Решение № 99385698, 25.08.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

25 серпня 2021 рокум. Ужгород№ 260/3115/21

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Микуляк П.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У відповідності до ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Повний текст Рішення виготовлено та підписано 30 серпня 2021 року.

ОСОБА_1 , яка діє як законний представник малолітньої дитини ОСОБА_2 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, яким просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області та скасувати рішення №071750003524 від 14.05.2021р. в частині встановлення обмеження у розмірі десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, при здійсненні перерахунку пенсії по втраті годувальника у розмірі 60 відсотків від суми місячної заробітної плати на підставі Довідки Закарпатської обласної прокуратури № 269-вих.2020 від 28.12.2020р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити з 01.10.2020 року перерахунок та виплату мені пенсії по втраті годувальника, призначену доньці ОСОБА_2 , у розмірі 60 відсотків від суми місячної заробітної плати згідно з Довідкою Закарпатської обласної прокуратури № 269-вих.2020 від 28.12.2020 року без обмеження її граничного розміру з урахуванням раніше проведених виплат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка, як законний представник дитини з 09 травня 2020 року отримує пенсію по втраті годувальника призначену Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області малолітній ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам відповідно до положень ч.20 ст.86 Закону України «Про прокуратуру», а також враховуючи, що батько дитини працював в органах прокуратури, виникло право на перерахунок пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

За результатами звернення до керівника Закарпатської обласної прокуратури було отримано Довідку про розмір заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсії, за №269-вих.2020 від 28.12.2020р.

07 травня 2021 року позивачка звернулась до відповідача із заявою про здійснення перерахунку пенсії по втраті годувальника з врахуванням Довідки Закарпатської обласної прокуратури № 269-вих.2020 від 28.12.2020 про розмір заробітної плати померлого ОСОБА_3 , який був батьком та годувальником доньки.

16 червня 2021 року позивачка повторно звернулася листом до начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

22 липня 2021 року Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області листом за №3153-2995/С-02/8-0700/21 від 06.07.2021р. повідомило позивачку, що 17 травня 2021 року було здійснено перерахунок за поданою довідкою №269-вих.2020 від 28.12.2020р.

Однак у відповідності до абз.6 ч.15 ст.86 Закону «Про прокуратуру» максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, відтак розмір призначеної пенсії з 01.07.2021 року становить 18540,00 грн.

Позивачка зазначає, що відповідачем незаконно встановлено обмеження у розмірі десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність та вважає, що до даних правовідносин слід застосовувати положення ч.19 ст.86 Закону України "Про прокуратуру", якою визначено право на пенсію у разі втрати годувальника та в якій відсутні будь-які застереження щодо обмеження у виплаті пенсії по втраті годувальника.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі, надано відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву та повідомлено, що згідно з вимогами ч.6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Зазначену ухвалу відповідачем було отримано 04 серпня 2021 року, що підтверджується матеріалами справи.

Отже, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, правом на подачу відзиву у встановлений судом строк не скористався, про наслідки не подання відзиву був попереджений. Клопотання про продовження строку на подання відзиву від відповідача до суду не надходило.

Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Зважаючи на вимоги ч.6 ст.162 КАС України, суд вважає, що розгляд справи може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до ч.19 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VII призначена і виплачується пенсія у зв`язку із втратою годувальника на неповнолітню доньку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за померлим чоловіком ОСОБА_3 .

07 травня 2021 року позивачка звернулася до ГУ ПФУ в Закарпатській області із заявою про перерахунок зазначеної пенсії по втраті годувальника, до якої було додано довідку Закарпатської обласної Прокуратури від 28 грудня 2020 року №269-вих.2020 від 28.12.2020 про заробітну плату покійного чоловіка ОСОБА_3 .

Листом №3153-2995/С-02/8-0700/21 від 06.07.2021 відповідач повідомив позивачку про те, що 17 травня 2021 року було здійснено перерахунок за поданою довідкою №269-вих.2020 від 28.12.2020р. та у відповідності до абз.6 ч.15 ст.86 Закону «Про прокуратуру» максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, відтак розмір пенсії з 01.07.2021 року становить 18540,00 грн.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до положень п.1 ч.2 ст.36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого ст.26 цього Закону. Непрацездатними членами сім`ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого ст.26 цього Закону.

До членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Правові засади пенсійного забезпечення працівників прокуратури встановлює Закон України «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VІІ).

Закон №1697-VII є спеціальним та визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Цей Закон визначає лише умови пенсійного забезпечення прокурорів, в тому числі і право на пенсію у разі втрати годувальника та не регулює порядок призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, а також інші умови пенсійного забезпечення.

