Постановление суда № 97822779, 22.06.2021, Личаківський районний суд м.Львова

Справа №463/6692/21

Провадження №4-с/463/33/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2021 року Личаківський районний суд м. Львова в складі

головуючого судді Стрепка Н.Л.,

за участю секретаря судових засідань Онишкевича О.І.,

державного виконавця Семена І.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання дій та бездіяльності неправомірними, визнання постанови протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

скаржник ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою відповідно до якої просить: визнати неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) в частині не повідомлення боржника - ОСОБА_1 , про повернення виконавчого документа стягувачу (виконавче провадження № 50223134); визнати протиправною постанову державного виконавця ВПВР УЗГІВР у Львівській області Західного МУ МЮ (м. Львів) від 28 квітня 2021 року у виконавчому провадження № 50223134 про повернення стягувачу виконавчого документа (виконавчий лист № 2/463/472/14, виданий 28 липня 2014 року Личаківським районним судом м. Львова); визнати неправомірними дії державного виконавця ВПВР УЗПВР у Львівській області Західного МУ МЮ (м. Львів) від 28 квітня 2021 року у виконавчому провадження № 50223134 в частині передчасного винесення рішення про стягнення з боржника - ОСОБА_1 виконавчого збору; зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) привести виконавчі дії у виконавчому провадженні № 50223134 у відповідності до вимог діючого законодавства України.

Скаргу мотивує тим, що на виконанні Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) знаходиться виконавче провадження № 50223134 про примусовому виконанню виконавчого листа № 2/463/472/14, виданого 28 липня 2014 року Личаківським районним судом м Львова. 13 квітня 2021 року ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» звернувся до ВПВР УЗПВР у Львівській області Західного МУ МЮ (м. Львів) із заявою № 0000608/21-81 про повернення стягувачу виконавчого документу (виконавчого листа № 2/463/472/14, виданого 28 липня 2014 року Личаківським районним судом м. Львова) без виконання (виконавче провадження № 50223134). 28 квітня 2021 року постановою державного виконавця ВПВР УЗПВР у Львівській області Західного МУ МЮ (м. Львів) Семена І.Р. у виконавчому провадженні № 50223134 про стягнення з ОСОБА_1 суми боргу, виконавчий документ було повернуто стягувачу на підставі заяви останнього, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», при цьому зазначено, що виконавчий збір не стягнено, відповідно до вимог ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про стягнення виконавчого збору підлягає виконанню в порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Вважає дії державного виконавця щодо завершення виконавчого провадження № 50223134 - неправомірними, а прийняту постанову від 28 квітня 2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу - протиправними, оскільки, вони не відповідають вимогам 21 розділу III Інструкції, яка встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-УІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону, що свідчить про протиправність постанови державного виконавця.

Крім того, зазначає, що не отримував копію оскаржуваної постанови, а про існування такої довідався з матеріалів виконавчого провадження, розміщеного а АСВП.

При розгляді скарги просить врахувати правову позицію висловлену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року в справі № 2540/3203/18.

22 червня 2021 року засобами електронного зв`язку на адресу суду надійшов відзив на скаргу державного виконавця Семена І.Р. відповідно до якого в задоволені скарги просить відмовити з наступних підстав.

У відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) перебувало виконавче провадження № 50223134 з виконання виконавчого листа № 2/463/472/14 виданого 28 липня 2014 року Личаківським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_2 , солідарно з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» заборгованості за кредитними договорами № 60407С32 від 27 червня 2007 року, № 60407С75 від 22 жовтня 2007 року та № 60407С76 від 22 жовтня 2007 року в розмірі 209 112,7 доларів США та 2 548 224,85 гривень, а також витрат по сплаті судового збору в розмірі 3441 гривень.

22 лютого 2016 року державним виконавцем, керуючись ст. 17, 19, 20, 25 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 26 квітня 2021 року на адресу відділу надійшла заява стягувана про повернення виконавчого документу стягувачу. 28 квітня 2021 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувану з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону}, 11, 14, 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Постанова про стягнення виконавчого збору винесена 27 грудня 2019 року та боржником не оскаржувалась.

Вважає, що до спірних правовідносин не слід застосовувати правовому позицію висловлену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року в справі № 2540/3203/18, оскільки така стосується ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» в іншій редакції.

В судовому засіданні державний виконавець Семен І.В. відносно задоволення скарги заперечив з підстав викладених у відзиві, просив в задоволені скарги відмовити.

