№ 9868607, 27.05.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 травня 2010 року           12:03           № 2а-13566/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кишинського М.І., при секретарі судового засідання Попадин О.Б. у відкритому судовому засіданні вирішив адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства «Банк Петрокоммерц-Україна»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

провизнання недійсним податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відповідача про визнання недійсним податкового повідомлення –рішення №0000804310/2 від 04.09.09 р.

У судовому засіданні представником позивача було збільшено позовні вимоги, а саме крім вищезазначених позовних вимог позивач просив визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №0000804310/3 від 03.11.2009 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки, викладені в акті перевірки, на підставі якого було прийняте спірне повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства України.

Банком правомірно включено до складу валових витрат витрати з формування страхового резерву, що відповідає пп. 5.2.4 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»згідно якого до валових витрат відносяться суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону. До того ж, Банк не погоджується із висновками податкового органу, щодо завищення валових витрат у відповідному періоді, у зв’язку з банкрутством та ліквідацією страхової компанії на користь якої Банком здійснено сплату страхової премії за договорами страхування фінансових ризиків.

Завищення амортизаційних відрахувань по придбаним легковим автомобілям яке встановлене під час перевірки позивач вважає безпідставним, оскільки відповідно до норм чинного законодавства та податкових роз’яснень наданих Державною податковою адміністрацією України за такими операціями сума ПДВ не відноситься до податкового кредиту, а підлягає включенню до валових витрат підприємства.

Позивач, не погодившись з вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням, винесеним за результатами перевірки, використовуючи надані законом права, оскаржив його у адміністративному порядку відповідно до пп. 5.2.2 п.5.2 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». 16.06.2009р. Банком було отримано рішення про результати розгляду первинної скарги СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП від 11.06.2009р. № 6384/10/25-020, яким вищевказану скаргу Банку залишено без задоволення, а Рішення без змін, за результатами якого було винесене податкове повідомлення - рішення № 0000304310/1 від 16.06.2009р, яке отримане Банком 17.06.2009 р.

Не погодившись із вищевказаним рішення Банком подано повторну скаргу до ДПА м. Києва. Рішенням Державної податкової адміністрації у м. Києві про результати розгляду повторних скарг від 17.08.2009р. № 3272/10/25-114 Державна податкова адміністрація у м. Києві скасувала вищевказані податкові повідомлення-рішення в частині 147761,44 грн. податку на прибуток та 35341,67 грн. штрафних (фінансових) санкцій та рішення від 11.06.2009 року №6384/10/25-020 про результати первинної скарги у відповідній частині, а в іншій частині залишила без змін.

Рішенням Державної податкової адміністрації у м. Києві від 27.08.2009р. № 3471/10/25-114 Державна податкова адміністрація у м. Києві внесла зміни до рішення ДПА у м. Києві від 17.08.2009р. № 3272/10/25-114 (6977/7/25-114), в зв’язку з чим, Банком 03.09.2009р. було отримано податкове повідомлення-рішення № 0000744310/2 від 01.09.2009р., відповідно до якого Банку визначено суму податкового зобов‘язання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежем: податок на прибуток банківських організацій на суму 835634,13 грн., у тому числі 557089,42 грн. за основним платежем та 278544,71 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Листом від 04.09.2009 р. №10207/10/43-110 СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП повідомила, що при винесенні податкового повідомлення-рішення від 01.09.2009 р. №0000744310/2 в результаті технічної помилки невірно вказана сума штрафної санкції, в зв’язку з чим вищевказане податкове повідомлення-рішення було відкликане та винесене нове від 04.09.2009 р. №0000804310/2 на суму 871749,52 грн., в т. ч. 557089,42 грн. основного платежу та 314660,10 грн. штрафної (фінансової) санкції.

Однак, Банком подано повторну скаргу до Державної податкової адміністрації України. Рішенням ДПА України від 22.10.2009р. № 10780/6/25-0115 про результати розгляду повторної скарги Банку залишено без змін податкові повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП, прийнятих за результатами повторних скарг, а скаргу Банку - без задоволення. В зв’язку з чим, податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0000804310/3 від 03.11.2009 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, в зв’язку з чим просив їх задоволити в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, заперечення викладені письмово та обґрунтовані тим, що позивачем суми витрат на формування страхового резерву за операціями по наданих гарантіях та авалях безпідставно віднесені до складу валових витрат. Стверджує, що банки, а також будь-які небанківські установи зобов’язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів, а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів, інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством. Необхідною умовою для формування такого резерву є наявність основного боргу.

