Решение № 99437399, 18.08.2021, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/3423/20

Провадження №2/524/178/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.2021 року Автозаводський районний суд міста Кременчука у складі

головуючого судді Кривич Ж.О.,

секретаря судового засідання Швець Д.С.,

з участі представників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчуці цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Державний експертно-імпортний банк України» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) Прокоп О.Е., про визнання правочину недійсним

У С Т А Н О В И В :

У червні 2020 року Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі по тексту – АТ «Укрексімбанк», банк) звернулося в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Посилаючись на приписи статей 203, 215, 234 Цивільного кодексу України, а також пункт 12 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», банк просив суд про наступне:

-визнати недійсним договір про припинення зобов`язання переданням відступного, який було укладено 11 жовтня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

-скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 22784221 від 11 жовтня 2017 року, яке було прийнято приватним нотаріусом Прокопом О.Е.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на примусовому виконанні тривалий час перебувають виконавчі листи, видані на підставі рішень Крюківського районного суду м. Кременчука від 04 грудня 2009 року та від 03 квітня 2012 року про стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів на користь АТ «Укрексімбанк». Рішення судів продовжують залишатися невиконаними, тому що боржник ОСОБА_3 ухиляється від виконання грошових зобов`язань.

Під час виконавчого провадження банку стало відомо, що ОСОБА_3 є власником нерухомого майна, а саме будівель та споруд виробничо-торгівельного і складського комплексу, торгово-офісної будівлі? розташованих за адресою АДРЕСА_1 . Зазначене нерухоме майно перебувало в іпотеці АТ «Райффайзен Банк Аваль» зі строком виконання зобов`язання за договором до 21 лютого 2017 року включно.

11 жовтня 2017 року державний виконавець Крюківського ВДВС Горбульов А.В. о 13 годині 7 хвилин 14 секунд зареєстрував обтяження на все нерухоме майно ОСОБА_3 . Підстава - постанова про арешт майна боржника. В той же день о 18 годині 50 хвилин приватний нотаріус Прокоп О.Е. посвідчив договір про припинення зобов`язань переданням відступного, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала ОСОБА_4 зазначене нерухоме майно у рахунок виконання нею зобов`язань за договором позики від 11 квітня 2017 року в сумі 1 600 000 грн 00 коп. У такий спосіб ОСОБА_3 перестала бути власницею зазначеного майна і зробила неможливим виконання за його рахунок судового рішення на користь АТ «Укрексімбанк».

Банк заперечує дійсність зазначеного правочину і зазначає, що його права порушені; договір є фіктивним, а відповідач ОСОБА_3 діяла недобросовісно.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримала повністю. Пояснила суду, що відповідно до пункту 12 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» заяви про державну реєстрацію прав розглядаються в порядку черговості їх надходження. Наступна заява розглядається тільки після прийняття державним реєстратором рішення щодо заяви, зареєстрованої в Державному реєстрі речових прав раніше. Правило щодо черговості розгляду застосовується як до розгляду заяв про державну реєстрацію права власності та інших речових прав, так і під час розгляду заяв про державну реєстрацію обтяжень таких прав. Представник вважала, що приватний нотаріус порушив зазначені вимоги закону, оскільки зареєстрував право власності на майно, щодо якого було зареєстровано заяву іншого державного реєстратора – державного виконавця Крюківського ВДВС Горбульова А.В.

На думку представника, фіктивність правочину підтверджується тим, що ОСОБА_3 була напевно обізнана про примусове виконання судових рішень про стягнення з неї заборгованості на користь банку. Вона переслідувала мету запобігти виконанню рішень за рахунок звернення стягнення на нерухоме майно і уклала оспорюваний договір, який не був спрямований на реальне настання обумовлених ним наслідків.

Представник звертала увагу суду, що вартість майна у 1 150 000 грн 00 коп., яка зазначена у договорі про припинення зобов`язання переданням відступного, є вочевидь заниженою. На доказ цього представник посилалася на результати попереднього дослідження оцінювачами банку цієї нерухомості, а також на відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про те, що майно перебувало в іпотеці АТ «Райффайзен Банк Аваль» в якості забезпечення за кредитним договором на суму 2 258 700 грн 00 коп.

Відповідач ОСОБА_4 позов не визнала. У відзиві вона зазначала про те, що оспорюваний правочин не порушує права позивача, оскільки задля виконання боргових зобов`язань ОСОБА_3 перед банком встановлено обтяження на інше нерухоме майно – квартиру АДРЕСА_2 . На момент укладення оспорюваного правочину у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні будь-які обтяження. Інформацію з реєстру, на яку посилається представник позивача, було сформована 02 квітня 2018 року, тобто через значний проміжок часу, а відсутність обтяжень на момент укладання договору документально зафіксована у справі нотаріальної контори.

