№ 10661682, 02.07.2010, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2010 р. м. ВінницяСправа № 2-а-2562/10/0270

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Чудак Олесі Миколаївни,

при секретарі судового засідання Балан Марині Анатоліївні,

у відсутність позивача,

за участю представника відповідача Тітова Віталія Володимировича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірник»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ :

16 червня 2010 року Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (Фонд) звернулося в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірник»(ТОВ «Гірник», Товариство) про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 5792 грн 86 коп. та пені в розмірі 107 грн 88 коп.

Зазначили, що відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21 березня 1991 року №875-ХІІ (Закон №875) відповідач зобовязаний забезпечити встановлений норматив робочого місця, призначеного для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.

Відповідно до частини другої Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, ТОВ «Гірник»подано до Фонду звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009 рік за формою 10-ПІ.

У цьому звіті ними зазначено, що на підприємстві в 2009 році середньооблікова кількість штатних працівників становила 56 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 1 особа, кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях відповідно до вимог статті 19 Закону №875, самостійно розрахована Товариством 2 особи.

Тобто, як вбачається із поданого звіту, ТОВ «Гірник»не виконало нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 році у кількості однієї особи.

За таких обставин, ними всупереч вимогам частини четвертої статті 20 Закону №875 та пункту 3.7 Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ не розрахована та у рядку 06 звіту не відображена сума коштів адміністративно-господарських санкцій, більше того, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону №875 не сплачена.

Порушення термінів сплати цих санкцій тягне за собою нарахування пені.

Фондом на адресу відповідача надіслано повідомлення від 18 березня 2010 року №01-08/46/245/9 про сплату санкцій та пені. Відповіді чи певного реагування, тобто оплати суми не послідувало.

Таким чином, посилаючись на те, що ТОВ «Гірник»адміністративно-господарські санкції самостійно не розраховані та вчасно (добровільно) не сплачені, - просили стягнути з них 5792 грн 86 коп. санкції та 107 грн 88 коп. нарахованої пені в судовому порядку.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 17 червня 2010 року відкрито провадження і адміністративна справа призначена до розгляду.

Представник позивача в судове засідання 02 липня 2010 року не зявився. Через канцелярію суду за вхідним №14109 головний спеціаліст юридичної служби Фонду Т.І.Мельник (доручення на а.с. 57) подала клопотання з проханням розглянути справу у її відсутність і задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 62).

Представник відповідача В.В.Тітов (довіреність на а.с. 56) у судовому засіданні вимоги не визнав, посилаючись на обставини викладені у письмових запереченнях (а.с. 33-37, 63).

Додатково пояснив, що з положень статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»вбачається, що працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів, а забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі умовою про виконання роботи в дома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, установ організацій, чи до державної служби зайнятості.

Тобто, обовязок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого законом нормативу покладається як на роботодавця так і на центральну службу зайнятості.

Представник відповідача, також зазначив, що Товариство протягом січня вересня 2009 року звітувало до Тиврівського районного центру зайнятості про наявність вакансій для інвалідів, проте жодних осіб з обмеженими можливостями до них не направлено.

Крім того, оскільки в жовтні 2009 року загальна кількість штатних працівників зменшилась із 57 до 32 осіб, а в листопаді і грудні 2009 року до 26 осіб, що підтверджується звітами з праці поданими до органів статистики за цей період, то і норматив робочих місць для інвалідів зменшився до однієї особи. Враховуючи, що один інвалід у ТОВ «Гірник»працював, то необхідності подавати звіти до центру зайнятості за жовтень, листопад, грудень 2009 року не було.

У звязку з виниклою в країні фінансовою кризою, наказом №152 від 01 жовтня 2009 року на Товаристві встановлено неповний робочий тиждень тривалістю 4 робочих дні та неповний робочий день 2 години, а відповідно до наказу №176 від 01 грудня 2009 року ТОВ «Гірник»припинило свою діяльність, що виключало можливість працевлаштування інших інвалідів.

Таким чином, ТОВ «Гірник»здійснені всі заходи щодо можливості працевлаштування інвалідів передбачені законодавством, а тому підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій у позивача відсутні.

