Решение № 104724739, 08.06.2022, Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа 688/56/22

№ 2/688/219/22

Рішення

Іменем України

08 червня 2022 року м. Шепетівка

Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого - судді Козачук С.В.,

з участю секретаря судового засідання - Марчук І.Г.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Чехової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Шепетівці в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до структурного підрозділу Козятинської колійної машинної станції Філії «Центр з будівництва та ремонту колії» Акціонерного Товариства «Українська залізниця», акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі (допуск до роботи), стягнення середнього заробітку за час відсторонення,

встановив:

Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог, позиції сторін

10 січня 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі (допуск до роботи), стягнення середнього заробітку за час відсторонення.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що перебуває у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця». Наказом «Про відсторонення від роботи» №941 від 09.12.2021 року, його - монтера колії ремонтної колони Шепетівської дільниці з 09.12.2021 року на підставі ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-ІІІ, наказу МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153 зі змінами, внесеними наказом МОЗ України від 01.11.2021 № 2393, п. 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 №1236, відсторонено від роботи як особу, яка відмовляється (ухиляється) від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі СОVID-19), та/або не надала медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19 або не пред`явила електронний СОVID-сертифікат про одужання з мобільного додатку «Дія» (з визначеним терміном дії), до моменту усунення причин відсторонення. Підставою вказано лист-ознайомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 та акт про ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19 ОСОБА_2 від 08.12.2021 р. № 10.

Вважає, що цей наказ є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки порушує його конституційне право на працю. На його утриманні перебуває дружина, яка на даний час за станом здоров`я не працює, та 14-річна донька ОСОБА_3 - школярка, а відповідач, на його думку, незаконно залишив їх без засобів до існування.

Крім того, порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», в якій вказано, що якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Роботодавцем при відстороненні його від роботи у зв`язку із відсутністю у нього щеплення проти СОVID-19 не дотримано вимог ч. 6 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, а також вимог ч. 2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» щодо недопуску його до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби. Натомість відповідач виніс оскаржуваний наказ про відсторонення на підставі листа-ознайомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 та акту про ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19 ОСОБА_2 від 08.12.2021 р. № 10, який був складений інспектором з кадрів, інженером з організації та нормування праці та головою цехового комітету, а не лікарем, як зазначено в чинному законодавстві. Вказані документи не є законними, а отже не створюють жодних юридичних наслідків та не засвідчують юридичного факту відмови чи ухилення його від обов`язкового профілактичного щеплення, а також факту ненадання ним медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, виданого закладом охорони здоров`я. Саме тому вважає, що його законне право на працю було грубим чином порушено, адже відповідач відсторонив його від роботи незаконно.

Щеплення проти СОVID-19 не внесені до Календаря профілактичних щеплень в Україні, а відтак такі щеплення не можуть відноситися до обов`язкових профілактичних щеплень. Стаття 46 КЗпП України не містить підставу для відсторонення від роботи - відсутність щеплення проти СОVID-19.

Постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236, якою керувався роботодавець, як підзаконний акт, не може встановлювати обмеження прав та свобод громадян, які визначені Конституцією та законами України. Уряд не має законодавчих повноважень на такі обмеження відповідно до статті 64 Конституції України. Пункт 41-6 цієї постанови, який покладає на керівника роботодавця обов`язок відсторонення працівників від роботи, суперечить Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.

На підставі викладеного, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ в.о. начальника структурного підрозділу Козятинська колійна машинна станція А.Михальченко від 09.12.2021 р. № 941 про відсторонення його від роботи та поновити (допустити до роботи) на посаді монтера колії 3 розряду ремонтної колони Шепетівської дільниці Структурного підрозділу Козятинська колійна машинна станція Філії «Центр з будівництва та ремонту колії» Акціонерного Товариства «Українська залізниця»; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час відсторонення від роботи та судові витрати.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, хоча про час, день та місце його проведення був повідомлений у встановленому законом порядку.

Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі з підстав, наведених у ньому та у відповіді на відзив, просив його задовольнити, уточнивши період стягнення середнього заробітку з дня відсторонення 09.12.2021 року по день допуску до роботи 01.03.2022 року.

