Решение № 106928970, 26.09.2022, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/3298/22

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Науменка В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до відповідача: Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області (вул. Віктора Чміленка, б. 41, м. Кропивницький, 25006 ЄДРПОУ 40108709)

про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:

1) визнати протиправним рішення Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, викладене у формі листа від 24.06.2022 року №Л-41/01/05-2022, про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 31.05.2022 року;

2) зобов`язати Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області зарахувати до календарної вислуги років (12 років 10 місяців 05 днів) вислугу років у пільговому обчисленні та внести відповідні зміни до наказу «по особовому складу» від 22.11.2021 року №526о/с;

3) зобов`язати Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області здійснити перерахунок вихідної допомоги при звільненні з включенням до складу грошового забезпечення індексації та виплатити недоплачений розмір допомоги після проведення перерахунку;

4) зобов`язати Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки за 2015 та 2016 роки, всього 34 календарні дні, та щорічної додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2015 та 2016 рік, всього за 28 календарних днів, з обов`язковим включенням до середнього розміру грошового забезпечення, з якого розраховується розмір компенсації, індексації грошового забезпечення;

5) зобов`язати Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області підготувати у встановленому порядку та направити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Кіровоградській області оновлені документи для призначення пенсії ОСОБА_1 з 23.11.2021 року відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», з урахуванням збільшеної вислуги років та включенням у довідку щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії, індексації грошового забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив службу Національній поліції, з якої був звільнений 22.11.2021 року.

Зазначає, що під час звільнення відповідачем безпідставно не виплачено компенсацію за невикористані відпустки, не зараховано пільговий стаж до вислуги років та не враховано індексацію у розрахунок середнього розміру грошового забезпечення, з якого обраховується розмір одноразової грошової допомоги при звільненні, та у довідку для обрахунку пенсії.

З метою поновлення своїх прав, позивачем 31.05.2022 та 22.06.2022 направлено на адресу відповідача заяви з вимогою усунути зазначені порушення, проте листом від 24.06.2022 відповідачем відмовлено у задоволенні таких заяв.

Не погоджуючись з такими діями та рішеннями відповідача, позивачем ініційовано судовий розгляд даної справи.

Ухвалою суду від 19.07.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 48).

17.08.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач позовні вимоги не визнає та у задоволенні позову просить відмовити. Зазначає, що зарахування пільгового стажу до вислуги років суперечить вимогам ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб»; індексація не входить до складових грошового забезпечення поліцейських та на суми виплат індексації не нараховується єдиний внесок, що, на думку відповідача, виключає можливість включення індексації до розрахунку розміру вихідної допомоги та довідки для обрахунку розміру пенсії; компенсація за невикористані щорічні відпустки за попередні роки не передбачена Законом України «Про Національну поліцію», а компенсація за невикористані дні додаткової відпустки відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» взагалі не передбачено чинним законодавством. Вказує, що розмір витрат на правову допомогу не підтверджений належними та допустимими доказами, а розмір такої допомоги, на думку відповідача, не співмірний зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт.

Дослідивши надані сторонами матеріали та з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Позивач з 12.08.1992 по 14.08.1995 та з 02.06.2014 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 по 22.11.2021 - у Національній поліції, з якої наказом №526 о/с від 22.11.2021 звільнений за п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» через хворобу, за рішенням медичної комісії про непридатність до подальшої служби у поліції (а.с. 16, 18-21).

Під час проходження служби позивач приймав безпосередню участь у проведенні антитерористичної операції та має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_2 , виданого 20.10.2015 УМВС України в Кіровоградській області (а.с. 37).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем не використано щорічну основну відпустку та додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2015-2016 роки (а.с. 25).

Водночас, під час остаточного розрахунку з позивачем, відповідачем не нараховано та не сплачено компенсацію за невикористані дні основної та додаткової відпустки, що відповідачем не заперечується.

Надаючи правову оцінку правовідносинам у цій частині позову, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України «Про відпустки» №504/96-ВР (у подальшому - Закон №504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.

Закон України «Про Національну поліцію» №580-VIII (надалі - Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII).

Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Положення Порядку №260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).

Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Отже, право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України та особу не може бути позбавлено такого права.

Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать, зокрема, положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII.

Аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.

Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №160/10875/19.