Відповідач звертала увагу суду на те, що відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним може бути визнаний тільки такий правочин, де ознака вчинення його лише для вигляду властива діям обох сторін, тобто умисел наявний в діях всіх сторін правочину. У даному випадку реальність намірів сторін, фактичне досягнення змісту правочину, його виконання сторонами і настання юридичних наслідків свідчить про помилковість доводів позивача щодо фіктивності договору (відзив, т. 1, а.с. 105-109).

Відповідач ОСОБА_3 проти позову заперечувала. У відзиві на позовну заяву вона зазначала про те, що правочин щодо відчуження майна, яке перебуває під арештом, може бути визнаний недійсним за позовом заінтересованої особи, незалежно від того, чи було зареєстроване таке відчуження відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно» на час його укладення, якщо про встановлену заборону сторонам правочину було відомо (Постанова Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 761/17290/15-ц). Відповідач стверджує, що справжні наміри сторін правочину у повній мірі відповідали його змісту, а твердження позивача про те, що договір вчинений з метою приховання майна від можливого звернення стягнення на нього в рахунок погашення боргу, є надуманим та необґрунтованим (відзив, т. 1, а.с. 127-130).

Представник відповідачів – адвокат Костянецький А. Г. в судовому засіданні підтримав аргументи, висловлені у відзивах на позовну заяву, та пояснив, що на момент укладення договору від 11 жовтня 2017 року приватний нотаріус Прокоп О.Е. виконав усі необхідні перевірки та встановив, що перешкоди для укладення правочину відсутні. На думку представника, визначальним є те, що приватний нотаріус проводив перевірку саме на момент вчинення правочину, а позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 квітня 2018 року. Ці відомості не відображають той стан речових прав, який існував на момент вчинення правочину, і не можуть бути прийняті до уваги. Законною підставою для відмови у визнанні правочину фіктивним є те, що нерухоме майно передано у фактичне володіння ОСОБА_4 . Ця обставина виключає висновок про фіктивність правочину.

Представник ОСОБА_2 вважав, що банк не надав доказів порушення його прав внаслідок укладення правочину – зокрема, не підтвердив, що його вимоги не можуть бути задоволені за рахунок звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_3 .

Третя особа приватний нотаріус Прокоп О.Е. проти позову заперечував (т.1, а.с. 140-141), зазначав, що на момент укладення договору він належним чином перевірив інформацію щодо підстав, які б могли перешкоджати укладенню, посвідченню договору та подальшій реєстрації прав. Будь-які обтяження майна як за суб`єктом – ОСОБА_3 , так і за об`єктом – будівлі і споруди виробничо-торгівельного і складського комплексу, торгово-офісної будівлі за адресою АДРЕСА_1 - були відсутні. Станом на 18 годину 38 хвилин 03 секунди 11 жовтня 2017 року, тобто на момент вчинення договору, інформація про наявність арешту державного виконавця в реєстрі була відсутня.

Загальне позовне провадження у справі було відкрито ухвалою судді від 12 червня 2020 року (т. 1, а.с. 64).

Ухвалою суду від 16 червня 2020 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову та накладено арешт на будівлі та споруди по АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 102).

Ухвалою суду від 04 лютого 2020 року підготовче провадження у справі закрито (т. 1, а.с. 212).

За клопотанням позивача ухвалою суду від 20 травня 2021 року були витребувані докази від Полтавської регіональної філії державного підприємства «Національні Інформаційні Системи» (т. 2, а.с. 30).

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду та дослідивши надані ними докази, суд встановив такі фактичні обставини справи:

17 листопада 2006 року між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 10006С7/31, відповідно до умов якого позичальник отримала від банку у кредит на строк до 15 листопада 2021 року 98 000 доларів 00 центів США.

Боржник належно свої зобов`язання за договором не виконувала, у зв`язку з чим банк звернувся в суд з позовами про стягнення заборгованості та про звернення стягнення на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_3 . Заочним рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука від 04 грудня 2009 року, яке набрало законної сили, вимоги банку були задоволені, з ОСОБА_3 стягнуті 697 284 грн 24 коп. у рахунок погашення боргу, а також звернуте стягнення на предмет іпотеки. Окрім того, рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 03 квітня 2012 року, яке набрало законної сили, з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було стягнуто борг в сумі 337 088 грн. 83 коп. та 24 921 доларів 79 центів США. В даний час виконавчі листи № 2-1191 від 25 березня 2010 року та № 2-2307 від 05 червня 2012 року продовжують перебувати на виконанні у Крюківському відділі державної виконавчої служби.