З посиланням на висновки перевірки, відповідач зазначає про порушення позивачем пп. 8.4.1 п.8.4 ст. 8 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: проведення нарахування амортизаційних відрахувань на суму податку на додану вартість по придбаним автомобілям в результаті чого занижено податкові зобов’язання з податку на прибуток в сумі 33104,12 грн. Крім того, відповідні роз’яснення, а також позиція ДПА України в питаннях оподаткування операцій з придбання автомобілів викладені у листах №14787/7/15-1117 від 27.07.2005р., № 42/2/15-0210 від 30.01.2007р.

Крім вищевикладеного, представник відповідача також зазначив, що Банком занижено фінансовий результат від операцій з облігаціями в сумі 2231874,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 557968,50 грн., Виклавши зміст своїх заперечень представник податкового органу зазначив, що оскаржуване повідомлення-рішення відповідає вимогам законодавства, а у задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Оцінивши за правилами, встановленими ст. 86 КАС України наявні у матеріалах справи докази та пояснення сторін, надані під час розгляду справи, суд вважає, що заявлений адміністративний позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків проведено виїзну планову перевірку фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.04.2006 року по 31.12.2008 року з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено Акт від 31 березня 2009 року №113/43-10/22906155 на підставі якого винесені податкові повідомлення рішення, що оскаржуються.

Матеріалами справи встановлено, що в перевіряємому періоді за рахунок валових витрат Банком було сформовано резерв під надані гарантії.

Відповідно до умов договору від 13.06.2008 №122-06-08-ГАР Банк (Гарант) зобов’язується гарантувати перед третьою особою належне виконання взятих на себе клієнтом банку (Принципалом) зобов’язань.

Належне виконання Принципалом зобов’язань по договору забезпечується всім належним майном, майновими правами та грошовими коштами, що належать йому на праві власності.

Відповідно до вимог Постанови Правління НБУ від 06.07.2000 №279 «Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків»Банком було класифіковано заборгованість за гарантією субстандартною та сформовано страховий резерв в розмірі 106508,78 грн.

В судовому засіданні встановлено, що вимог по сплаті зазначених гарантій до Банку не надходило, фактичного перерахування Банком коштів по наданим гарантіям не встановлено, тобто фактична заборгованість по зазначеним гарантіям відсутня. В зв’язку з чим, перевіряючими зроблено висновок, що формування страхового резерву за рахунок валових витрат відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі Закон №334) можливе виключно у разі наявності ризику неповернення фактично наданих коштів.

Підпунктом 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 визначено, що до складу валових витрат включаються: суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно до пп.12.2.1 п.12.2 статті 12 вищезазначеного Закону встановлено, що будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній (далі - фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів, гарантій, порук, придбаних цінних паперів та інших активних операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно з законодавством.

Згідно пп.12.2.2 п.12.2 ст.12 зазначеної статті Закону, створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України.

Відповідно до матеріалів справи, вимог по сплаті зазначених гарантій до Банку не надходило, фактичного перерахування Банком коштів по наданим гарантіям не встановлено, фактична заборгованість по зазначеним гарантіям відсутня, отже, ризик неповернення фактично наданих коштів (основного боргу) також відсутній.

Враховуючи відсутність виплат по наданим гарантіям під які сформовано страховий резерв з віднесенням відповідних сум на валові витрати, у банку не виникло ризику неповернення основного боргу, який є умовою включення витрат на формування банком страхового резерву до складу валових витрат в розумінні положень Закону «Про оподаткування прибутку підприємств». Таким чином, у банку відсутній ризик неповернення йому боргу за коштами, які фактично не надані позичальникам (дебіторам), а виявлені перевіркою факти завищення (з урахуванням заниження) суми валових витрат в частині формування страхового резерву під нестандартну заборгованість за позабалансовими операціями (зобов'язаннями) на загальну суму 106508,78 грн., що призвело до заниження податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 26627,20 грн. судом підтверджуються як такі, що свідчать про допущені позивачем порушення пп. 5.2.4 п.5.2 ст. 5, пп. 12.2.1 та 12.2.2 п. 12.2 ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Що стосується встановлених порушень п.5.1, пп.5.4.6 п.5.4, п. 5.10 ст.5 Закону №334 суд зазначає наступне.

В судовому засіданні встановлено, що позивачем укладено договори страхування №26 від 21.08.2007 та №25 від 15.08.2007 з ЗАТ «Центральна Страхова Компанія».

