Решение № 110688718, 27.04.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.04.2023Справа №910/2247/23

За позовомФізичної особи-підприємця Бовкун Катерини ІванівнидоОСОБА_1 про стягнення 107 885,89 грн. Суддя Бойко Р.В. секретар судового засідання Кучерява О.М.Представники сторін:від позивача:Окунєв І.С.відповідач:ОСОБА_1від відповідача:Лихвар В.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У лютому 2023 року Фізична особа-підприємець Бовкун Катерина Іванівна звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення 107 885,89 грн.

В обґрунтування позовних вимог Фізична особа-підприємець Бовкун Катерина Іванівна вказує, що ОСОБА_1 , здійснюючи свою діяльність в статусі фізичної особи-підприємця, не сплатила орендну плату за користування нежитловим приміщенням згідно Договору оренди нежитлового приміщення від 01.01.2020 у період з січня по березень 2021 року, у зв`язку з чим у відповідача виник борг у розмірі 33 000,00 грн.

Крім того, у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за Договором оренди нежитлового приміщення від 01.01.2020 позивач стверджує про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 пені у розмірі 18 352,23 грн., 36% річних у розмірі 23 662,36 грн. та інфляційних втрат у розмірі 12 871,30 грн., нарахованих за період з 06.01.2021 по 01.02.2023.

Також позивач зазначає, що протиправна поведінка відповідача, що полягає в ігноруванні останньою своїх обов`язків за Договором оренди нежитлового приміщення від 01.01.2020 з урахуванням значної суми заборгованості ОСОБА_1 перед Фізичною особою-підприємцем Бовкун Катериною Іванівною, необхідність стягнення цієї заборгованості в судовому порядку, призводить до додаткових фінансових витрат позивача, незручностей та моральних страждань, у зв`язку з чим Фізична особа-підприємець Бовкун Катерина Іванівна стверджує про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн.

У змісті позовної заяви викладено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, у відповідності до якого Фізична особа-підприємець Бовкун Катерина Іванівна очікує понести судові витрати, пов`язані із розглядом даної справи, на оплату судового збору у розмірі 2 684,00 грн. та на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 20 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2023 відкрито провадження у справі №910/2247/23; вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання); визначено сторонам строки для подання заяв по суті спору.

03.03.2023 засобами поштового зв`язку від ОСОБА_1 надійшов відзив на позов в якому відповідач зазначає, що наприкінці лютого 2021 року нею було припинено підприємницьку діяльність як фізичної особи-підприємця та повернуто позивачу орендовані приміщення. Також у відзиві на позов відповідачем викладено клопотання про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення з ОСОБА_1 пені та клопотання про зменшення розміру заявлених до стягнення 36% річних та інфляційних втрат. Крім того, у відзиві на позов відповідачем викладено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 призначено у справі №910/2247/23 судове засідання на 21.03.2023.

Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 21.03.2023 встановлено позивачу строк на подання відповіді на відзив - 5 днів; витребувано справу №910/7754/21 з архіву Господарського суду міста Києва; оголошено перерву в засіданні до 06.04.2023.

28.03.2023 засобами електронного зв`язку від Фізичної особи-підприємця Бовкун Катерини Іванівни надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що заперечення відповідача проти позову зводяться до спроби безпідставно здійснити в межах даної справи переоцінку обставин, що були встановлені під час розгляду справи №910/7754/21. Також позивач звертає увагу суду, що сторонами не вносились зміни до договору в частині умов про розмір орендної плати, а тому доводи ОСОБА_1 про погодження сторонами меншого розміру орендної плати ніж визначена Договором оренди нежитлового приміщення від 01.01.2020 є безпідставними.

Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 06.04.2023 запропоновано відповідачу надати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається; відмовлено у задоволенні клопотання про залучення третьої особи, оскільки рішення у справі не вплине на права та інтереси такої особи; оголошено перерву в судовому засіданні до 20.04.2023.

