Постановление суда № 98051964, 23.06.2021, Лисянський районний суд Черкаської області

Справа №700/163/21

Провадження №2/700/164/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2021 року смт.Лисянка

Лисянський районний суд Черкаської області

у складі: головуючого судді Яценко Г.М.,

при секретарі судового засідання Кравець І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження, у залі суду в смт.Лисянка цивільну справу №700/700/163/21, провадження №2/700/164/21 за позовом представника позивача: ОСОБА_1 , в інтересах позивача: ОСОБА_2 до Лисянської селищної ради Черкаської області про визнання протиправною бездіяльності, визнання права власності на земельну ділянку пов`язані із повною сплатою вартості та компенсації за завдану моральну шкоду,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Лисянської селищної ради Черкаської області про визнання протиправною бездіяльності, визнання права власності на земельну ділянку пов`язані із повною сплатою вартості та компенсації за завдану моральну шкоду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 22.10.2019 року звернулася до Лисянської селищної ради Черкаської області з проханням зареєструвати відповідно до чинного законодавства України земельну ділянку площею 0,1699 га, під кадастровим номером: 7122855100:01:002:0099, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі повної сплати суми коштів відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.11.2004 року №190210, укладеного між ОСОБА_2 та Лисянською селищною радою Черкаської області. Зокрема, позивач просила здійснити передачу їй земельної ділянки шляхом укладення сторонами акта передачі земельної ділянки.

Так, згідно п.4.1 ч.4 договору купівлі-продажу земельної ділянки та ч.1 ст.697 ЦК України, право власності на земельну ділянку у покупця виникає лише за умови сплати у повному обсязі обумовленої договором ціни земельної ділянки.

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.11.2004 року №190210, посвідченого державним нотаріусом Лисянської державної нотаріальної контори, ціна вищевказаної земельної ділянки площею 0,1699 га становить 48167 грн.

На виконання договору купівлі-продажу від 12.11.2004 року, позивачем протягом п`ятнадцяти років сплачено грошові кошти за земельну ділянку.

Згідно ст.182 ЦК України, покупцю необхідно після сплати ціни договору здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Відповідно до п.9.5 договору купівлі-продажу, цей договір, акт передачі земельної ділянки і документи про сплату вартості земельної ділянки є підставою для видачі державного акта на право власності на землю.

В силу договору та цивільного кодексу України позивач надала до Лисянської селищної ради Черкаської області відповідні копії документів для спрямування здійснення реєстрації зазначеної земельної ділянки.

Згідно письмової відповіді Лисянської селищної ради Черкаської області наданої позивачу 29.10.2019 року за вих.№1665, відповідач незаконно поклав на ОСОБА_2 незрозумілі обов`язки, а саме зазначив, що покупець повинен направити копії платіжних доручень та здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. При цьому відповідач свідомо не бере до уваги, що реєстрація права власності на нерухоме майно може бути виконана тільки після укладення акту передачі земельної ділянки.

Позивач, 30.10.2019 року, ще раз звернулася до відповідача із проханням здійснити заходи із реєстрації вищезазначеної земельної ділянки. Однак, відповіді не отримала.

Після повторного звернення позивача до Лисянської селищної ради Черкаської області, 04.01.2021 року, щодо виготовлення та укладення акта передачі земельної ділянки, позивач отримала аналогічну відповідь, яка надавалася їй 29.10.2019 року.

Після чого позивачем було направлено до Лисянської селищної ради Черкаської області копії банківських платіжок, як підтвердження повної сплати ціни договору, для виготовлення та укладення акту передачі земельної ділянки.

Однак, відповіді чи повідомлення про розгляд заяви, згідно ст.20 Закону України «Про звернення громадян» позивач не отримувала. Такі дії відповідача призвели до душевного страждання позивача, у зв`язку з чим позивач просить стягнути 4941,00 грн моральної шкоди.

