Постановление суда № 98598488, 24.06.2021, Мар'їнський районний суд Донецької області

Справа № 237/3077/20

Провадження № 1-кп/237/496/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.06.2021 року м. Курахове

Мар`їнський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Сенаторова В.А.,

при секретарі судового засідання Лахно Т.Г.,

за участю прокурора Федоренка А.С.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Верченко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Курахове Мар`їнського району Донецької області клопотання прокурора в кримінальному провадженні про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою від 12.05.2021 року обвинуваченому

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Донецька Донецької області України, громадянину Російської Федерації, не працюючому, раніше не судимому, що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 260, ч. 2 ст. 110 КК України, –

ВСТАНОВИВ:

Мар`їнським районним судом Донецької області розглядається клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 260, ч. 2 ст. 110 КК України.

Відносно обвинуваченого ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк якого спливає 11 липня 2021 року.

Прокурор, в порядку ст. 184 КПК України, з дотриманням вимог ч. 2 цієї статті, надав клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 строком на 60 діб. При цьому прокурор послався на наявність передбачених ст. 177 КПК України ризиків, зокрема на те, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 260, ч. 2 ст. 110 КК України, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі, має високий ступінь суспільної небезпеки, зумовлений тяжкими наслідками не лише для конкретних осіб, а й для суспільства в цілому, у зв`язку із чим він може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення. На думку прокурора, ці ризики на даний час є дійсними і продовжують існувати, у той час, як інші, більш м`які запобіжні заходи не будуть спроможні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Прокурор у судовому засіданні підтримав клопотання з підстав, зазначених у ньому.

Обвинувачений та його захисник в судовому засіданні заперечували щодо задоволення клопотання прокурора, вважаючи його таким, що не відповідає вимогам КПК України, ґрунтується на припущеннях, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України, такими, що жодними доказами не підтверджені.

На підставі викладеного, сторона захисту просила відмовити у задоволені клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши докази щодо доцільності тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою, перевіривши доводи і обґрунтованість внесеного прокурором клопотання, суд приходить до висновків, які наведені нижче.

За змістом ч. 1, 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Суд на вказаному етапі не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів, визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.

Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 260, ч. 2 ст. 110 КК України, які, відповідно до ст. 12 КК України, є тяжкими злочинами.

Перелік доказів, які зазначені у реєстрі матеріалів досудового розслідування, доданому до обвинувального акту, свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Обставини кримінальних правопорушень, особистість обвинуваченого, а також те, що судове провадження не закінчено, тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання його судом винним у вчиненні інкримінованого йому злочину, дають об`єктивні підстави вважати, що існують ризики того, що обвинувачений ОСОБА_1 , перебуваючи на волі, ймовірніше за все може вдатися до втечі та переховуватися від суду чим перешкоджатиме встановленню істини у справі (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України).

Поведінка обвинуваченого не виключає об`єктивну можливість впливу на свідків у кримінальному провадженні з метою змусити їх змінити або спотворити свої покази, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Ризик впливу на свідків актуалізується тим, що свідки в судовому засіданні наразі не допитані (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України).

Наявність попередніх ризиків та дані, перелічені у реєстрі матеріалів досудового розслідування, свідчать про підвищену небезпеку обвинуваченого ОСОБА_1 , та дають підстави вважати, що у разі зміни запобіжного заходу на більш м`який, чим тримання під вартою, обвинувачений ОСОБА_1 , перебуваючи на волі, може вчинити інше кримінальне правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України).

Доводи сторони захисту про відсутність вищевказаних ризиків на переконання суду є помилковими, адже при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу чи його продовженні дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а не конкретного факту їх вчинення обвинуваченим, на що фактично акцентує увагу захисник та обвинувачений. Отже, судом надана оцінка сукупності обставин, які вказують на реальне існування заявлених ризиків.

Таким чином, прокурором доведено, що заявлені ним в клопотанні ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшились, є дійсними і за своїм характером триваючими, і на цьому етапі судового розгляду вони не втратили своєї актуальності. Натомість захисником даних, які б свідчили про відсутність цих ризиків, суду не надано, тому суд вважає недостатнім застосування більш м`якого запобіжного заходу, у зв`язку з чим клопотання підлягає задоволенню.

При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, судом на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів надана оцінка у сукупності всім обставинам, в тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкості покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення; віку та стану здоров`я обвинуваченого; міцності його соціальних зв`язків в місті його постійного проживання (не має постійного місця проживання на території, підконтрольній Україні); відсутності у обвинуваченого офіційного місця роботи; те, що обвинувачений раніше не судимий та йому наразі не повідомлялося про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення та вагомості наявних доказів, якими обґрунтовані ці обставини.

За вищенаведених обставин, суд не приймає доводів сторони захисту про можливість відмови у продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки у світлі факторів, пов`язаних з характером вказаної особи, її моральністю, родом занять, майновим станом, вважає достатнім дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цій стадії судового розгляду. Пояснення сторони захисту жодним чином вказані висновки не спростовують.

Будь-яких інших даних, які б безумовно свідчили про те, що тримання під вартою не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого судом, на даному етапі, не встановлено і стороною захисту не доведено.

Суд також враховує, що продовжений запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, не може оцінюватись абстрактно і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиціям ЄСПЛ, який неодноразово в своїх рішеннях зазначав, що наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з врахуванням її особливостей. Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), заява № 34578/97, рішення у справі "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04).

За таких обставин суд дійшов висновку, що дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 слід продовжити на шістдесят днів в порядку ст. 197 КПК України, а саме до 22 серпня 2021 року включно.

Враховуючи положення ч. 4 ст. 183 КПК України та обставини інкримінованого обвинуваченому діяння, суд не знаходить підстав для визначення розміру застави.

Керуючись ст.ст.177, 178, 183, 184, 194, 197, 331, 372 КПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою від 23.06.2021 року обвинуваченому ОСОБА_1 – задовольнити.

Продовжити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою у державній установі «Маріупольський слідчий ізолятор» на 60 діб, тобто з 24 червня 2021 року до 22 серпня 2021 року включно.

Копії ухвали після її оголошення вручити обвинуваченому, прокурору та направити уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судові рішення, які можуть бути оскаржені.

Повний текст ухвали складено та проголошено 29.06.2021 року о 14:30 год.

Суддя В.А. Сенаторов