Решение № 105529622, 01.08.2022, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 серпня 2022 року Справа № 280/2949/22 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Прудивуса О.В. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу

за позовною заявою: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

до: Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3, АДРЕСА_2)

про: визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

10.05.2022 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якому позивач із урахуванням уточнень просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у зв`язку зі звільненням з військової служби;

- стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 30 820,20 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500,00 грн.

Позовна заява підписана представником позивача адвокатом Лобаченком О.В., який діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АР від 15.02.2022 № 1082740.

Представник позивача обґрунтовує позовні вимоги тим, що позивач у період з 06.03.2015 по 19.11.2021 проходив військову службу у відповідача. В день виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 відповідач не провів з ним повний розрахунок, а саме - не виплатив грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 30 820,20 грн. З посиланням на норми діючого законодавства у відповідній сфері правовідносин, позивач стверджує, що у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Так, згідно з Довідкою від 01.02.2022 № 59 про вартість речового майна, що належить до видачі, сума грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, яку відповідач повинен був виплатити позивачу, складає 30 820,20 грн. Оскільки вказана сума не була виплачена відповідачем, останній, на думку позивача, допустив відповідну протиправну бездіяльність. З метою захисту своїх прав та інтересів у сфері соціального захисту позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 30 820,20 грн. З огляду на викладені обставини у їх сукупності, представник позивача просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою судді Запорізького окружного адміністративного суду від 16 травня 2022 року позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Позивачем було усунено недоліки позовної заяви у встановлений строк.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 30.05.2022 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження).

24.06.2022 судом отримано відзив на позовну заяву (вх. № 23495 від 24.06.2022), в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки за встановленими правилами грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за їх заявою (рапортом), зокрема, на підставі наказу командира (начальника) військової частини. Представник відповідача зауважив, що у матеріалах справи відсутній рапорт позивача щодо грошової компенсації вартості речового майна, яке не отримане під час проходження військової служби, а також будь-який інший документ, який підтверджує, що відповідач повинен компенсувати позивачу вартість за неотримане речове майно у розмірі 30 820,20 грн. Під час звільнення, а саме 19.11.2021, позивач не ставив перед відповідачем питання щодо виплати вказаної грошової компенсації, натомість з заявою про її здійснення звернувся лише 29.11.2021. Крім того, представником відповідача у відзиві на позовну заяву вказано, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, який, на думку представника відповідача, необхідно відраховувати з моменту виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2, тобто з 19.11.2021. У свою чергу, до суду позивач звернувся лише 10.05.2022. З огляду на викладені вище обставини у їх сукупності, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У зв`язку з розглядом даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, розглянувши матеріали і з`ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши інші наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідача зареєстровано як юридичну особу 24.10.1997.

Позивач у період з 06.03.2015 по 19.11.2021 проходив військову службу у Збройних Силах України на посадах рядового складу, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії відповідних контрактів від 06.03.2015 № б/н (а.с.9-10), від 20.11.2017 № б/н (а.с.11-12), від 20.11.2020 № б/н (а.с.13-14).

Наказом відповідача від 19.11.2021 № 236 позивача було звільнено в запас у зв`язку з закінченням строку дії контракту відповідно до пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII).

29.11.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій зазначив, що при звільненні ним не була отримана виплата компенсації за неотримане речове майно за період служби в лавах Збройних Сил України та не була отримана довідка про вартість перерахованого неотриманого речового майна. З огляду на викладене, позивач просив відповідача перерахувати та виплатити відповідну компенсацію, а також надати довідку про вартість перерахованого неотриманого речового майна (а.с.16).

Листом від 25.01.2022 № 282 відповідач поінформував позивача, що останнім був отриманий атестат речового майна від 19.11.2021 серія АА № 2267, який є фінансовим документом, що не дає змоги відповідачу видати довідку про вартість неотриманого позивачем речового майна (а.с.17).

01.02.2022 відповідачем була складена та у подальшому надана позивачу Довідка № 59 про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу як старшині, згідно з якою сума грошової компенсації складає 30 820,20 грн. (а.с.18-19).

