Решение № 98096382, 05.07.2021, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/2295/21

Провадження № 2/463/989/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2021 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді: Стрепка Н.Л.,

з участю секретаря судового засідання: Онишкевича О.І.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, третя особа: ОСОБА_3 про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

позивач 1 березня 2021 року через систему «Електронний суд» звернувся до Личаківського районного суду м. Львова з позовом до відповідача про визнання незаконним застосування Львівським національним медичним університетом імені Данила Галицького заходу негативного впливу до нього у формі звільнення 4 лютого 2021 року; про зобов`язання Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького скасувати наказ № 8кз/тр від 25 січня 2021 року та поновити його на роботі; про зобов`язання Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького виплатити йому моральну компенсацію у розмірі 100 000 гривень.

Позов мотивує тим, що почав працювати в ЛНМУ імені Данила Галицького з 7 вересня 2009 року на посаді техніка відділу гуманітарної освіти та виховання, на яку був призначений наказом № 381кп від 7 вересня 2009 року та 4 лютого 2021 року його було звільнено на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку з закінченням строкового трудового договору. Своє звільнення вважає незаконним, таким, що вчинено з підробленням документів та з мотивів помсти йому.

Зокрема незаконність звільнення на його думку в першу чергу полягає в невідповідності наказу займаній ним посаді. Так підставою для звільнення у трудовій книжці зазначений наказ № 8кз/тр від 25 січня 2021 року, наданий йому на ознайомлення 26 січня 2021 року. Даний наказ стверджує про звільнення його з посади «завідувача відділу (автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів бібліотеки)». На посаду «завідувача відділу бібліотеки (автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів бібліотеки)» його було переведено наказом № 25-к від 24 січня 2019 року. Наказом від 13 вересня 2019 року його було звільнено з посади «завідувача відділу автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів бібліотеки», на цю ж посаду поновлено наказом № 205к/тр від 30 вересня 2020 року на виконання рішення суду від 29 вересня 2020 року у справі № 463/9055/19. Вказує, що у даному випадку відділом кадрів ЛНМУ імені Данила Галицького було невірно вказано його посаду, оскільки Головне управління Держпраці у Львівській області у своїй відповіді від 5 лютого 2021 року № 1738/4/14-02 вказало, що зміст наказу університету від 24 січня 2019 року № 25-к не відповідає вимогам Класифікатора професій, в частині формування назви професій. Також даний висновок актуальний на його думку і для оскаржуваного наказу про звільнення, оскільки в такому повторно неправильно використані дужки у назві посади. Окрім цього, у наказі про звільнення посада вказана без зазначення структурного підрозділу ЛНМУ імені Данила Галицького відповідно до визначеної штатним розписом структури. Відтак зазначена у наказі про звільнення посада не відповідає посаді, на якій він працював після поновлення за наказом № 205к/тр від 30 вересня 2020 року на виконання рішення суду. Окрім того 2 квітня 2019 року йому було надано на ознайомлення посадову інструкцію на посаду «завідувача відділу інформаційних технологій та комп`ютерного забезпечення», а директором бібліотеки затверджено графік роботи відділу інформаційних технологій та комп`ютерного забезпечення на квітень 2019 року, у якому числились як він, так і інші працівники. Відтак в документах щодо нього вказано три різні посади.

Також вважає своє звільнення незаконним з огляду на відсутність в укладеному трудовому договорі умови строковості. Зазначає, що у трудовій книжці, як і у відповідному наказі про звільнення підставою для такого зазначено п. 2 ст. 36 КЗпП України - у зв`язку з закінченням строкового трудового договору, однак наказ про звільнення не містить підтвердження укладеного строкового трудового договору чи посилання на документ, яким визначений строковий характер трудового договору. Так наказом № 381кп від 7 вересня 2009 року він був прийнятий на посаду техніка відділу гуманітарної освіти та виховання за безстроковим трудовим договором. Усі кадрові накази з 2009 року по 2018 рік включно, що стосувались його праці, не містили строкового характеру трудових відносин, що не заперечується роботодавцем. Наказом № 25-к від 24 січня 2019 року було постановлено перевести його з однієї посади на іншу на строк з 1 лютого 2019 року по 1 лютого 2021 року. Даний наказ про переведення, встановлюючи тимчасове переведення працівника на іншу роботу, передбаченої статтею 33 КЗпП України - не містить умови строкового трудового договору, що підтверджується висновком ГУ Держпраці у Львівській області у відповіді від 5 лютого 2021 року № 1738/4/14-02. В наказі № 205к/тр від 30 вересня 2020 року про поновлення вказано, що такий створений «на виконання рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2020 року у справі №463/9055/19» та таким було постановлено поновити його «з 16 вересня 2019 року по 1 лютого 2021 року за строковим трудовим договором», однак вказане рішення суду не містить вказівок чи рішень щодо строкового трудового договору, скасовує наказ про звільнення та зобов`язувало поновити його на роботі з дня звільнення 16 вересня 2019 року. Відтак поновлення наказом № 205к/тр від 30 вересня 2020 року на умовах строкового трудового договору не відповідає наказу № 25-к від 24 січня 2019 року про переведення та рішенню суду від 29 вересня 2020 року у справі №463/9055/19 та є невиконанням такого.