Стягувачу стало відомо, що боржник є власником й іншого нерухомого майна – торгово-офісної будівлі, реєстраційний номер майна 5359909, що розташована по АДРЕСА_1 . Зазначене майно перебувало в іпотеці АТ «Райффайзен Банк Аваль».

Однією з правових підстав обґрунтування позову є посилання позивача на положення пункту 12 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» про те, що коли в разі розгляду заяви про державну реєстрацію прав на нерухоме майно буде встановлена наявність зареєстрованих інших заяв про державну реєстрацію прав на це саме майно, заяви розглядаються в порядку черговості їх надходження. При цьому позивач посилається на доказ - інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо суб`єкта з реєстраційним номером облікової картки платника податків НОМЕР_1 . Згідно цієї інформації 11 жовтня 2017 року о 13 годині 7 хвилин 14 секунд державний реєстратор - виконавець Горбульов А.В зареєстрував обтяження за № 22790149 на підставі постанови про арешт майна боржника у виконавчому провадженні 51164988. Цю інформацію з Реєстру сформовано 02 квітня 2018 року (т. 1, а.с. 21-31).

На думку представника позивача, приватний нотаріус Прокоп О.Е. порушив зазначену норму закону, зареєструвавши право власності на спірний об`єкт нерухомого майна за ОСОБА_4 у той час, коли ще не було прийняте рішення за заявою державного виконавця Горбульова А.В. про накладення арешту на нерухоме майно боржника ОСОБА_3 .

З копії справи приватного нотаріуса вбачається, що ОСОБА_6 перед посвідченням договору 11 жовтня 2017 року о 15 годині 33 хвилини 20 секунд перевіряв наявність обтяжень на нерухоме майно з реєстраційним номером об`єкта 1197853104 і з`ясував, що обтяжень на об`єкт немає (т. 1, а.с. 246-247). Приватний нотаріус також перевірив інформацію щодо наявності обтяжень по суб`єкту ОСОБА_3 . Станом на 15 годину 34 хвилини 06 секунд 11 жовтня 2017 року у Реєстрі була наявна інформація про наявність обтяження за № 22772184, зареєстрованого державним виконавцем Горбульовим А.В. 11 жовтня 2017 року о 13 годині 07 хвилин 14 секунд, а також заборони на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 4540152 на підставі договору іпотеки (т.1, а.с. 248-253).

Заборони з реєстраційними номерами обтяжень - 4540152 та 6528251 - було знято 11 жовтня 2017 року на підставі листів АТ «Райффайзен банк Аваль». Станом на 18 годину 31 хвилину 08 секунд у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна заборона державного виконавця Горбульова А.В. на підставі постанови про арешт нерухомого майна по суб`єкту ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_1 була відсутня, що підтверджує інформація з реєстру, наявна у справі приватного нотаріуса (т. 1, а.с. 257-262). Станом на 18 годину 39 хвилин 11 жовтня 2017 року стосовно суб`єкта – боржника ОСОБА_3 інформація про заборону в Єдиному реєстрі боржників (т. 1, а.с. 265) також була відсутня.

11 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Прокопом О.Е. було припинено заборону відчуження та іпотеку зазначеного нерухомого майна, а о 18 годині 38 хвилин 03 секунди ним же посвідчено договір про припинення зобов`язань переданням відступного, відповідно до умов якого ОСОБА_3 на виконання зобов`язань за договором позики, укладеним між нею та позикодавцем ОСОБА_4 , передала їй у власність в якості відступного будівлі та споруди виробничо-торгівельного і складського комплексу, торгово-офісної будівлі по АДРЕСА_1 . Сторони оцінили вартість відчужуваних будівель у 1 150 000 грн 00 коп.; зобов`язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_4 на суму 1 600 000 грн 00 коп. припинилися, а також припинилося її право власності на ці об`єкти нерухомого майна. Власником майна стала ОСОБА_4 , і реєстрація цього права власності була проведена приватним нотаріусом Прокопом О.Е. (т. 1, а.с. 222-223).