Представник відповідача Чехова О.О. у судовому засіданні позов не визнала з підстав, наведених у відзиві, просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 12.01.2022 року відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 10 год. 00 хв. 11.02.2022 року, яке через відсутність інформації про повідомлення відповідача відкладено на 15 год. 00 хв. 10.03.2022 року, через неявку відповідача на 10 год. 00 хв. 08.04.2022 року, за клопотанням представника відповідача на 10 год. 00 хв. 10.05.2022 року та через залучення за клопотанням представника позивача співвідповідача на 10 год. 00 хв. 08.06.2022 року.

11.02.2022 року судом отримано відзив на позов з долученими доказами представників відповідача заступників директора Філії «Центр з будівництва та ремонту колії» Акціонерного Товариства «Українська залізниця», у якому заперечують проти заявлених позовних вимог в повному обсязі, вважають, що відсутнє порушення права ОСОБА_2 на працю, визначене ст. 43 Конституції України, оскільки за ним зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, його відсторонення було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини, позивачем не доведено протиправності дій АТ «Укрзалізниця» щодо відсторонення останнього від роботи. Також вважають, що вимога АТ «Укрзалізниця» про надання сертифікату про профілактичне щеплення проти СОVID-19 або медичного висновку про абсолютне протипоказання до такої вакцинації, не є втручанням в приватне життя, оскільки така вимога не суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини.

Наказом МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» визначено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (п.6 Переліку). АТ «Укрзалізниця» віднесено до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83. Наказ МОЗ № 2153 був зареєстрований Мін`юстом, оскільки відповідає ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини. З урахуванням того, що цей наказ пройшов необхідну процедуру його введення в дію, не має сумнівів у його законності.

Вважають, що відсторонення позивача від роботи ґрунтувалось на вимогах законодавства, здійснено в спосіб, передбачений законом та в силу наявності правових та фактичних підстав.

Крім того, позивачем не наведено у позові розрахунку середнього заробітку за час відсторонення та не надано відомостей про розмір середньоденної заробітної плати.

А тому, позовні вимоги не визнають, вважають їх необґрунтованими та безпідставними та просять відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

22.04.2022 року судом отримано відзив на позов представника відповідача - адвоката Чешковського В.А., у якому останній посилається на те, що АТ «Українська залізниця» є юридичною особою, що утворена відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту - загального користування», постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 р. № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Товариство утворено як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 р. № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Згідно вказаних нормативів власником Товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України.

Частиною 2 і 7 ст. 65 ГК України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно статуту або інших установчих документів.

Відповідно ст. 13 Статуту акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 р. № 735, Товариство у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України і наказами Мінінфраструктури, іншими нормативно-правовими актами, цим Статутом та внутрішніми документами товариства, прийнятими відповідно до цього Статуту.

Відповідно ст. 53 Статуту Акціонерного товариства «Українська залізниця» вищим органом є загальні збори акціонерів. Функції загальних зборів виконує Кабінет Міністрів України.

Таким чином, Кабінет Міністрів України вправі напряму здійснювати керівництво Товариством. При цьому нормативні акти Кабінету Міністрів України є внутрішніми нормативами підприємства, виконання яких передбачено посадовими інструкціями всіх працівників залізниці.

Згідно наказу МОЗ України від 04.10.2021 року №2153 позивач підлягав обов`язковому профілактичному щепленню проти СОVID-19.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з відповідними змінами визначено, що з 19 грудня 2020 р. до 31 грудня 2021 р. на території України діє карантин. В зв`язку з чим керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій було попереджено про необхідність забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти СОVID-19, яких визначено переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти СОVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Отже, відповідно до діючих в країні нормативно-правових актів, які не визнано такими, що суперечать Конституції України чи Законам України, з 09.12.2021 року, особи, які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти СОVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань, мають бути відсторонені від роботи (виконання робіт).

