Решение № 99090321, 18.08.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/6084/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, у якій просить суд:

- визнати протиправними дії Військово-медичного клінічного центру Західного регіону в частині виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у квітні 2017 року передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889;

- зобов`язати Військово-медичний клінічний центр Західного регіону нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у квітні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889;

- визнати протиправним дії Військово-медичного клінічного центру Західного регіону в частині видання наказу начальника Військово-медичного клінічного центру Західного регіону від 27.11.2020 № 228-ос в частині виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 3 календарних роки служби без урахування 10 річної календарної вислуги років;

- зобов`язати Військово-медичний клінічний центр Західного регіону врахувати вислугу років ОСОБА_1 у розмірі 10 календарних років для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої ст. 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» про що прийняти відповідне рішення;

- зобов`язати Військово-медичний клінічний центр Західного регіону нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбачену ст. 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за 10 повних календарних років, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування свої позовних вимог позивач зазначає, що наказом начальника Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (по особовому складу) від 19.11.2020 № 43-РС солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас на підставі п. «г» (у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», та наказом від 27.11.2020 № 228 виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення Військово-медичного клінічного центру Західного регіону з 29.11.2020. Із наданих Військово-медичним клінічним центром Західного регіону документів з питань грошового забезпечення, у якому ОСОБА_1 перебувала на фінансовому забезпеченні, встановлено, що у зв`язку із звільненням останній не у повному обсязі виплачено грошове забезпечення, право не яке вона набула у зв`язку із виконанням обов`язків військової служби, у зв`язку із чим позивач звернулась до суду за захистом свого, як вона вважає порушеного права.

Ухвалою суду від 21.04.2021 року судом відкрито провадження в даній справі та розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, згідного якого такий заперечує проти задоволення даного позову, оскільки позивач отримала грошову допомогу на оздоровлення у квітні 2017 року. А з позовом до суду звернулася у квітні 2021 року, тобто через 4 роки з моменту, коли дізнався про порушення своїх прав та інтересів, чим значно пропустила місячний термін звернення до суду. Крім цього, відповідач зазначає, що щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за період служби в органах внутрішніх справ, то на день звільнення позивача її календарна вислуга у Збройних Силах України становила 03 роки 11 місяців і відповідно позивач не набула права на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з лав Збройних Сил України, визначеної пунктом 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ. Вказані обставини підтверджені витягом з наказу начальника Військово-медичного клінічного центру Західного регіону №14-РС від 19 грудня 2016 року, де вказано у Збройних Силах України не служила та витягом з наказу начальника Військово-медичного клінічного центру Західного регіону №8-РС від 25 квітня 2017 року, де вказано у Збройних Силах України із 12.2016 року. Разом з тим відповідач зазначив, що в органах внутрішніх справ у позивача було звання - старший сержант поліції, а у Збройних Силах України - солдат. І це в свою чергу свідчить про окремий порядок встановлення військових звань та нарахування вислуги років у Збройних Силах України. Відповідно до вищевикладеного позовні вимоги позивача щодо права на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби у органах внутрішніх справ при звільнені з лав Збройних Сил України у позивача не виникло, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, заявленими з пропуском строків звернення до суду, а відповідно такими, що не підлягають до задоволення.