Крім цього, згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ (надалі - Закон №3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону №504/96-ВР передбачено, зокрема, інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 19171991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Слід зазначити, що положення Закону №3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, у тому числі за попередні роки.

Отже, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Аналогічна за змістом позиція висловлена постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі 620/4218/18.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Таким чином, у разі звільнення працівника йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та п. 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Така позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 04.04.2018, справа №805/5111/15-а.

За таких підстав, під час звільнення позивача зі служби у поліції йому мала бути нарахована та виплачена компенсація за усі невикористані дні як основної відпустки, так і додаткової, як учаснику бойових дій.

Таким чином, позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується неврахування індексації грошового забезпечення позивача у розрахунок усіх нарахувань, що підлягають виплаті при звільненні зі служби, суд зазначає наступне.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України регульовано Законом України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ Про індексацію грошових доходів населення (далі - Закон № 1282-ХІІ).

Згідно статті 1 вказаного Закону індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 цього Закону передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

З матеріалів справи вбачається, що позивачу протягом грудня 2017 - листопада 2021 років нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення (а.с. 24).

Водночас відповідач, не оспорюючи такі обставини, заперечує саме право позивача на включення сум нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення до розрахунків виплат, що підлягали сплаті на користь позивача під час його звільнення зі служби та до розрахунку розміру пенсії за вислугою років.

Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, а не тільки грошове забезпечення поліцейських, а також те, що здійснення індексації врегульовано окремим законом, суд дійшов висновку, що механізм індексації має універсальний характер і питання її врахування до складу грошового забезпечення для здійснення відповідних виплат та призначення пенсії за вислугу років не регулюється положеннями Закону № 580-VIII або Закону № 2262-ХІІ.

Незважаючи на наявність спеціального законодавства, зокрема Закону №2262-ХІІ та відповідних підзаконних нормативних актів, якими врегульовуються відносини щодо обчислення (призначення, перерахунку) пенсій поліцейським та наявність спеціального законодавства, зокрема Закону № 580-VIII, яким визначаються види (складові) грошового забезпечення поліцейських, натомість які не врегульовують питання віднесення індексації грошового забезпечення до видів грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія та відповідні нарахування при звільненні зі служби, при вирішенні цього питання слід субсидіарно застосовувати положення спеціальних законів щодо механізму проведення індексації, її мети та правової природи (суті), зокрема Закону № 2017-ІІІ, Закону № 1282-ХІІ, та Порядку № 1078.

Субсидіарне застосування зазначених норм права дає підстави для правового висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення поліцейських для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених зі служби у поліції, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення.

Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.05.2021 у справі 552/4951/17, від 03.04.2019 у справі № 638/9697/17, який не суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої в постанові від 06.02.2019 у справі №522/2738/17,

Таким чином, у зазначеній частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Що стосується зарахування до вислуги років позивача окремих періодів у пільговому обчисленні, суд дійшов наступних висновків.

Позивач з 12.08.1992 по 14.08.1995 та з 02.06.2014 по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 по 22.11.2021 - у Національній поліції (а.с. 18-21).

Зі змісту наказу №526о/с від 22.11.2021 вбачається, що станом на день звільнення позивач має вислугу років у календарному обчисленні - 12 років 10 місяців 05 день, у пільговому обчисленні - 06 років 10 місяців 10 днів (а.с. 16).

Водночас, обраховуючи вислугу років позивача у розрахунку вислуги років для призначення пенсії, відповідачем зазначено про відсутність часу служби у пільговому обчисленні (а.с. 21).

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 30.05.2022 про, зокрема, зарахування до вислуги років період участі в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей та періодів проходження служби на посадах, що дають право на зарахування вислуги років в пільговому (кратному) обчисленні до календарної вислуги років (а.с. 31).

Листом від 24.06.2022 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для зарахування вислуги років на пільгових умовах до календарної вислуги років (а.с. 33-35).

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.

Відповідно до пункту «а» частини 1 статті 12 Закону №2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 12 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.

Згідно з частиною 4 статті 17 Закону №2262-ХІІ при призначенні пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, враховуються тільки повні роки вислуги років або страхового стажу без округлення фактичного розміру вислуги років чи страхового стажу в бік збільшення.

Відповідно до статті 171 Закону №2262-ХІІ порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог Закону №2262-ХІІ Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (постанова від 17.07.1992 №393).

