Решение № 99949186, 26.07.2021, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/18132/20

Провадження № 2/761/2329/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2021 року суддя Шевченківського районного суду м.Києва Мальцев Д.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про звільнення майна з-під арешту,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач 1), ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач 2), ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач 3) звернулись до суду з позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі по тексту - відповідач), відповідно до якого просили звільнити майно з під арешту, а саме зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 (далі по тексту - спірна квартира, нерухоме майно), накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер 49785967, виданий 01.03.2016 ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, код ЄДРПОУ 34967593, країна реєстрації Україна, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110, судові витрати стягнути з відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачам та ОСОБА_4 на праві власності належало спірне нерухоме майно.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

Водночас, отримати свідоцтво про право на спадщину позивачі не змогли отримати у зв`язку з тим, що на спірній квартирі наявне обтяження, яке виникло на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія і № 49785967 від 01.03.2016, виданої суб`єктом обтяження ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, код ЄДРПОУ 34967593, країна реєстрації Україна, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110.

При цьому, обтяження стосується виключно майна/прав ОСОБА_4 .

Враховуючи наявність зазначеної перешкоди в отриманні свідоцтва про право на спадщину та керуючись вимогами п.3 ч. 1 ст. 39 та ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», позивачі неодноразово звертались до державного виконавця щодо ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, закриття виконавчого провадження у зв`язку із смертю боржника та зняття арешту із спірної квартири, на що отримали відповідь, що за результатами проведених виконавчих дій державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу без виконання стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», а тому винести постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із смертю боржника не виявляється за можливе. При цьому, оскільки заявники не є сторонами виконавчого провадження, то і матеріали виконавчого провадження виконавець останнім також не надав.

Оскільки наявність арешту на спірну квартиру створює позивачам перешкоди в отриманні свідоцтва про право на спадщину та порушує їх права, передбачені ст. 1216, 1226, 1268, 1296-1299 ЦК України, які виникли внаслідок відмови відповідача від виконання своїх обов`язків, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», позивачі звернулись до суду з вказаним позовом.

Від відповідача відзив не надходив.

22.06.2020 Шевченківський районний суд м. Києва своєю ухвалою залишив позовну заяву без руху, позивачам надано строк для усунення недоліків.

12.11.2020 Шевченківський районний суд м. Києва своєю ухвалою відкрив провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановив сторонам строки для надання заяв по суті справи.

Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 247 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Відповідних клопотань до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У судовому засіданні встановлено, що позивач 1 - ОСОБА_1 , позивач 2 - ОСОБА_2 , позивач 3 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 /Свідоцтво про право власності на житло, видане 12.07.2001 Органом приватизації державного житлового фонду Радянського району м. Києва/.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер /Свідоцтво про смерть Серія НОМЕР_1 , актовий запис № 285/.

Позивачі у своїх поясненнях зазначили, що не змогли отримати Свідоцтво про право на спадщину, оскільки на спірному нерухомому майні наявне обтяження /номер запису про обтяження: 15802704, підстава: постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія і № 49785967 від 01.03.2016, видана суб`єктом обтяження ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, код ЄДРПОУ 34967593, країна реєстрації Україна, адреса: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 110/.

Наявність обтяження на спірне майно підтверджується Інформаційною довідкою № 193954668 від 19.12.2019.

У зв`язку з цим позивачі звернулись до Шевченківського РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Полісмак О.О. із заявою про закінчення виконавчого провадження, зняття арешту із спірної квартири та вчиненням інших необхідних дій у зв`язку із закінченням виконавчого провадження

Водночас, державним виконавцем було повідомлено позивачів про те, що згідно інформації, наявної у Автоматизованій системі виконавчого провадження, на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 49785967 з примусового виконання виконавчого листа № 758/5795/15 від 18.12.2015 Подільського районного суду м. Києва про стягнення боргу з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 у сумі 26 981, 26 грн. За результатами проведених виконавчих дій 17.06.2016 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві у порядку п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», повторно виконавчий лист до відділу не надходив, у зв`язку з чим винести постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із смертю боржника не видається за можливе /копія листа Шевченківського РВДВС у м. Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) від 28.02.2020/.