Більше того, відповідно до пункту 3 статті 43 Конституції України, використання примусової праці забороняється. Товариство немає правової можливості зобовязати інвалідів працювати лише на даному виробництві.

Працевлаштування інвалідів за своєю правовою природою є соціальною послугою. Відповідно до статті 5 Закону України «Про соціальні послуги», основними формами надання соціальних послуг є матеріальна допомога та соціальне обслуговування. Соціальне обслуговування здійснюється шляхом надання соціальних послуг, в тому числі такого виду, як послуги щодо працевлаштування: пошук підходящої роботи, сприяння у працевлаштуванні та соціальне супроводження працевлаштованої особи. При цьому, згідно із статтею 8 вказаного Закону, надання соціальних послуг повинно здійснюватись на підставі ліцензії. Оскільки ТОВ «Гірник»не є субєктом надання соціальної послуги згідно з статтею 7 відповідного закону, не має відповідної ліцензії на здійснення даного виду діяльності, на субєкта підприємницької діяльності не може бути покладена відповідальність щодо працевлаштування інвалідів.

Суд заслухав пояснення представника відповідача повно, всебічно, обєктивно дослідив матеріали справи та надав їм юридичну оцінку.

Зокрема, суд встановив, що оскільки середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу ТОВ «Гірник»складає більше 8 осіб, то Товариство зареєстроване у відповідному відділенні Фонду соціального захисту населення за своїм місцем знаходження (Вінницьке відділення) і щороку подає цьому відділенню звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Звіт за формою 10-ПІ, затвердженою Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року №42 відповідачем подано 15 лютого 2010 року (а.с. 4).

У звіті, зокрема, зазначено, що на підприємстві за 2009 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу склала 56 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»- 2 особи, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 1 особа, фонд оплати праці штатних працівників 324,4 грн, а середньорічна заробітна плата штатного працівника 5792,86 грн, сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - відсутня.

Тобто, відповідачем самостійно розраховано кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу 2 особи, але за 2009 рік працевлаштовано лише одного інваліда. При цьому, суму коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання такого нормативу не розраховано.

За таких обставин, суму коштів адміністративно-господарських санкцій розраховано Фондом і на адресу відповідача надіслано повідомлення від 18 березня 2010 року №01-08/46/254/9 про її сплату до 15 квітня 2010 року. Також, наголошено, що порушення терміну сплати цих санкцій тягне за собою нарахування пені (а.с. 6). Відповіді на лист до позивача не надходило. Сплата ТОВ «Гірник»не проводилась.

З метою вирішення спорів, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»Вінницьке відділення Фонду 20 квітня 2010 року №01-08/521 звернулося до директора Тиврівського районного центру зайнятості з проханням повідомити інформацію щодо подання ТОВ «Гірник»у 2009 році звітів про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів (а.с. 7).

Листом від 30 квітня 2010 року №06-09/604 Тиврівський районний центр зайнятості повідомив, що ТОВ «Гірник»інформацію для організації працевлаштування інвалідів у 2009 році надавало. На заявлені вакансії інваліди центром зайнятості протягом 2009 року не направлялись, відмови роботодавця у працевлаштуванні за направленням служби зайнятості не було. Крім того, ТОВ «Гірник»направлялись листи з інформацією про освітньо-кваліфікаційний склад інвалідів з числа безробітних (а.с. 8).

Як вбачається із матеріалів справи, звіти за формою 3-ПН позивачем подавалися за станом на 28 грудня 2008 року, 28 січня 2009 року, 27 лютого 2009 року, 27 березня 2009 року, 28 квітня 2009 року, 28 травня 2009 року, 29 червня 2009 року, 28 липня 2009 року, 28 серпня 2009 року, 28 вересня 2009 року (а.с. 10-19).

У цих звітах ТОВ «Гірник»надавало інформацію про кількість створених робочих місць для працевлаштування, а саме, зазначено вакантні (вільні) робочі місця підсобного робітника, колія плит і блоків, машиніста екскаватора, машиніста пневмоколісного крану, шліфувальника-полірувальника, водія автомашини КАМАЗ, водія автомашини КРАЗ, серед яких лише два створених робочих місця для працевлаштування інвалідів підсобний робітник.