Згідно з преамбулою Закону №1058-IV, цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Згідно п.19 ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VI пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї прокурора або слідчого, які були на його утриманні на момент смерті (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), за наявності у померлого годувальника стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років, у розмірі 60 відсотків середньомісячного (чинного) заробітку на одного члена сім`ї, 70 відсотків - на двох і більше членів сім`ї. До непрацездатних членів сім`ї померлого прокурора або слідчого належать особи, зазначені у ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В частині 2 та 3 ст.36 Закону №1058-IV розкрито умови за яких особа має право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до частини дев`ятнадцятої 86 Закону №1697-VII.

Зокрема, відповідно до ч.2 ст.36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого ст.26 цього Закону.

Як встановлено судом та не заперечує відповідач, донька позивачки набула право на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника її покійного батька ОСОБА_3 , яке в свою чергу і було реалізоване з 01.10.2020 року, однак і застосуванням обмеження максимального розміру пенсії, передбаченого ч.15 ст.86 Закону №1697-VII, що підтверджується протоколом перерахунку від 11.05.2021 року. (а.с.19)

Так, абзацом 6 ч.15 ст.86 Закону №1697-VII передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.

На переконання суду, вказана норма поширюються на пенсії, що призначаються працівникам прокуратури згідно Закону №1697-VII, та не може застосовуватися до пенсій у зв`язку з втратою годувальника, що призначені членам сім`ї померлого годувальника, розмір яких визначається ч.19 ст.86 Закону №1697-VII виходячи із відсоткового розміру середньомісячного заробітку годувальника.

При цьому, жодних обмежень до виплати такої пенсії згадана вище норма не містить.

Системно-логічне дослідження ст.86 Закону №1697-VII дозволяє дійти висновку про те, що абз.6 ч.15 має смисловий зв`язок з частинами першою - чотирнадцятою даної статті, які регулюють порядок призначення пенсій за вислугу років та по інвалідності. При цьому законодавча конструкція ст.86 Закону №1697-VII в цілому виокремлює питання призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника в окрему частину дев`ятнадцяту, яка не пов`язана з частиною п`ятнадцятою, а тому обмеження щодо максимального розміру пенсії не може бути застосовано до осіб, яким призначається пенсія у зв`язку із втратою годувальника.

З аналізу наведеного слідує, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , це малолітня донька померлого батька, яка має право на передбачену ч.19 ст.86 Закону України "Про прокуратуру" пенсію у зв`язку з втратою годувальника у розмірі 60% його середньомісячного заробітку, без застосування обмежень максимального розміру пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 19.09.2019 по справі № 591/1135/17.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі Ковач проти України від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі Швидка проти України від 30.10.2014 тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначив ЄСПЛ у справі "Андрєєва проти Латвії" (п. 77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу N 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.

У справі "Будченко проти України" (рішення від 24 квітня 2014 року, заява N 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі Ковач проти України, п. 59 рішення у справі Мельниченко проти України, п. 50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.

Таким чином при обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Судом також враховується, що згідно з викладеного у рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 та від 20.03.2002р. №5-рп/2002 розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

У позовній заяві позивачка просить, зокрема, визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області від 14 травня 2021 року в частині встановлення обмеження у розмірі десяти прожиткових мінімумів.

З цього приводу суд зауважує, що зазначене вище рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатської області не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України, а лише існує та надане позивачу у вигляді протоколу що міститься в пенсійній справі, який відображає перерахунок пенсії.

Тому за встановлених фактичних обставин справи суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача буде визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області щодо встановлення обмеження у розмірі десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб які втратили працездатність, при здійсненні перерахунку пенсій ОСОБА_2 , по втраті годувальника.

З огляду на викладене, позовну вимогу в цій частині належить задовольнити частково.

Частиною 1 ст.9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем відзив на позовну заяву у встановлений судом строк подано не було, відтак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення.

На підставі наведеного та керуючись ст. 2, 77, 139, 242-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області щодо обмеження пенсії її максимальним розміром при здійсненні перерахунку пенсій ОСОБА_2 , по втраті годувальника з 01.10.2020р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області здійснити з 01 жовтня 2020 року перерахунок та виплату пенсії по втраті годувальника ОСОБА_2 , у розмірі 60% від суми заробітної плати померлого батька ОСОБА_3 , відповідно до довідки про розмір заробітної плати Закарпатської обласної прокуратури №269-вих.2020 від 28.12.2020р., без застосування обмежень її максимального розміру, з врахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя П.П.Микуляк