Позивачем подано відповідь на відзив згідно якого позивач зазначає, що права військовослужбовців при звільненні на виплату одноразової грошової допомоги відповідно до п. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII, календарної вислуги військової служби ОСОБА_1 - 10 років 08 місяці 19 днів, пільгової - 00 років 04 місяці 04 дні, загальної вислуга років - 11 років 00 місяців 23 дні, позивач має право на звернення до суду з вимогами щодо нарахування та виплати указаної допомоги. Крім цього зазначила, що додаткова грошова винагорода виплачувалася ОСОБА_1 щомісяця з січня 2017 року по березень 2018 року, тобто мала постійний характер, а тому відповідач протиправно не включив позивачу до розрахунку допомоги на оздоровлення у 2017 році щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою № 889. Щодо строків звернення позивач звернула увагу на це, що Конституційний Суд України в рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 дійшов висновку, що у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив згідно яких відповідач зазначає, що позивач у своїй відповіді на відзив неодноразово посилається на правові висновки Верховного Суду, в тому числі Великої Палати Верховного суду щодо не врахування місячної грошової допомоги при виплаті допомоги на оздоровлення. Проте, відповідач зазначив, що органи державної влади і їх посадові особи при здійсненні своїх повноважень повинні діяти лише в межах повноважень та у спосіб, який передбачений законодавством України. Оскільки, умови, розмір та порядок виплати військовослужбовцям зазначеної допомоги на той час регламентовано постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 №1294 (далі - Постанова №1294) та Інструкцією "Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам", затвердженої наказом Міністра оборони України 11.06.2008 №260. В даному випадку, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний керуватися вимогами діючого на той час законодавства, а не правовими висновками Верховного Суду, які здебільше призначені для вирішення спору по суті, а не для користування посадовими особами в службовій діяльності.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів справи, Наказом начальника Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (по особовому складу) від 19.11.2020 № 43-РС солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас на підставі п. «г» (у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», та наказом від 27.11.2020 № 228 виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення Військово-медичного клінічного центру Західного регіону з 29.11.2020.

Із наданих Військово-медичним клінічним центром Західного регіону документів з питань грошового забезпечення, у якому ОСОБА_1 перебувала на фінансовому забезпеченні, встановлено, що у зв`язку із звільненням останній не у повному обсязі виплачено грошове забезпечення за час проходження служби у зв`язку з чим така звернулась до суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Щодо твердження представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, слід зазначити про таке.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - закон №2011) соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 1 статті 9 Закону №2011 установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону №2011 до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Позовні вимоги стосуються виплати одноразової грошової допомоги передбаченої ч.2 ст.15 Закону №2011.

Згідно з ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 р. №8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1,12 Закону України "Про оплату праці" вказано, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

З огляду на абз.8 п.2.1 рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 р. №8-рп/2013 під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати, яка включає усі витрати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій. Установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Суд враховує, що перебування особи на публічній службі, у тому числі проходження військової служби, є однією з форм реалізації закріпленого в ст.43 Конституції права на працю.

Таким чином, спірні правовідносини стосуються "порушення законодавства про оплату праці" для цілей застосування ч.2 ст.233 КЗпП України.

Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 25.09.2018 р. у справі №815/4421/15, від 13.03.2019 р. у справі №807/363/18, від 25.04.2019 р. у справі №804/496/18, від 26.06.2019 р. у справі №820/4748/17, від 22.05.2020 р. у справі №808/3200/17, а також правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 р. у справі №620/4218/18.

На підставі викладеного та беручи до уваги, що позовні вимоги у даній справі не обмежені позовною давністю, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача в частині виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у квітні 2017 року передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 та відповідно зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у квітні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом в ході судового розгляду, згідно архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2017-2018 роки, останній у квітні 2017 року виплачено грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 4630.50 грн. При цьому, упродовж 2017 року по березень 2018 року ОСОБА_1 щомісячно виплачувалася додаткова грошова винагорода передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, розмір якої у квітні 2017 року становив 2778.30 грн.

Відповідно до статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою, третьою цієї статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: - посадовий оклад, оклад за військовим званням; -щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); - одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до частини першої статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ" №889 від 22.09.2009 (далі - Постанова №889) Уряд з 1 жовтня 2010 р. встановив військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади плаваючого та льотного складу Збройних Сил, Державної прикордонної служби та льотного складу внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2013 №16 постанову Кабінету Міністрів України "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ" №889 від 22.09.2010 доповнено новою нормою, згідно з якою виплата винагороди поширюється на усіх військовослужбовців Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової військової служби) без урахування займаних ними посад.

Включення щомісячних додаткових видів грошового забезпечення до розміру грошового забезпечення також передбачено і частиною третьою статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до статті 9 Закону № 2011 грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування.

