зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 04.11.2020 у справі № 200/9195/19-а. Відповідно до ч.4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. Таким чином, висновки Верховного Суду викладені у вищевказаних постановах с обов`язковими для застосування при розгляді цієї справи. Крім того, застосовуючи розрахунковий розмір матеріальної допомоги на оздоровлення у вигляді 125% прожиткового мінімуму. Відповідачем не порушується будь-який інший Закон, а навпаки вбачається саме дотримання вимог Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-?ІІІ від 06.12.2016. Щодо тверджень позивача про недійсність умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України. Так, у позовній заяві Позивач стверджує, що Відповідачем начебто погіршуються умови договору про працю виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 125% прожиткового мінімуму, а не в розмірі не менше ніж мінімальна заробітна плата по Україні. З такими доводами Відповідач не погоджується з огляду на таке. Після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-?ІІІ від 06.12.2016 фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина. Тобто. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-?ІІІ від 06.12.2016 змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг. У колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум. Вказане кореспондується з наявною судовою практикою в аналогічних справах, а саме з висновками Верховного Суду України у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах: - від 12.06.2020 (справа № 820/3145/17; провадження № К/9901/2189/18); від 26.06.2020 (справа № 520/94/19; провадження № К/9901/1813/19); - від 08.09.2020 (справа № П/811/1009/17; провадження № К/9901/34786/19). Варто звернути увагу на те, що форма судочинства у вказаних справах була адміністративною, але вказаними постановами вирішено принциповий підхід у застосуванні положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-?ІІІ від 06.12.2016 в частині визначення розрахункової величини для виплати матеріальної допомоги на оздоровлення. На підставі вищевикладеного, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Представник позивача подав до суду заяву, згідно якої просить справу розглядати за його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явися, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

У судовому засіданні безпосередньо досліджені наступні письмові докази: службове посвідчення (а.с. 7 зв.), довідка про надання відпустки (а.с. 9), колективний договір (а.с. 10-11), галузева угода (а.с. 12-13), витяг з протоколу (а.с. 14-15), витяг (а.с. 16-18), довідка про членство у прфспільці (а.с. 19), відповідь на запит (а.с. 20), розрахунок заробітної плати (а.с. 21,22, 23,24).

Суд, керуючись вимогами ст. 77 ЦПК України, згідно якої предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, оцінюючи з точки зору належності досліджені у судовому засіданні докази, приходить до наступних висновків.

Суд вважає належними доказами: службове посвідчення (а.с. 7 зв.), довідку про надання відпустки (а.с. 9), колективний договір (а.с. 10-11), галузеву угоду (а.с. 12-13), витяг з протоколу (а.с. 14-15), витяг (а.с. 16-18), довідку про членство у прфспільці (а.с. 19), відповідь на запит (а.с. 20), розрахунок заробітної плати (а.с. 21,22, 23,24), так як ці докази стосуються обставин, що підтверджують заявлені вимоги, а саме, що позивач працює у структурному підрозділі «Криворізьке локомотивне ДЕПО», є членом Первинної профспілкової організації вільної профспілки машиністів України Криворізького локомотивного депо, розмір отриманої виплати на оздоровлення.

Суд, відповідно до ст. 78 ЦПК України, вважає досліджені у судовому засіданні зазначені письмові докази допустимими, так як ці докази одержані без порушення порядку, встановленого законом.

Оцінюючи докази з точки зору їх достовірності, суд приходить до висновку, що досліджені у судовому засіданні письмові докази є достовірними.

Керуючись вимогами ст. 80 ЦПК України, суд вважає, що сукупність визнаних судом допустимими, належними та достовірними доказами є достатньою для встановлення наступних фактів та обставин.

Позивач ОСОБА_1 по теперішній час працює на підприємстві відповідача у структурному підрозділі «Криворізьке локомотивне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» машиністом електровоза, що встановлено посвідченням (а.с. 7 зв.) та не спростовано відповідачем.

Нарахований та виплачений розмір фактично отриманої допомоги на оздоровлення підтверджується табуляграмами за грудень 2017 року, за листопад 2018 року, за грудень 2019 року, за листопад 2020 року, за травень 2021 року. Сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення становить 7 44,32 грн. (а.с. 21,22, 23,24).