Позивачі вказують, що наявність арешту на спірну квартиру створює позивачам перешкоди в отриманні свідоцтва про право на спадщину та порушує їх права, передбачені ст. 1216, 1226, 1268, 1296-1299 ЦК України, які виникли внаслідок відмови відповідача від виконання своїх обов`язків, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», а тому позивачі звернулись до суду з вказаним позовом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 21.04.1999, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо, зокрема, у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Статею 49 Закону визначено підстави закінчення виконавчого провадження, зокрема п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону в редакції від 21.04.1999 визначено,що виконавче провадження підлягає закінченню у разі , зокрема, смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.

Згідно ч. 1 ст. 50 Закону в редакції від 21.04.1999, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 21.04.1999, у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених ст. 22 цього Закону (ч. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження»).

05.10.2016 набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016.

Положеннями Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016, який також підлягає до застосування у справі, також не передбачено право державного виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу.

У постанові Верховного Суду від 16.03.2020 у справі № 137/1649/17 зазначено, що «згідно зі статтею 49 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення провадження. Отже, зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу».

У постанові Верховного Суду від 17.01.2018 у справі № 910/8019/15-г сказано, що «державному виконавцю не надано право на зняття арешту з майна боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення».

У постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 263/1468/17 зазначено, що «у разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим, після якого могли б наступити правові наслідки, передбачені частиною другою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження». Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що у зв`язку з відсутністю майна у боржника державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, але законодавством не передбачено право державного виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу з цих підстав, який має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано і боржником за яким є саме заявник у цій справі».

Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 04 березня 2020 року у справі № 127/2-1421/09.

Положеннями ч. 1-2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 02.06.2016 визначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Аналогічні положення містить і ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 30.06.1999.

Крім того, положеннями ч. 1-2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Положення ст. 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

За приписами ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Тобто судовому захисту підлягає не будь яке право особи, а порушене або не визнане цивільне право, та у спосіб, визначений законом.

Згідно ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позовом є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 48 ЦПК України, сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Статтею 50 ЦПК України визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Згідно частини першої-другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (або непред`явлення позову до належного відповідача (співвідповідача)) не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Вказане може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог по суті заявлених вимог.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16 (провадження № 14-61цс18).

Відповідачами у такій справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Вказане узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 521/17712/15 (провадження № 61-11321св18) та від 13 листопада 2019 року у справі № 745/691/18 (провадження №61-7248св19), на які послався апеляційний суд під час вирішення справи, що переглядається.

З огляду на зазначене, належним відповідачем по справі є особа, в інтересах якої було накладено арешт, а не орган, на виконанні у якого перебувало вказане виконавче провадження.

Так позивачі просять зняти арешт з квартири, який був накладений державним виконавцем в рамках виконавчого провадження.

Водночас, Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не є належним відповідачем по справі, оскільки у даному випадку належним відповідачем є особа, в інтересах якої було накладено арешт.

Відповідних клопотань про заміну неналежного відповідача від позивачів не надходило.

З огляду на зазначене, позивачами пред`явлено позов до неналежного відповідача, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Судом встановлено, що спір між сторонами виник не з приводу права власності на майно, яке на думку позивачів, має належати їм, а не відповідачу, а з приводу неналежного виконання відповідачем своїх посадових обов`язків під час вчинення виконавчих дій, що впливає на можливість позивачів оформити свої спадкові права.

З огляду на зазначене, позивачами також неналежний спосіб захисту, оскільки рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами у порядку ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 447 ЦПК України чи звернутись до суду з позовом у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

При цьому, обрання позивачами неналежного способу захисту своїх прав також є самостійною підставою для відмови в позові.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 133, 137, 141, 258-259, 263-268, 273, 274, 279, 280-289, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про звільнення майна з-під арешту.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя: