Решение № 99304635, 31.08.2021, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2021 року справа № 580/1254/21

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Гаращенка В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Державної міграційної служби України в Черкаській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, в якому просить:

- визнати протиправними дії управління Державної міграційної служби України в Черкаській області щодо відмови громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_2 у прийняті документів для оформлення посвідки на тимчасове проживання у зв`язку з порушенням строків подання документів;

- зобов`язати управління Державної міграційної служби України в Черкаській області прийняти та розглянути документи громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_2 для оформлення посвідки на тимчасове проживання з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, враховуючи те, що строк подачі таких документів ним не порушено;

- стягнути з управління Державної міграційної служби України в Черкаській області на користь громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_2 - 1000 гривень моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 25.02.2020 управлінням ДМС у Черкаській області громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_2 видано посвідку на тимчасове проживання як іноземцю, що прибув в Україну для участі в діяльності організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів відповідно до Закону України «Про волонтерську діяльність». Дата закінчення строку дії посвідки 23.02.2021.

Перебуваючи в Україні позивач познайомився з ОСОБА_3 , яка є громадянкою України та ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народились донька ОСОБА_4 , а 17 лютого 2021 року між подружжям укладено шлюб.

24.02.2021 позивач звернувся до Управління ДМС у Черкаській області з метою здати свою тимчасову посвідку, строк дії якої скінчився 23.02.2021, та отримати нову посвідку, з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України.

Позивач зазначає, що документи для оформлення посвідки на тимчасове проживання з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, оформлені належним чином, жодних строків позивач не порушував, а тому дії працівників Управління ДМС у Черкаській області є упередженими та такими, що умисно спрямовані на обмеження прав іноземних громадян.

Як вказує позивач, зазначеними незаконними діями працівників відповідача позивачу завдано не лише матеріальних збитків, а й моральної шкоди.

В письмовому відзиві на адміністративний позов відповідач просив у його задоволенні відмовити повністю, зазначивши при цьому, що при перевірці наданих позивачем документів для обміну, відповідачем встановлено, що шлюб між ОСОБА_5 та громадянкою України ОСОБА_3 зареєстрований 17 лютого 2021 року. Тобто, на момент реєстрації шлюбу, до закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 залишалося менше 15 робочих днів.

Відповідач звернув увагу суду, що вимоги Постанови КМУ № 259, на підставі якої позивач звернувся за обміном посвідки, поширюються на іноземців та осіб без громадянства, у яких за 15 робочих днів до закінчення строку дії посвідки були підстави для її обміну у встановленому порядку. Проте, станом на 03.02.2021 (за 15 робочих днів до закінчення строку дії посвідки позивача) підстав для обміну посвідки у позивача не було, оскільки шлюб з громадянкою України укладено лише 17.02.2021.

Обмін посвідки на тимчасове проживання позивачу міг би бути можливим лише тоді, коли б така підстава (укладення шлюбу з громадянкою України) виникла б раніше чим за 15 робочих днів до закінчення строку дії посвідки позивача.

Також відповідач вважає, що позивач не навів доказів та підстав для стягнення моральної шкоди.

Наведене, на думку представника відповідача, вказує на правомірність вчинених дій, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 25.02.2020 видана посвідка на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , дата закінчення строку дії - 23.02.2021, на підставі частини 10 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» - для провадження волонтерської діяльності за поданням ГО «Уманський центр Шалом».

24 лютого 2021 року, з питання обміну посвідки на тимчасове проживання з підстави возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, звернувся громадянин Республіки Вірменія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з дружиною ОСОБА_3 .

ОСОБА_2 для здійснення обміну посвідки надав наступні документи:

- паспортний документ (оригінал та копія всіх сторінок);

- переклад на українську мову сторінки паспортного документа, засвідчений у встановленому законодавством порядку;

- посвідка на тимчасове проживання та довідка про реєстрацію місця проживання особи (оригінали та копії);

- свідоцтво про шлюб (оригінал та копія);

- паспорт громадянина України дружини ОСОБА_3 та довідка про реєстрацію місця проживання особи (оригінали та копії);

- поліс медичного страхування.

Позивачу видано письмове повідомлення №7101/3 від 24.02.2021, яким відмовлено в прийнятті документів для оформлення (обміну) посвідки на тимчасове проживання у зв`язку з порушенням пункту 19 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322, а саме - порушення строків подання документів для обміну.

