Решение № 105096885, 15.06.2022, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 757/43211/16-ц

Провадження № 2/752/1816/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2022 року м. Київ

Суддя Голосіївського районного суду м. Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Крекотень О.В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсним кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним кредитного договору та просить суд визнати недійсним Договір споживчого кредиту №410/142/07-Ж від 30.10.2007р.

В обґрунтування позову зазначає, що при укладенні Договору відповідачем були порушені вимоги статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Так, зокрема, на думку позивача, відповідач у порушення ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не надав позивачу, як позичальнику та споживачу, у письмовому вигляді повної інформації про умови кредитування, яку за цією нормою має повідомити та надати кредитодавець позичальнику. Також спірний Договір не відповідає ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п.п. 3.2., 3.3., 3.4. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007р., оскільки в ньому не вказано сукупну вартість кредиту, детальної її інформації.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, про що подав відповідну заяву, просить відмовити в їх задоволенні, як таких, що є необґрунтовані та недоведені. Зазначає, що 25.10.2007р. позивач звернувся до відповідача із запитом на отримання кредиту, власним підписом на заяві на отримання кредиту засвідчив той факт, що відповідач надав йому повну та вичерпну інформацію про всі умови отримання, користування та повернення кредиту. Звертає увагу, що позивач виконував, хоч і не в повному обсязі, зобов`язання зі сплати заборгованості за Договором та частково сплачував заборгованість за Договором, а, отже, твердження щодо недосягнення згоди спростовуються діями самого боржника. Також відповідач заявляє про застосування строків позовної давності до вимог про визнання недійсним договору кредиту.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 30.11.2016р. відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 .

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 25.04.2017р. цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсним кредитного договору передано на розгляд за підсудністю до Голосіївського районного суду міста Києва.

25.01.2018р. Голосіївський районний суд міста Києва прийняв до свого провадження справі №757/43211/16-ц та призначив її до розгляду.

Згідно ухвали суду від 21.06.2018р. позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсним кредитного договору залишено без розгляду.

Постановою Київського апеляційного суду від 16.04.2019р. ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 21.06.2018р. залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 20.01.2021р. ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 21.06.2018р. та постанову Київського апеляційного суду від 16.04.2019р. скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно протоколу передачі судової справи від 03.02.2021р. справу передано на розгляд судді Ольшевській І.О.

Ухвалою від 08.02.2021р. суддею Ольшевською І.О. прийнято до свого провадження справу за позовом ОСОБА_1 , призначено судовий розгляд справи.

Ухвалою суду від 18.10.2021р. замінено відповідача у справі ПАТ «Укрсоцбанк» на АТ «Альфа-Банк».

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, розглянувши подані сторонами документи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Так, предметом розгляду в даній справі є позовні вимоги про визнання недійсним Договору кредиту №410/142/07-Ж від 30.10.2007р. з підстав порушення при його укладенні вимог статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме ч. 2 цієї статті, так як відповідач не надав позивачу, як позичальнику та споживачу, у письмовому вигляді повної інформації про умови кредитування, яку за цією нормою має повідомити та надати кредитодавець позичальнику; ч. 4 статті 11 Закону та п.п. 3.2., 3.3., 3.4. Постанови Правління Національного банку України №168 від 10.05.2007р., оскільки в ньому не вказано сукупну вартість кредиту, детальної інформації про неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Згідно положення частини 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується в ст. 3 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України)

Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.

Перш за все необхідно зазначити, що свобода договору означає право громадян або юридичних осіб та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу в будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам, визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов`язки, які покладаються на них за договором.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин. Вона полягає у припущенні, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно. Своїм підґрунтям встановлення презумпції правомірності правочину має визначальні засади цивільного права як свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність цивільного законодавства (ст. 3 Цивільного кодексу України). Згідно з цими засадами припускається, що особа може, реалізуючи своє право свободи договору (а точніше - право свободи правочину), вчиняти з метою створення, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов`язків будь-які правомірні дії. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій у акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Судом встановлено, що 30.10.2007р. між Акціонерно-комерційний банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариства «Альфа-Банк», як кредитором, та ОСОБА_1 , як позичальником, був укладений Договір кредиту №410/142/07-Ж, за умовами якого кредитор надає позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 163 000,00 грн. зі сплатою 14 процентів річних за користування кредитом щомісячно та порядком погашення суми кредиту до 10-го числа кожного місяця згідно з графіком (графік наведений у п. 1.1. Договору), з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 29.10.2027р. включно.

Згідно з п. 1.2. Договору кредит надається позичальнику на наступні цілі: придбання нерухомого майна - квартири загальною площею 20,9 кв.м., жилою площею 11,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

22.08.2008р. сторони підписали Договір про внесення доповнень до Договору кредиту, за яким визначили, що кредитор надає позичальнику грошові кошти в кредит у сумі 34 170,00 доларів США зі сплатою 14% річних за користування кредитом щомісячно та порядком погашення суми кредиту до 10-го числа кожного місяця згідно графіком, з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 29 жовтня 2027р. (включно), на умовах, визначених Договором або дострокового погашення у випадках, передбачених цим Договором та договорами, які будуть забезпечувати виконання зобов`язань за цим Договором та/або чинним законодавством України.

10.03.2020р. сторони Договору уклали Додаткову угоду до нього, за якою дійшли згоди змінити графік погашення основного боргу та внести відповідні зміни до Договору.

Позивач вказує, що під час укладення спірного Договору були порушені норми ч. 2, ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів, п.п. 3.2., 3.3., 3.4. Постанови Правління Національного банку України №168 від 10.05.2007р.

Так, у відповідності до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції на момент укладення спірного Договору перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредотодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановленому статтями 15 і 23 цього Закону.

Частина 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачала на момент укладення Договору, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством. У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

За пунктами 3.2., 3.3., 3.4. Постанови Правління Національного банку України №168 від 10.05.2007р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» визначалось, що кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. Банки зобов`язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді: реальної процентної ставка (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту; абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов`язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем яка на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту. Банки зобов`язані в кредитному договорі зазначити: вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу; обгрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов`язкових платежів, тарифів нотаріусів, страхових компаній, суб`єктів оціночної діяльності, реєстраторів за надання витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про наявність чи відсутність обтяжень рухомого майна, інших реєстрів тощо); про відкриття банківського рахунку, відкритого з метою зарахування на нього суми наданого кредиту або надання кредиту за рахунком (овердрафт), умови відкриття, ведення та закриття такого рахунку, тарифи та всі суми коштів, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку у зв`язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням; правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної стави за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках.

Судом достовірно встановлено, що позивач під час укладення спірного Договору був ознайомлений зі всіма його умовами, оскільки висловив своє волевиявлення на його укладення шляхом підписання цього Договору, про що сам підтвердив у Договорі. До підписання Договору позивач 25.10.2007р. подав письмовий запит на отримання кредиту з визначенням умов кредитування.

Крім того, слід зазначити, що статтями 15 та 23 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено відповідальність суб`єкта господарювання у разі ненадання ним інформації, визначеної в ч. 2 ст. 11 Закону, яка не містить положень про такі наслідки як недійсність договору.

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048- 1052, 1054- 1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, кредитний договір обов`язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз`яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638,1056-1 ЦК).

Крім того, слід зазначити, що однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, в суду немає правових підстав для задоволення позову (правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 25.12.2013рокув справі №6-94цс13).

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суда відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, з урахуванням того, що спірний правочин вчинений у формі, встановленій законом, укладений у письмовій формі, підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, позичальник, у свою чергу, на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови, підстав вважати, що позивачу при укладенні договору не було надано інформації відповідно до закону немає. Також умовами Договору спростовуються доводи позивача щодо відсутності в ньому детальної інформації щодо вартості кредиту.

Відтак, з огляду на встановлені судом обставини, а також наявні в матеріалах докази, враховуючи норми закону, які регулюють спірні правовідносини, суд прийшов до висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог, з огляду на що є підстави для відмови в їх задоволенні.

Разом з тим, відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до заявлених позивачем вимог.

У відповідності до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Слід вімітити, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Такі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц; від 31 жовтня 2018 року у справі №367/6105/16-ц; від 7 листопада 2018 року у справі №575/476/16-ц; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 ; від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц; від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц ; №522/2201/15-ц та №522/2110/15-ц; від 7 серпня 2019 року у справі №2004/1979/12; від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18 ; від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц.

Враховуючи наведену позицію, з огляду на те, що судом не встановлено порушення права чи інтересу позивача, суд відмовляє в задоволенні позову через його необгрунтованість.

Судовий збір розподіляється відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 141, 263-265, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ :

1. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання недійсним кредитного договору.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Голосіївський районний суд міста Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ).

Відповідач: Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, ЄДРПОУ 23494714).

Суддя І.О. Ольшевська