Таким чином, вважаючи що ТОВ «Гірник»порушено чинне законодавство щодо невиконання нормативу робочих місць, призначених для інвалідів, що в свою чергу зачіпає інтереси держави у сфері соціального захисту інвалідів та завдає матеріальної шкоди Фонду соціального захисту населення, який є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Фонд звернувся в суд за стягненням адміністративно-господарської санкції та пені.

При цьому надано розрахунок заборгованості по сплаті санкції та суми пені за підписом провідного спеціаліста відділу забезпечення надходжень, організаційної роботи по соціальному захисту інвалідів та кадрового забезпечення І.В.Кучерук станом на 16 червня 2010 року (а.с. 26-27).

Що стосується решти звітів за період з жовтня 2009 року по грудень 2009 року, то представник відповідача зазначив, що в жовтні місяці 2009 року загальна кількість штатних працівників зменшилась із 57 до 32 осіб, а в листопаді і грудні 2009 року до 26 осіб, що підтверджується звітами з праці поданими до органів статистики за цей період. Тому, норматив робочих місць для інвалідів зменшився до однієї особи.

Так як, у Товаристві протягом 2009 року працював один інвалід, то підстав для подачі звітності до центру зайнятості з вказівкою про можливість працевлаштування інших інвалідів не було.

Крім того, представник відповідача зазначив, що у звязку з виниклою в країні фінансовою кризою наказом №152 від 01 жовтня 2009 року на Товаристві встановлено неповний робочий тиждень тривалістю 4 робочих дні та неповний робочий день 2 години, а також, відповідно до наказу №176 від 01 грудня 2009 року ТОВ «Гірник»припинило свою діяльність.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю (ч. 1 ст. 17 Закону №875).

Забезпечення такого права здійснюється шляхом безпосереднього звернення інваліда до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості (ч. 1 ст. 18 Закону №875).

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, а центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів приймається рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування (ч. 2, 3 ст. 18-1 Закону №875).

В свою чергу підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобовязані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, а також відповідно до частини третьої статті 18 Закону №875, надавати державній службі зайнятості інформацію для організації працевлаштування інвалідів і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Статтею 19 Закону №875 передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, і організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч. 2 ст. 19 Закону №875).

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, щороку подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів (ч. 9 ст. 19 Закону №875).

Відповідно до частини другої Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70 звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку (ч. 10 ст.19 Закону №875).

Також підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю (ст. 20 Закону №875).

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону (ч. 4 ст. 20 Закону №875).

Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку (ч. 9 ст. 20 Закону №875).

Так, по-перше, що стосується визначення предмета доказування у справі про стягнення адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів, то слід зазначити, що адміністративно-господарську відповідальність, передбачену статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», за своєю правовою природою слід визнати господарсько-правовою відповідальністю.

Підставою для застосування такої відповідальності учасника господарських відносин є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 ГК України).

Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Із цією нормою кореспондує стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), якою на сторони покладено обовязок доводити ті обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення.

Аналіз норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»в чинній редакції дозволяє дійти висновку, що первинним є встановлення вини або її відсутності у діях чи бездіяльності роботодавця шляхом оцінки доказів виконання роботодавцем заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про наявність вакансій органів працевлаштування, а не обовязок органів, визначених частиною першою статті 18 цього Закону центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів працевлаштувати інвалідів.

При цьому, обставинами, які підлягають доказуванню у справах зазначеної категорії є: 1) створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; 2) інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць; 3) спрямування органами працевлаштування інвалідів до роботодавців; 4) причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів, направлених спеціальними органами.

Наразі поняття робоче місце інваліда, спеціальне робоче місце інваліда визначено статтею 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року №2961-IV «Про реабілітацію інвалідів в Україні», і розуміється як:

робоче місце інваліда місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях;

спеціальне робоче місце інваліда окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.