Оцінюючи факт допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у зв`язку зі звільненням з військової служби, суд виходить із такого.

Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 6 липня 1999 року №8-рп/99, зауважив, що «…служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов`язані з постійним ризиком для життя і здоров`я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п`ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов`язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо…».

Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За приписами ст. 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 9-1 даного Закону речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Варто зауважити, що механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно регламентований Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі - Порядок).

Відповідно до п.п. 2-5 Порядку виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Поряд із цим, відповідно до п. 4 Розділу III Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 за № 768/28898 (далі - Інструкція), військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку. Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Крім того, порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулювання питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі, визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення).

Згідно з абз. 3 п. 242 розділу XII Положення особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Із наведених вище положень законодавства у відповідній сфері правовідносин вбачається, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, в тому числі у разі звільнення з військової служби. При цьому, на день звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу військової частини особа має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Згідно з усталеною правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 03.10.2018 по справі № 803/756/17, від 23.08.2019 по справі № 2040/7697/18, від 04.02.2020 по справі № 825/1571/16, від 30.07.2020 по справі № 820/5767/17, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

Застосовування в пункті 3 Порядку словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. На користь вказаного висновку свідчить те, що в п. 4 Порядку передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме: 1) рапорту як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності; 2) заяви як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Так, судом встановлено, що у період з 06.03.2015 по 19.11.2021 позивач проходив військову службу у Збройних Силах України, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями контрактів від 06.03.2015 № б/н (а.с.9-10), від 20.11.2017 № б/н (а.с.11-12), від 20.11.2020 № б/н (а.с.13-14). Наказом від 19.11.2021 № 236 відповідач звільнив позивача в запас у зв`язку з закінченням строку дії контракту відповідно до пп. «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII. Оскільки під час звільнення відповідач не виплатив позивачу компенсацію за неотримане речове майно за період служби в лавах Збройних Сил України та не видав довідку про вартість перерахованого неотриманого речового майна, останній звернувся до відповідача з відповідною заявою від 29.11.2021 (а.с.16). Листом від 25.01.2022 № 282 відповідач поінформував позивача, що останнім був отриманий атестат речового майна від 19.11.2021 серія АА № 2267, який є фінансовим документом, що не дає змоги відповідачу видати довідку про вартість неотриманого позивачем речового майна (а.с.17). Поряд із цим, 01.02.2022 відповідач склав позивачу Довідку № 59 про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу як старшині, згідно з якою сума грошової компенсації складає 30 820,20 грн. (а.с.18-19).

Отже, виходячи з нормативно-правового регулювання у відповідній сфері правовідносин та встановлених обставин у справі, суд вважає, що позивач має законне право на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 30 820,20 грн., однак відповідач не вжив заходів, спрямованих на реалізацію такого права позивача,

Стосовно твердження представника відповідача про те, що у матеріалах справи відсутній рапорт позивача щодо грошової компенсації вартості речового майна, яке не отримане під час проходження військової служби, а також будь-який інший документ, який підтверджує, що відповідач повинен компенсувати позивачу вартість за неотримане речове майно у розмірі 30 820,20 грн., яка не отримана позивачем під час проходження військової служби, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як попередньо було з`ясовано судом, Порядок передбачає можливість застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно: 1) рапорту як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності; 2) заяви як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач 29.11.2021 подав відповідачу заяву, в який, зокрема, йшла мова про здійснення перерахування та виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (а.с.16). Отже, суд вважає, що позивачем у розумінні Порядку були вжиті належні процедурні заходи, спрямовані на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. У свою чергу, право позивача на отримання компенсації вартості за неотримане речове майно є законодавчо регламентованим та окремому доказуванню не підлягає.

При цьому, суд приймає до уваги ту обставину, що відповідач не піддає сумніву безпосередньо факт невидачі вказаного речового майна та його вартість.