07.04.2023 засобами поштового зв`язку від ОСОБА_1 надійшли заперечення, в яких відповідач зазначає, що питання користування орендованим приміщенням після поновлення Договору оренди нежитлового приміщення від 01.01.2020 на новий строк та домовленості сторін про зменшення розміру орендної плати судами в межах справи №910/7754/21 не вивчались та не досліджувались. Відповідач стверджує, що наприкінці лютого 2021 року припинила користуватись орендованим приміщенням, проте сторонами не складався відповідний акт про повернення оскільки позивач не з`явився для його складення, в той час як договір не передбачав обов`язку із складення такого акту.

18.04.2023 через відділ діловодства суду від ОСОБА_1 заява про розстрочення виконання рішення суду, обґрунтована тяжким захворюванням відповідача та її батьків, які знаходяться на її утриманні.

Також 18.04.2023 через відділ діловодства суду від Фізичної особи-підприємця Бовкун Катерини Іванівни надійшли письмові пояснення, в яких позивач звертає увагу суду, що у апеляційній скарзі на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/7754/21 ОСОБА_1 сама зазначала, що користувалась орендованими приміщеннями у січні-лютому 2021 року. При цьому, позивачем до пояснень було долучено відеозаписи на підтвердження того, що ОСОБА_1 у березні 2021 року користувалась даними приміщеннями.

Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 20.04.2023 долучено додаткові пояснення та доданий до них доказ до матеріалів справи №910/2247/23; оголошено перерву в судовому засіданні до 27.04.2023.

26.04.2023 через відділ діловодства суду від ОСОБА_1 надійшли пояснення по суті орендних правовідносин з позивачем, починаючи з 2017 року, в яких відповідач стверджує, що Договір оренди нежитлового приміщення від 01.01.2020 від імені Фізичної особи-підприємця Бовкун Катерини Іванівни укладався Едуардом Михайловичем Бовкуном, з яким в подальшому і здійснювалась комунікація з приводу орендного користування майном. ОСОБА_1 вказує, що у січні-лютому 2021 року не здійснювала господарської діяльності, приміщення фактично не використовувала, в той час як Едуард Михайлович Бовкун не пропонував підписати новий договір оренди, пояснюючи це тим, що не вирішив яка особа має виступити орендодавцем даного майна. Відповідач стверджує, що у лютому 2021 року повідомила Едуарда Михайловича Бовкуна , що буде закривати свою діяльність та відмовилась від співпраці і про звільнення орендованого приміщення. При цьому, ОСОБА_1 стверджує, що наприкінці лютого 2021 року відправила на адресу орендодавця ключі від приміщення, однак поштове відправлення повернулось їй без вручення, в той час як Бовкун Е.М. запропонував залишити ключі від приміщення в магазині, що був розташований на території бази, на якій знаходилось орендоване приміщення.

В судове засідання 27.04.2023 з`явились представники сторін та ОСОБА_1, надали пояснення по суті спору, за змістом яких представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі, а відповідач та її представник проти позову заперечували та просили відмовити в його задоволенні.

У судовому засіданні 27.04.2023 судом було завершено розгляд справи №910/2247/23 по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення відповідача та представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2020 між Фізичною особою-підприємцем Бовкун Катериною Іванівною (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) було укладено Договір оренди нежитлового приміщення (надалі - Договір), у відповідності до п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених договором, орендодавець зобов`язується передати без права викупу орендареві у строкове платне користування, а орендар зобов`язується прийняти без права викупу у строкове платне користування нежитлове приміщення, що визначене у договорі з усім невід`ємним технічним обладнанням, та зобов`язується сплачувати орендодавцеві орендну плату.

У пунктах 1.2, 1.3 Договору зазначено, що адреса місцезнаходження об`єкта оренди: АДРЕСА_1 ; загальна площа: 200 кв.м.