Обовязки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: 1) виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць; 2) створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; 3) забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; 4) надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів; 5) звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд вважає за потрібне зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року №1836 «Про реалізацію статті 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»потреба у створенні інваліду, зареєстрованому в державній службі зайнятості як безробітний, спеціального робочого місця або ділянки виробничої площі та вимоги до них встановлюються індивідуальною програмою реабілітації.

Фактичне робоче місце має бути створено з урахуванням фізичних можливостей певного інваліда, індивідуальних програм реабілітації.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні», індивідуальна програма реабілітації - комплекс оптимальних видів, форм, обсягів, термінів реабілітаційних заходів з визначенням порядку і місця їх проведення, спрямованих на відновлення та компенсацію порушених або втрачених функцій організму і здібностей конкретної особи до виконання видів діяльності, визначених у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії.

Отже, створивши таке місце, роботодавець звітує до центру зайнятості, вказуючи у звіті вимоги вакантного місця та свої вимоги до працівника.

Зокрема, Інструкцією щодо заповнення форми звітності №3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року №420, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за №1534/11814 (Інструкція) встановлено, що підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.

Форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.

Форма складається із трьох розділів, а саме: 1) характеристика вакантного місця; 2) вимоги до претендента на вакансію; 3) додаткові вимоги.

Тобто, звіти за формою державної статистичної звітності №3-ПН містять вичерпну інформацію про наявність на підприємстві вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом звітного періоду.

Цей звіт є актом інформування органи працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів із встановленим рівнем нозології для працевлаштування на товаристві.

Обовязок державних органів щодо працевлаштування інвалідів виникає лише після виконання підприємствами обовязку щодо створення робочих місць і надання передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів.

При відсутності такої інформації, органи, визначені статтею 18 Закону №875, не можуть скористатися своїми правами.

Особи яким встановлено відповідно до довідки МСЕК інвалідність із зазначенням рекомендацій беруться на облік для працевлаштування в державній службі зайнятості, а державна служба зайнятості в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням вимог роботодавця.

В свою чергу, враховуючи вищенаведене, обовязок підприємства працевлаштувати інваліда виникає при наявності відповідної пропозиції органів, вказаних у статті 18 Закону №875, чи у разі самостійного звернення інваліда. Безпосереднє працевлаштування інвалідів шляхом укладання трудового договору, відповідно до чинного законодавства, здійснюється підприємством, до якого направлено інваліда для працевлаштування.

Відповідач зазначав в своїх запереченнях, що обовязок по працевлаштуванню інвалідів покладається як на роботодавця, так і на державну службу зайнятості.

До таких тверджень суд ставиться критично, оскільки підприємство повинно створити робочі місця і надати, передбачену законодавством про соціальну захищеність інвалідів, інформацію про наявність вільних робочих місць та вакантних посад на яких може використовуватися праці інвалідів.

У разі наявності такої інформації, служба зайнятості лише сприяє працевлаштуванню необхідною для підприємства кількістю інвалідів, шляхом видачі їм направлень.

Водночас, суд зазначає, що результатом працевлаштування відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України є укладення трудового договору між працівником (в даному випадку інвалідом) та власником підприємства або уповноваженим ним органом. Тобто безпосереднє працевлаштування інвалідів здійснюється роботодавцем.

Посилання ТОВ «Гірник»на заборону чинним законодавством України використання примусової праці суд вважає безпідставним і необґрунтованим, оскільки спеціальними нормами передбачено порядок працевлаштування інвалідів, обовязок по виконанню якого покладається на підприємства, які не можуть тлумачити його довільно, а лише у чітко виписаній формі.

До тверджень представника відповідача, щодо неможливості працевлаштування інвалідів у звязку із скороченням робочого тижня, робочого часу та припинення своєї діяльності, суд також відноситься критично, оскільки це не є підставою для скорочення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Мова тут йде про умови праці, які вказуються у звіті до центру зайнятості, та, зокрема, можуть і влаштовувати інваліда.

Крім того, абсолютно безпідставні посилання ТОВ «Гірник»про поширення на дані правовідносини Закону України «Про соціальні послуги». Працевлаштування інвалідів не є соціальною послугою і не потребує отримання відповідної ліцензії.