02.12.2021 року до працівника ОСОБА_2 було доведено зміст листа - ознайомлення, де було надано всю необхідну інформацію для проходження профілактичного щеплення. Протягом грудня 2021 року в адмінбудівлях підрозділів залізниці тричі організовувались виїзні пункти вакцинації за участю відповідних медичних працівників і обладнання. 08.12.2021 року, перед вирішенням питання про допуск до роботи, працівника запитали про наявність у нього документу, що свідчив би про проведення профілактичного щеплення проти СОVID-19. Працівник заперечив наявність у нього такого документа (цю обставину він зазначив у позовній заяві), а тому вважають дії відповідача правомірними та просять у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 10.05.2022 року за клопотанням представника позивача до участі в справі в якості співвідповідача залучено структурний підрозділ Козятинської колійної машинної станції Філії «Центр з будівництва та ремонту колії» Акціонерного Товариства «Українська залізниця».

Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Між сторонами виникли трудові правовідносини щодо законності відсторонення від роботи, які регулюються нормами Кодексу законів про працю України та іншими актами законодавства України, прийнятими відповідно до нього, Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», наказом МОЗ від 04.10.2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 02.08.2021 року по теперішній час працює на посаді монтера колії 3 розряду ремонтної колони Шепетівської дільниці структурного підрозділу Козятинської колійної машинної станції Філії «Центр з будівництва та ремонту колії» Акціонерного Товариства «Українська залізниця».

Згідно статуту Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (скорочена назва АТ «Українська залізниця») є юридичною особою (господарським товариством), що утворене відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів, прийнятих в тому числі до набрання чинності Законом, які діють у частині, що не суперечить Закону. АТ «Українська залізниця» утворено як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови (далі - підприємства залізничного транспорту), є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.

02.12.2021 року позивачу ОСОБА_2 наданий для ознайомлення лист щодо необхідності проведення обов?язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 та надання безпосередньому керівнику до 08.12.2021 року документу, який підтверджує вакцинацію проти COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 (форма №028-1/о), виданого закладом охорони здоров`я. Проте, позивач від ознайомлення з листом під особистий підпис відмовився, такий лист був прочитаний останньому в голос, що посвідчується актом, складеним виконавцем робіт ОСОБА_5 та майстрами шляховими ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Таким чином, позивач ОСОБА_2 попереджався про обов`язкове щеплення та надання документу, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або висновку про абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень, а в разі ненадання одного із зазначених документів до 08.12.2021 року його буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.

Також судом встановлено, що ОСОБА_2 не пред`явив довідки про профілактичне щеплення, а також не пред`явив медичний висновок про протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, що підтверджується актом №10 від 08.12.2021 року, вищевказаного позивачем та його представником не спростовано.

У зв`язку з відмовою позивача від виконання вимог щодо обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, керуючись ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-ІІІ, наказу МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153 зі змінами, внесеними наказом МОЗ України від 01.11.2021 № 2393, п. 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 №1236, в.о. начальника структурного підрозділу Козятинська колійна машинна станція Михальченко А. видав наказ від 09.12.2021 року №941 «Про відсторонення від роботи», яким відсторонено ОСОБА_2 - монтера колії ремонтної колони Шепетівської дільниці від роботи з 09.12.2021 року як особу, яка відмовляється (ухиляється) від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі СОVID-19), та/або не надала медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19 або не пред`явила електронний СОVID-сертифікат про одужання з мобільного додатку «Дія» (з визначеним терміном дії), до моменту усунення причин відсторонення.

09.12.2021 року ОСОБА_2 ознайомлено з вказаним наказом під підпис, останнім зазначено, що з наказом не погоджується.

В зв`язку з призупиненням дії наказу МОЗ від 04.10.2021 року №2153 назазом МОЗ від 25.02.2022 року №380, начальником структурного підрозділу Козятинської колійної машинної станції Михальченко А. наказом від 28.02.2022 року №204 з 01.03.2022 року допущено до роботи ОСОБА_2 - монтера колії ремонтної колонни Шепетівської дільниці

Вказані обставини підтверджуються копією трудової книжки позивача; актом про ознайомлення позивача про обов`язковість профілактичного щеплення проти COVID-19 від 02.12.2021 року; копіями наказів від 09.12.2021 року №941 «Про відсторонення від роботи» тавід 28.02.2022 року №204 «Про допуск до роботи ОСОБА_2 »; актом №10 від 08.12.2021 року про не пред`явлення ОСОБА_2 довідки про профілактичне щеплення та медичного висновку про протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19;довідкою про доходи позивача №52 від 13.12.2021 року.