Тобто, вказаним законом передбачено повноваження Кабінету Міністрів України щодо встановлення військовослужбовцям розміру грошового забезпечення.

Впродовж 2010 - 2018 років порядок та умови виплати цієї винагороди зокрема військовослужбовцям Збройних Сил України регламентувалися інструкціями, затвердженими наказами Міністра оборони України від 15.11.2010 № 595 та від 24.10.2016 № 550), згідно з якими винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

16.05.2019 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянувши справу № 826/11679/17 та ухвалив постанову, сформувавши правові висновки щодо застосування норм права до спірних правовідносин.

У вказаній справі предметом спору було оскарження позивачем протиправності наказу командира військової частини щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з посиланням на вимоги Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.08 №260, а не на Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII. :

Колегія суддів також врахувала, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Так, ухвалюючи постанову від 06.02.2019 у вищезазначеній справі Велика Палата дійшла наступних висновків, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що щомісячна додаткова грошова винагорода була встановлена постановою Кабінету Міністрів України № 889, та, як вбачається з копій особистих карток грошового забезпечення за 2017 - 2018 роки, виплачувалася ОСОБА_1 щомісяця з січня 2017 року по березень 2018 року, тобто мала постійний характер, а тому, в силу положень ст. 9 Закону № 2011, повинна була включатися до розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні.

Аналогічний висновок, про те що щомісячна додаткова винагорода є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення та має враховуватись при нарахування та виплаті розових видів додаткового грошового забезпечення (разових виплат) сформував Верховний Суд у постановах від 22.10.2019 по справі № 520/3505/19, від 28.02.2020 по справі № 817/1427/17, від 14.04.2020 у справі № 820/3719/18, від 09.07.2020 по справі № 826/2807/18, від 10.07.2020 по справі № 760/8406/16-а, від 14.07.2020 по справі № 820/1784/17, від 23.07.2020 № 240/5273/18, від 30.09.2020 по справі № 295/5273/18, від 16.10.2020 у справі № 826/4043/16, від 19.10.2020 у справі № 826/2205/17, від 29.12.2020 по справі № 240/1095/20, а також у нещодавно ухваленій постанові від 26.02.2021 у справі № 620/3346/19.

Також, при розгляді даної справи, суд в силу вимог ч.5 ст. 242 КАС України враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 522/2738/17 (на пріоритетність якої Верховний Суд вказав в ухвалі від 27.04.2020 у справі № 1.380.2019.003718).

Висновки, викладені у постанові від 06.02.2019, стосуються грошового забезпечення, із розміру якого обраховується пенсія і має бути єдиний підхід до розуміння грошового забезпечення, як у питаннях призначення пенсії, так і в питаннях включення щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення, зокрема, грошової допомоги на оздоровлення із огляду на позицію Верховного Суду згідно постанови від 24.10.2018 у справі № 820/3211/17.

Отже, в даному випадку суд приходить до переконливого висновку, що дії Військово-медичного клінічного центру Західного регіону в частині виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у квітні 2017 року передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 є протиправними. Ефективним способом відновлення порушених протиправними діями Військово-медичного клінічного центру Західного регіону прав позивача є спонукання (зобов`язання) відповідача Військово-медичний клінічний центр Західного регіону нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у квітні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.

Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправним дій відповідача в частині видання наказу начальника Військово-медичного клінічного центру Західного регіону від 27.11.2020 № 228-ос в частині виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 3 календарних роки служби без урахування 10 річної календарної вислуги років; зобов`язання відповідача врахувати вислугу років ОСОБА_1 у розмірі 10 календарних років для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої ст. 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» про що прийняти відповідне рішення, а також зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбачену ст. 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за 10 повних календарних років, з урахуванням раніше виплачених сум, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до ч.2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.1 Конституції України Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст.8 Конституції України).

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Так, згідно ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією не є вичерпними.

Відповідно до пункту 2 розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260) у разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.