Крім того зазначає, що не погоджуючись з погіршенням наказом № 205к/тр від 30 вересня 2020 року умов трудового договору, укладеного у 2009 році у зв`язку зі зміною безстрокової умови на строкову він звернувся з заявою № 348 від 6 листопада 2020 року до ЛНМУ імені Данила Галицького з проханням виконати рішення суду та поновити його на тих умовах, які існували до звільнення, внести виправлення в наказ про поновлення, а також притягнути до відповідальності помічника ректора з кадрових питань ОСОБА_3 , який відповідно до Положення про відділ кадрів та посадової інструкції - керує відділом кадрів та відповідає за його діяльність. Цю ж заяву ним було надіслано 6 листопада 2020 року до МОЗ України, проте відповідь від останнього на таку станом на 27 лютого 2021 року ним отримано не було. ЛНМУ імені Данила Галицького на вказану заяву надав відповідь № 01-14/615 від 3 грудня 2020 року за підписом ректора ОСОБА_4 , у якій стверджується, що вже на час звільнення 16 вересня 2019 року він працював на умовах строкового трудового договору, підставою умови строкового трудового договору вказується його заява про переведення від 24 січня 2019 року. Вказане суперечить ст. 23 КЗпП України, відповідно до якої трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін, оскільки його заява про переведення від 24 січня 2019 року закінчується на «з 1 лютого 2019 року» та не містить як періоду переведення так і погодження зміни безстрокового трудового договору на строковий. Зазначає, що маючи в розпорядженні оригінал та єдиний примірних його заяви, яка має знаходитись в його особовій справі невідомі особи після подання ним її до відділу кадрів внесли до неї запис «до 1 лютого 2021 року» та символ, подібний на літеру «Z». Вказане підтверджується копією заяви, що містить внесені сторонніми особами зміни до його тексту заяви, а також фотографією його заяви у редакції, поданій ним (до змін сторонніми особами), яка погоджена керівником підрозділу та економічним відділом («ЕВ»), оригінал якої додається до позовної заяви. Відтак, підроблена заява про переведення від 24 січня 2019 року була використана для внесення завідомо недостовірних відомостей у наказ № 205к/тр від 30 вересня 2020 року про поновлення за строковим трудовим договором.

Також вважає, що відсутні законні підстави для тлумачення укладеного трудового договору як строкового, оскільки законодавством розмежовуються правочини укладення та зміни трудового договору. Зазначає, що наказом № 25-к від 24 січня 2019 року про переведення трудовий договір не укладався, а змінювався існуючий, а відтак строковий договір на підставі цього наказу не міг бути укладеним. Вказане стосується також і наказу № 205к/тр від 30 вересня 2020 року про поновлення, оскільки суд постановив визнати звільнення незаконним та поновити його на умовах існуючого до звільнення трудового договору. Проте роботодавцем всупереч законодавству було встановлено у наказі № 205к/тр від 30 вересня 2020 року строкову умову трудового договору. Можливість зміни укладеного безстрокового трудового договору на строковий Кодексом законів про працю України не передбачена та така зміна суперечить ст. 23 КЗпП України. Як заява про переведення, так і наказ про переведення не укладають трудовий договір, не містять згоди на укладення строкового трудового договору та підстав, на яких трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк, відтак наявні документи вказують на відсутність правових підстав для тлумачення укладеного трудового договору у 2009 році як строкового, а отже і відсутність законних підстав для звільнення його у зв`язку з закінченням строку трудового договору.

Крім того, звертає увагу на порушення процедури звільнення. Зазначає, що відповідно до наказу про звільнення таке було заплановане на 1 лютого 2021 року. Однак всупереч ст.ст. 47, 116 КЗпП України у визначений наказом день трудова книжка йому видана не була, повідомлення його про належні йому суми не вчинено, розрахунок не проведено та він продовжував працювати. Відтак згідно зі статтею 39-1 КЗпП України дія строкового трудового договору мала б вважатись продовженою на невизначений строк. Відділ кадрів та бухгалтерія, як уповноважені на виконання наказу № 8кз/тр від 25 січня 2021 року про звільнення та діючи від імені ЛНМУ імені Данила Галицького - не забезпечили звільнення, а отже не вимагали припинення незаконно встановленого в односторонньому порядку строкової умови. Проте без будь-яких правових підстав, всупереч законним процедурам, трудова книжка була видана йому 4 лютого 2021 року, при видачі такої працівники відділу кадрів звинуватили його у неприбутті 1 лютого 2021 року для отримання трудової книжки всупереч надісланому запрошенню. Вказане запрошення було отримано ним вже після отримання трудової книжки поштовим відправленням та встановлено, що таке складено того ж дня, 1 лютого 2021 року, та здане на пошту 2 лютого 2021 року о 17.00 год., тобто таке було надіслано у спосіб, який об`єктивно унеможливлював його вчасне отримання. При видачі трудової книжки йому було запропоновано підписати книгу обліку руху трудових книжок, при цьому запис у такій за номером 2744 вже містив його підпис про отримання трудової книжки 16 вересня 2019 року, що вказує на порушення обліку трудових книжок, а саме - відсутність запису про отримання трудової книжки після поновлення 1 жовтня 2020 року. Також йому було запропоновано підписати дві особові картки за формою П-2 з однаковим номером НОМЕР_1 . Затверджена форма П-2 особової картки передбачає необхідність підпису цієї картки працівником, однак одна з двох наданих особових карток була виготовлена шляхом копіювання лицьової сторони, що містила його підпис, який він не вчиняв, відтак це на його думку є підробленням документу.