Застосовані норми права

Відповідно до статті 1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» № 2801-XII (далі - Закон №2801-XII), законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

За змістом статті 5 Закону № 2801-XII, державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно з приписами пункту «г» частини 1 статті 6 Закону № 2801-XII, кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає: безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку.

У пунктах а, б статті 10 Закону №2801-XII встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Статтею 4 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Перелік підстав для відсторонення не є вичерпним, оскільки законодавець у цій нормі вжив сполучення «в інших випадках, передбачених законодавством», що означає можливість визначення таких підстав і в інших нормативно-правових актах.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року у справі №17/81-97 (№12-рп/98), зазначено, що термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. У Кодексі законів про працю України термін «законодавство» в цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено.

До інших передбачених законодавством випадків належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19.

Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-III (далі - Закон №1645-III) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Згідно з положеннями статті 1 Закону №1645-III, протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій; профілактичні щеплення - введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб.

Положеннями частин 1, 3 статті 11 Закону №1645-III, встановлено, що організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян. Проведення профілактичних щеплень забезпечують центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та органи державної санітарно-епідеміологічної служби.

Статтею 12 Закону №1645-III передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень ці працівники у порядку, встановленому законом, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (ч.ч. 2, 3 цієї статті).

Таким чином, з конструкції та змісту норми статті 12 Закону №1645-III вбачається, що перелік хвороб, передбачених частиною 1 цієї статті, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими, не є вичерпним.

Згідно з частинами 1-3 статті 27 «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» №4004-XII (далі - Закон №4004-XII), профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, в тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти; закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; 4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; 5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; 6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року №83.

Винятком є працівники, що мають протипоказання до щеплень, визначені в Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженому МОЗ України від 16.09.2011 р. №595.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2», який набрав чинності з 08.11.2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти СОVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19, відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти СОVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; а також 3) взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці, працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу державної служби або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

З огляду на приписи частини 4 статті 10 ЦПК України, суд враховує норми статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Відповідно до статті 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Частково релевантним у цьому контексті є рішення ЄСПЛ від 15 березня 2012 року у справі «Соломахін проти України», у якому Суд сформулював висновок, що обов`язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

У рішенні ЄСПЛ від 08 квітня 2021 року у справі «Вавржичка та інші проти Чеської республіки» Суд вкотре зазначив, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції. Разом із цим щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення статті 8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до абзацу другого цієї статті, тобто встановити: 1) чи є втручання виправданим «відповідно до закону»; 2) чи має воно на меті законні цілі; 3) чи були «виправдані в демократичному суспільстві».

Зважаючи на приписи частини 4 статті 263 ЦПК України, суд враховує постанову Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 про те, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб, є виправданою. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто є виправданим.

У постанові від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Мотиви та висновки суду

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Конституцією України задекларовано, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КЗпП України, працівники мають право на здорові і безпечні умови праці. За змістом ст. 153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, крім випадків укладення між працівником та власником або уповноваженим ним органом трудового договору про дистанційну роботу.

Зважаючи на це, завданням держави та роботодавця є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права людини на працю та інтересами інших людей.

Суд зазначає, що у справі, яка розглядається, індивідуальне право (інтерес) позивача відмовитися від щеплення та збереження обсягу власного права на виконання трудових обов`язків у АТ «Українська залізниця», протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства - усіх інших працівників даного товариства, які провели у встановленому державою порядку щеплення, мають право на безпечні та нешкідливі умови праці, а також на охорону власного здоров`я. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

Твердження позивача, що роботодавець не має права відсторонити працівника через відмову вакцинуватися проти СОVID-19, є безпідставним.

Так, стаття 46 КЗпП України передбачає право власника або уповноваженого ним органу відсторонити працівника від роботи, в тому числі в інших випадках, передбачених законодавством. До інших, передбачених законодавством випадків належить, зокрема, відмова, або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому в наказі про відсторонення зазначаються підстави та строки такого відсторонення. Керівник зобов`язаний ознайомити працівника з наказом про відсторонення від роботи. У разі коли працівник відмовляється ознайомитися зі змістом наказу або проставити свій підпис на наказі, керівник має скласти акт про відмову працівника ознайомитися з документом. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Як встановлено судом, згідно Переліку № 2153 ОСОБА_2 як працівник підприємства, включеного до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави підлягає обов`язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби.