Об`єкт оренди передається орендодавцем та приймається орендарем у користування в момент підписання Договору (пункт 2.2 Договору).

Підпункти 3.3.2, 3.3.3, 3.3.11, 3.3.14 пункту 3.3 Договору передбачено, що орендар зобов`язується, зокрема: дотримуватись умов Договору щодо своєчасності та повноти внесення орендної плати та інших платежів; своєчасно та повністю здійснювати оплату вартості комунальних та/або супутніх послуг, у тому числі, але не обмежуючись, спожитої електроенергії; у разі припинення або розірвання Договору негайно повернути орендодавцеві об`єкт оренди та комплект ключів від об`єкту оренди в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його у користування, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна; звільнити об`єкт оренди без надання іншого житлового приміщення та невідкладно передати його орендодавцю - у разі закінчення строку дії Договору, розірвання Договору, визнання його недійним, у інших випадках, передбачених законом та/або Договором.

У пункті 4.1 Договору сторонами було погоджено, що розмір орендної плати складає 11 000,00 грн. за один календарний місяць, що за офіційним курсом Національного банку України на момент укладення договору є еквівалентом 465,00 доларів США та не включає в себе плату за електроенергію та/чи інші послуги, пов`язані з обслуговуванням/утриманням об`єкта оренди. Нарахування орендної плати починається з моменту підписання договору обома сторонами.

Згідно пункту 4.2 Договору орендна плата сплачується орендарем орендодавцю наперед авансом не пізніше п`ятого числа кожного місяця готівкою або в безготівковому порядку на банківський рахунок орендодавця.

У разі припинення (розірвання) договору орендар сплачує орендну плату до дня повернення об`єкта оренди, включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку у повному обсязі сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, враховуючи штрафні санкції, передбачені умовами договору (пункт 4.6 Договору).

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що у випадку несплати або несвоєчасної сплати орендної плати орендар сплачує орендодавцеві пеню у розмірі 3% від суми заборгованості за кожен день прострочення, а також прострочену орендну плату з урахування індексу інфляції за весь час прострочення та 36% річних від простроченої суми.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання договору (пункт 7.1 Договору).

Відповідно пункту 7.1 Договору строк його дії починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 7.1 договору, та закінчується 31.12.2020.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (пункт 7.3 Договору).

01.01.2020 сторонами було підписано акт прийому-передачі нежитлового приміщення, відповідно до якого об`єкт оренди передано Фізичній особі-підприємцю Таслицькій Юлії Владиславівні в придатному для використання за призначенням стані, моментом передачі в користування об`єкта оренди є 01.01.2020, показання лічильника електроенергії: 235597.

У травні 2021 року Фізична особа-підприємець Бовкун Катерина Іванівна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 383 797,55 грн.

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Бовкун Катерини Іванівни в межах справи №910/7754/21 обґрунтовувались наявністю правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 боргу за Договором з оплати орендних платежів за період з січня по грудень 2020 року у розмірі 13 200,00 грн., нарахованих на вказану суму боргу інфляційних втрат у розмірі 3 468,83 грн., пені у розмірі 161 985,00 грн. та 36% річних у розмірі 5 463,03 грн., а також боргу з оплати спожитої електричної енергії у розмірі 22 553,00 грн. Крім того, Бовкун Катерина Іванівна просила суд стягнути з ОСОБА_1 за період з січня по березень 2021 року неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном на підставі ст. 785 Цивільного кодексу України, що складало за розрахунками позивача 66 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/7754/21 позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Бовкун Катерини Іванівни задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача 13 200,00 грн. боргу, 2 075,61 грн. інфляційних втрат; 2 999,76 грн. пені; 8 885,55 грн. 36% річних; 22 553,00 грн. боргу з оплати вартості спожитої електроенергії; 66 000,00 грн. неустойки за користування об`єктом оренди після закінчення строку дії договору та 1 735,71 грн. судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/7754/21 задовольнити частково; рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/7754/21 частково скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Фізичної особи-підприємця Бовкун Катерини Іванівни 855,36 грн. інфляційних втрат, 1 522,66 грн. пені, 3 632,81 грн. 36% річних, 20 028,20 грн. боргу з оплати вартості спожитої електроенергії, 390,53 грн. судового збору за подачу позовної заяви. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Бовкун Катерини Іванівни на користь ОСОБА_1 2 638,88 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постанова апеляційного господарського суду в частині відмови у стягненні подвійної плати за користування майном на підставі ст. 785 Цивільного кодексу України мотивована тим, що колегія суддів з огляду на положення 764 Цивільного кодексу України та частини четвертої статті 284 Господарського кодексу України дійшла до висновку, що договір оренди від 01.01.2020 продовжив свою дію на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором. Тобто апеляційний суд встановив, що у січні-березні 2021 року Договір був чинним (діяв), а відтак підстави для нарахування ОСОБА_1 неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном на підставі ст. 785 Цивільного кодексу України відсутні.