В обґрунтування зазначеної моральної компенсації позивач зазначила, що через грубу бездіяльність, незаконні, протиправні дії посадових осіб Лисянської селищної ради Черкаської області, нехтування правом позивача в реалізації своїх прав передбачених законодавством України у позивача проявилися душевні страждання у виді постійної думки про не гарантування справедливості, у недовірі до посадових осіб Лисянської селищної ради Черкаської області, хвилювання через той факт, що вона взагалі матиме право власності на спірну земельну ділянку. Наслідком таких душевних хвилювань є порушення нормального сну позивача, тимчасова, періодична, неконтрольована головна біль, неконтрольовані періодичні стрибки тиску, що у свою чергу призвело до вживання більшої кількості пігулок від тиску та серцебиття, постійних думок про безповоротність вчиненого посадовими особами та відчуття самотності.

З урахуванням вищенаведеного, позивач просить визнати протиправною бездіяльність Лисянської селищної ради Черкаської області щодо використання позивачем прав передбачених ст.ст.4,15,19,20 Закону України «Про звернення громадян», ст.ст.3,19, 21, 22, 24, 40, 64, 68 Конституції України, ст.182, ч.1 ст.697 Цивільного кодексу України; визнати за позивачем право власності на земельну ділянку площею 0,1699 га, під кадастровим номером: 7122855100:01:002:0099, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з Лисянської селищної ради Черкаської області на користь позивача копенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 4941 грн та стягнути з Лисянської селищної ради Черкаської області на користь позивача судові витрати у сумі 6158 грн.

У судове засідання позивач не з`явилася, звернулася до суду із заявою в якій просить справу розглянути без її участі, позов підтримує повністю.

Відповідач: представник Лисянської селищної ради Черкаської області у судове засідання не з`явився, звернувся до суду із клопотанням в якому просить розгляд справи проводити без його участі, проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі.

Представник Лисянської селищної ради Черкаської області, 07.04.2021 року, звернувся до суду із відзивом на позовну заяву, в якій просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає позовну заяву такою що не відповідає дійсності. Вказав, що відповідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.11.2004 року №190210, укладеного між ОСОБА_2 та Лисянською селищною радою Черкаської області, позивачеві було передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,1699 га, несільськогосподарського призначення для обслуговування приміщення готелю « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який належить ОСОБА_2 та знаходиться на території Лисянської селищної ради Черкаської області, за адресою: АДРЕСА_1 , із земель громадської та житлової забудови загальною вартістю 48167 грн із розстроченням платежу на п`ятнадцять років, із щомісячною оплатою рівними частинами у розмірі 267,60 грн на рахунок або у касу Лисянської селищної ради Черкаської області, із одночасним підтвердженням цього факту квитанцією про сплату.

За результатами розгляду звернень про повну сплату, згідно договору купівлі-продажу від 12.11.2004 року, позивача було повідомлено про необхідність проведення перевірки отриманих коштів, оскільки квитанції про сплату у Лисянській селищній раді Черкаської області відсутні.

Згідно п.2.1 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.11.2004 року, «зазначену вартість земельної ділянки «Покупець» вноситиме згідно рішення №21-3 Лисянської селищної ради від 30.09.2004 року платежі на протязі п`ятнадцяти років рівними частинами щомісяця у розмірі 267,60 грн на рахунок або у касу Лисянської селищної ради Черкаської області із одночасним підтвердженням цього факту квитанцією про сплату».

Крім того, на даний час, інформація щодо зазначеної вище земельної ділянки на Публічній кадастровій карті відсутня, що свідчить про відсутність даних в Державному земельному кадастрі. Позивача було проінформовано про даний факт і рекомендовано провести необхідні дії, визначені ст.79 Земельного кодексу України.

З огляду на вищевикладене, твердження позивача, щодо покладення незрозумілих обов`язків, які полягають у наданні копій платіжних доручень та здійсненні державної реєстрації права власності на нерухоме майно не підлягають дійсності, оскільки такий обов`язок покладений на ОСОБА_2 договором купівлі-продажу земельної ділянки.

Крім того, Лисянська селищна рада Черкаської області заперечує проти порушення ними Закону України «Про звернення громадян» у відношенні позивача.

Щодо стягнення компенсації за завдану моральну шкоду ОСОБА_2 , вважає, що позивачем не надано дійсного обгрунтування понесеної моральної шкоди та вважає необґрунтованою суму на правничу допомогу, яку позивач бажає стягнути з Лисянської селищної ради Черкаської області.