Також вказує, що до нього було повторно застосовано, як викривача, захід негативного впливу у формі звільнення у зв`язку з виявленням ним невідповідності документації відділу вимогам законодавства, а також його зверненнями про корупційні та пов`язані з корупцією правопорушення, що на його думку призвело до порушення його трудових прав та дискримінації. За таких умов вважає, що підроблення документів - заяви та наказу про поновлення для нового звільнення зразу після визнання незаконним попереднього звільнення є свідченням причинно-наслідкового зв`язку між цими звільненнями та їх причиною - численними повідомленнями ним про можливі факти корупційних та пов`язаних з корупцією правопорушень, лише частина з яких усунута.

Обґрунтовуючи розмір завданої моральної шкоди вказує, що йому було завдано значної моральної шкоди звільненням та діями, які передували такому, що полягали зокрема у: неправдивих твердженнях працівників відділу кадрів про те, що поновлення на умовах трудового договору є правильним і базується на його ж заяві; відсутності забезпеченого йому робочого місця та постійному наголошенні про тимчасовий характер його перебування на посаді; продовжені праці в неіснуючому відділі після поновлення на роботі; ненадані йому після його поновлення реквізитів доступу до програмного забезпечення; вибірковому підході директора бібліотеки до контролю його роботи після поновлення, що на його думку є вибірковим ставленням та дискримінацією; нездійсненням звільнення його у відповідності до вимог законодавства про працю, яким передбачено у день звільнення видати трудову книжку та надати розрахунок; психологічним тиском працівників відділу кадрів на колектив відділу, у якому він працював після пропуску ними дня звільнення при намаганні приховати та виправити свої порушення. Вказує, що встановлення протиправного строкового характеру трудового договору призвело до необхідності вкладення неспівмірно великих зусиль з його сторони протягом тривалого часу для захисту порушеного конституційного права на працю, що триває. Оскарження звільнення вимагало та надалі вимагає від нього додаткових значних зусиль для організації його часу та побуту. Зокрема для створення та надсилання звернень та позовної заяви, підготовки до участі у судовому процесі йому доводилось використовувати час призначений для відпочинку та відновлення - аналізувати законодавство, формувати правову позицію, готувати документи, додаткову кількість часу витрачати за комп`ютером, що призвело до погіршення його зору та виникнення у нього хвилювань та переживань, що негативно відобразилось на психоемоційному стані та якості сну. Також зазначає, що звільнення змусило його шукати інші джерела доходів сім`ї, при тому, що він є батьком 2-х малолітніх дітей, що також завдає моральних страждань. Враховуючи наведену завдану йому моральну шкоду, суспільну шкідливість вчинених дій, тягар множинності оскарження порушених прав, повторність звільнення, зв`язок між звільненнями та відсутність запобіжного ефекту понесеними збитками ЛНМУ імені Данила Галицького у розмірі 133 433,71 грн. попереднім звільненням - завдану порушенням відповідача моральну шкоду оцінює у розмірі 100000 грн.