Таким чином, із матеріалів справи вбачається бездіяльність відповідача, а також його вина у непрацевлаштуванні інвалідів, що є складовими господарського правопорушення. Товариством не здійснені всі залежні від нього заходи по недопущенню господарського правопорушення, а тому є правові підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права про відповідальність за порушення зобовязань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного звязку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності повязане з необхідністю доведення порушення зобовязання.

Важливим в цій ситуації є встановлення вини або її відсутності у діях чи бездіяльності роботодавця шляхом оцінки доказів виконання роботодавцем заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та інформування про наявність вакансій органів працевлаштування.

З досліджених судом обставин та матеріалів випливає, що відповідач не забезпечив нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та самостійно не розрахував суму адміністративно-господарських санкцій.

При цьому, по-друге, що стосується посилань ТОВ «Гірник»на те, що у позивача не було підстав проведення нарахування адміністративно-господарських санкцій, слід зазначити таке.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», пункту 2 чинного Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, роботодавці самостійно розраховують та сплачують відповідним відділенням Фонду суми адміністративно-господарських санкцій.

Безпосередньо застосування відділеннями Фонду штрафних санкцій до роботодавців ні статтею 20 Закону №875, ні Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів не передбачено, хоча й стаття 250 Господарського кодексу України розміщена в главі 27 зазначеного Кодексу і визначає строки застосування штрафних санкцій за порушення субєктами господарювання правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до завдань, покладених на зазначений Фонд, останній здійснює лише контрольні функції за виконанням роботодавцями нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Як вже зазначалося, адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються роботодавцями самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону №875.

При цьому варто зазначити, що само по собі невиконання роботодавцем нормативу по працевлаштуванню інвалідів не порушує прав відділень Фонду. З аналізу вимог Закону №875 вбачається, що штрафні санкції є альтернативним зобовязанням роботодавця, який повинен або дотримати норматив робочих місць для інвалідів, або сплатити штрафні санкції. Тому право позивача порушується у випадку несплати йому у строк до 15 квітня адміністративно-господарських санкцій, оскільки факт невиконання нормативу не означає, що останні не будуть сплачені. Початок перебігу строку звернення до суду починається з 16 квітня.

Аналізуючи порушене питання, слід погодитися із таким обґрунтуванням, оскільки воно відповідає загальнотеоретичним вимогам визначення перебігу строку давності, який розпочинається з наступного дня після вчинення чи виявлення правопорушення.

Виходячи з вимог частини першої, пятої статті 103 КАС України, останнім днем строку, який закінчується вказівкою на певний день, вважається цей день, а перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

Таким чином, у відділення Фонду виникає право на звернення до суду з позовом після 15 квітня року, що настає за звітним. З цього часу за порушення термінів сплати штрафних санкцій нараховується і пеня на суму заборгованості по сплаті штрафних санкцій в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день її прострочення, включаючи день сплати.

По-третє, характеризуючи субєктний склад сторін у справах про стягнення штрафних санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, на думку суду, слід виходити з наступного.

Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року №1434 Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики і підпорядковується йому.

Згідно з пунктом 9 зазначеного Положення, для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду в межах граничної чисельності його працівників.

Фонд соціального захисту інвалідів має право проводити перевірку підприємств щодо реєстрації, подання ними звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів, виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплати адміністративно-господарських санкцій і пені, цільового використання наданих Фондом коштів.

Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді (ч. 10 ст. 20 Закону №875), тобто, у зазначеній категорії справ вони виступають позивачами.

Таким чином, визначившись щодо предмету доказування, субєктного складу та враховуючи встановлену судом вину ТОВ «Гірник»у незабезпечені встановленого для них нормативу для працевлаштування інвалідів, тобто встановлення порушення відповідачем частини третьої статті 18, частини другої статті 19 та статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», суд вважає вимогу про стягнення адміністративно-господарської санкції обґрунтованою.