Таким чином, зазначений порядок регулює питання розміру одноразової грошової допомоги, яка обчислюється за кожний повний календарний рік служби. Право ж на отримання такої допомоги передбачене за умови наявності вислуги 10 років і більше. Вислуга років у даному випадку не обчислюється календарними роками служби, а може включати різні періоди, в тому числі і пільгове обчислення строку вислуги.

Частиною 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Судом встановлено, що вислуга років позивача, на час її звільнення, становить понад 10 років, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Наказу № 228 від 27.11.2020, з якого вбачається, що станом на 29.11.2020 вислуга років позивача становить – календарна 10 років 08 місяців 19 днів, пільгова -0 років 04 місяці 04 дні та загальна вислуга років становить 11 років 00 місяців 23 дні.

Суд зазначає, що пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 293 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсії і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям над строкової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їх сімей» передбачено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для при значення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні. Таким чином, календарна вислуга років застосовується для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». Умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини 2 статті 15 Закону № 2011 є наявність «вислуги 10 років і більше», тобто йдеться як про вислугу у календарному так і пільговому обчисленні.

До аналогічного висновку дійшов Верховий Суд у постанові від 11.04.2018 у справі № 806/2104/17 зазначивши, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». Умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини 2 статті 15 Закону № 2011 є наявність «вислуги 10 років і більше». Відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, оскільки вислуга років позивача, на час її звільнення, становить понад 10 років, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі Fedorenko проти України від 01.06.2006, №25921/02 Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «на явне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності».

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, по в`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію згідно з якою у Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 06.07.1999 № 8-рп/99; від 20.03.2002 № 5-рп/2002; від 17.03.2004 № 7-рп/2004).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Із доказів наявних у матеріалах справи слідує, що на момент звільнення позивачки її календарна вислуга років складає 11 років 00 місяців 23 дні, а тому, відповідно до частини другої статті 15 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", позивач набула право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Тому, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача в частині видання наказу начальника Військово-медичного клінічного центру Західного регіону від 27.11.2020 № 228-ос в частині виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 3 календарних роки служби без урахування 10 річної календарної вислуги років.

Разом з тим, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Тому достатнім способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є задоволення позовної вимоги про зобов`язання Військово-медичний клінічний центр Західного регіону нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбачену ст. 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за 10 повних календарних років, з урахуванням раніше виплачених сум.

У зв`язку із наведеним, суд відмовляє позивачу у задоволенні вимоги про зобов`язання Військово-медичного клінічного центру Західного регіону врахувати вислугу років ОСОБА_1 у розмірі 10 календарних років для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбаченої ст. 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» про що прийняти відповідне рішення.

Згідно Кодексу адміністративного судочинства України (частини 1 статті 77) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (частини 2 статті 77) у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі Серявін та інші проти України зазначив, що у рішеннях, зокрема судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми й забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 11.10.2011 № 10-рп/2011, від 08.06.2016 № 3-рп/2016).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків. ЄСПЛ зазначає, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення у справі Diya 97 проти України від 21.10.2010, №19164/04, п. 47).

У зв`язку з тим, що позивача звільнено від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», а доказів понесених інших судових витрат позивачем не надано - відсутні підстави для розподілу судових витрат згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 2,4,6-14,19,73-78,90,118,139,242-245,255,293,295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (79010, м. Львів, вул. Личаківська, 26, код ЄДРПОУ 08160677) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (79010, м. Львів, вул. Личаківська, 26, код ЄДРПОУ 08160677) в частині виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) допомоги на оздоровлення у квітні 2017 року передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», без врахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.

Зобов`язати Військово-медичний клінічний центр Західного регіону (79010, м. Львів, вул. Личаківська, 26, код ЄДРПОУ 08160677) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) недоплачену допомогу на оздоровлення у квітні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.

Зобов`язати Військово-медичний клінічний центр Західного регіону (79010, м. Львів, вул. Личаківська, 26, код ЄДРПОУ 08160677) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбачену ст. 15 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за 10 повних календарних років, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.М. Брильовський