Варто відзначити, що саме продовженням дії Договору внаслідок відсутності заперечень Бовкун Катерини Іванівни проти володіння на користування відповідача орендованим майном після спливу строку дії Договору ОСОБА_1 обґрунтовувала свою апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2021 у справі №910/7754/21.

Посилання ОСОБА_1 на те, що дана правова позиція в межах справи була викладена не нею, а її адвокатом суд вважає необґрунтованими, оскільки адвокат діє від імені та за дорученням відповідного клієнта.

У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 "Про незалежність судової влади" передбачено, що за змістом частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Частинами 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постанова Північного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 у справі №910/7754/21 набрала законної сили, а відтак встановлені нею обставини мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню.

З урахуванням викладеного відсутні підстави для повторного доказування наведених обставин (що строк дії Договору був продовжений на січень-березень 2021 року, що стало підставою для відмови у стягненні неустойки у розмірі подвійної плати за майно), а також вказані обставини не можуть бути переоцінені судом у даній справі, оскільки фактично буде мати місце поставлення під сумнів постанови апеляційного суду у справі №910/7754/21, що є недопустимим в силу законодавства як міжнародного, так і національного.

Крім того, суд відзначає, що всі доводи відповідача в межах даної справи №910/2247/23 щодо усних домовленостей сторін про зменшення орендної плати, про повідомлення представника позивача про припинення користування майном, про його неявку для складення акту про повернення майна з орендного користування та повернення ключів від приміщення тощо є голослівними та не підтверджуються жодними доказами.

До того ж, суд звертає увагу відповідача, що приписами ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України саме на орендаря покладено обов`язок негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі, у разі припинення договору найму.

Щодо посилань відповідача на те, що Договором не передбачалось складення акту за наслідками повернення майна з орендного користування, то суд звертає увагу ОСОБА_1 , що орендоване нею за Договором майно є капітальною спорудою (нежитлове приміщення площею 200 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ), а відтак обов`язок із оформлення повернення наймачем предмета договору найму відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору, визначений ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України і саме з цього моменту договір найму припиняється.

З огляду на відсутність будь-яких доказів повернення спірного майна з орендного користування орендодавцеві (шляхом складення сторонами відповідного акту) або фактичного припинення користування орендарем спірним майном у період з 01.01.2021 по 31.03.2021, суд приходить до висновку, що у спірний період відповідач є таким, що користувався орендованим згідно Договору майном.

Приписами ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1 та 4 статті 285 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що розмір орендної плати складає 11 000,00 грн. за один календарний місяць.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно пункту 4.2 Договору орендна плата сплачується орендарем орендодавцю наперед авансом не пізніше п`ятого числа кожного місяця готівкою або в безготівковому порядку на банківський рахунок орендодавця.