Відповідно договору страхування №26 від 21.08.2007 застраховано кредитний договір №017-04-07 від 20.04.2007, виданий ЗАТ «Банк Петрокоммерц-Україна»на адресу ТОВ «Даталюкс Дистрибьюшн». Строк дії договору страхування –з 21.08.2007 р. по 18.04.2008 р., страховий тариф 3%. Страхова премія склала 454500,00 грн. ЗАТ «Банк Петрокоммерц-Україна»зазначену суму перераховано 21.08.2007 р. та включено до складу валових витрат в декларації з податку на прибуток за 9 місяців 2007 року. Ліміт відповідальності страховика 15 150 000,00 грн. Відповідно договору страхування №25 від 15.08.2007 р. застраховано кредитний договір №025-06-07 від 05.06.2007 р., виданий ЗАТ «Банк Петрокоммерц-Україна»на адресу ТОВ «Поліграфічні системи». Строк дії договору страхування –з 15.08.2007 р. по 04.06.2008 р., страховий тариф 2,58904%. Страхова премія склала 339 941,10 грн. Зазначена сума сплачена шляхом зарахування залишку суми в результаті розірвання 15.08.2007 договору страхування №21 від 14.05.2007 р., укладеного з цією ж страховою компанією (м/о №11755161 від 14.05.2007, ЗАТ «Банк Петрокоммерц-Україна»включено до складу валових витрат в декларації з податку на прибуток за І півріччя 2007 року). Ліміт відповідальності страховика 13 130 000,00 грн.

Страхового відшкодування ЗАТ «Банк Петрокоммерц-Україна»за період з 21.08.2007 по 31.12.2008 не отримано.

Відповідно бази даних державної податкової служби ЗАТ «Центральна Страхова Компанія» ліквідована. Дата початку ліквідації 27.12.2007 року. Дата документа про скасування державної реєстрації –12.03.2008. Дата зняття з обліку в ДПІ –14.03.2008.

В матеріалах справи відсутня будь-яка інформація щодо перестрахування зазначених договорів страхування.

В судовому засіданні встановлено, що договори страхування не виконані в повному обсязі, оскільки термін дії договорів страхування не закінчено на момент ліквідації ЗАТ «Центральна Страхова Компанія».

Відповідно до п. 5.1 ст.5 Закону №334, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону №334, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Отже, суд погоджується з висновками податкового органу про те, що до складу валових витрат Банком віднесено суми страхових премій, які не тягнуть за собою виплату страхового відшкодування у разі настання страхового випадку, а отже, не є пов’язаними із господарською діяльністю платника податку.

Підпунктом пп.5.4.6 п.5.4 ст.5 Закону №334 визначено, до складу валових витрат відносяться будь-які витрати зі страхування кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору.

Таким чином, до складу валових витрат Банком віднесено суми страхових премій, які не тягнуть за собою виплату страхового відшкодування у разі настання страхового випадку.

Підпунктом 5.10 ст. 5 Закону №334 визначено, що у разі коли після продажу товарів (робіт, послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок валових доходів або валових витрат (балансової вартості основних фондів) у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації.

Враховуючи зазначене, суд погоджується з висновками податкового органу про те, що Банком в порушення п.5.1, пп.5.4.6 п.5.4, п. 5.10 ст.5 Закону №334 не проведено коригування в сторону зменшення валових витрат, понесених Банком в зв’язку зі сплатою страхової премії страховій компанії за період дії договору страхування після скасування державної реєстрації страхової компанії на загальну суму 169 316,7 грн., що призвело до заниження податкового зобов’язання з податку на прибуток в сумі 42329,17 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, перевіркою встановлено, що Банком на протязі перевіряємого періоду укладались договори купівлі-продажу цінних паперів на придбання облігацій, які придбавались безпосередньо у емітента та андеррайтера. Операції з придбання-продажу облігацій відображались Банком в окремому обліку фінансових результатів операцій з облігаціями.

Відповідно п. 1.1 ст. 1 Положення ДКЦПФР від 17.07.2003 року №322 «Про затвердження Порядку випуску облігацій підприємств»андеррайтер - юридична особа, яка відповідно до укладеного з емітентом договору андеррайтингу здійснює розміщення облігацій емітента.

Відповідно до п.1.4 ст.1 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»цінний папір - документ, що засвідчує право володіння або відносини позики та відповідає вимогам, установленим законодавством про цінні папери.

Статтею 1 вищевказаного Закону визначено, що емісія - установлена законодавством послідовність дій емітента щодо випуску та розміщення емісійних цінних паперів; розміщення цінних паперів - відчуження цінних паперів емітентом або андеррайтером шляхом укладення цивільно-правового договору з першим власником; перший власник - особа, яка отримала цінні папери у власність безпосередньо в емітента (або в особи, що видала цінний папір) чи андеррайтера під час розміщення цінних паперів.

Пунктом 7.6 ст. 7 Закону №334 визначено порядок ведення окремого податкового обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами.

Підпунктом 7.6.2 п.7.6 ст.7 Закону №334 визначено, що норми цього пункту поширюються на платників податку –торговців цінними паперами та деривативами, а також для будь-яких інших платників податку, які здійснюють операції з торгівлі цінними паперами чи деривативами.