Розглянувши матеріали справи та докази у справі, суд дійшов висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно припису ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (відповідно до вимог ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу).

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захист.

Судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

При цьому згідно ч.1 ст.95 ЦПК України, письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частинами 1, 5 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов`язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Згідно ч.ч.1,5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.11.2004 року, укладеного між продавцем - Лисянською селищною радою Черкаської області та покупцем - ОСОБА_2 , останній було передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,1699 га, несільськогосподарського призначення для обслуговування приміщення готелю « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який належить ОСОБА_2 та знаходиться на території Лисянської селищної ради Черкаської облсті, за адресою: АДРЕСА_1 , із земель громадської та житлової забудови загальною вартістю 48167 грн із розстроченням платежу на п`ятнадцять років, із щомісячною сплатою рівними частинами у розмірі 267,60 грн на рахунок або у касу Лисянської селищної ради Черкаської області, із одночасним підтвердженням цього факту квитанцією про сплату.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1699 га, несільськогосподарського призначення для обслуговування приміщення готелю « ІНФОРМАЦІЯ_1 », під кадастровим номером: 7122855100:01:002:0099, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано між відчужувачем - Лисянською селищною радою Черкаської області та набувачем – ОСОБА_2 , що підтверджується витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів від 12.11.2004 року №304973. Строк дії договору до 12.11.2019 року.

Так, згідно п.4.1 ч.4 договору купівлі-продажу земельної ділянки та ч.1 ст.697 ЦК України, право власності на земельну ділянку у покупця виникає лише за умови сплати у повному обсязі обумовленої договором ціни земельної ділянки.

З наявних у матеріалах справах копій квитанцій вбачається, що на виконання вказаного вище договору купівлі-продажу земельної ділянки, позивачем протягом п`ятнадцяти років сплачено грошові кошти за земельну ділянку у сумі 49410 грн.

ОСОБА_2 , 22.10.2019 року, звернулася до Лисянської селищної ради Черкаської області із заявою в якій, у зв`язку із повною сплатою коштів за земельну ділянку та в силу договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.11.2004 року №190210, просить зареєструвати земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 та повернути їй помилково переплачені кошти у сумі 1243 грн.

В свою чергу, виконавчий комітет Лисянської селищної ради Лисянського (Звенигородського) району Черкаської області повідомив ОСОБА_2 , що для розгляду заяви від 22.10.2019 року необхідно направити копії платіжних доручень, оскільки на рахунки Лисянської селищної ради Черкаської області, після розмежування органами ДКСУ, зарахувалися лише частина коштів та послалися на п.4.1.3 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.11.2004 року.

ОСОБА_2 , 30.10.2019 року, звернулася до Лисянської селищної ради Черкаської області із листом в якому, для здійснення державної реєстрації земельної ділянки, просить провести аудит сплачених коштів покупця, провести звірку та надати акти звірки сплати, виготовити та укласти акт передачі земельної ділянки.

04.01.2021 року ОСОБА_2 повторно звернулася до Лисянської селищної ради Черкаської області, в якій просить провести звірку, надати акт звірки сплати грошових коштів, виготовити та укласти акт передачі земельної ділянки, повернути помилково сплачені кошти.

Лисянська селищна рада Черкаської області, 25.01.2021 року, надіслала лист позивачу в якому для розгляду заяви від 04.01.2021 року, повторно просить направити копії платіжних доручень.

28.01.2021 року позивачем було направлено копії квитанцій сплати коштів за земельну ділянку.

Після чого, виконавчий комітет Лисянської селищної ради Лисянського (Звенигородського) району Черкаської області, 05.04.2021 року, звернувся до ОСОБА_2 із листом, в якому повідомили, що на даний час проведено перевірку надходження коштів на рахунок Лисянської селищної ради. Кошти надійшли у повному обсязі. Зазначили про необхідність проведення встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення меж, щоб внести відомості до Державного земельного кадастру.