Приписами статті 251 Цивільного кодексу України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Отже сторонами у п. 4.2 Договору погоджено термін виконання зобов`язання зі сплати орендних платежів - не пізніше п`ятого числа поточного місця за поточний місяць.

При цьому, у даному випадку суд не застосовує приписи частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, у відповідності до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, оскільки дана норма визначає порядок обрахунку строку, який визначений у календарних днях, а не терміну, який визначений певним числом місяця.

Наведене тлумачення законодавства суд обґрунтовує тим, що сторони, погоджуючи строк (у календарних днях від певної події), не мають можливості перебачити, на який саме день припаде закінчення такого строку. В той же час, погоджуючи термін (число місяця виконання зобов`язання), сторони не позбавлені можливості визначити за допомогою календаря на який саме день припаде настання строку виконання зобов`язання, а відтак у відповідності ст.ст. 6, 627, 628 Цивільного кодексу України не позбавлені можливості визначити, що сторона договору має виконати своє зобов`язання до відповідного числа місяця.

Із стилістики викладення положень ст.ст. 251, 252, 253, 254, 530 Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець не передбачав можливість застосування приписів ст. 254 Цивільного кодексу України при визначенні закінчення терміну, оскільки норми ст.ст. 253, 254 цього Кодексу чітко визначають, що мова йде про строк та не містять жодного посилання на термін, на противагу нормі ст. 530 Кодексу, де законодавець посилається і на строк, і на термін.

Так, відповідач як добросовісний суб`єкт господарських правовідносин, маючи на меті належним чином виконати своє зобов`язання зі сплати орендного платежу до 5 числа поточного місяця, міг завчасно встановити останній робочий (банківський) день, у який таке зобов`язання підлягало виконанню.

Тобто станом на дату укладення Договору, враховуючи погодження сторонами терміну оплати (а не строку), сторони мали можливість достеменно встановити відповідні числа місяця, в які підлягали виконанню зобов`язання зі сплати орендних платежів за кожен місяць протягом всього терміну дії договору.

Оскільки відповідач міг завчасно визначити останній день виконання зобов`язання зі сплати орендного платежу у кожному місяці для його виконання не пізніше 5 числа поточного місяця, то відповідно підстави для застування частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України та перенесення термінів оплати (у разі їх припадання на вихідний/святковий/неробочий день) відсутні.

Таким чином, ОСОБА_1 повинна була сплачувати за користування орендованим майном щомісячно орендну плату у розмірі 11 000,00 грн. у наступні терміни:

- за січень 2021 року - до 05.01.2021 включно;

- за лютий 2021 року - до 05.02.2021 включно;

- за березень 2021 року - до 05.03.2021 включно.

Доказів сплати ОСОБА_1 орендних платежів за користування об`єктом оренди у період з січня по березень 2021 року у розмірі 33 000,00 грн. матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідачем належними та допустимими доказами факту та обсягів невиконання своїх зобов`язань за спірним договором не спростовано, а матеріали справи їх не містять, відтак суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не виконала належним чином своїх зобов`язань за Договором зі сплати орендних платежів.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Наявність та розмір боргу ОСОБА_1 за Договором зі сплати орендної плати у сумі 33 000,00 грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не були спростовані, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення вимоги Фізичної особи-підприємця Бовкун Катерини Іванівни про стягнення з відповідача боргу в розмірі 33 000,00 грн.

Також позивач зазначає, що протиправна поведінка відповідача, що полягає в ігноруванні останньою своїх обов`язків за Договором оренди нежитлового приміщення від 01.01.2020 з урахуванням значної суми заборгованості ОСОБА_1 перед Фізичною особою-підприємцем Бовкун Катериною Іванівною, необхідність стягнення цієї заборгованості в судовому порядку, призводить до додаткових фінансових витрат позивача, незручностей та моральних страждань, у зв`язку з чим Фізична особа-підприємець Бовкун Катерина Іванівна стверджує про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 280 Цивільного кодексу України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Судом враховано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №383/596/15 моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Вимоги позивача про стягнення матеріальних збитків у розмірі 20 000 грн. не підтверджені відповідним обґрунтованим розрахунком, є теоретичними, побудованими на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами.