Відповідачем повідомлено позивача про необхідність щеплення проти COVID-19 та надання відповідних документів про проходження цієї процедури або про наявність абсолютних протипоказань до такого щеплення, а також роз`яснено наслідки ненадання одного з таких документів у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.

У зв?язку з ненаданням роботодавцю довідки про профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, а також не пред`явленням медичного висновку про протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, ОСОБА_2 відсторонений від роботи, тобто тимчасово увільнений від виконання своїх трудових обов`язків та не міг виконувати роботу. У зв?язку з відстороненням, заробітну плату не отримував.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19) зазначено, що «відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що порядок відсторонення позивача від роботи відповідачем дотриманий.

Як слідує зі змісту пояснень представника позивача, ОСОБА_2 щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не має та суду не надано доказів про наявність у позивача абсолютних протипоказань до проведення щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19.

Системний аналіз норм статті 12 Закону №1645-III та норм статті 27 Закону №4004-XII дозволяє дійти висновку, що наведений у цих статтях перелік хвороб, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими, не є вичерпним і профілактичні щеплення від інших хвороб, за певних (встановлених у цих нормах) обставин, можуть бути також обов`язковими.

Відсутність у законі в переліку хвороб, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими, коронавірусної хвороби COVID-19, не дає підстави стверджувати, що щеплення проти цієї хвороби не є обов`язковим для певних працівників, оскільки це питання може бути врегульовано іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема наказами МОЗ як головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії соціально небезпечних захворювань.

Постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 є нормативно-правовим актом, який обов`язковий до виконання в силу положень статті 117 Конституції України.

Згідно з ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Відповідно до підпункту 1 пункту 11 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до органів юстиції та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року №34/5, (далі-Порядок) державна реєстрація нормативно-правового акта здійснюється, якщо нормативно-правовий акт відповідає Конституції та законодавству України.

Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим професійним щепленням», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 року за №1306/36928, постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19» станом на час видання наказу про відсторонення позивача від роботи були чинними, оскільки судове рішення про їх протиправність та нечинність не ухвалювалось.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин вони є такими, що відповідають Конституції та законодавству України.

Профілактичні щеплення є одним із засобів реалізації протиепідемічних заходів, спрямованих на забезпечення санітарного благополуччя населення з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб.

Щодо посилання позивача на те, що КЗпП України не передбачає відсторонення від роботи у разі відсутності вакцинації від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, то суд зазначає, що ст. 46 КЗпП України передбачає можливість відсторонення працівників від роботи і в інших випадках, передбачених законодавством. Саме такий випадок і передбачений частиною 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до якої у разі ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт, що, на думку суду, має місце в даному випадку.

Право позивача ОСОБА_2 на працю, визначене статтею 43 Конституції України, не порушено, оскільки трудовий договір із ним не припинений і за ним зберігається робоче місце, а тимчасове обмеження його прав зумовлено самою поведінкою позивача.

У даному випадку, вакцинація не є змінами в організації виробництва і праці у розумінні ч. 3 ст. 32 КЗпП України, а лише умовою за дотриманням якої працівник допускається до виконання своїх трудових обов`язків. Крім того, у випадку якщо працівник відмовляється або ухиляється від профілактичного щеплення, він підлягає відстороненню від виконання своїх професійних обов`язків, а не звільненню, як це відбувається при зміні істотних умов.

ОСОБА_2 не надав доказів щодо наявності у нього абсолютних протипоказань до проведення вищевказаного профілактичного щеплення, в судовому засіданні представник позивача пояснив, що ОСОБА_2 не проводить його через недовіру до вакцин.

Таким чином, дії відповідача вчинені у відповідності до вищеназваних вимог чинного законодавства, в межах встановленої компетенції, і доводи позивача цих висновків суду не спростовують.

Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я.

Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене у статті 286 ЦК України.

Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, COVID-сертифікат не є медичною таємницею.

Можливість продовження роботи позивачем лише за умови проходження вакцинації від COVID-19 не може вважатися дискримінацією по відношенню до працівників за критерієм наявності або відсутності вакцинації. Вимога проходження вакцинації фактично є лише однією з вимог для зайняття тієї чи іншої посади поряд з іншими вимогами, до яких також відносяться, в залежності від виду посади, наявність профільної освіти, стажу роботи, проходження медичного огляду, досягнення певного віку тощо.

Держава, встановивши відсторонення працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх інших громадян.

Інтереси позивача не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян, стаття 3 Конституції України має пріоритет.

З огляду на викладене, суд вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19.07.95 № 133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення, в умовах пандемії, є виправданим і таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Отже, у даному конкретному випадку втручання у право на повагу до приватного життя у вигляді обов`язковості щеплення від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Не заслуговують на увагу пояснення представника позивача щодо недовіри ОСОБА_2 до вакцин від коронавірусної хвороби COVID-19, оскільки усі дозволені в Україні вакцини для профілактики COVID-19 зареєстровані у порядку визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 2021 року №95 «Деякі питання державної реєстрації вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для специфічної профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SADS-CoV-2, під зобов`язання для екстреного медичного застосування».

У позовній заяві містяться також інші аргументи позивача, які не потребують детального аналізу та не мають будь-якого вирішального значення в цій справі. При цьому суд зазначає, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 6 §1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод зобов`язує суди надавати підстави для винесення рішень, однак не передбачає детальної відповіді на кожний аргумент, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені. При цьому міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Інші доводи позивача висновків суду не спростовують.

Таким чином, наказ в.о. начальника структурного підрозділу Козятинська колійна машинна станція А.Михальченко від 09.12.2021 р. № 941 про відсторонення його від роботи виданий уповноваженою особою, відповідно до чинного законодавства України з метою забезпечення безпеки усіх інших громадян, право на працю позивача не порушує, а тому відсутні правові підстави для визнання його незаконним та його скасування. А тому, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Вимога позивача про стягнення середнього заробітку за весь період відсторонення від роботи є похідною, а тому задоволенню також не підлягає.

Прийняття відповідачем наказу від 28.02.2022 року №204 «Про допуск до роботи ОСОБА_2 » не може бути підставою для закриття провадження в справі в зв`язку з відсутністю предмету спору, оскільки спір між сторонами продовжує існувати. Так, представник позивача наполягає на допуску до роботи ОСОБА_2 з часу відсторонення його від роботи, тобто з 09.12.2021 року, а відповідач не скасував оспорюваний наказ, а лише допустив позивача до виконання посадових обов`язків з 01.03.2022 року. Отже, після завершення воєнного стану в Україні, відновиться дія наказу про відсторонення ОСОБА_2 від роботи на час відсутності у нього щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати.

Розподіл судових витрат

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 908 грн. та витрати на правову допомогу адвокату Грибу Ю.П. в сумі 8300 грн., що підтверджується відповідними квитанціями.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких відповідно до ст. 133 ЦПК України відносяться, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Оскільки судом у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, судові витрати покладаються на позивача.

На підставі ст. 46 КЗпП України, Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд -

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до структурного підрозділу Козятинської колійної машинної станції Філії «Центр з будівництва та ремонту колії» Акціонерного Товариства «Українська залізниця», акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі (допуск до роботи), стягнення середнього заробітку за час відсторонення - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Хмельницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ; паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 27 квітня 2001 року Шепетівським МРВ УМВС України в Хмельницькій області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Відповідачі:

Структурний підрозділ Козятинської колійної машинної станції Філії «Центр з будівництва та ремонту колії» Акціонерного Товариства «Українська залізниця», адреса місцезнаходження: 01103, м. Київ, вул. Залізничне шосе, 5-Б, Код ЄДРПОУ 43112236.

Акціонерне товариство «Українська залізниця», адреса місцезнаходження юридичної особи: 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, Код ЄДРПОУ 40075815.

Повне судове рішення складено 13 червня 2022 року.

Суддя: С.В. Козачук