Пунктом 3 Постанови №393 встановлено, що вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці 1 пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах:

а) один місяць служби за три місяці:

участь у бойових діях у воєнний час;

час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції;

період проходження служби у військовому резерві під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів;

час проходження служби, протягом якого особа брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів;

2) підпункт «в» один місяць служби за півтора місяця:

час проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у підрозділах карного розшуку за переліком посад і умовами, що визначаються Міністром внутрішніх справ" зараховується на пільгових умовах до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 Постанови № 393 з розрахунку один місяць служби за півтора місяця.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 липня 2008 року № 361 затверджено Перелік посад працівників підрозділів карного розшуку, окремо визначених посад карного розшуку органів внутрішніх справ, за яким зараховується час проходження служби на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за півтора місяця, крім усіх посад режимно-секретних, кадрових та інших підрозділів, які виконують функції із забезпечення діяльності підрозділів карного розшуку (далі - наказ МВС №361).

Пунктом 2 наказу МВС № 361 установлено, що вислуга років для призначення пенсій на пільгових умовах зараховується працівникам, зазначеним у пункті 1 цього наказу, які перебували на службі після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2001 року №1497 «Про внесення доповнення до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року №393», при цьому таким працівникам на пільгових умовах зараховується весь час проходження служби на відповідних посадах.

За змістом Переліку, затвердженого наказом МВС №361, до посад працівників підрозділів карного розшуку органів внутрішніх справ, за якими зараховується час проходження служби па пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за півтора місяця віднесено посаду, зокрема, оперуповноваженого.

3) підпункт «г» один місяць служби за сорок днів:

- час проходження служби особами рядового і начальницького складу органів

внутрішніх справ у підрозділах патрульної служби за переліком посад і умовами, що визначаються Міністерством внутрішніх справ.

За приписами пункту 3-1 Постанови №393, у разі наявності двох і більше підстав для зарахування на пільгових умовах до вислуги років, з якої визначається розмір пенсії, одного і того ж періоду служби вислуга років обчислюється за тією підставою, яка дає найбільші пільги.

Відповідно до матеріалів справи та наведених норм законодавства, позивач має наступні періоди служби, вислуга років за які має нараховуватись у пільговому (кратному) значенні:

- з 12.08.1992 по 19.03.1993 - контролер слідчого ізолятору УВС Кіровоградського

облвиконкому (30 днів служби за 40 днів);

- з 19.03.1993 по 14.08.1995 - оперуповноважений карного розшуку (1 рік служби за 1,5 роки);

- з 02.06.2014 по 06.11.2015 - патрульна служба міліції особливого призначення (30 днів служби за 40 днів);

- з 07.11.2015 по 22.11.2021 - патрульна служба поліції особливого призначення «Святослав» (30 днів служби за 40 днів);

- участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, відрядження у складі зведеного загону ГУНП в Кіровоградській області до районів проведення операції Об`єднаних сил та безпосереднє прийняття участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, періодично з 03.08.2014 по 14.09.2021, всього 2 роки 10 міс 22 дні (один день за три дні).

Відповідачем до суду не надано жодних заперечень та відповідних їм доказів щодо неправильності обрахування позивачем зазначених періодів та/або відсутності самого права відповідача на обрахування вислуги років за такі періоди служби у пільговому (кратному) значенні. Натомість відповідачем стверджується про відсутність підстав для включення вислуги років на пільгових умовах до календарної вислуги років.

Суд не може погодитись з такою позицією відповідача та вважає її помилковою.

Верховний Суд у постанові від 03.03.2021р. (справа №805/3923/18-а) дійшов висновку, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон №2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою №393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов`язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.

При цьому, Верховний Суд відступив від правових висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №725/1959/17, від 27 березня 2018 року у справі №295/6301/17.

Таке правове регулювання та наведені вище висновки Верховного Суду у справі №805/3923/18-а дозволяють зробити висновок про те, що передбачена Порядком №393 можливість пільгового зарахування окремих видів служби спрямована на реалізацію Закону №2262-ХІІ і положенням цього Закону не суперечить.

Статтею 1 Закону №2262-ХІІ передбачено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Таким чином, Закон №2262-ХІІ як єдину, обов`язкову умову призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність у особи певної кількості років певного виду служби (вислуги). При цьому, наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи.