Скаржник ОСОБА_3 і представник заінтересованої особи (стягувача) ПАТ «Державний експортної імпортний банк України», будучи повідомленими про час і місце проведення судового засідання засобами електронного зв`язку, зокрема скеруванням судових повісток на електронну адресу скаржника вказану у скарзі та електронну адресу банку, в судове засідання не з`явились, про причини неявки не повідомили, клопотання про відкладення розгляду скарги не подали.

Враховуючи наведене, а також беручи до уваги обмежені строки розгляду скарги та керуючись ч. 2 ст. 450 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути скаргу у відсутності осіб, які не з`явились.

Заслухавши пояснення державного виконавця, дослідивши матеріали скарги, суд приходить до наступного.

Судовим розглядом встановлено, що у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) перебувало з 22 лютого 2016 року (час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) виконавче провадження № 50223134 з виконання виконавчого листа № 2/463/472/14 виданого 28 липня 2014 року Личаківським районним судом м. Львова про стягнення з ОСОБА_2 , солідарно з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» заборгованості за кредитними договорами № 60407С32 від 27 червня 2007 року, № 60407С75 від 22 жовтня 2007 року та № 60407С76 від 22 жовтня 2007 року в розмірі 209 112,7 доларів США та 2 548 224,85 гривень, а також витрат по сплаті судового збору в розмірі 3441 гривень.

28 квітня 2021 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Семеном І.Р. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту один частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з надходженням заяви стягувача № 0000608/21-51 від 13 квітня 2021 року про повернення виконавчого документа без виконання.

Копія вказаної постанови скеровувалась боржнику на адресу вказану у виконавчому листі супровідним від 28 квітня 2021 року № 11594, про що свідчить надана копія супровідного листа та конверта про надіслання з відміткою відділення поштового зв`язку з зазначенням причин невручення поштового відправлення. А тому відсутні підстави для визнання неправомірною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) щодо повідомлення скаржника про повернення виконавчого документу стягувачу.

Частина третя статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Постанова про стягнення виконавчого збору винесена 27 грудня 2019 року, про що вказано у відзиві на скаргу. Посилання в оскаржуваній постанові на необхідність стягнення виконавчого збору в порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» ніяким чином не впливає на законність винесеної постанови про повернення виконавчого листа стягувачу, оскільки існує окремий процесуальний документ щодо стягнення виконавчого збору.

Відтак судовим розглядом встановлено, що оскаржувана постанова винесена на підставі заяви стягувача, в такій зазначено на підставі якої норми Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову, вирішено питання арешту майна боржника, зокрема припинено чинність арешту та скасовано інші заходи примусового виконання, роз`яснено право повторного пред`явлення для виконання виконавчого листа, роз`яснено порядок оскарження та копія постанови скеровувалась боржнику. При цьому, слід зауважити, що відсутні підстави для вирішення питання про повернення авансового внеску, так як виконавче провадження відкрито ще в 2016 році та рішенням Конституційного Суду України положення від 15 травня 2019 року в справі № 2-р(ІІ)/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини другої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII зі змінами. Крім того, відсутня будь-яка інформація про сплату авансового внеску.

Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження, незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку з ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Питання стягнення виконавчого збору зі скаржника розглядається в окремому порядку, про що вказано державним виконавцем в судовому засіданні та свідчить про це постанова про стягнення виконавчого збору від 27 грудня 2019 року, на яку посилається державний виконавець, а тому при винесенні оскаржуваної постанови, що є предметом судового контролю за виконанням судового рішення, не потребувало додаткового вирішення питання про стягнення виконавчого збору. Оскільки питання стягнення виконавчого збору не вирішувалось оскаржуваною постановою, а тому відсутні підстави для надання оцінки доводам боржника і державного виконавця щодо правомірності оскаржуваної постанови в цій частині, а також відсутні підстави для визнання дій державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору неправомірними.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення скарги, оскільки під час розгляду такої не встановлено порушень при винесенні оскаржуваної постанови.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами в заявах по суті справи доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Керуючись ст.ст. 124, 260, 261, 354, 355, 450, 451 ЦПК України, ст.ст. 12,18 Закону України «Про виконавче провадження» ,суд,-

постановив:

в задоволені скарги ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання дій та бездіяльності неправомірними, визнання постанови протиправною та зобов`язання вчинити дії – відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного суду через Личаківський районний суд м. Львова.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Скаржник (боржник): ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;

Заінтересовані особи: стягувач – Публічне акціонерне товариство Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України», місце знаходження: м. Київ, вул. Антоновича, 127, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00032112;

Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), місце знаходження: м. Львів, пл.. Шашкевича, 1, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 43317547.

Суддя: Стрепко Н.Л.