Згідно п.1 ст.7 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»облігація –цінний папір, що посвідчує внесення його власних грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов’язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачені умовами розміщення облігацій строк та виплати доходу за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.

Порядок оподаткування операцій з борговими вимогами та зобов’язаннями визначено п. 7.9 ст. 7 Закону №334.

Відповідно до п.п.7.9.1 п.7.9 ст.7 Закону №334, не включаються до валового доходу кошти або майно, залучені платником податку у зв'язку із залученням платником податку коштів або майна в довірче управління, коштів у депозит (вклад), у тому числі шляхом випуску ощадних (депозитних) сертифікатів (іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), або на інші строкові чи довірчі рахунки, в тому числі шляхом емісії (випуску) облігацій, а також поверненням платнику податку коштів або майна з довірчого управління, а також основної суми депозиту (вкладу), у тому числі шляхом погашення (викупу) ощадних (депозитних) сертифікатів (іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), або з інших строкових чи довірчих рахунків, відкритих іншими особами на користь такого платника податку, у тому числі шляхом погашення облігацій.

Відповідно до п.п.7.9.2 п.7.9 ст.7 Закону №334, не включаються до валових витрат кошти або майно, надані платником податку у зв'язку з поверненням платником податку коштів або майна з довірчого управління, основної суми депозитів (вкладів), у тому числі залучених шляхом випуску ощадних (депозитних) сертифікатів, або коштів з інших строкових чи довірчих рахунків, у тому числі шляхом погашення (викупу) облігацій, векселів чи інвестиційних сертифікатів, а також розміщенням платником податку коштів або майна в довірче управління, коштів у депозит (вклад), у тому числі шляхом придбання ощадних (депозитних) сертифікатів, або на інші строкові та довірчі рахунки, відкриті на користь такого платника податку, у тому числі шляхом придбання облігацій.

Крім того, суд звертає увагу на той факт, що відповідне роз’яснення надано листом ДПА у м. Києві від 08.05.2009 №879/7/22-103, в якому зазначено, що операції з купівлі –продажу облігацій у емітентів не повинні відображатись в окремому податковому обліку фінансових результатів операцій з цінними паперами і деривативами такого платника податків, ведення якого передбачено п. 7.6 ст. 7 Закону №334.

Враховуючи вищевикладене, висновки акта щодо порушення Банком пп.7.6.1 з урахуванням пп. 7.6.3, п.п.7.6.4, пп.7.6.2 п.7.6 та з урахуванням п.1.6 ст.1 та пп.7.9 ст.7 Закону №334, в результаті чого занижено фінансовий результат від операцій з облігаціями в сумі 2 231 874,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 557968,50 грн. суд вважає правомірними та обґрунтованими.

Щодо встановлених порушень пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» суд відзначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, витрати, понесені Банком при придбанні легкових автомобілів, включаючи податок на додану вартість відносились до 2 групи основних фондів відповідно до пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону №334.

Згідно з пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону №334, автомобільний транспорт відноситься до групи 2 основних фондів, а витрати на його придбання підлягають амортизації.

Підпунктом 8.2.1 п. 8.2 ст. 8 Закону №334 визначено, що під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1 000 грн. і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Відповідно до підпункту 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що сума податку на додану вартість, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів, не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат.

Одночасно, відповідно до пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону №334, сплата податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, не включається до складу валових витрат.

Проте, статтею 15 Закону№334 встановлено, що ставки податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону.

Підпунктом 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону №334 визначено, що у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого ПДВ, у разі коли платник податку на прибуток зареєстрований як платник ПДВ.

У зв'язку з тим, що віднесення до складу валових витрат регулюється Законом №334, а до нього не внесено відповідних змін, суд приходить до висновків, що сума податку на додану вартість, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), який буде включено до складу основних фондів, не включається до складу валових витрат і не збільшує балансову вартість другої групи основних фондів.

Крім того, аналогічна позиція Державної податкової адміністрації України з даного питання викладена в листах ДПА України від 27.07.2005 №14787/7/15-1117 та від 30.01.2007 №42/2/15-0210.

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з висновками податкового органу, що Банком в порушення пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону №334 здійснено амортизаційні відрахування, визначені по податку на додану вартість по придбаним автомобілям на суму 132416,50 грн., в результаті чого занижено податкові зобов’язання з податку на прибуток в сумі 33104,12 грн.

          Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

          Відповідно до ч.2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб’єкт владних повноважень, виконав покладений на нього обов’язок щодо доказування.

Враховуючи викладене вище, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

ПОСТАНОВИВ:

У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: Кишинський М.І.

Дата складання та підписання постанови в повному обсязі –14.06.2010р.