Визначення у Законі №2262-ХІІ вислуги саме в календарних роках передбачає обов`язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому випадку і буде становити календарний рік і буде відповідати правилу, закріпленому в частині 4 статті 17 цього ж Закону, щодо можливості врахування при призначенні пенсії тільки повних років вислуги.

Таким чином, передбачена Законом №2262-ХІІ календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).

В свою чергу, передбачені статтею 171 Закону №2262-ХІІ пільгові умови призначення пенсій відповідно до Порядку №393 полягають в пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років.

При цьому, таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.

Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ.

Отже, в цілях Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів). Для призначення пенсій за вислугу років за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку №393.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у справі №480/4241/18 (провадження №К/9901/15011/19) у постанові від 14.04.2021.

За таких обставин, враховуючи наявність у позивача періодів служби, за які у відповідності до вимог чинного законодавства передбачалось обрахування вислуги років у пільговому обчисленні, такі періоди служби мали бути відповідним чином враховані та включені відповідачем до календарної вислуги років у кратному співвідношенні під час оформлення та направлення відповідних документів до органів ПФ України для призначення позивачу відповідної пенсії.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, позивач надав належні та допустимі докази в обґрунтування заявлених ним позовних вимог, в той час як відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності своїх дій та рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 КАС України, не виконав.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову.

Відповідно до пунктів 3, 4, 10 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Суд зазначає, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 13.06.2017 у справі № 21-1393а17.

Враховуючи обставини справи, суд з метою ефективного поновлення порушених прав позивача вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті позивачу компенсації за невикористані основні та додаткові відпустки, неврахуванні індексації грошового забезпечення під час нарахування виплат при звільненні та обрахування сум для призначення пенсії, неврахуванні до календарної вислуги років відповідних періодів служби у пільговому (кратному) співвідношенні, та відповідно зобов`язати відповідача вчинити такі дії на користь позивача.

Що стосується судових витрат у справі.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями частин третьої-п`ятої статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Позивачем до позову долучено Договір про надання правничої (правової) допомоги №3005/01-2022 від 30.05.2022, відповідно до п.3.3. якого встановлено фіксований розмір гонорару у сумі 8000 грн. (а.с. 42-43).

Водночас, за незрозумілих причин, у позовній заяві зазначено про витрати на правову допомогу у розмірі 8500 грн. та додано відповідну квитанцію на таку ж суму (а.с. 44), що не узгоджується з умовами зазначеного Договору.

Крім цього, позивач у своєму позові зазначає про те, що детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) за договором та акт виконаних робіт буде надано до суду додатково, проте на момент ухвалення рішення суду у справі такі документи до суду не надходили.

За таких підстав, суд дійшов висновку про відсутність належним чином підтверджених судових витрат у справі, а тому розподіл таких витрат у відповідності до статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області (вул. Віктора Чміленка, б. 41, м. Кропивницький, 25006 ЄДРПОУ 40108709) - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 компенсації за невикористані основні та додаткові відпустки, неврахуванні індексації грошового забезпечення під час нарахування виплат при звільненні та обрахування сум для призначення пенсії, неврахуванні до календарної вислуги років відповідних періодів проходження служби у пільговому (кратному) співвідношенні.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області зарахувати ОСОБА_1 до календарної вислуги років відповідні періоди проходження служби у пільговому (кратному) обчисленні, з врахуванням висновків суду у цій справі, та внести відповідні зміни до наказу від 22.11.2021 року №526о/с;

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області здійснити перерахунок ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні з включенням до таких розрахунків індексації грошового забезпечення, та виплатити різницю між фактично отриманими та належними до сплати сумами коштів.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за усі невикористані дні основної щорічної відпустки за 2015 та 2016 роки та щорічної додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2015 та 2016 рік, з урахуванням індексації грошового забезпечення.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Кіровоградській області підготувати та направити на адресу ГУ ПФУ в Кіровоградській області оновлені документи для призначення з 23.11.2021 ОСОБА_1 пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», з включенням до календарної вислуги років відповідних періодів проходження служби у пільговому (кратному) співвідношенні, враховуючи висновки суду у цій справі, та з включенням індексації грошового забезпечення для обрахування суми пенсії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду В.В. Науменко