Решение № 97270510, 24.05.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/16671/20

Провадження № 2/638/635/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретарів Межирицької В.Ю., Куценко К.Д.,

представника відповідача Локтіна Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання, -

встановив:

Представник Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» звернувся 02.12.2020 року до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за послуги з теплопостачання у сумі 36 693,19 грн. за період з 01.04.2014 року по 31.10.2020 року, 3% річних у сумі 1313,50 грн., інфляційні витрати у сумі 1812,34 грн., а також судовий збір у розмірі 2102,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що позивач надає послуги з централізованого опалення та підігріву холодної води для потреб гарячого водопостачання на підставі ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 року №630, що регулюють відносини між виконавцем послуг та споживачами. Зазначає, що відповідач не в повному обсязі сплачував вартість наданих послуг за період з 01.04.2014 року по 31.10.2020 року, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 36693,19 грн., на яку у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України нараховано 3% річних у розмірі 1313,50 грн. та інфляційні витрати у розмірі 1812,34 грн..

Представником відповідача надано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого зазначив про строк позовної давності у три роки, а також вказує на суперечку у нарахуванні заборгованості за червень 2018 року, вересень 2018 року, що впливає на розрахунок 3% річних та інфляційні витрати. На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому зазначає, що відповідач погоджується із сумою заборгованості за позовом за період з 31.10.2017 року по 31.10.2020 року.

Ухвалою судді від 31.12.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито позовне провадження з призначенням розгляду справи за пралами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача в судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засідання просив застосувати строк позовної давності у три роки та врахувати виплати, які відповідачем були здійснені у рахунок сплати заборгованості за жовтень 2019 року у розмірі 67,80 грн. та за травень, червень 2019 року у розмірі 431,60 грн.

У відповідності до ч.1, 3, 4 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.

З цього приводу Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника позивача за наявними матеріалами справи.

Суд, заслухавши вступне слово представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв`язку, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає різні підстави виникнення цивільних прав і обов`язків. Крім договорів і інших угод цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Так, згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року №1875-ІV та «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води», затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 року №630 позивач надає послуги з централізованого опалення та підігріву води для потреб гарячого водопостачання.

Згідно вимог п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 червня 2018 року № 2189-VIII (далі - Закон 2189) споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, вcтановленими відповідно до законодавства.

Відповідно до п.18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води», плата за житлово-комунальні послуги вноситься власниками квартир, наймачами та орендарями щомісяця, не пізніше 20 числа, що настає за розрахунковим. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води та теплової енергії, або до затверджених нормативів (норм) споживання.

У відповідності до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31 березня 2015 року №1171 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» встановлені тарифи на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню КП «Харківські теплові мережі».

Відповідно до п.1 ч. 1 ст.10 Закону №2189-VIII ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім,випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що ОСОБА_1 є власником жилого приміщення – квартири АДРЕСА_1 та користується наданими позивачем послугами з теплопостачання, у зв`язку з чим сторони перебувають у зобов`язальних відносинах та у них виникають відповідні цивільні права та обов`язки.

Відповідно до частини 1статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово - комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом першим частини 1 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 вказаного Закону, споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Будинок АДРЕСА_2 оснащений єдиною централізованою системою опалення. Таким чином, позивачем виконано свої зобов`язання, щодо надання послуг з централізованого опалення, а відповідачі по справі зобов`язані оплатити надані послуги. Така правова позиція викладена в ухвалах ВССУ від 20 листопада 2013 року по справі № 6-29503св13, від 17 вересня 2014 року по справі № 6-6707св14 та в ухвалі від 15 жовтня 2014 року по справі № 6-29394св14.

Аналіз вищенаведених положень свідчить про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року по цивільній справі № 6-59цс/13, зазначено, що відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, якщо споживач фактично користувався ними.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідач є споживачем послуг з надання централізованого опалення, та підігріву холодної води для гарячого водопостачання.

Статтями 319 та 322 ЦК України, закріплено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст.151 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов`язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.

