Решение № 112161538, 11.07.2023, Іванківський районний суд Київської області

Справа № 366/1670/23

Провадження № 2/366/357/23

РІШЕННЯ

Іменем України

11.07.2023 року смт. Іванків

Іванківський районний суд Київської області у складі головуючого судді Слободян Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Німченко Н.Ю.,

розглянувши у відкритомусудовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в смт. Іванків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки при розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

Короткий виклад позовних вимог

ОСОБА_1 (далі Позивач)звернулась всуд зпозовом доДСП «ПівнічнаПуща» (далі Відповідач),у якомупросив стягнути зВідповідача насвою користьнараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі52213,02грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 52213,02 грн.

Позовні вимоги мотивовані наступним.

Позивач, у період з 20.01.1993 року по 20.03.2023 року працював в ДСП «Чорнобильліс», правонаступником якого є Відповідач. Наказом Відповідача № 90-ос-500011, Позивач звільнений з роботи на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.

Згідно з розрахунковим листом, який Позивач отримав лише в червні 2023 року, останньому стало відомо, що Відповідачем не здійснено Позивачу виплат, які йому підлягають при звільненні у розмірі 52213,02 грн., при цьому Відповідач відмовляє Позивачу у видачі довідки про середній заробіток.

Крім цього, у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних сум та ненаданням Відповідачем довідки про середньоденний заробіток, Позивач вважає, що на його користь належною та пропорційною сумою підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 52213,02 грн.

Рух справи

07.06.2023 року позовна заява надійшла до суду.

09.06.2023 року позовну заяву залишено без руху, Позивачу встановлено десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.

12.06.2023 року, після усунення недоліків позовної заяви відкрите провадження у справі. Справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження. Перше судове засідання призначене на 11.07.2023 року.

Позиції сторін

Позивач та його представник у судове засідання не з`явились. Представник Позивача подав до суду заяву, у якій просив провести розгляд справи без його участі та участі Позивача. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився. Представник Відповідача подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі. Крім цього, представник Відповідача подав до суду клопотання про долучення до справи письмових доказів, до якого додав: завірену копію наказу № 90-ОС-500011 про звільнення Позивача; довідку № 177 від 27.06.2023 року про заборгованість у розмірі 48972, 09 грн.; довідку № 178 від 27.06.2023 року про розмір середнього динної та середньомісячної заробітної плати Позивача та копію наказу № 81-ОС від 23.06.2023 року про покладення обов`язків в.о. директора ДСП «Північна Пуща» на ОСОБА_2 .

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не направив.

Встановлені судом обставини справи та застосовані норми права.

Частиною 1статті 223 ЦПК Українипередбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Стаття 129 Конституції Українивизначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

Відповідно до ч.3ст.12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом України.

Відповідно дост. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ч. 1ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 6ст. 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено наступне.

20.01.1993 року Позивач призначений на посаду начальника відділу сільського господарства із захисту сільськогосподарських угідь державного спеціалізованого виробничого комплексного лісового підприємства «Чорнобильліс» м. Чорнобиль.

17.04.2006 року ДСВКЛП «Чорнобильліс» перейменоване в ДСКП «Чорнобильська Пуща», в подальшому реорганізоване шляхом приєднання до ДСП «Чорнобильський спецкомбінат»

16.02.2016 року ДСКП «Чорнобильський спецкомбінат» реорганізовано шляхом виділу у ДСП «Північна Пуща».

20.03.2023 року Позивач звільнений з роботи у Відповідача на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.

Наведене підтверджується копією трудової книжки Позивача та копією наказу № 90-ОС-500011 про припинення трудового договору від 20.03.2023 року (а.с. 4, 8-10 Т. 1).

ДСП «Північна Пуща» (Відповідач) є державним підприємством, відповідно фінансується за рахунок державного бюджету України та входить до сфери управління державного агентства з управління зоною відчуження, яке згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 30.05.2023 року є його засновником (а.с. 12 Т. 1).

Щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої під час звільнення заробітної плати.

Відповідно до ст. 43 Конституції України Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом,Законом України "Про оплату праці"та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ст. 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оплату праці» Норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюютьсяКодексом законів про працю Українита іншими актами законодавства України.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті таКодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Відповідно до ст. 32 цього Закону, трудові спори з питань оплати праці розглядаються і вирішуються згідно з законодавством про трудові спори.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпПУ роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

За ч.2цієї статті,у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Наведені норми законодавства свідчать про те, що трудовим договором є договір, який регулює відносини між роботодавцем та працівником. Сторони договору мають свої права та обов`язки, зокрема обов`язок виконання робіт працівником та обов`язок відповідної оплати праці роботодавцем. Таким чином, на трудові зобов`язання розповсюджують вимоги щодо виконання зобов`язань, визначені Цивільним кодексом України.

Згідноз ст. 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогокодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідноз ст.530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як передбачено ч.1ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання грошового зобов`язання.

Відповідно дост.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістомст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як зазначено вище, Відповідач є державним підприємством, відповідно фінансується за рахунок державного бюджету України, а тому, виплата заробітної плати працівникам Підприємства здійснюється за рахунок бюджетних асигнувань.