Окрім того, позивачем у позовній заяві не наведено відповідних мотивів стосовно завдання їй моральної шкоди та не надано будь-яких доказів, які б свідчили про наявність фізичних чи душевних страждань, приниження її честі та гідності, а також ділової репутації або наявності втрат немайнового характеру, що настали внаслідок моральних чи фізичних страждань, приниження її честі та гідності чи її ділової репутації, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності позивача без обґрунтованого розрахунку розміру моральної шкоди, яку вона вимагала стягнути з відповідача.

При цьому, судом враховано, що за інформацією із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності Фізичної особи-підприємця Бовкун Катерини Іванівни є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, тобто остання на постійній основі вступає у правовідносини оренди та даний вид підприємництва здійснює на власний ризик, а відтак суд критично ставиться до посилань даного суб`єкта господарювання на те, що невиконання договірних зобов`язань зумовлює завдання їй моральних страждань.

Більше того, представництво інтересів Фізичної особи-підприємця Бовкун Катерини Іванівни як в межах правовідносин із відповідачем, так і в межах справ №910/7754/21, №910/2247/23 здійснювалось професійними суб`єктами у сфері права, в той час як негативні наслідки внаслідок допущення ОСОБА_1 порушення умов Договору в повній мірі компенсується як за рахунок штрафних санкцій, так і за рахунок компенсації судових витрат.

У зв`язку з наведеним, суд відмовляє у задоволенні вимоги Фізичної особи-підприємця Бовкун Катерини Іванівни про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн.

Крім того, у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за Договором оренди нежитлового приміщення від 01.01.2020 позивач стверджує про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 пені у розмірі 18 352,23 грн., 36% річних у розмірі 23 662,36 грн. та інфляційних втрат у розмірі 12 871,30 грн., нарахованих за період з 06.01.2021 по 01.02.2023.

Судом встановлено, що відповідач обов`язку по сплаті коштів у визначений Договором строк не виконала, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і вона вважається такою, що прострочила (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

ОСОБА_1 не навела обставин, з якими законодавство пов`язує можливість звільнення її від відповідальності за порушення зобов`язання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 5.3 Договору передбачено, що у випадку несплати або несвоєчасної сплати орендної плати орендар сплачує орендодавцеві пеню у розмірі 3% від суми заборгованості за кожен день прострочення, а також прострочену орендну плату з урахування індексу інфляції за весь час прострочення та 36% річних від простроченої суми.

З аналізу даної умови Договору вбачається, що сторонами було визначено розмір пені (3% від суми заборгованості), порядок нарахування пені (від суми заборгованості за кожен день прострочення), однак не визначено строк нарахування пені.

Судом, враховано положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, якими обмежено нарахування пені піврічним строком, однак відповідно до п. 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Так, постановою Кабінетом Міністрів України №211 від 11.03.2020 по всій території України було введено карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), наразі строки дії карантину є продовженими до 30.06.2023 (згідно постанови Кабінетом Міністрів №383 від 25.04.2023).

Таким чином, строки нарахування пені, які встановлені у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, є продовженими до закінчення дії карантину.