Просить відповідно до ст. 237 КЗпП України покласти на службову особу, винну в незаконному звільненні обов`язок покрити шкоду, заподіяну установі у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу. Зазначає, що звільнення відбулось на підставі підроблення його заяви від 24 січня 2019 року про переведення, яка повинна у складі особової справи знаходитись у відділі кадрів, з застосуванням обмеженого доступу. Підготовка наказу № 205к/тр від 30 вересня 2020 року про поновлення, що належить до компетенції відділу кадрів, вчинена з внесенням завідомо недостовірних відомостей, а саме умови строкового трудового договору. Відділ кадрів очолює помічник ректора з кадрових питань ОСОБА_3 відповідно до положення про відділ кадрів. Відповідно до затвердженої посадової інструкції, помічник ректора з кадрових питань зокрема зобов`язаний готувати проекти наказів з кадрової роботи та основної діяльності університету, зобов`язаний забезпечувати своєчасне і якісне ведення встановленої документації по кадрах, зобов`язаний забезпечувати відповідність кадрової документації законодавству у сфері праці, у сфері захисту персональних даних та вимогам системи управління якістю університету. Також він несе відповідальність за здійснення в процесі своєї діяльності правопорушень, несе відповідальність за заподіяння матеріальної шкоди університету - у межах визначених діючим трудовим, кримінальним і цивільним законодавством України, несе відповідальність за завдання шкоди діловій репутації університету, а також матеріальних збитків з власної провини. Позивач вказує, що підпис, вчинений у блоці погоджень наказу № 205к/тр від 30 вересня 2020 року про поновлення та наказу № 8кз/тр від 25 січня 2021 року про звільнення відповідає підпису, вчиненому у «іменній» посадовій інструкції помічника ректора з кадрових питань ОСОБА_3 у графі про ознайомлення з посадовою інструкцією. Наведені норми посадової інструкції та вчинені підписи свідчать про відповідальність помічника ректора з кадрових питань ОСОБА_3 у підготовці та поданні на затвердження наказу № 205к/тр від 30 вересня 2020 року, а також про підготовку та подання на затвердження наказу № 8кз/тр від 25 січня 2021 року про звільнення. Позивач зазначає, що помічник ректора з кадрових питань ОСОБА_3 має особистий інтерес у його звільненні, оскільки значна кількість повідомлень про можливі факти корупційних та пов`язаних з корупцією правопорушень стосуються саме порушень та зловживань щодо ведення кадрової документації та останній не приховував особистої неприязні до нього.

Окрім того при розгляді справи просить врахувати норми ст.ст. 235, 237 КЗпП України, п. 33 постанови Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та ч. 3 ст. 81 ЦПК України.

Матеріали позову надійшли до Личаківського районного суду м. Львова 2 березня 2021 року, автоматизованою системою документообігу суду для розгляду таких визначено суддю Стрепка Н.Л.

Також 3 березня 2021 року на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання позивача про долучення доказів та запитань до відповідача для надання відповіді у порядку ст. 93 ЦПК України, в тому числі квитанції про сплату судового збору у розмірі 1000 грн.

Ухвалою суду від 5 березня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено в ній судове засідання з повідомленням (викликом) осіб.

22 квітня 2021 року на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання позивача про витребування в ЛНМУ імені Данила Галицького актів, складених стосовно нього за період з 1 лютого 2021 року по 4 лютого 2021 року.

Протокольною ухвалою судового засідання 23 квітня 2021 року клопотання частково задоволено та зобов`язано відповідача надати оригінал або належним чином завірену копію особової (трудової) справи позивача для огляду в судовому засіданні.

Також в судовому засіданні 23 квітня 2021 року представником відповідача – адвокатом Бабій І.М., що діє на підставі ордеру серії ВС №1071980 від 21 квітня 2021 року, подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позову за безпідставністю та стягнути з позивача понесені відповідачем витрати на правову допомогу в сумі 15 000 гривень. Доводи позивача вважають необґрунтованими, оскільки 24 січня 2019 року він звернувся із заявою до Ректора ЛНМУ імені Данила Галицького, в якій просив перевести його з 1 лютого 2019 року по 1 лютого 2021 року на посаду завідувача відділу бібліотеки Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (відділу автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів бібліотеки) та наказом №25-к від 24 січня 2019 року ОСОБА_1 , провідного інженера відділу гуманітарної освіти та виховання, з 1 лютого 2019 року по 1 лютого 2021 року на підставі власноруч написаної заяви було переведено на посаду завідувача відділу бібліотеки ЛНМУ імені Данила Галицького з зазначенням посади, що була вказана в заяві, даний наказ ОСОБА_1 не оскаржувався і такий залишається чинним. Наказом відповідача від 13 вересня 2019 року № 424 ОСОБА_5 було звільнено з «посади завідувача відділу автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів бібліотеки)» на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2020 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 1 березня 2021 року, визнано незаконним та скасовано наказ ректора ЛНМУ імені Данила Галицького № 424кз від 13 вересня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 від займаної посади завідувача відділу автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів бібліотеки з 16 вересня 2019 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача відділу автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів бібліотеки ЛНМУ імені Данила Галицького з 16 вересня 2019 року, визнано незаконним запис № 16 від 1 лютого 2019 року у трудовій книжці від 4 березня 2008 року ОСОБА_1 про припинення сумісництва провідного інженера бібліотеки у зв`язку із переведенням на штатну посаду завідувача відділу автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів бібліотеки ЛНМУ імені Данила Галицького, поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного інженера бібліотеки ЛНМУ імені Данила Галицького за сумісництвом, стягнуто з ЛНМУ імені Данила Галицького на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 131896,91 грн. На виконання даного рішення винесено наказ № 205 к/тр від 30 вересня 2020 року, яким ОСОБА_6 поновлено на посаді завідувача відділу автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів бібліотеки з 16 вересня 2019 року по 1 лютого 2021 року за строковим трудовим договором. 25 січня 2021 року ректором ЛНМУ імені Данила Галицького Зіменковським Б.С. винесено наказ № 8кз/тр «Про звільнення з роботи», яким ОСОБА_1 звільнено з посаду завідувача відділу бібліотеки Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (відділу автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів бібліотеки) з 1 лютого 2021 року на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України в зв`язку із закінченням строку трудового договору. Із зазначеним наказом позивач ознайомився 26 січня 2021 року та вчинив напис, в якому зазначив, що із звільненням не згідний, оскільки згоди на переведення з безстрокового договору на строковий він не давав, а запис «до 01.02.2021 року» в його заяву на переведення від 24 січня 2019 року ним не вносився. Вважає зазначене твердження позивача надуманим та хибним, та що з метою спростування такого у справі слід призначити судову почеркознавчу експертизу. Щодо твердження про безпідставність наказу № 8кз/тр «Про звільнення з роботи», то вважає, що такий винесений у відповідності до чинного законодавства, зокрема подаючи заяву про призначення на посаду завідувача бібліотеки на обумовлений строк позивач надав свою згоду на відповідний строк роботи та усвідомлював наслідок такої згоди: припинення трудових відносин після закінчення цього строку. Вказує що ст. 36 КЗпП України передбачено підставу припинення трудового договору, що укладений на певний строк, а саме, у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певної дати, звільнення проводиться в обумовлену дату та настання обумовленого строку є підставою для припинення трудового договору у зв`язку з закінченням його строку, при цьому у такому випадку працівник не повинен подавати заяву про звільнення, а роботодавець не зобов`язаний попереджати його про звільнення. Відтак вважає, що відповідач при звільненні позивача з роботи діяв у відповідності до вказаних вище законодавчих норм, оскільки у зв`язку зі спливом встановленого між сторонами строку дія строкового трудового договору, закінчилась, а оскаржуваний наказ № 8 кз/тр від 25 січня 2021 року прийнятий у межах повноважень, у спосіб та порядок, що передбачений чинним законодавством України, а відтак відсутні підстави для скасування наказу та поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди за час вимушеного прогулу.

