Решение № 113890738, 18.08.2022, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/62929/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2022 року

Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого: судді Григоренко І.В.,

при секретарі: Андрієнко І.І.,

за участю:

позивача: не з`явився,

представника відповідача: не з`явився,

представника третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач, ДКСУ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Департаменту патрульної поліції (далі - третя особа, ДПП), в якому просить стягнути з ДКСУ за рахунок державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь позивача моральну шкоду у розмірі 90 315,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона з 01.03.2016 року по 04.04.2019 року проходила службу в управлінні патрульної поліції в Черкаській області Департаменту патрульної поліції на посаді інспектора роти № 1 батальйону управління патрульної поліції в Черкаській області Департаменту патрульної поліції в званні лейтенант поліції та 11.04.2019 року була поновлена на службі в поліції. За час служби в поліції позивачу не виплачувалося грошове забезпечення у повному розмірі з 01.03.2016 року по 15.05.2019 року, внаслідок чого з метою захисту свого права на заробітну плату вона змушена була неодноразово звертатися до суду, щоб стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі. Зокрема, позивачу не виплачувалися доплати за службу в нічний час з 01.03.2016 року по 08.06.2017 року та індексація грошового забезпечення з 01.06.2016 року по 31.10.2017 року; заборгованість по грошовому забезпеченню за березень-червень 2016 року; заборгованість по грошовому забезпеченню, з урахуванням стягнутих доплат за службу у нічний час; компенсація за втрату частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків її виплати. Так, рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09.02.2018 року у справі № 823/2049/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018 року, стягнуто з ДПП на користь ОСОБА_1 заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час за період часу з 01.06.2016 року по 08.06.2017 року у розмірі 4 691,23 грн.; заборгованість по індексації грошового забезпечення за період часу з 01.06.2016 року по 31.10.2017 року у розмірі 2 718,85 грн. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23.10.2018 року у справі № 823/1910/18 стягнуто з ДПП на користь ОСОБА_1 заборгованість по грошовому забезпеченню за березень-червень 2016 року у розмірі 280,00 грн. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16.11.2018 року у справі № 2340/3730/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2019 року, зобов`язано ДПП нарахувати та виплатити на користь позивача грошове забезпечення з урахуванням стягнутих доплат за службу у нічний час за періоди з 01.008.2016 по 15.08.2016 року у розмірі 168,00 грн.; з 24.12.2016 року по 09.01.2017 року у розмірі 190,40 грн., а усього - 358,40 грн. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 28.03.2019 року у справі № 580/422/19 стягнуто з ДПП на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків її виплати за період часу з 01.03.2016 року по 08.06.2017 року у розмірі 941,56 грн.; компенсацію втрати частини грошового забезпечення (частини посадового окладу) у зв`язку з порушенням строків її виплати за період часу з 01.03.2016 року по 30.06.2017 року у розмірі 96,95 грн. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12.04.2019 року у справі № 580/421/19 стягнуто з ДПП на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати за період часу з 01.06.2016 року по 31.10.2017 року у розмірі 338,14 грн. Позивач зазначає, що дії ДПП щодо невиплати заробітної плати (грошового забезпечення, доплат, індексації грошового забезпечення, компенсацій втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати поставили її у скрутне матеріальне становище, унеможливили забезпечення нормального існування її та членів її сім`ї, що мало наслідком виникнення тяжкого психологічного стану. Вказане також зумовило необхідність економити на одязі та продуктах харчування. Вказує, що проживає у м. Черкаси, в орендованій квартирі, вищезазначені кошти, які відповідач не виплачував покривали б значну частину сімейного бюджету, яка йде на орендну плату. Відновлення порушених трудових прав вимагало від неї додаткових зусиль, втрату часу під час розгляду судових справ, витрачання його не на сім`ю та дітей, а на юристів, судові засідання, постійні стреси. Вважає, що невиплата заробітної плати є триваючим правопорушенням, незважаючи на те, що протиправність відповідача встановлена декількома судовими рішеннями у різний проміжок часу, між ними був проміжок часу, який би можна вважати таким, що перервав строк передбачений ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Тобто, починаючи з 01.03.2016 року по день звернення до суду з позовом, відповідачем не припинено порушення з його боку, яке полягало у невиплаті заборгованості по заробітній платі. Виходячи з того, що порушення її трудових прав відбулося у березні 2016 року та триває по теперішній час (травень 2019 року), завдану моральну шкоду позивач оцінює у розмірі 90 315,00 грн., навівши наступний розрахунок: 45 місяців х на 2 007,00 грн. (прожитковий мінімум станом на 21.11.2019 року). Посилаючись на зазначені обставини, практику ЄСПЛ, положення ст.ст. 3, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положення ст.ст. 6, 19, 56 Конституції України, ст.ст. 23, 1174, 1166 ЦК України, позивач звернулася до суду з указаним позовом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2019 року справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.12.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