Щодо погодженого сторонами розміру пені (3% від суми заборгованості), то суд відзначає, що пеня нарахована ОСОБА_1 за невиконання грошових зобов`язань за Договором, а відтак згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені у інформаційно-пошуковій системі "Ліга:Закон" з врахуванням визначеного позивачем періоду їх нарахування, суд приходить до висновку, що правомірним є стягнення з ОСОБА_1 пені у розмірі 18 352,22 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умовами п. 4.2. Договору сторони передбачили, що у разі несплати орендної плати орендар сплачує орендодавцю 36% річних від простроченої суми, розмір яких встановлено за домовленістю сторін на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 36% річних та інфляційних втрат у інформаційно-пошуковій системі "Ліга:Закон", з врахуванням визначеного позивачем періоду їх нарахування, суд приходить до висновку, що правомірним є стягнення з ОСОБА_1 36% річних у розмірі 23 662,35 грн. та інфляційних втрат у розмірі 12 783,77 грн.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності щодо вимоги про стягнення пені.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Відповідач зазначає, що позивачами було пропущено строк позовної давності щодо вимог про стягнення суми пені, нарахованої з 06.01.2021 по 01.02.2023.

Проте, суд не погоджується із такими доводами відповідача, оскільки 02.04.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно якого Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тобто строк позовної давності за вимогою про стягнення з відповідача пені в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.

Як зазначалось, постановою Кабінетом Міністрів України №211 від 11.03.2020 з 12.03.2020 по всій території України було введено карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), наразі строки дії карантину є продовженими до 30.06.2023 (згідно постанови Кабінетом Міністрів №383 від 25.04.2023).

Таким чином, строк позовної давності за вимогою про стягнення пені, нарахованої з 06.01.2021 по 01.02.2023, станом на дату подання позову було продовжено в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України та відповідно не було пропущено позивачем.

Щодо заяви відповідача про зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 36% річних.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (частина перша статті 233 Господарського кодексу України).

На підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №910/437/22, від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21).

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 914/1517/18).

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі №905/1409/21).

Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, диспозиція частини третя статті 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо а) він значно перевищує розмір збитків, та б) за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Судом враховано, що заявлені до стягнення з відповідача 36% річних та пеня значно перевищують суму боргу ОСОБА_1 Зокрема, погоджений сторонами у Договорі розмір відсотків річних - 36% в 12 разів перевищує встановлений ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, в той час як матеріали справи не містять доказів завдання позивачу збитків.

При цьому, права та інтереси Фізичної особи-підприємця Бовкун Катерини Іванівни компенсуються за рахунок інфляційних втрат.

Також судом враховано, що даний борг зі сплати орендних платежів виник у відповідача під час запровадженого постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 карантину та у даній сфері господарської діяльності переважна більшість орендодавців зменшила своїм орендарям орендну плату за періоди лок-даунів (що суду достеменно відомо з огляду на розгляд багатьох справ, предметом яких було стягнення орендної плати). Натомість із матеріалів справи №910/7754/21 вбачається, що Фізична особа-підприємець Бовкун Катерина Іванівна жодних знижок в частині сплати орендної плати ОСОБА_1 не надавала та остання сплачувала орендну плату в повному розмірі.

Відтак, запровадження по всій території України карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, в більшій мірі негативно вплинула на діяльність відповідача, ніж на діяльність позивача.

Таким чином, з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів сторін, суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення неустойки (пені) до 1 835,22 грн. (зменшено на 90%) та 36% річних до 11 662,35 грн. (зменшено майже на 51% від заявленої суми, проте навіть за такого зменшення розмір присуджених до стягнення відсотків річних в п`ять раз перевищує встановлений ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

В свою чергу, інфляційні втрати зменшенню не підлягають, оскільки є частиною боргу та забезпечують право кредитора одержати суму боргу такої ж купівельної спроможності, яка б була у разі дотримання відповідачем своїх зобов`язань за Договором.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у їх заявах по суті спору не спростовують висновків суду.

Таким чином, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Бовкун Катерини Іванівни підлягають задоволенню частково, а з ОСОБА_1 підлягає стягненню сума боргу у розмірі 33 000,00 грн., пеня у розмірі 1 835,22 грн., 36% річних у розмірі 11 662,35 грн., інфляційні втрати у розмірі 12 783,77 грн. В іншій частині в задоволенні позову необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Відтак, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру позовних вимог, які визнані судом правомірними, з огляду те, що спір у даній справі виник у зв`язку з неправильними діями ОСОБА_1 в цій частині.

Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду на шість місяців.

Розглянувши подану відповідачем 18.04.2023 заяву про розстрочення виконання рішення суду, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення відповідної заяви з огляду на наступне.

Згідно із пункту 2 частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Згідно із статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Частиною 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Господарським процесуальним кодексом України не визначено вичерпного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Підставами для задоволення заяви про відстрочку, розстрочку виконання рішення можуть бути обставини, якими його виконання ускладнюється чи видається неможливим. Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання розстрочення виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

Особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.

Як на підставу для розстрочення виконання рішення суду відповідач посилається на наявність у неї та у її батьків, що перебувають на її утриманні, тяжких захворювань. Зокрема, ОСОБА_5 надано докази наявності у її батьків інвалідності другої групи, а також проведення їй 10.04.2023 операції.

Крім того, 24.02.2022 Російською Федерацією було розпочато повномасштабні військові дії проти України, у зв`язку з чим Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан з 24.02.2022, який досі триває.

Частиною 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Загальновідомі факти не потребують доказування тоді, коли вони визнані такими судом. Загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту. Це об`єктивні межі загальновідомості певного юридичного факту. Але крім об`єктивних меж загальновідомість певного юридичного факту має і суб`єктивні межі: даний факт повинен бути відомий не тільки певним особам (наприклад, мешканцям населеного пункту), але й всьому складу суду, який розглядає справу (постанови Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №922/3946/16 та від 26.10.2021 у справі №922/3990/19).

Загальновідомими є обставинами, що через військову агресію Російської Федерації проти України в Україна має місце економічний спад та доходи громадян значно вплати, в той час як відповідачка, маючи проблеми із здоров`ям, також утримує своїх батьків, які є інвалідами другої групи.

Відтак, оцінивши наведені заявником посилання на обставини, які ускладнюють виконання рішення суду, надані заявником в обґрунтування своєї заяви документи та пояснення, суд дійшов висновку про наявність підстав для розстрочення виконання рішення суду від 27.04.2023 у справі №910/2247/23 на шість місяців.

При цьому, судом враховано, що відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто, довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Враховуючи викладене, а також достатність наведених заявником обставини щодо неможливості наразі в повному обсязі виконати рішення від 04.10.2022 у справі №912/691/22, з урахуванням принципів розумності та справедливості, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд вважає, що розстрочення рішення суду на 6 місяців не порушить прав позивача.

Таким чином, заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню в частині розстрочення виконання судового рішення на 6 місяців.

На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 75, 76-79, 126, 129, 232, 236-241, 331 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи-підприємця Бовкун Катерини Іванівни задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Бовкун Катерини Іванівни ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) суму боргу у розмірі 33 000 (тридцять три тисячі) грн. 00 коп., пеню у розмірі 1 835 (одну тисячу вісімсот тридцять п`ять) грн. 22 коп., 36% річних у розмірі 11 662 (одинадцять тисяч шістсот шістдесят дві) грн. 35 коп., інфляційні втрати у розмірі 12 783 (дванадцять тисяч сімсот вісімдесят три) грн. 77 коп. та судовий збір у розмірі 2 184 (дві тисячі сто вісімдесят чотири) грн. 26 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Заяву ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду задовольнити.

5. Розстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 у справі №910/2247/23 на шість місяців шляхом щомісячної сплати коштів згідно наступного графіка:

- до 31.05.2023 - 10 244,27 грн.;

- до 30.06.2023 - 10 244,27 грн.;

- до 31.07.2023 - 10 244,27 грн.;

- до 31.08.2023 - 10 244,27 грн.;

- до 29.09.2023 - 10 244,26 грн.;

- до 31.10.2023 - 10 244,26 грн.;

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено 08.05.2023.

Суддя Р.В. Бойко