Не погоджуючись із наведеною відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує, що в розумінні ст. 1 Закон України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Іммігрантом визнається іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземцями та особами без громадянства, які тимчасово проживають в Україні є іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.

Посвідка на тимчасове проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Згідно з частиною 3 статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частини 10 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для провадження культурної, наукової, освітньої діяльності на підставах і в порядку, встановлених міжнародними договорами України або спеціальними програмами, а також іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою участі в міжнародних та регіональних волонтерських програмах чи участі в діяльності організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів відповідно до Закону України «Про волонтерську діяльність», інформація про які розміщена на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері волонтерської діяльності, отримали посвідку на тимчасове проживання та здійснюють волонтерську діяльність на базі зазначених організацій та установ, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період провадження такої діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 затверджено Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання (далі - Порядок №322).

Відповідно до п. 32 Порядку №322 для оформлення посвідки іноземець або особа без громадянства подають:

1) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, з візою типу D, якщо інше не передбачено законодавством і міжнародними договорами України, крім випадків, установлених абзацом сьомим цього пункту;

2) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника (у разі подання документів законним представником);

3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку;

4) дійсний поліс медичного страхування на весь строк дії посвідки;

5) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.

Згідно пункту 33 Порядку №322 крім документів, зазначених у пункті 32, залежно від категорії іноземців та осіб без громадянства, визначених статтею 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», подаються:

11) для іноземців або осіб без громадянства, які прибули в Україну з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, або які під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - тринадцятій статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», уклали шлюб з громадянами України:

документ, що підтверджує факт перебування у шлюбі з громадянином України. Оригінал документа повертається іноземцеві або особі без громадянства, а до заяви-анкети додається його копія, засвідчена працівником територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта шляхом проставлення відмітки «Згідно з оригіналом» та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів і дати;

паспорт громадянина України, з яким іноземець перебуває у шлюбі, який подається особисто громадянином України. Оригінал документа повертається громадянину України, а до заяви-анкети додається його копія, засвідчена працівником територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта шляхом проставлення відмітки «Згідно з оригіналом» та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів і дати.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, позивач на дату укладення шлюбу перебував на законних підставах на території України та подав усі передбачені п. 32, 33 Порядку №322 документи, які необхідні для вирішення питання про оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні.

Єдиною підставою для відмови в прийнятті документів стало порушення строків подання документів для обміну посвідки.

У цьому контексті суд зазначає, що відповідно до п. 19 Порядку №322 у разі закінчення строку дії посвідки документи для її обміну можуть бути подані не пізніше ніж за 15 робочих днів до дати закінчення строку її дії. У такому випадку посвідка, що підлягає обміну, після прийому документів повертається особі та здається нею під час отримання нової посвідки.

За змістом абз. 2 п. 21 Порядку №322 у разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган / територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб`єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.

Отже, підставами для відмови в прийнятті документів для обміну посвідки можуть бути:

- подання документів не в повному обсязі;

- подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства.

Натомість в даному випадку, відмовляючи позивачу у видачі посвідки на тимчасове проживання в Україні, відповідач не вказав про існування жодної з наведених підстав.

Подання документів з порушенням строку не свідчить про подання документів, які не відповідають вимогам законодавства, тому дане посилання відповідача є незаконним.

Порушення строку подачі документів визначеного пунктами 17 - 19 Порядку №322 є самостійною підставою для відмови в оформленні або видачі посвідки відповідно до пп. 6 п. 61 Порядку №322.

Так, відповідно до п. 61 Порядку №322 територіальний орган / територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17 - 19 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки.

За таких обставин, відповідач був зобов`язаний прийняти подані позивачем документи та вирішити по суті питання про обмін позивачу посвідки на тимчасове проживання в Україні, тому повертаючи позивачу подані ним документи, відповідач діяв неправомірно.

Щодо дотримання строку подачі документів для обміну посвідки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до п. 18 Порядку №322 у разі виникнення обставин (подій), у зв`язку з якими посвідка підлягає обміну (крім закінчення строку її дії), документи для її обміну подаються протягом одного місяця з дати виникнення таких обставин (подій).

Пунктом 19 Порядку №322 передбачено, що у разі закінчення строку дії посвідки документи для її обміну можуть бути подані не пізніше ніж за 15 робочих днів до дати закінчення строку її дії. У такому випадку посвідка, що підлягає обміну, після прийому документів повертається особі та здається нею під час отримання нової посвідки.