28.07.2020 року позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 31.07.2020 року в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди, та судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 31.03.2021 року.

12.01.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, в якій остання зазначила, що позов підтримує у повному обсязі, просить задовольнити.

25.03.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від третьої особи надійшли пояснення щодо позову, в яких представник ДПП просив у задоволенні позову відмовити, оскільки позивач не надала належних доказів на підтвердження завдання моральної шкоди та обґрунтування її розміру. Крім того, позивач звернулася до суду з позовом поза межами строку, встановленого ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

30.03.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких остання просила врахувати при розгляді справи висновки, зроблені Придніпровським районним судом м. Черкаси у рішенні від 28.09.2020 року у справі № 712/4418/20.

31.03.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача проти позову заперечував, оскільки ДКСУ жодних прав та інтересів позивача не порушувала, не завдавала позивачеві шкоди, відтак не може нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу діями інших суб`єктів. Зважаючи на те, що позивач перебувала у трудових відносинах з ДПП та, на думку позивача, має підстави для відшкодування моральної шкоди, то обов`язок відшкодування такої шкоди покладається саме на роботодавця з яким позивач перебувала у трудових відносинах. Вважає безпідставними посилання позивача на необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст. 1174 ЦК України. Також у відзиві відповідач просив розглядати справу за відсутності її представника.

31.03.2021 року справу знято зі складу у зв`язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному та судове засідання призначено на 07.07.2021 року.

02.04.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, в якій остання зазначила, що позов підтримує у повному обсязі, просить задовольнити.

30.06.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява про врахування судової практики під час розгляду аналогічних спорів.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07.07.2021 року, у зв`язку із неявкою учасників справи, щодо яких відсутні відомості про вручення їм повідомлення про дату, час та місце судового засідання, згідно п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 30.11.2021 року.

08.07.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, в якій остання зазначила, що позов підтримує у повному обсязі, просить задовольнити.

23.09.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява про врахування судової практики під час розгляду аналогічних спорів.

30.11.2021 року справу знято зі складу у зв`язку із перебуванням головуючого судді у відпустці та судове засідання призначено на 28.02.2022 року.

03.12.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, в якій остання зазначила, що позов підтримує у повному обсязі, просить задовольнити.

24.12.2021 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі у якості співвідповідача Держави Україна в особі Департаменту патрульної поліції.

28.02.2022 року справу було знято зі складу у зв`язку із перебуванням головуючого судді у відпустці та судове засідання призначено на 18.08.2022 року.

05.05.2022 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності, в якій остання зазначила, що позов підтримує у повному обсязі, просить задовольнити.

В судове засідання 18.08.2022 року учасники справи не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, в тому числі, з використанням засобів мобільного зв`язку, електронною поштою та шляхом публікації оголошення на веб-порталі судової влади України.

Частиною 1 ст. 223 ЦПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про розгляд справи, позивач у заяві від 05.05.2022 року просила розглядати справу за її відсутності; відповідач у відзиві на позовну заяву просив розглядати справу за відсутності його представника, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності учасників справи.