ОСОБА_1 є членом Первинної профспілкової організації вільної профспілки машиністів України Криворізького локомотивного депо, що встановлено довідкою (а.с.19).

У 2017 році, 2018 році, 2019 році, 2020 році позивачеві надавалась щорічна графікова тарифна відпустка, що вбачається з довідки (а.с. 9).

Позивач, при наданні відпустки, звертався кожного разу з особистою заявою до керівника з проханням надати матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п.3.1.15 Колективного договору Криворізької локомотивного депо на 2011-2012 роки, який є чинним по цей час (пролонгований відповідно до ст. 9 ЗУ «Про колективні договори і угоди»), яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. В порушення Колективного договору позивачу не надавалась матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі мінімальної заробітної плати по Україні. Зазначені обставини встановлені поясненнями позивача, викладеними у змісті позову, та не спростовані відповідачем.

Взаємини між сторонами регулюються нормами Конституції України, ЦК України, КЗпП України, Законом України «Про колективні договори і угоди».

Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, пунктом 3.1.5. Колективного договору на 2011-2012 роки, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» та спільним представницьким органом профспілок залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів в особі їх виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011, який є чинним по цей час, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Відповідно дост.14Закону України«Про колективнідоговори іугоди»,зміни ідоповнення доколективного договору,угоди протягомстроку їхдії можутьвноситись тількиза взаємноюзгодою сторінв порядку,визначеному колективнимдоговором,угодою. Згідно з п. 1.4. Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші на конференції трудового колективу депо.

Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як встановлено ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

З аналізу у сукупності ст.ст.22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України належить прийти до висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотньої сили.

Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагає судової процедури визнання їх недійсними.

На переконання суду Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.

За таких обставин, суд приходить до переконання, що відповідач безпідставно недоплачував суму матеріальної допомоги позивачу.

Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.

При цьому, приймаючи до уваги, що відповідно до положень п. 3.1.5. Колективного договору визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні саме на момент виплати допомоги, суд вважає за необхідне при визначенні розміру недоплаченої частини вказаної допомоги виходити з розміру мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, тому суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача підлягає стягненню недоплачена матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі 7444,32 грн.

Щодо заявленої вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, суд зазначає наступне.

У разі порушення встановлених строків виплати грошових доходів населення (заробітна плата, пенсії, стипендії, соціальні виплати) підприємства, установи і організації всіх форм власності мають здійснювати компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з їх несвоєчасною виплатою.

Компенсація провадиться відповідно до Закону № 2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 159.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту ІСЦ у відсотках для визначення суми компенсації. ІСЦ для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних ІСЦ за період невиплати грошового доходу. ІСЦ у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Відповідно до параграфа 2 статті 7 Конвенції № 132 «Про оплачувані відпустки (переглянута в 1970 році)», ратифікованої Законом України від 29 травня 2001 року № 2481- ІІІ, суми, що належать до виплати за час відпустки (частину), виплачуються зацікавленій особі до відпустки, якщо інше не передбачено в угоді, що стосується цієї особи і роботодавця.

Отже, сума компенсації втрати частини доходів позивачу у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача станом на 30.04.2023 року становить 3420,31 грн.

Дослідивши письмові докази, суд на підставі ст. 12 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, та ст. 13 ЦПК України, згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом, суд вважає, що позов підлягає повному задоволенню.

Таким чином, суд вважає, що позивач обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 15, 16 ЦК України, звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» за захистом свого права.

Також суд враховує, що задоволення позову буде відповідати такому, передбаченому ст. 2 ЦПК України завданню цивільного судочинства, як справедливе вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушеного права позивача.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1073,60 грн. на користь держави.

Керуючись ст.ст.22, 58 Конституції України, ст. ст.15, 16 ЦК України, ст. ст. 9, 10, 13, 18, 97 КЗпП України, ст. ст.2, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 141, 247, 263- 265,354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» ( ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: м. Київ, вул. Єжи Гедройця,5) про стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення задовольнити повністю.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у сумі 7444,32 грн.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати в сумі 3420,31 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1073,60 грн.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати підписання шляхом подання апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя : В.М. Прасолов