Проте, слід наголосити, що Верховний Суд України неодноразово звертав увагу на тому, що відсутність асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі №21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі №21-44а10).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України, зокрема, у рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантованізакономвиплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Отже, відсутність коштів у підприємства не може бути підставою для відмови у захисті порушеного права.

Позивача звільнено з роботи 20.03.2023 року на підставі наказу № 90-ОС-500011 від 20.03.2023 року. Копію цього наказу Позивач отримав у день звільнення, що підтверджується відміткою Позивача в наказі про звільнення (а.с. 4 Т. 1)

В день звільнення Відповідач не провів розрахунок з виплати належних Позивачу сум, що ніким не оспорюється.

Позивач просив стягнути з Відповідача нараховану, але не виплачену під час звільнення заробітну плату у розмірі 52213,02 грн. на підтвердження чого надав розрахунковий листок за березень 2023 року, проте, суд не приймає до уваги цей документ, оскільки він є лише роздруківкою та на ньому відсутні підписи головного бухгалтера та/або директора Підприємства, відповідно цей документ не є таким, який належним чином підтверджує заборгованість Відповідача перед Позивачем з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

Відповідач же подав до суду довідку № 177 від 27.06.2023 року, підписану головним бухгалтером та скріплену печаткою Підприємства, згідно з якою заборгованість по невиплаченій заробітній платі Позивачу станом на 07.06.2023 року складає 48972, 09 грн., що є меншою сумою від тієї, яку просив стягнути Позивач.

Позивач таку суму заборгованості не оспорював, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що саме така сума нарахованої, але не виплаченої Позивачу заробітної плати є неоспорюваною та підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача.

За таких обставин, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

Відповідно до частини першоїстатті 117 КЗпП Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тягар доказування відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 січня 2020 року у справі №682/3060/16-ц (провадження №61-23170сво18).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 20постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставістатті 117 КЗпП Українистягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені устатті 116 КЗпП України, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховують у розмірі середнього заробітку і який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом термін винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановленийстаттею 117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Згідно наданої відповідачем довідки № 178 від 27.06.2023 вбачається, що середньоденний заробіток Позивача на день його звільнення становить 1215,76 грн.

З наступного дня за днем звільнення до ухвалення рішення у справі пройшло 106 днів.

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення, тобто з 20.03.2023 року по день ухвалення рішення судом (11.07.2023 року) складає 128870,56 грн. (1275,76*106), який підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача.

Відповідно до частини першоїстатті 9 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) положенняЦК Українизастосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положенняЦК Українимають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі №759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Пунктом 6 частини першоїстатті 3 ЦК Українипередбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що вимагає, зокрема частина третястатті 13 ЦК України, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно з висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), зазначено наступне.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а в позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку.

Відшкодування, передбаченестаттею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1статті 9 ЦК Українитака спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченомустаттею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків у момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3статті 551 ЦК Українипро те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно достатті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З урахуванням встановлених обставин справи суд дійшов висновку про наявність правових підстав, передбачених статтями116,117 КЗпП України, для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.03.2023 року по день ухвалення рішення судом.

Разом з тим, суд приходить до висновку про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку з 128870,56 грн. до 10% від встановленого судом середнього заробітку, що становить 12887, 06 грн., застосувавши принцип співмірності та враховуючи справедливий та розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

За наведених обставин, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати

Відповідно до частини першоїстатті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно х ч. 6ст. 141 ЦПК Україниякщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За подання вимоги майнового характеру зі стягнення невиплаченої заробітної плати Позивач мав сплатити 1073, 60 грн. судового збору, однак у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Ця вимога задоволена судом пропорційно 93,79% (48972,09*100/52213,02 = 93,79), а тому, з Відповідача на користь держави підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1006, 93 грн. (1073,60*93,79% = 1006, 93).

За подання позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні Позивачем сплачено 2684 грн. Ця вимога задоволена судом пропорційно 24,68% (12887,06*100/52213,02 = 24,68), а тому, з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 662,41 грн. (2684*24,68%).

На підставі викладеного, керуючись ст.133-134, ст.137 ст.141,142,200,206,259,263-265,353,354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» на користь ОСОБА_1 нараховану,але невиплаченузаробітну плату у розмірі 48972,09 грн. (сорок вісім тисяч дев`ятсот сімдесят дві гривні дев`ять копійок).

Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» на користь ОСОБА_1 середній заробітокза часзатримки розрахункупри звільненні у розмірі 12887,06 грн. (дванадцять тисяч вісімсот вісімдесят сім гривень шість копійок).

Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» на користь ОСОБА_1 судові витратизі сплатисудового зборуу розмірі 662,41 грн. (шістсот шістдесят дві гривні сорок одна копійка)

Стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Північна Пуща» на користьдержави судовий збір у розмірі 1006,93грн. (одна тисяча шість гривень дев`яносто три копійки)

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 11.07.2023 року.

Відомості про учасників справи згідноп. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 . РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач: Державне спеціалізоване підприємство «Північна Пуща» (07270, Київська область, м. Чорнобиль, вул. Леніна, 148. Код ЄДРПОУ: 40247540).

Суддя Н.П. Слободян