Отже, Порядок №322 передбачає два можливих варіанти дотримання строків подачі документів для обміну посвідки на тимчасове проживання:

- 15 робочих днів до дати закінчення строку дії, в разі якщо посвідка підлягає обміну внаслідок закінчення строку дії;

- один місяць у разі якщо посвідка підлягає обміну внаслідок виникнення певних обставин (подій).

Суд звертає увагу, що позивач звертався до відповідача за обміном посвідки на тимчасове місце проживання в Україні, внаслідок виникнення події одруження з громадянкою України - ОСОБА_3 , яка виникла 17.02.2021, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 .

В даному випадку підстави для обміну посвідки є іншими ніж закінчення строку її дії, оскільки позивач звернувся за видачею посвідки на тимчасове проживання в Україні з тих підстав, що під час перебування на законних підставах на території України уклав шлюб з громадянкою України.

За таких обставин, позивач під час звернення 24.02.2021 до відповідача за видачею посідки на тимчасове проживання в Україні дотримався місячного строку звернення.

З огляду на викладене, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язати управління Державної міграційної служби України в Черкаській області прийняти та розглянути документи громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 для оформлення посвідки на тимчасове проживання з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, враховуючи те, що строк подачі таких документів ним не порушено.

Щодо стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Як роз`яснено у п.п. 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Однак, позивачем не надано жодних доказів, які б обґрунтовували факт наявності втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, та як наслідок підтверджували наявність моральної шкоди, що в свою чергу свідчить про неналежність її підтвердження.

Отже, позивачем не доведено, що відмова у прийнятті до розгляду документів призвела до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, тому в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди слід відмовити.

Щодо решти доводів сторін суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 КАС України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та безсторонньо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору за подачу позову немайнового характеру в сумі 908 грн. слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. При цьому, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди та в їх задоволенні відмовлено, тому судові витрати в цій частині розподілу не підлягають.

Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 цього ж Кодексу).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №826/841/17 (адміністративне провадження №К/9901/5157/19), від 24.10.2019 у справі №820/4280/17 (адміністративне провадження №К/9901/11712/19), від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18 (касаційні провадження №К/9901/17099/19, №К/9901/17108/19, №К/9901/18639/19), у постанові Верховного Суду від 24.03.2020 у справі №520/6161/19 (адміністративне провадження №К/9901/5378/20).

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представник позивача надав суду копії договору про надання правової допомоги від 24.02.2021, додаткову угоду до договору №1 від 05.08.2021, акт приймання-передачі наданих послуг від 05.08.2021, а також довідку адвоката Ярьоміч О.В. №6 про оплату послуг Саргсяном Паргевом на суму 14500 грн.

З вказаної додаткової угоди вбачається, що адвокатом Яроміч О.В. надано позивачу правничу допомогу щодо захисту його прав у справі №580/1254/21.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що дана справа є нескладною, підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Отже, проаналізувавши вказані обставини, в контексті складності справи (спір не є складним, розглядається у спрощеному провадженні), обсягу та якості виконаних адвокатом робіт, витраченого часу, суд вважає, що сума витрат на правничу допомогу у розмірі 14500 грн. не є співмірною та не відповідає принципу справедливості, у зв`язку з чим заявлені витрати є обґрунтованими частково.

Враховуючи викладене у сукупності, суд вважає розумно обґрунтованими, справедливими та співмірними заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу у розмірі 1000 грн.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 132, 134, 137, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії управління Державної міграційної служби України в Черкаській області щодо відмови громадянину Республіки Вірменія ОСОБА_6 у прийняті документів для оформлення посвідки на тимчасове проживання у зв`язку з порушенням строків подання документів.

Зобов`язати управління Державної міграційної служби України в Черкаській області прийняти та розглянути документи громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 для оформлення посвідки на тимчасове проживання з метою возз`єднання сім`ї з особами, які є громадянами України, враховуючи те, що строк подачі таких документів ним не порушено.

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Державної міграційної служби України в Черкаській області (20700, Черкаська обл., м. Сміла, вул. Соборна, 102, код ЄДРПОУ 37852733) стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт Республіки Вірменія № НОМЕР_3 , виданий 08.08.2019) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн. та витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 1000 (одна тисяча) грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана з врахуванням особливостей закріплених п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня підписання рішення суду.

Суддя В.В. Гаращенко