Дослідивши письмові докази у справі у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Суд встановив, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09.02.2018 року у справі № 823/2049/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018 року, стягнуто з ДПП на користь ОСОБА_1 заборгованість у вигляді доплати за службу в нічний час за період часу з 01.06.2016 року по 08.06.2017 року у розмірі 4 691,23 грн.; заборгованість по індексації грошового забезпечення за період часу з 01.06.2016 року по 31.10.2017 року у розмірі 2 718,85 грн.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23.10.2018 року у справі № 823/1910/18 стягнуто з ДПП на користь ОСОБА_1 заборгованість по грошовому забезпеченню за березень-червень 2016 року у розмірі 280,00 грн. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16.11.2018 року у справі № 2340/3730/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2019 року, зобов`язано ДПП нарахувати та виплатити на користь позивача грошове забезпечення з урахуванням стягнутих доплат за службу у нічний час за періоди з 01.008.2016 по 15.08.2016 року у розмірі 168,00 грн.; з 24.12.2016 року по 09.01.2017 року у розмірі 190,40 грн., а усього - 358,40 грн.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 28.03.2019 року у справі № 580/422/19 стягнуто з ДПП на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошового забезпечення у зв`язку з порушенням строків її виплати за період часу з 01.03.2016 року по 08.06.2017 року у розмірі 941,56 грн.; компенсацію втрати частини грошового забезпечення (частини посадового окладу) у зв`язку з порушенням строків її виплати за період часу з 01.03.2016 року по 30.06.2017 року у розмірі 96,95 грн.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12.04.2019 року у справі № 580/421/19 стягнуто з ДПП на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати за період часу з 01.06.2016 року по 31.10.2017 року у розмірі 338,14 грн.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1, п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Статтею 3 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

В силу положень ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як визначено у ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

За приписами п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування (п. 10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Аналогічного підходу дотримується і Верховний Суд, що знайшло своє відображення у постанові від 19.09.2019 року у справі № 335/10080/15-ц (провадження № 61-10703св18).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 170 ЦК України, учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно ч. 2 ст. 48 ЦПК України, позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 242/4741/16-ц наведено правовий висновок про те, що тлумачення ч. 2 ст. 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, його посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки Державна казначейська служба України чи її територіальний орган не є тим суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача.

Так, сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем Державної казначейської служби України чи її територіального органу. У разі сприйняття подібного підходу до участі у справах про стягнення коштів, відшкодування шкоди завжди необхідно було б щоразу залучати суб`єкта, який здійснює управління рахунком, на якому розміщені грошові кошти відповідача.

Ураховуючи те, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне вказати, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Отже, держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.03.2020 року у справі №641/8857/17, з урахуванням постанов Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 5023/10655/11, від 21.08.2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 18.12.2019 року у справі № 688/2479/16-ц, зроблено висновок про те, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді, зазвичай, через орган, діями якого завдано шкоду.

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, яка повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Оскільки позивач заявила клопотання про залучення держави України у якості співвідповідача лише 24.12.2021 року, а справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження і перше судове засідання було призначено на 31.03.2021 року, то суд вважає, що таке клопотання подано позивачем з пропуском встановленого ч. 1 ст. 51 ЦПК України строку, при цьому, позивачем не доведено, що вона не знала та не могла знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача, відтак суд вважає, що таке клопотання слід залишити без розгляду.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, позивач просить стягнути завдану, на її думку, Департаментом патрульної поліції моральну шкоду у розмірі 90 315 грн., зазначаючи, що невиплата заробітної плати (грошового забезпечення, доплат, індексації грошового забезпечення, компенсацій втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати поставили її у скрутне матеріальне становище, унеможливили забезпечення нормального існування її та членів її сім`ї, що мало наслідком виникнення тяжкого психологічного стану, проте, будь-яких доказів на підтвердження викладеного позивач не надала.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Разом з тим, позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», а іншими учасниками справи не було надано суду доказів, які б підтверджували оплату інших витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 55, 56 Конституції України, ст. ст. 11, 15, 16, 23, 170, 1167, 1173 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 352-355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Департаменту патрульної поліції про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 29.08.2022 року.

Суддя І.В. Григоренко