У позовній заяві позивач, просить визнати протиправною бездіяльність Лисянської селищної ради Черкаської області щодо використання позивачем прав передбачених Законом України «Про звернення громадян», Конституції України та Цивільного кодексу України.

Однак, судом не встановлено зазначеного у позовній заяві порушення права позивача на розгляд заяви згідно Закону України «Про звернення громадян», оскільки визначені норми не порушені жодним чином.

Так, ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права на звернення регулює Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року №393/96-ВР.

Частиною 1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Під зверненнями громадян, згідно ст.3 Закону України «Про звернення громадян», слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Згідно ч.1 ст.5 Закону України «Про звернення громадян», звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).(ч.6 ст.5 Закону України «Про звернення громадян»).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. (ч.7 ст.5 Закону України «Про звернення громадян»).

Частиною 1 ст.20 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

З матеріалів справи вбачається, що 22.10.2019 року ОСОБА_2 звернулася до Лисянської селищної ради Черкаської області із заявою в якій, у зв`язку із повною сплатою коштів за земельну ділянку та в силу договору купівлі-продажу земельної ділянки від 12.11.2004 року №190210, просить зареєструвати земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 та повернути їй помилково переплачені кошти у сумі 1243 грн.

Вказана заява була зареєстрована Лисянською селищною радою Черкаської області 22.10.2019 року за вх.№1667.

Виконавчий комітет Лисянської селищної ради Лисянського (Звенигородського) району Черкаської області, 29.10.2019 року, за вих.№1665, надав відповідь ОСОБА_2 , в якій просив направити копії платіжних доручень на підтвердження виконання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

ОСОБА_2 , 30.10.2019 року, повторно звернулася до Лисянської селищної ради Черкаської області із листом в якому, просить провести аудит сплачених коштів покупця, провести звірку та надати акти звірки сплати, виготовити та укласти акт передачі земельної ділянки. Заява зареєстрована Лисянською селищною радою Черкаської області 30.10.2019 року за вх.№1726. Однак, у заяві позивача від 30.10.2019 року проігноровано вимогу Лисянської селищної ради Черкаської області від 29.10.2019 року за вих.№1665 та не надано копій платіжних доручень.

Статтею 8 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті.

Лисянською селищною радою Черкаської області, 04.01.2021 року, за вх.№17-75 зареєстровано заяву ОСОБА_2 , в якій вона просить провести звірку, надати акт звірки сплати грошових коштів, виготовити та укласти акт передачі земельної ділянки, повернути помилково сплачені кошти. На що Лисянська селищна рада Черкаської області, 25.01.2021 року, за вих.№90 надала відповідь позивачу.

28.01.2021 року позивачем було направлено копії квитанцій сплати коштів за земельну ділянку.

Виконавчий комітет Лисянської селищної ради Лисянського (Звенигородського) району Черкаської області 05.04.2021 року за вих.№506 звернувся до ОСОБА_2 з листом, в якому повідомив, що на даний час проведено перевірку надходження коштів на рахунок Лисянської селищної ради. Кошти надійшли у повному обсязі. Повідомлено, що на сьогоднішній день інформація щодо зазначеної земельної ділянки на публічній кадастровій карті відсутня, що свідчить про відсутність даних в Державному земельному кадастрі.

Таким чином, зважаючи на законодавчо встановлений обов`язок органу, до якого направлене звернення, щодо своєчасного розгляду та надіслання заявнику у письмовій формі результатів розгляду звернення, Лисянська селищна рада Черкаської області виконала передбачений Конституцією України обов`язок, щодо надання відповідей на звернення позивача. Зокрема, відповіді на звернення позивача були надані в установлений законом строк та спосіб. Тоді як, позивачем неодноразово ігнорувалися вимоги Лисянської селищної ради Черкаської області щодо надання копій платіжних доручень.

Слід зауважити, що із відповідною заявою, щодо порушення Закону України «Про звернення громадян», позивач до Лисянської селищної ради Черкаської області не зверталася.

На підставі викладеного, доводи позивача про наявність порушення відповідачем вимог Закону України «Про зверненян громадян» є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, позивач вказує на те, що: «Лисянська селищна рада незаконно поклала на Покупця незрозумілі обов`язки тобто створила штучні перешкоди мотивуючи, що Покупець повинен направити копії платіжних доручень та здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно».

