Постановление суда № 107397706, 18.11.2022, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

18 листопада 2022 року м. Київ№ 640/2770/20Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до Міністерства культури України, Міністерства юстиції України за участю третьої особи Релігійної організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та нечинним наказу,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_2 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 з позовом до Міністерства культури України (відповідач-1), Міністерства юстиції України (відповідач-2), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Міністерства культури України в особі державного секретаря і ліквідатора Карандєєва Ростислава Володимировича щодо підготовки, прийняття та виконання наказу Міністерства культури України від 30 січня 2019 року № 54 «Про реєстрацію Статуту Релігійної організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви» (Православної Церкви України)»;

- визнати протиправними дії Міністерства юстиції України щодо відмови у перевірці наказу Міністерства культури України від 30 січня 2019 року № 54 «Про реєстрацію Статуту Релігійної організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви» (Православної Церкви України) на приналежність до нормативно-правових актів;

- визнати протиправним та нечинним наказ Міністерства культури України від 30 січня 2019 року №54 «Про реєстрацію Статуту Релігійної організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви» (Православної Церкви України).

На обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що її донька з моменту хрещення входить до релігійного об`єднання - «Київська Патріархія Української Православної Церкви Київського Патріархату».

Як зазначено у позовній заяві, 11.11.2019 позивачу стало відомо про порушення прав її малолітньої доньки відповідачем 1, який відмінив реєстрацію Статуту релігійного центру - Релігійної організації «Київська Патріархія Української Православної Церкви Київського Патріархату» та Статуту про управління Української Православної Церкви Київського Патріархату, якими вона керувалась при вираженні своєї індивідуальності та свободи совісті.

Позивач вважає, дії відповідача по підготовці та прийняттю оскаржуваного наказу від 30.01.2019 № 54 Про реєстрацію Статуту Релігійної організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви», є проявом втручання у діяльність релігійних організацій та порушують права та інтереси доньки священнослужителя на приналежність та релігійне виховання у правоздатному релігійному об`єднанні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2020 відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.04.2020 задоволено клопотання Релігійної організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви (Православної Церкви України)»; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 (Міністерство культури України), Релігійну організацію «Київська Митрополія Української Православної Церкви (Православної Церкви України)».

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до пункту 1 наказу Міністерства культури України від 30 січня 2019 року №54 «Про реєстрацію Статуту Релігійної Організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви (Православної Церкви України)» на підставі частини третьої статті 14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», враховуючи висновок №04/01/19 щодо реєстрації установчих документів Релігійної Організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви (Православної Церкви України)» вирішено зареєструвати Статут Релігійної Організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви (Православної Церкви України)».

Як вбачається із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) щодо юридичної особи Релігійної Організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви (Православної Церкви України)» (ідентифікаційний код 42783113) зазначено про реєстраційну дію - «державна реєстрація новоутвореної шляхом заснування юридичної особи; 30.01.2019 10741020000082966; Панкова Олександра Євгенівна; Комунальне підприємство «Центр правової допомоги при реєстрації».

Наведене свідчить, що предметом оскарження є рішення відповідача щодо реєстрації статуту юридичної особи Релігійної Організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви (Православної Церкви України)».

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За визначенням пункту 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

У свою чергу, згідно пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У пункті 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.

Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Як свідчать обставини справи, між позивачем та відповідачами не існує спірних правовідносин, а спір у цій справі фактично виник між позивачем та Релігійною Організацією «Київська Митрополія Української Православної Церкви (Православної Церкви України)» та стосується права позивача на забезпечення сповідування релігійного культу релігійного об`єднання Українська Православна Церква, об`єднання віруючих громадян та поширення власних релігійних переконань у суспільстві, тобто приватного права. Так, власне позивач зазначає у своїй позовній заяві, що відповідач втрутився в особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття позивача її доньки та невизначеного кола осіб.

У свою чергу приватноправовий спір між позивачем та третьою особою не може бути вирішений у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення релігійної організації урегульовані Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Згідно зі статтею 7 цього Закону релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами.

За змістом статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» відомості, зокрема, про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження повинні міститися у статуті (положенні) релігійної організації, який (як і зміни до нього) підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 вказаного Закону.

Частиною двадцять першою статті 14 та частиною другою статті 15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, як і рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України.

Виходячи із викладеного, Верховний Суд у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі №140/2810/19 вказав, що законодавець висловився стосовно юрисдикції спорів, які виникають у зв`язку з бездіяльністю чи відмовою уповноваженого органу у прийнятті рішення щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації.

Натомість, позивач оскаржує до адміністративного суду дії суб`єктів владних повноважень, посилаючись при цьому на недотримання ними встановленого законом порядку проведення реєстрації статуту релігійної організації.

На думку позивача, дії відповідача 1 щодо реєстрації статуту релігійної організації суперечать вимогам Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», тобто спір у цій справі стосується, у першу чергу, правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення щодо реєстрації статуту релігійної організації.

Суд вважає, що такі правовідносини є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин, також слід визначати відповідно до норм Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Аналогічних правових висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у своїх постановах від 20 листопада 2019 року у справі №910/8132/19 та від 18 грудня 2019 року у справі №916/2086/19, зазначивши, що юрисдикцію спорів, що виникають з правовідносин щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, слід визначати відповідно до частини двадцять першої статті 14 та частини другої статті 15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Оскільки спір у цій справі стосується реєстрації статуту релігійної організації, то такий спір належить розглядати у порядку цивільного судочинства.

При цьому Верховний Суд у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі №140/2810/19 вказав, що та обставина, що позивачем у справі № 910/8132/19 є фізична особа - член релігійної громади, не впливає на відмінність спірних правовідносин, які по своїй суті залишаються такими, що стосуються оскарження реєстрації змін до статутів релігійних громад.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Частина перша статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Враховуючи викладене, суд закриває провадження у цій справі та роз`яснює, що заявлені вимоги належить розглядати відповідному загальному суду за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись пунктом 1 частини першої статті 238, статтями 239, 241, 242, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

1. Закрити провадження у справі №640/2770/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 до Міністерства культури України, Міністерства юстиції України за участю третьої особи Релігійної організації «Київська Митрополія Української Православної Церкви (Православної Церкви України) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та нечинним наказу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.П. Балась