Постановление суда № 98683068, 27.07.2021, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/1076/21

н/п 1-кп/953/439/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2021 р. Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді - Губської Я.В.

при секретарі - Мордухович К.Г.

за участю прокурора - Курченко І.Г.,

обвинуваченого - ОСОБА_1

захисника - адвоката Трубчанінова С.О.

потерпілої - ОСОБА_2 ,

представника потерпілої - адвоката Бачіашвілі М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 26.09.2020 року за № 12020220090001173 відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Харкова, громадянин України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1

з кваліфікацією кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Київського районного суду м. Харкова перебуває кримінальна справа відносно ОСОБА_1 , з кваліфікацією кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 286 КК України.

До суду надійшло клопотання від ОСОБА_3 про зняття арешту з транспортного засобу та зміну місця перебування та зберігання вилученого майна, з посиланням на те, що даний автомобіль належить їй, перебуває на майданчику під відкритим небом, псується, всі експертизи проведені, необхідності у арешті немає, а автомобіль їй потрібен для потреб сім*ї та малолітньої дитини.

Адвокат Трубчанінов С.О. та обвинувачений підтримали дане клопотання та просили задовольнити.

Прокурор проти задоволення даного клопотання не заперечувала, вважаючи його передчасним.

Потерпіла та її представник заперечували щодо задоволення клопотання та зняття арешту майна.

Згідно обвинувального акту та ухвали слідчого судді від 29.09.2020 року на автомобіль «Фольксваген поло» д.н. НОМЕР_1 , яким керував обвинувачений під час подій, що інкриміновані в обвинувальному акті та який належить ОСОБА_3 накладено арешт. В обґрунтування необхідності накладення арешту слідчим суддею вказано, що автомобіль необхідний як речовий доказ для проведення експертиз.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Як встановлено судом, під час досудового розслідування проведені необхідні слідчі дії, пов`язані з оглядом автомобіля, під час судового розгляду досліджені надані прокурором письмові докази.

Накладаючи арешт та вказане вище майно, слідчий суддя виходив з того, що слідчий довів необхідність арешту тимчасового вилученого майна, оскільки воно відповідає критеріям речового доказу та є достатні підстави вважати, що воно зберегло на собі сліди кримінального правопорушення або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, тому існують обґрунтовані підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити даний вид забезпечення кримінального провадження так як незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження вилученого майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Як передбачено ч.1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора.

Згідно ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження визначено захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження (ч. 1 ст. 7 КПК України).

Заходи забезпечення у вигляді арешту майна мають бути пропорційними щодо мети їх застосування, повинен бути встановлений справедливий баланс між завданнями кримінального провадження та вимогою захисту основних прав особи.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Частиною 2 ст. 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

В силу ст. 41 Конституції України, ст. 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об`єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

У справі Raimondo v. Italy, рішення 24.01.1994, в яких заявник скаржився на контроль за використанням власності в зв`язку з провадженням кримінального розслідування, не знайшовши у цьому випадку порушення ст.1 протоколу № 1, Суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань (п.35).

В ході розгляду клопотання встановлено, що необхідні слідчі дії щодо огляду транспортного засобу проведені. Даних, що вищевказаний автомобіль на теперішній час необхідний для проведення експертиз до суду не надано, даний автомобіль не визнаний речовим доказом.

Враховуючи викладене вище, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для заявника, стадію розгляду справи, відсутність даних про визнання даного автомобіля речовим доказом, суд вважає можливим скасувати арешт майна та повернути майно добросовісному власникові, враховуючі ті обставини, що у застосуванні цього заходу відпала потреба, і доказів на спростування зазначеного суду не надано.

Керуючись ст.ст. 174, 309, 372 КПК України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_3 - задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 29.09.2020 року на автомобіль «VOLKSVAGEN POLO» р.н. НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_3 , зареєстрованій за адресою: АДРЕСА_2 та який знаходився у користуванні ОСОБА_1 , шляхом заборони його користування, розпорядження, ремонтування та відчуження, де місцем зберігання автомобіля «VOLKSVAGEN POLO» р.н. НОМЕР_1 , згідно п. 20 постанови Кабінету Міністрів України № 1104 від 19.11.2012, було визначено майданчик тимчасового тримання транспортних засобів, розташований за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 107, та повернути даний автомобіль власникові ОСОБА_3 .

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Суддя: