Постановление суда № 97278923, 31.05.2021, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/3029/21

Провадження № 2/211/2043/21

У Х В А Л А

іменем України

31 травня 2021 року суддя Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області Середня Н.Г., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про звільнення майна з-під арешту,

встановила :

позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом та просить суд зняти арешт з належного їй нерухомого майна, накладеного на виконання виконавчого листа № 211/2200/13-ц виданого Довгинцівським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області про звернення стягнення на предмет іпотеки, у виконавчому провадженні № 42262262. В обґрунтування вимог зазначила, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . 09.06.2020 вона дізналась про накладення арешту на її майно на підставі постанови державного виконавця від 18.03.2014 № 42262262. На запит адвоката відповідачем надано інформацію, що в межах зазначеного виконавчого провадження 23.12.2015 державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, а у 2019 році виконавче провадження № 42262262 знищено за закінченням строку зберігання. Вказане виконавче провадження було винесено на підставі виконавчого листа т№ 211/2200/13-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, однак рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07.10.2014 по вказаній справі скасовано заочне рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 12.11.2013 та ухвалено нове, яким в задоволенні позову відмовлено. Таким чином, станом на день звернення з даним позовом, рішення суду, на підставі якого був виданий виконавчий лист, що в свою чергу слугувало передумовою для відкриття ВП № 42262262 та відповідно обтяження арештом нерухомого майна позивача – скасовано. Тому на підставі частини п`ятої статті 59 закону України «Про виконавче провадження» просить задовольнити заявлені вимоги.

Вирішуючи питання про прийняття справи до розгляду та відкриття провадження по справі суд прийшов до наступних висновків.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК Ураїни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Як встановлено судом, рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 листопада 2013 року по справі № 211/2200/13-ц задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки – трикімнатної квартири АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмета іпотеки позивачем. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2014 року. вказане рішення скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

На виконання рішення суду першої інстанції від 12 листопада 2013 року було видано 31 січня 2014 року виконавчий лист, на підставі якого державним виконавцем було відкрито виконавче провадження № 42262262, в рамках якого 18.03.2014 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження. Державним виконавцем відділу примусового виконання рішень 23.12.2015 на підставі п. 4 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» була винесена постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. а у 2019 року вказане виконавче провадження було знищено через закінчення строку зберігання

Обґрунтовуючи заявлений позов, позивач указує на те, що оскільки виконавче провадження за №42262262 завершеним, а чинність арешту на належне їй нерухоме майно не припинена, вказане позбавляє її права користуватися та розпоряджатися належним їй майном.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Встановивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, вона не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законодавством України у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Саме такий висновок міститься у пункті 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц (провадження № 14-299цс18) та підтверджується змістом статей 447, 451 ЦПК України, частини першої статті 59, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Крім того, у пункті 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» зазначено, що в разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження.

У зв`язку із цим боржник не може пред`являти такий позов, оскільки у судовому процесі він є відповідачем та законом для нього встановлений інший порядок вирішення питання (постанови Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 544/394/18 (провадження № 61-12890св19), від 02 вересня 2020 року у справі № 320/5432/18 (провадження № 61-9861св19).

При цьому, посилання позивача в позовній заяві на положення статті 321 ЦК України щодо захисту права власності є безпідставними, оскільки за змістом поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, тобто арешт майна не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження органами державної виконавчої служби.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів. Зокрема, пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України визначено способом захисту цивільних прав та інтересів судом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Таким чином, закон визначає ефективний та належний спосіб захисту порушеного права та інтересу особи - боржника внаслідок наявності обтяжень, накладених державним виконавцем на його майно в межах виконавчого провадження - оскарження рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Позивач зазначає, що обтяження накладено державним виконавцем в межах виконавчого провадження, де він був боржником, тому позивачем неправильно обрано спосіб захисту своїх прав та інтересів, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2020 року по справі № 554/7908/17-ц (провадження № 61-4357св19).

Враховуючи викладене, оскільки вимоги про зняття арешту, накладеного на майно боржника у виконавчому провадженні не можуть розглядатися у позовному провадженні, так як в такому випадку позивач одночасно має бути й відповідачем, бо її майно арештовано державним виконавцем як боржника за виконавчим провадженням, що є неможливим відповідно до вимог ст.ст. 42, 48, 175, 447 ЦПК України, суд на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України вважає необхідним відмовити у відкритті провадження за вказаним позовом, бо позивачем неправильно обрано спосіб захисту своїх прав та інтересів, при цьому роз`яснивши позивачу її право на звернення в порядку Розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України до суду із скаргою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено його права чи свободи.

Керуючись ст. 186 ЦПК України, суд

постановив:

відмовити у відкритті провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про звільнення майна з-під арешту.

Роз`яснити позивачу її право на звернення в порядку Розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України до суду із скаргою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено його права чи свободи.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення до Дніпровського апеляційного суду через Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 31 травня 2021 року.

Суддя Н.Г.Середня