Також в судовому засіданні 23 квітня 2021 року представником відповідача ОСОБА_2 подано клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизу, на вирішення якої просить поставити запитання чи запис «до 01.02.2021 року» у заяві ОСОБА_1 на переведення від 24 січня 2019 року виконаний ОСОБА_1 чи іншою особою.

Протокольною ухвалою судового засідання 23 квітня 2021 року клопотання залишено відкритим.

30 квітня 2021 року на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшла відповідь позивача на відзив. Звертає увагу на те, що сторонами справи не заперечується те, що заява позивача від 24 січня 2019 року та відповідний наказ № 25-к від 24 січня 2019 року стосувались саме переведення, проте у відзиві відбувається підміна поняття «переведення» на «призначення», що істотно змінює обставини справи. Зазначає, що строковий трудовий договір жодного разу не укладався – здійснювалось переведення позивача між посадами в межах існуючого безстрокового трудового договору, який тягнеться ще з 2009 року, обов`язкове погодження на укладення строкового трудового договору позивачем не надавалось та в даному випадку відсутні підстави для строкової умови договору. Вважає, що його заява від 24 січня 2019 року та відповідний наказ № 25-к від 24 січня 2019 року повинні бути визнані судом недостовірними в частині встановлення строків. Строкова умова трудового договору вперше встановлена наказом № 205к/тр від 30 вересня 2020 року про поновлення за рішенням суду. Також вважає, що заява від 24 січня 2019 року не може бути визнана належним, допустимим та достовірним доказом, а почеркознавча експертиза не може бути достатнім способом встановлення справжності внесених до неї змін. Звертає увагу на те, що відзивом жодним чином не згадується та не заперечується наданий позивачем електронний доказ у справі - цифрове зображення, що засвідчує факт володіння позивачем заявою від 24 січня 2019 року без запису «до 1 лютого 2021 року». Вказує, що наказ № 25-к від 24 січня 2019 року об`єктивно не міг бути оскаржений ним, оскільки був наданий йому вже після звільнення та на ознайомлення протягом періоду праці йому не надавався. Звертає увагу на те, що наказ № 25-к від 24 січня 2019 року не містить умови строкового трудового договору, що підтверджується висновком ГУ Держпраці у Львівській області, як і не містять умови строкового трудового договору усі попередні накази та рішення суду від 29 вересня 2020 року у справі № 463/9055/19, залишене без змін постановою апеляційного суду. Відсутність строкової умови у всіх кадрових наказах, крім наказу про поновлення та наказу про звільнення ніяк не пояснюється ні відзивом, ні іншими наданими документами, також у відзиві не заперечені доводи позовної заяви про відсутність наданої позивачем згоди на зміну безстрокового трудового договору, укладеного у 2009 році, на строковий. Окрім того, звертає увагу на те, що відзив поданий з порушенням строку, без клопотання про його поновлення. Вважає дану справу такою, що стосується застосування роботодавцем негативних заходів впливу до позивача у формі звільнення, а відтак в даному випадку мають застосовувати норми ч. 3 ст. 81 ЦПК України, однак відзив не містить жодних доказів того, що звільнення позивача не є мотивованим поданими позивачем повідомленнями про порушення. Відтак вважає, що проведення експертиз та дослідження на предмет спростування протиправного внесення сторонніми особами змін до заяви від 24 січня 2019 року, які вважаються відповідачем строковою умовою трудового договору - позбавлене змісту та не має істотного значення у справі з огляду на ст. 23 КЗпП України та правові позиції Верховного Суду України, зокрема викладену у постанові від 13 вересня 2017 року у справі 6-254цс17, постанові від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» Верховного Суду України.