За клопотанням представника позивача суд витребував від Державного Підприємства «Національні Інформаційні Системи» інформацію щодо переліку дій державного реєстратора - державного виконавця Крюківського ВДВС Горбульова А.В. в Реєстрі виконавчих проваджень, в Реєстрі боржників, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, в Реєстрі іпотек і в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна протягом 11 жовтня 2017 року, а також інформацію щодо технічної можливості державного реєстратора приватного нотаріуса Прокопа О.Е. здійснити пошук зареєстрованих заяв по суб`єкту ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 . З наданої суду відповіді (т. 2, а.с. 47) вбачається, що 11 жовтня 2017 року о 13 годині 07 хвилин 14 секунд державний виконавець Горбульов А.В. зареєстрував заяву про державну реєстрацію обтяження, реєстраційний номер заяви 246057, а також вчинив інші реєстраційні дії із зазначеним номером заяви. Остання дія державного виконавця у цей день відбулася о 18 годині 33 хвилини 23 секунди – формування інформаційної довідки з Державного реєстру прав за суб`єктом.

Директор Полтавської регіональної філії ДП «НАІС» Ігор Рагулін повідомив суду, що відповідно до пункту 20 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затв. Постановою КМУ від 26 жовтня 2011 року № 1141, пошук відомостей про зареєстровані заяви у сфері державної реєстрації прав, судові рішення щодо заборони (скасування заборони) здійснюються за одним або кількома такими ідентифікаторами: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна (у разі наявності відкритого розділу на об`єкт нерухомого майна); кадастровий номер земельної ділянки (у разі формування заяви щодо земельної ділянки); адреса об`єкта нерухомого майна (крім випадків формування заяви щодо земельної ділянки); реєстраційний номер заяви (у разі відкликання заяви) (т. 2, а.с. 45-46).

У підсумку суд встановив, що 11 жовтня 2017 року о 13 годині 07 хвилин 14 секунд державний виконавець зареєстрував заяву про накладення арешту на нерухоме майно суб`єкта – фізичної особи ОСОБА_3 , тобто без зазначення ідентифікуючих ознак конкретного нерухомого майна, яке їй належить – реєстраційних номерів об`єктів, адрес об`єктів. Приватному нотаріусу також не було відомо реєстраційний номер цієї заяви про обтяження майна боржника. Відповідь від Полтавської регіональної філії ДП «НАІС» підтвердила аргументи приватного нотаріуса про те, що здійснюючи пошук за суб`єктом, він не мав можливості отримати інформацію з Реєстру про реєстрацію державним виконавцем 11 жовтня 2017 року о 13 годині 07 хвилин 14 секунд заяви про обтяження майна боржника ОСОБА_3 . За таких обставин суд не має підстав погодитися з тим, що дії третьої особи порушували вимоги пункту 12 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Суд не встановив й достатніх підстав для висновку про те, що дії обох сторін оспорюваного правочину вчинялися лише для вигляду,в той час як насправді вони не мали наміру його виконувати та переслідували інші цілі, ніж ті, які передбачені правочином.

Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законом. Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Позивач не надав суду доказів того, що обидві сторони правочину мали умисел на укладення фіктивного правочину. Принаймні суд не встановив, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 пов`язані між собою як родичі або особи, що мають спільні фінансові або партнерські інтереси. Немає доказів того, що фактичним володільцем спірного майна, який отримує прибуток від його експлуатації, або приймає рішення щодо розпорядження ним, продовжує залишатися ОСОБА_3 .

З іншого боку, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 достеменно знала про наявність у неї боргових зобов`язань перед АТ «Укрексімбанк». Вона є боржником у виконавчих провадженнях, які тривалий час – з 2011 року – перебувають на виконанні у Крюківському ВДВС. Нерухоме майно, вартість якого у 2008 році іпотекодержателем АТ «Райфайзен Банк Аваль» була оцінена у 2 258 700 доларів 00 центів США, а станом на 17 серпня 2021 року може коштувати 60 445 111 грн 08 коп. (згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомого майна, т. 2, а.с. 60-61), було відступлене нею ОСОБА_4 задля припинення зобов`язань за договором позики на суму 1 600 000 грн 00 коп. (т. 1, а.с. 245).

Верховний Суд неодноразово застосовував у своїх рішеннях принцип добросовісності та конструкцію недопустимості зловживання цивільними правами для забезпечення прав та інтересів кредитора. У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16ц Верховний Суд зазначив наступне:

«Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-УІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-УІІІ «Про виконавче провадження»).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статі 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах… Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу… Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) ( частини 1 та 3 статті 215 Цивільного Кодексу України).