Вказане твердження не відповідає дійсності та прямо суперечить умовам укладеного договору купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки, згідно п.2.2 договору визначено, що: «Зазначену вартість земельної ділянки «Покупець» вноситиме згідно рішення №21-3 Лисянської селищної ради від 30.09.2004 року платежі на протязі п`ятнадцяти років рівними частинами щомісяця в розмірі 267,60 грн (двісті шістдесят сім гривен шістдесят копійок) на рахунок або в касу Лисянської селищної ради з одночасним підтвердженням цього факту квитанцією про сплату».

Частиною 1 ст.626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов?язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Таким чином, надання копій платіжних доручень позивачем прямо передбачено договором купівлі-продажу земельної ділянки від 12.11.2004 року, про що неодноразово наголошувалось у письмових відповідях наданих Лисянською селищною радою Черкаської області позивачу.

Слід зазначити, що позивач звернулася до Лисянської селищної ради Черкаської області із заявою про реєстрацію земельної ділянки, у зв`язку із повною сплатою грошових коштів за земельну ділянку 19.10.2019 року, тоді як копії квитанцій сплати коштів за земельну ділянку було направлено позивачем до Лисянської селищної ради Черкаської області лише 28.01.2021 року.

Що ж стосується вимоги позивача щодо визнання права власності на земельну ділянку площею 0,1699 га, під кадастровим номером: 7122855100:01:002:0099, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , ця вимога також не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до правил ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову – факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Предметом позову у дані справі є вимога позивачів до відповідача про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна з підстав втрати останнім правовстановлюючого документа на такий об`єкт.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Порядок набуття права власності на земельну ділянку регламентується зокрема, Конституцією України, Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України та іншими нормативними та підзаконними актами.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначається підстави для набуття права на землю із земель державної та комунальної власності. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено ст.392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до п.37 постанови № 5 від 07.02.2014 року пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК України, власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно.

Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпоряджання таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Лисянська селищна рада Черкаської області у своїх письмових відповідях ОСОБА_2 та у відзиві на позовну заяву жодного разу не відмовляла від передачі земельної ділянки загальною площею 0,1699 га, за адресою: АДРЕСА_1 на користь позивача та не ставили під сумнів право позивача на вищевказану земельну ділянку, у зв`язку з виконанням договору купівлі-продажу від 12.11.2004 року, а лише вказувала про необхідність здійснення певних умов передбачених договором купівлі-продажу.

Таким чином, спір щодо визнання права власності на земельну ділянку між сторонами відсутній.

Слід зазначити, що згідно позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 03.08.2020 року у справі №826/13307/18, у разі коли певна фізична чи юридична особа набула права власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були в попереднього земелекоистувача.

Відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, незалежно від факту оформлення права власності чи користування відповідною земельною ділянкою. Цей обов`язок також виникає в особи в силу фактичного використання земельної ділянки (у тому числі, з огляду на користування нею внаслідок набуття права власності на нерухоме майно, на ній розташоване) незалежно від дотримання такою особою вимог земельного чи цивільного законодавства щодо порядку оформлення права землекористування та підстав набуття права користування. Обов`язок зі сплати земельного податку пов`язується для особи саме із виникненням права власності або користування земельною ділянкою, а не із обставинами присвоєння такій земельній ділянці кадастрового номера.

Згідно ч.3 ст.7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Позивач у своїх твердженнях посилається на договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12.11.2004 року, укладеного між продавцем - Лисянською селищною радою Черкаської області та покупцем - ОСОБА_2 . Згідно договору від 12.11.2004 року, позивачу передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,1699 га, несільськогосподарського призначення для обслуговування приміщення готелю « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який належить ОСОБА_2 та знаходиться на території Лисянської селищної ради Черкаської області, за адресою: АДРЕСА_1 , із земель громадської та житлової забудови загальною вартістю 48167 грн із розстроченням платежу на п`ятнадцять років.

Таким чином, із договору купівлі-продажу від 12.11.2004 року вбачається, що приміщення готелю « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розміщений на спірній земельній ділянці, однак у матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували право власності позивача на приміщення готелю « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Також, позивачем не надано доказів сплати за земельну ділянку площею 0,1699 га, несільськогосподарського призначення для обслуговування приміщення готелю « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка знаходиться на території Лисянської селищної ради Черкаської області, за адресою: АДРЕСА_1 , а лише надано квитанції про сплату обумовленої договором купівлі-продажу від 12.11.2004 року ціни земельної ділянки.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковим відповідно до актів цивільного законодавства.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (ч.1 ст.215 ЦК України).

Використання землі в Україні є платним, а об`єктом плати виступає земельна ділянка (ст. 206 ЗКУ).

Статтею 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Оскільки договором купівлі-продажу від 12.11.2004 року не врегульовано питання орендної плати за користування позивачем земельної ділянки, воно регулюється загальними нормами права.

Що стосується позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За ч.ч.1,3,5 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня провини особи, що завдала моральну шкоду, якщо провина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності й справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, що підлягає відшкодуванню, і не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В той же час, п.4 вказаної Постанови Пленуму передбачено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до роз`яснень п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (не майнової) шкоди», обов`язковому з`ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювана та вина останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору».

Таким чином, в даному випадку предметом доказування є вина відповідача, причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями відповідача та спричинення моральної шкоди позивачу.

Так, позивач обгрунтовуючи вимоги про стягнення моральної шкоди, зазначає, що бездіяльність, незаконні та протиправні дії посадових осіб Лисянської селищної ради Черкаської області завдало їй моральної шкоди, та просить стягнути компенсацію за моральну шкоду у сумі 4941 грн.

Проте, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не містить відомостей, у чому саме полягає моральна шкода, завдана позивачу, з яких міркувань виходила позивач, визначаючи розмір такої шкоди. ОСОБА_2 не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння їй моральної шкоди відповідачем саме у вказаному розмірі.

Судом не встановлено факту порушення відповідачем Закону України "Про звернення громадян", Конституції України та Цивільного кодексу України, відносно позивача.

Оскільки вимога позивача про стягнення моральної шкоди є похідною від вимоги про визнання протиправною бездільності відповідача, то така вимога не підлягає задоволенню, при цьому суд також враховує, що позивач на підтвердження завдання моральної шкоди не надав належних доказів та не обґрунтував розмір такої шкоди.

За правилами ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.

З огляду на те, що у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, судовий збір не підлягає стягненню з відповідача.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків встановлених законом.

За змістом ч.1 п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст.141 ЦПК України, у відповідності до ч.ч. 1, 2 якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У задоволенні позовних вимог позивача відмовлено у повному обсязі.

Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.4 ст.137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Пунктом 4 частини 1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст.26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За приписами ч.3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу врегульовано Главою 63 Цивільного Кодексу України.

Зокрема, ст.903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15.04.2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року у справі № 379/1418/18.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування позивачем не надано жодного доказу, зокрема відсутні договір про надання професійної правничої допомоги, не надано квитанції, платіжного доручення чи будь-якого розрахункового документу, що зареєстрований у встановленому порядку та підтверджує отримання позивачем професійної правничої допомоги.

З огляду вищевикладене, суд дійшов висновку, що у стягненні витрат пов`язаних з отриманням позивачем правничої допомоги у сумі 5250 грн необхідно відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 15, 16, 23, 392, 626, 628, 629, 638, 903, 1167 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76, 81, 83, 95, 133, 137, 141, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.116 ЗК України, ст.ст.14, 19, 40, 64 Конституції України, ст.ст. 1, 3, 5, 8, 20 Закону України «Про звернення громадян» суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовної заяви представника позивача: ОСОБА_1 , в інтересах позивача: ОСОБА_2 до Лисянської селищної ради Черкаської області про визнання протиправною бездіяльності, визнання права власності на земельну ділянку пов`язані з повною сплатою вартості та компенсації за завдану моральну шкоду – відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 02.07.2021 року.

Суддя Г.М.Яценко