Судове засідання 6 квітня 2021 року не відбулось у зв`язку з неявкою в таке сторін у справі та неотриманням стороною відповідача ухвали про відкриття провадження у справі, судової повістки та копії позову з додатками.

В судовому засіданні 23 квітня 2021 року було оголошено перерву.

Судове засідання 12 травня 2021 року не відбулось у зв`язку з зайнятістю головуючого судді у розгляді кримінального провадження, яке надійшло на адресу суду та в обвинувачених закінчувались строки запобіжних заходів, зокрема тримання під вартою.

Судове засідання 3 червня 2021 року не відбулось у зв`язку з неявкою в таке сторін у справі.

В судовому засіданні 17 червня 2021 року позивач ОСОБА_1 заявив клопотання про розгляд справи в загальному позовному провадженні, ухвалою суду в цьому ж судовому засіданні в задоволені клопотання було відмовлено. В розгляді справи було оголошено перерву та надано позивачу можливість ознайомитись з наданою стороною відповідача особою справою ОСОБА_1 .

В судовому засіданні 25 червня 2021 року позивач ОСОБА_1 вимоги позову підтримав з мотивів, викладених у ньому та відповіді на відзив, та додатково пояснив, що роботодавець в період часу з 1 по 4 лютого 2021 року будь-яких дій для його звільнення не вчиняв. Оскаржуваний наказ не встановлює строковості трудового договору. Наявний в особовій справі наказ № 98-к до його відома не доводився. Додатково наголосив, що згоди на укладення строкового трудового договору не надавав. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача адвокат Бабій І.М., яка діяла на підставі ордера серії ВС № 1071980 від 21 квітня 2021 року, яка також здійснює представництво інтересів третьої особи ОСОБА_3 на підставі ордера серії ВС № 1074815 від 11 травня 2021 року в судовому засіданні 25 червня 2021 року вимоги позову заперечила з мотивів, викладених у відзиві, просила в задоволенні позову відмовити. Крім того, просила не розглядати клопотання про призначення експертизи.

В судовому засіданні 25 червня 2021 року після заслуховування вступних слів сторін справі було оголошено перерву у зв`язку з закінченням робочого часу в суді.

Позивач в судовому засіданні 5 липня 2021 року після дослідження доказів у справі, надав додаткові пояснення про те, що надану стороною відповідача трудову справу вважає неналежно оформленою. Крім того вказав, що з наказом № 25-к від 24 січня 2019 року його не ознайомлювали та підпис про ознайомлення не його. Крім того, позивач подав заяву про відвід головуючому у справі, в задоволені якої ухвалою суду від 5 липня 2021 року було відмовлено.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні після дослідження доказів у справі додатково пояснила, що доказом строковості трудового договору є заява позивача про переведення його, а також наказ від 24 січня 2019 року № 25-к з яким позивача було ознайомлено. Крім того, просила не розглядати клопотання про призначення експертизи так як вважає, що постановою Львівського апеляційного суду в справі № 463/9055/19 від 1 березня 2020 року встановлено, що ОСОБА_1 звернувся з заявою від 24 січня 2019 року з проханням перевести його на «посаду завідувача відділу бібліотеки на 1,0 ставки (відділу автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів)» та наказом ЛНМУ імені Данила Галицького від 24 січня 2019 року № 25-к і було переведено позивача на зазначену посаду.

Оскільки сторона, яка заявила клопотання про проведення експертиза просила його не розглядати, а тому суд не вирішував питання про призначення у справі почеркознавчої експертизи за клопотанням сторони відповідача.

Заслухавши пояснення учасників процесу, оглянувши надані стороною відповідача матеріали особової трудової справи позивача, перевіривши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до наступного.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

У відповідності до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події.

Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин. Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором такий же, як і за безстроковим. Але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений як у заяві працівника про прийняття на роботу, так і в наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформлюється цей трудовий договір, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Закінчення строку трудового договору припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2020 року в справі № 463/9055/19 визнано незаконним та скасовано наказ ректора ЛНМУ імені Данила Галицького № 424кз від 13 вересня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 від займаної посади завідувача відділу автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів бібліотеки з 16 вересня 2019 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача відділу автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів бібліотеки ЛНМУ імені Данила Галицького з 16 вересня 2019 року; визнано незаконним запис № 16 від 1 лютого 2019 року у трудовій книжці серія НОМЕР_2 від 4 березня 2008 року ОСОБА_1 про припинення сумісництва провідного інженера бібліотеки у зв`язку із переведенням на штатну посаду завідувача відділу автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів бібліотеки ЛНМУ імені Данила Галицького, поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного інженера бібліотеки ЛНМУ імені Данила Галицького за сумісництвом; стягнуто з ЛНМУ імені Данила Галицького на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 131896,91 грн. (а.с. 107-114; http://www.reestr.court.gov.ua/Review/92151352).

Постановою Львівського апеляційного суду від 1 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2020 року - без змін (а.с.115-116; http://www.reestr.court.gov.ua/Review/95296453).

Вказаним вище рішенням суду від 29 вересня 2020 року встановлено, що ОСОБА_1 7 вересня 2009 року було прийнято на посаду техніка відділу гуманітарної політики на підставі наказу № 381к від 7 вересня 2009 року. 1 лютого 2019 року наказом від 25-к від 24 січня 2019 року позивача переведено на посаду завідувача відділу автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів бібліотеки. Також 1 лютого 2019 року наказом від 24 січня 2019 року № 25-к припинено сумісництво провідного інженера бібліотеки у зв`язку з переводом на штатну посаду завідувача відділу автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів бібліотеки. 16 вересня 2019 року наказом від № 424кз від 13 вересня 2019 року позивача звільнено з посади відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штату працівників).

Судовим розглядом встановлено, що наказом ректора ЛМНУ імені Данила Галицького ОСОБА_4 № 25к від 24 січня 2019 року ОСОБА_1 провідного інженера відділу гуманітарної освіти та виховання з 1 лютого 2019 року по 1 лютого 2021 року переведено на посаду завідувача відділу бібліотеки (відділу автоматизації бібілотечно-бібліографічних процесів). Підставою винесення наказу вказано заяву та резолюцію ректора. З наданої особової трудової справи позивача вбачається, що така містить заяву ОСОБА_1 від 24 січня 2021 року в якій він просить перевести його на посаду завідувача відділу бібліотеки на 1,0 ставки (відділу автоматизації бібліотечно-бібліографічних процесів) з 01.02.2019 року до 01.02.2021 року. Копія даної заяви міститься в матеріалах справи – а.с. 24.

Таким чином суд вважає, що між сторони дійшли згоди щодо зміни істотних умов праці, адже позивач просив визначити строковість трудового договору у відповідній заяві, а відповідач погодився з таким видаючи відповідний наказ.

Наказом ректора ЛМНУ імені Данила Галицького Зіменковського Б.С. № 205к/тр від 30 вересня 2020 року ОСОБА_1 поновлено на посаді завідувача відділу автоматизації бібілотечно-бібліографічних процесів бібліотеки з 16 вересня 2019 року по 1 лютого 2021 року за строковим трудовим договором. З 1 жовтня 2020 року встановлено йому заробітну плату в розмірі: оклад 5051 грн., ос. умови – 50%, складність – 25%. Підставою винесення наказу вказано рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 вересня 2020 року, наказ № 25к від 24 січня 2019 року (а.с.20).

Наказом ректора ЛМНУ імені Данила Галицького Зіменковського Б.С. № 8кз/тр від 25 січня 2021 року звільнено ОСОБА_1 з посади завідувача відділу (автоматизації бібілотечно-бібліографічних процесів бібліотеки) з 1 лютого 2021 року на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору). З даним наказом ОСОБА_1 ознайомлений 26 січня 2021 року (а.с.19).

Оскільки позивача було поновлено на посаді завідувача відділу (автоматизації бібілотечно-бібліографічних процесів бібліотеки), а тому суд відхиляє його доводи щодо незаконності звільнення з огляду на невідповідність наказу займаній посаді.

Позивач заперечує написання заяви від 24 січня 2021 року з вказанням строку трудового договору та на підтвердження цих обставин надав копії заяви як в паперовому так і в електронному вигляді в якій відсутній запис: «до 01.02.2021 року». При цьому, при дослідженні даної заяви в електронному вигляді позивач пояснив, що написав таку без вказаного вище допису, завізував її в керівника підрозділу та зробив її фотокопію під час того як ніс у відповідний відділ ЛНМУ імені Данила Галицького. Даючи аналіз даним обставинам, суд критично відноситься до поданих доказів стороною позивача в підтвердження не написання в зазначеній заяві відповідного допису «до 01.02.2021 року», оскільки після здійснення фотографування такої міг внести відповідні записи до неї. Крім того, факт обізнаності з наказом від 24 січня 2019 року № 25к свідчить підпис ОСОБА_1 про його ознайомлення з таким (копія наказу міститься в матеріалах справи, а оригінал наказу оглянуто судом в судовому засіданні).

Щодо процедури звільнення, то позивача 26 січня 2021 року було повідомлено про припинення дії трудового договору 26 січня 2021 року про що свідчить ознайомлення його з наказом від 25 січня 2021 року № 8кз/тр. Відтак відповідач повідомив позивача про розірвання трудового договору, що свідчить про намір останнього припинити трудові відносини з позивачем. Матеріали особової трудової справи містять акти від 1 лютого 2021 року про те, що вживались заходи повідомлення ОСОБА_1 про необхідність його явки у відділ кадрів і отримання трудової книжки, однак останній у відділ кадрів не прийшов. А тому не заслуговують на увагу доводи позивача, що його трудові відносини з відповідачем тривали після закінчення строку дії трудового договору.