Суд зазначає, що цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник, проти якого ухвалено рішення про стягнення коштів та відкрите виконавче провадження, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладає договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що діяла на час посвідчення оспорюваного договору, нотаріуси, органи, що здійснюють реєстрацію майна, державні реєстратори речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, до яких з метою вчинення правочину щодо відчуження майна у будь-який спосіб звернувся боржник, внесений на день звернення до Єдиного реєстру боржників, у разі відсутності у них інформації про накладення арешту виконавцем на кошти або майно боржника, зобов`язані відмовити у вчиненні реєстраційних дій та в день звернення боржника повідомити зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця про майно, щодо якого звернувся боржник. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов`язаний прийняти рішення про накладення арешту на майно в порядку, передбаченому статтею 56 цього закону, та направити відповідну постанову нотаріусу, органам, що здійснюють реєстрацію майна, не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. Частиною четвертою статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що укладення протягом строку, зазначеного в частині 3 цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Як вже зазначено, приватний нотаріус пересвідчився у тому, що станом на 18 годину 39 хвилин 11 жовтня 2017 року в Єдиному реєстрі боржників записів щодо боржника ОСОБА_3 не було і це підтверджується роздруківкою з Реєстру (т. 1, а.с. 265).

В той же час, слід зважити на наступне: Єдиний реєстр боржників є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження і ведеться з метою оприлюднення інформації про невиконані майнові зобов`язання та задля запобігання відчуженню майна боржника. Автоматизована система була запущена 05 січня 2017 року. Відповідно до частини 2 розділу 10 «Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження», затвердженого наказом Мінюсту України № 2432/5 від 05 серпня 2016 року, зареєстрованого в Мінюсті України 12 серпня 2016 року за № 1126/29256, Система вносить відомості про боржника до Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження. Незавершені виконавчі провадження, відомості про які зареєстровані в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень, підлягають перенесенню до Системи (пункт 1 розділу 12 Положень).

Отже, відомості про боржника ОСОБА_3 станом на 11 жовтня 2017 року мали б міститися у Єдиному реєстрі боржників. Їх відсутність пояснюється лише недосконалістю процесу перенесення до Системи відомостей про незавершені виконавчі провадження. В разі наявності такої інформації нотаріус мав би відмовити у вчиненні реєстраційних дій та повідомити орган державної виконавчої служби про наміри боржника відчужити майно. Укладення правочину усупереч зазначеним заборонам є підставою для визнання правочину недійсним.

Формально вимоги статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» під час укладення оспорюваного правочину дотримані. По суті ж цей правочин вочевидь порушує встановлену заборону на відчуження майна боржника на шкоду інтересам кредитора.

Не заслуговують на увагу аргументи відповідача ОСОБА_3 про те, що укладений договір не порушує охоронювані законом інтереси банку. Вона вважає, що виконання нею обов`язків забезпечується іншою нерухомістю – квартирою АДРЕСА_3 . Вирішення питання про те, чи достатня вартість квартири для задоволення вимог кредитора у повному обсязі не є предметом спору у даній справі. До того ж суд зауважує, що квартира не перебуває в іпотеці позивача, відповідно, банк не має переважного права на задоволення своїх вимог за рахунок цього майна, оскільки рішенням апеляційного суду Полтавської області від 25 вересня 2013 року іпотечний договір № 10006Z15/31 від 17 листопада 2006 року визнано недійсним (т. 1, а.с. 161-162).

Суд прийшов до висновку про задоволення вимог позивача про визнання недійсним договору про припинення зобов`язання переданням відступного з підстав недобросовісності поведінки ОСОБА_3 як сторони правочину, а також зловживання нею своїм правом на школу інтересам кредитора.

Реєстрація права власності на спірний об`єкт нерухомості за ОСОБА_4 відбулася на підставі правочину, який визнано судом недійсним, отже позовні вимоги в частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 22784221 від 11 жовтня 2017 року також підлягають до задоволення з відновленням реєстрації права власності на будівлі та споруди виробничо-торгівельного і складського комплексу, торгово-офісну будівлю? розташовані за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .

На підставі викладеного, відповідно до статей 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Державний експертно-імпортний банк України» - задовольнити.

Визнати недійсним договір про припинення зобов`язання переданням відступного від 11.10.2017 року, який було укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Прокопом О.Е., реєстраційний номер 2075.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Прокопом О.Е., індексний номер 22784221 від 11.10.2017 року.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Акціонерного товариства «Державний експертно-імпортний банк України» в рівних частках сплачений судовий збір в сумі 3 153 грн 00 коп. – по 1 576 грн 50 коп. з кожної.

Сторони у справі:

Позивач: Акціонерне товариство «Державний експертно-імпортний банк України» (код юридичної особи 00032112, адреса юридичної особи: 03150, м. Київ, вул. Антоновича, 127).

Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_5 ).

Відповідач: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_7 ).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Полтавського апеляційного суду через Автозаводський районний суд м. Кременчука.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення буде виготовлено 28.08.2021 року.

Суддя Ж.О. Кривич