Решение № 115013270, 10.11.2023, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/7722/23

Провадження № 2/204/2363/23

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2023 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючої судді Токар Н.В.,

за участю секретаря Кошелюк Д.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду у м.Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, в якій просив суд:

- визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за кожним.

В обґрунтування позову, позивач вказав на те, що 22 листопада 2019 року він уклав з відповідачем шлюб, який 10 квітня 2023 року було розірвано. За час перебування у шлюбі та ведення спільного господарства, сторонами у спільну сумісну власність подружжям було набуто наступне майно: 12.03.2020 був куплений транспортний засіб Cherry реєстраційний номер НОМЕР_1 , оформлений на позивача; 26.08.2021 було укладено кредитний договір №2037300210, згідно якого взято готівкою кредит на споживчі цілі у сумі 200000,00 грн.; 22.09.2021 на взяті у кредит 200000,00 грн. було придбано житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який було оформлено на відповідача і який є предметом зазначеної позовної заяви. Після розірвання шлюбу сторони не досягли згоди щодо поділу житлового будинку, тому позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 29 червня 2023 року відкрито спрощене позовне провадження, справа розглянута без повідомлення (виклику) сторін.

З урахуванням вимог ст.ст.19,274,276,277 ЦПК України, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Відповідач скористалась своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, та зазначила, що житловий будинок не може бути поділено через те, що останній зазнав реконструкцію, у зв`язку з чим було змінено його первісний стан; крім того, позивачем не надано доказів про дійсний технічний стан житлового будинку; враховуючи, що житловий будинок має самочинне будівництво, відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , тому просила відмовити в задоволенні позовних вимог. Одночасно просила стягнути з позивача на її користь витрати, пов`язані із наданням правової допомоги адвоката у сумі 10000,00 грн.

Позивач надав на адресу суду відповідь на відзив, згідно якого просив залишити відзив на позовну заяву без задоволення.

Також, позивачем були подані до суду клопотання про призначення по справі експертизи, яке залишено судом без задоволення, оскільки вимога позивача не містить вимог про поділ спірного житлового будинку із визначенням часток; та клопотання про об`єднання цивільних справ в одне провадження, яке також залишено судом без задоволення, оскільки відсутні підстави, передбачені ч.1 ст.188 ЦПК України.

Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, у зв`язку з наступним.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрували шлюб 22 листопада 2019 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 виданим 22 листопада 2019 року Покровським міським відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, актовий запис №551 (а.с.8 зворот).

Від шлюбу спільних дітей немає.

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було розірвано 10 квітня 2023 року (а.с.9).

22 вересня 2021 року, у період шлюбу, ОСОБА_4 , за згодою чоловіка - ОСОБА_1 (абзац другий пункту 4.3. договору) придбала житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 22.09.2021 року, посвідченим приватним нотаріусом Покровського районного нотаріального округу Донецької області, реєстровий №1843 (а.с.9 зворот-11,14-16).

Відповідно до довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості, сформованої згідно Порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку від 20.05.2023, оціночна вартість об`єкта - житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , складає 198 594,54 грн. (а.с.34-35).

Встановлено, що 26.08.2021 між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2037300210, відповідно до умов якого, останній отримав кредит у розмірі 200000,00 грн., з цільовим призначенням кредиту: на споживчі цілі (а.с.16 зворот - 30).

Відповідно до Договору від 26.08.2021, дата остаточного повернення кредиту 26.08.2026.

Згідно довідки АТ «ОТП Банк» від 17.04.2023, станом на 17.04.2023 ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором №2037300210 у сумі 176285,37 грн. (а.с.31 зворот).

Суд враховує, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Вищезазначене узгоджується із п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», де зазначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті60,69 СК України), ч. 3ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3ст. 325 ЦКможуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

При визначенні майна, яке підлягає поділу, необхідно з`ясовувати, коли саме сторони припинили ведення спільного господарства, обсяг спільного майна, нажитого на час припинення ведення спільного господарства, джерела придбання цього майна, наявність боргів подружжя за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

За нормамист. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до положень ч. 1ст. 71 СК Українимайно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція є сталою, та висловлена Верховним Судом, зокрема, у Постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, Постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, Постанові Верховного Суду від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18, Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 686/15607/15-ц та Постанові від 17 січня 2020 року у справі № 523/9268/15-ц. Підстав відступити від зазначених висновків не встановлено.

Під час розгляду справи достовірно встановлено, що за час перебування в шлюбі, подружжя придбало у власність нерухоме майно - житловий будинок адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу житлового будинку від 22.09.2021 та витягом про державну реєстрацію прав, право власності на який зареєстровано за відповідачем ОСОБА_4 ,набутий сторонами під час шлюбу за спільні кошти, тому вищевказане майно вважається спільною сумісною власністю подружжя.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ч. 3 ст. 372 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому, суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст.57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція також висловлена у постановах Верховного Суду України від 24.05.2017 року у справі 6-843цс17 та Верховного Суду від 06.02.2018 року 61-2446св18, 07.02.2018 року у справі 61-524св18, 19.06.2019 року у справі 621/302/15-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №372/504/17.

Обставини спільного придбання спірного житлового будинку під час шлюбу, та як наслідок, поширення режиму спільної сумісної власності подружжя на них сторонами у справі не заперечується, а тому, відповідно до ст.81 ЦПК України, додатковому доказуванню не підлягають.

При поділі майна, частки сторін є рівними, оскільки іншого не визначено домовленістю між ними та підстав для відступлення від рівності часток не вбачається.

Таким чином, оскільки спірний житловий будинок був придбаний сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі, в період сумісного проживання та ведення спільного господарства, не надання відповідачем доказів, на які остання посилається у відзиві на позовну заяву про те, що спірний житловий будинок зазнав реконструкцію, у зв`язку з чим було змінено його первісний стан, та відповідно останній має самочинне будівництво, суд не приймає до уваги як такі, що не доведені відповідачем, а тому, суд приходить до висновку про задоволеннях позовних вимог позивача в частині поділу спільного майна подружжя.

Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшень, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості.

Відповідно до п.22 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Аналогічної правової позиції також дотримується і Верховний Суд в постановах від 03.10.2018 року у справі №127/7029/15-ц та від 09.01.2019 року у справі №643/4589/15-ц.

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.

Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Примусове припинення права власності можливе лише згідно зі статтею 365 ЦК України. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 р. у справі № 464/7011/16-ц.

Таким чином, аналізуючи наведені норми закону та беручи до уваги спосіб захисту, обраний позивачем у позові, а також те, що сторони не досягли згоди між собою стосовно поділу спільного майна спірного житлового будинку набутого за час шлюбу, суд дійшов висновку, що придбаний сторонами під час шлюбу житловий будинок підлягає поділу шляхом визнання за кожним із подружжя по 1/2 частини.

Саме такий спосіб поділу не буде виходом за межі позовних вимог та буде відповідати закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності і добросовісності.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог про поділ спільного майна подружжя, знайшли своє підтвердження, оскільки, ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, суд вважає позов обґрунтованим, а тому, підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1588,76 грн. Вимога відповідача про відшкодування витрат на правову допомогу задоволенню не підлягає як така, що не ґрунтується на законі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 60, 61, 63, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 141, 89, 258, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділмайна,що єоб`єктом праваспільної сумісноївласності подружжя задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , право власності на 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , право власності на 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , судовий збір у розмірі 1588 (одна тисяча п`ятсот вісімдесят вісім) грн. 76 (сімдесят шість) коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.В. Токар