Звернувшись з цим позовом до суду, ОСОБА_1 стверджував, що він є викривачем у розумінні статей 1, 53 Закону України «Про запобігання корупції» (далі - Закону № 1700-VII), а тому при його звільненні були порушені гарантії державного захисту викривачів.

Позивачем до матеріалів справи долучено його звернення щодо неправомірних дій працівників відділу кадрів, юридичного відділу ЛНМУ імені Данила Галицького до ректора університету (а.с. 49-54, 59-62), а також доповідні записки щодо порушення вимог чинного законодавства на ім`я директора наукової бібліотеки ЛНМУ імені Данила Галицького (а.с. 55-58). Інші заяви на які посилається позивач в позові та додав такі до нього, датовані датами після припинення трудового договору.

Державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції встановлено статтею 53 Закону № 1700-VII.

Викривач - фізична особа, яка за наявності переконання, що інформація є достовірною, повідомила про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону, вчинених іншою особою, якщо така інформація стала їй відома у зв`язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов`язковими для початку такої діяльності, проходження служби чи навчання (стаття 1 Закону № 1700-VII).

У постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року в справі № 826/3388/18 (провадження № К/9901/11406/19) зроблено висновок, що викривач набуває такого статусу з моменту, коли він здійснив всі залежні від нього дії для повідомлення про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, щоб відповідна інформація надійшла до адресата.

Наказ № 25к яким фактично встановлено строковий трудовий договір для позивача винесено 24 січня 2019 року. Перша заява про неправомірні дії датована 13 травня 2019 року, а доповідна записка – 2 квітня 2019 року, тобто вже після того як позивач зайняв нову посаду на умовах трудового договору від 24 січня 2019 року. А тому, суд вважає, що звільнення позивача не перебуває у причинному зв`язку із його повідомленнями про можливі вчинення посадовими особами відповідача неправомірних дій, відтак посилання ОСОБА_1 на передбачені Законом № 1700-VII гарантії для викривачів щодо заборони звільнення є у даному випадку необґрунтованими.

Щодо підроблення документів, то суд зазначає наступне.

Протягом дії договору з 24 січня 2019 року позивач його умови не оскаржував, принаймні доказів протилежного не надав, належних і допустимих доказів на підтвердження того, що заяву від 24 січня 2019 року він підписував під тиском посадових осіб відповідача, або його волевиявлення на момент укладення не відповідало внутрішній волі, або що він не усвідомлював значення договору (заяви від 24 січня 2019 року чи наказу від 24 січня 2019 року № 25к) чи перебував у хворобливому стані та адекватно не оцінював свої дії, позивач не надав. Оскільки суд відхилив доводи позивача щодо наявного в нього статусу викривача, що стало підставою для його звільнення, а тому у відповідності до положень частини першої статті 81 ЦПК України, позивач повинен був надати належні та допустимі докази, що він не здійснював допису в заяві від 24 січня 2019 року: «до 01.02.2021 року», що він не ознайомлений з наказом від 24 січня 2019 року № 25к, однак таких доказів позивач не надав. Натомість вважає, що протилежне на підставі частини третьої статті 81 ЦПК України повинна довести сторона відповідача, однак як суд зазначав вище відсутні підстави для застосування в даному випадку зазначеної норми. Враховуючи описані вище обставини та проаналізовані докази суд не може погодитись з доводами позивача, що він не писав заяви від 24 січня 2019 року в редакції наданій відповідачем і що з наказом від 24 січня 2019 року № 25к його не було ознайомлено.

Оскільки суд прийшов до переконання про відсутність підстав для скасування оскаржуваного наказу, а тому відсутні підстави для стягнення моральної шкоди та встановлення відповідальних осіб за, на думку позивача, незаконне його звільнення.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи описане вище, суд приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення позову.

Вирішуючи у відповідності до положень статті 141 ЦПК України питання розподілу судових витрат, судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 1000 грн. судового збору, однак оскільки суд прийшов до переконання про відсутність підстав для задоволення позову, а тому такі не підлягають до відшкодування. Сторона відповідача посилається на понесення витрат на професійну правничу допомогу, однак доказів понесення таких не надала, як і не повідомила про надання таких після ухвалення рішення суду, а тому відсутні підстави для відшкодування понесених стороною відповідача судових витрат.

Керуючись ст.ст. 81, 141, 264, 265, 273 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

в задоволені позову ОСОБА_1 до Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, третя особа: ОСОБА_3 про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Личаківський районний суд м. Львова шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової кратки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач: Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, місцезнаходження: 79010, м. Львів, вул. Пекарська, 69, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 02010793.

Третя особа: ОСОБА_3 , місце праці: АДРЕСА_2 .

Суддя: Стрепко Н.Л.