Аналізуючи доводи представника відповідача про те, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи вказаним Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зокрема, в ч. 5 ст. 122 КАС України законодавець регламентував, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Суд встановив, що позивач був звільнений з військової служби в запас 19.11.2021 відповідно до Наказу від 19.11.2021 № 236. З заявою про здійснення виплати компенсації за неотримане речове майно за період служби в лавах Збройних Сил України та отримання довідки про вартість перерахованого неотриманого речового майна позивач звернувся до відповідача у місячний строк, а саме 29.11.2021 (а.с.16). Відповідач у порядку реагування на звернення позивача 01.02.2022 склав Довідку № 59 про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу як старшині, згідно з якою сума грошової компенсації позивачу складає 30 820,20 грн. Після цього, 18.02.2022 позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Отже, суд доходить висновку, що позивач добросовісно очікував на добровільну (у позасудовому порядку) виплату відповідачем грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, однак, триваюча бездіяльність відповідача зумовила необхідність звернення позивача до суду за захистом свого права у відповідній сфері правовідносин. При цьому, позивачем дотримані вимоги щодо звернення до суду з даним позовом у місячний строк з дня, коли він дізнався про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Крім того, суд враховує, що Порядком не визначений строк, протягом якого військовослужбовці після звільнення повинні звернутися за отриманням грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Доказів зворотнього представником відповідача не надано. Відтак, доводи відповідача у відповідній частині суд оцінює як неспроможні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у зв`язку зі звільненням з військової служби є обґрунтованими, а відтак, в цій частині позов підлягає задоволенню.

Оцінюючи наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 30 820,20 грн., суд виходить із такого.

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

Частиною 4 ст. 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, для належного виконання судового рішення у даному випадку суд вважає за необхідне конкретизувати заявлені позовні вимоги, шляхом зазначення конкретної суми, що підлягає стягненню на користь позивача.

Як попередньо було встановлено судом, відповідач 01.02.2022 надав позивачу Довідку № 59 про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу як старшині, згідно з якою сума грошової компенсації складає 30 820,20 грн. (а.с.18-19).

Отже, з урахуванням встановлених вище обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 30 820,20 грн.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 30 820,20 грн. є обґрунтованими та такими, що також підлягають задоволенню. Отже, у відповідній частині позов слід задовольнити.

Вирішуючи питання щодо стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн., суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постановах від 13.03.2018 по справі № 826/2689/15, від 09.04.2019 по справі № 826/2689/15, від 18.11.2021 по справі № 580/2610/19, від 18.05.2022 по справі № 640/4035/20 та ін. сформулював підхід, згідно з яким за відсутності клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу суд першої інстанції, вирішуючи питання розподілу судових витрат, не може оцінювати відповідність їх розміру критеріям, що передбачені у ч. 5 ст. 134 КАС України та, відповідно, самостійно зменшувати розмір заявлених до відшкодування сум.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд з`ясував, що з метою отримання правової допомоги між адвокатом Лобаченком Олександром Вікторовичем та позивачем був укладений договір про надання правової допомоги від 15.02.2022 № 15-02-2022 (а.с.20-21). У матеріалах справи наявні засвідчені копії Акту приймання-передачі наданої правничої допомоги від 18.02.2022 на суму 7 500,00 грн. (а.с.21) та квитанції від 18.02.2022 № 07 на суму 7 500,00 грн. (а.с.21).

У свою чергу, відповідач у відзиві на позовну заяву не заявив клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката або іншим чином не зазначив про неспівмірність витрат з наданням відповідних доказів.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500,00 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивачем, на переконання суду, обґрунтовано факт допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо невиплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у зв`язку зі звільненням з військової служби, вмотивовано необхідність стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 30 820,20 грн., а також витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500,00 грн.

У свою чергу, суд вважає, що відповідач не надав суду докази на спростування обставин, якими позивач обґрунтував свої позовні вимоги.

Таким чином, адміністративний позов, на переконання суду, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір», підстави для вирішення питання щодо розподілу суми судового збору відсутні.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 2, 6, 8 - 10, 14, 90, 139, 143, 241 - 246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити повністю адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3, АДРЕСА_2) про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у зв`язку зі звільненням з військової служби.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 30 820,20 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500,00 (сім тисяч п`ятсот гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі та підписано 01 серпня 2022 року.

Суддя О.В. Прудивус