Слід зазначити, що Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»не повязує застосування адміністративно-господарських санкцій з будь-якими обставинами, що перешкоджають працевлаштуванню інвалідів, оскільки вказана відповідальність за своєю природою є альтернативним зобовязанням і запроваджена державою з метою стимулювання діяльності підприємств по створенню та наданню робочих місць інвалідам, працевлаштування та забезпечення їх належними умовами праці.

Вимоги статті 20 даного Закону передбачають сплату санкцій в тому випадку, коли середньооблікова чисельність працюючих інвалідів є меншою від нормативу, встановленого статтею 19 Закону, а не за нестворені робочі місця. У даній справі відповідачем зазначено, що у звязку із скороченням штату працівників і зменшилась середньооблікова кількість інвалідів. З приводу цього суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору.

Згідно із пунктом 3.2.1 зазначеної Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.

Середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12 (пункт 3.2.5 зазначеної Інструкції).

Таким чином, відповідач необґрунтовано посилається на те, що у звязку із зменшенням у жовтні штату Товариства, зменшився і норматив, а відтак, відпала і необхідність звітувати до центру зайнятості. Ними зроблено привязку до конкретного місяця. Дійсно з цим суд погоджується, що якщо брати місяць, то норматив за наведених ТОВ «Гірник» обставин зменшується до одного робочого місця. Проте, суд вважає за необхідне вказати, що у даному випадку мова йде про середньооблікову кількість штатних працівників. Зокрема, вищенаведені Закон, Інструкція передбачають звітування до Фонду за рік, тобто за період з початку року, а не за конкретні місяці.

Навіть якщо і врахувати посилання представника відповідача на різке зменшення штатних одиниць у Товаристві, що і потягло необхідність коригування нормативу, то це зменшення відбулося лише у жовтні 2009 року. Тобто, враховуючи кількість осіб та кількість місяців станом від початку року до листопада 2009 року все одно середньообліково показник нормативу виходив на два робочих місця.

Більше того, суд вважає за необхідне звернути увагу і на те, що посилання ТОВ «Гірник»на скорочення штату, а тому і відсутність необхідності створювати іще одне робоче місце для інваліда, означає, що створене ними з початку року і до жовтня 2009 року місце, як свідчать подані до центру зайнятості звіти, у цьому місяці було скорочено. Тобто, фактично ліквідовано.

Ці обставини за умови неподання звітів до Тиврівського центру зайнятості свідчать про невиконання ТОВ «Гірник»нормативу у кількості однієї особи.

Крім того, з вищенаведених правових норм вбачається обовязок роботодавця самостійно розраховувати та сплатити штрафні санкції, а судовий процес стягнення є вимушеною процедурою у випадку не сплати штрафних санкцій добровільно.

Оскільки в порушення чинного законодавства адміністративно-господарська санкція самостійно відповідачем не визначена і до 15 квітня 2010 року не сплачена, то Вінницьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів правомірно розраховано її суму, а саме 5792 грн 86 коп. та за порушення термінів сплати нараховано пеню в розмірі 107 грн 88 коп.

Несплата ТОВ «Гірник» в добровільному порядку заборгованості тягне за собою ненадходження коштів до Державного бюджету України та суттєво порушує інтереси держави.

Оскільки спір вирішено на користь субєкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача - суб'єкта владних повноважень, повязаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статями 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірник»(вул. Щорса, 14 а, м. Вінниця, Вінницька область, 21000, р/р 26004045875400 АКІБ «УкрСиббанк», МФО 351005, код ЄДРПОУ 34455065) на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (Держбюджет м. Вінниця, р/р 31214230700002, код ЄДРПОУ 34701167, ГУДКУ у Вінницькій області м. Вінниця, МФО 802015, символ звітності 230, код бюджетної класифікації 50070000, призначення платежу - платежі до Фонду соціального захисту інвалідів за 2008 рік) адміністративно-господарські санкції в розмірі 35569 грн 68 коп. (тридцять пять тисяч пятсот шістдесят девять гривень шістдесят вісім копійок) та пеню в розмірі 3350 грн 38 коп. (три тисячі триста пятдесят гривень тридцять вісім копійок).

Відповідно до статті 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови оформлено 08.07.2010. Суддя Чудак Олеся Миколаївна