Відповідно до ст.162 ЖК України, плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Згідно зі ст.67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електричну і теплову енергію, інші послуги) стягується, крім квартирної плати, по затвердженим у встановленому порядку тарифам.

Позивач виконує свої обов`язки та забезпечує надання відповідачу послуг з централізованого опалення, та підігріву холодної води для гарячого водопостачання, що підтверджено матеріалами справи.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідач не виконував свої обов`язки, у зв`язку з чим у період з 01.04.2014 року по вересень 2020 року включно утворилась заборгованість за надання послуг з теплопостачання перед позивачем, яка за підрахунками позивача станом на дату подання заяви складає 36 693,19 грн..

Відповідачем в подальшому було частково у добровільному порядку сплачено заборгованість за період жовтень 2018 року у розмірі 67,74 грн., за травень-червень 2019 року – у загальному розмірі 431,60 грн., що підтверджується наданими представником відповідача квитанціями від 19.04.2021 року та 12.04.2021 року відповідно.

Враховуючи викладене, за підрахунком суду розмір заборгованості у період з 01.04.2014 року по вересень 2020 року включно становить 36 193,85 грн.

Приписами цивільного законодавства передбачено, що Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України,боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох відсотків річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У зв`язку із простроченням відповідачем зобов`язання, позивачем нараховано 3% річних на суму заборгованості за період з грудня 2017 року по вересень 2020 року у розмірі 1313,50 грн., а також суму витрат від інфляції за період з грудня 2017 року по вересень 2020 року у розмірі 1812,34 грн., що підтверджується наданим позивачем розрахунком, з яким погоджується суд.

Разом із цим, статтею 256 ЦК України закріплено, що позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до вимог ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з вимогами ч.3 ст.267 ЦК України та ч.4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частинами першою та п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Судом встановлено, що ухвалами Дзержинського районного суду м. Харкова від 27.01.2017 року та від 27.08.2018 року скасовано судові накази від 08.12.2016 року та від 25.06.2018 року відповідно про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості за послуги з теплопостачання.

Згідно з ч.ч. 2.3 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у постанова від 07.07.2020 року № 7128916/17-ц зазначила, що подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі N 523/10225/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі N 640/2704/16-ц і Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29 травня 2018 року у справі N 903/509/17).Новий перебіг позовної давності (після його переривання) починається наступного дня після пред`явлення позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі N 663/2070/15-ц). З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, висловленого у постановах від 21 січня 2015 року у справі N 6-214цс14 і від 13 січня 2016 року у справі N 6-931цс15, та від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленого у постанові від 23 травня 2018 року у справі N 216/5756/15-ц, про те, що подання кредитором (зокрема виконавцем послуг) в порядку, передбаченому ЦПК України, заяви про видачу судового наказу перериває перебіг позовної давності.

Отже звернення позивача до суду із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення боргу з відповідача, не перериває перебіг позовної давності.

Даючи оцінку вищезазначеним доказам, у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що відповідач, отримуючи послуги з центрального опалення та постачання гарячої води, вказані послуги своєчасно не оплачував, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість за дані послуги за період з 01.04.2014 року по 31.09.2020 року, у сумі 36 193,85 грн. Крім того, відповідачу нараховані інфляційні витрати в сумі 1812,34 грн., а також 3% річних у сумі 1313,50 грн., що відповідає вимогам ст.625 ЦК України.

Разом з тим, представник відповідача у відзиві на позовну заяву та в судовому засіданні просив застосувати строк позовної давності у три роки. Враховуючи, що представник позивача звернувся до суду з даним позовом 02.12.2020 року, суд вважає за необхідне застосувати 3-річний строк позовної давності і приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання частково, в межах цього строку і в межах позовних вимог за період з 02.12.2017 року по вересень 2020 року включно. Отже, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача за період 02.12.2017 року по 30.09.2020 року підлягає заборгованість за послуги з теплопостачання у розмірі 27 274,23 грн., а також інфляційні витрати в розмірі 1812,34 грн. та 3% річних у розмірі 1313,50 грн. за той же період, оскільки відповідачем частково заборгованість погашена у квітні 2021 року.

В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності і відсутністю поважних причин пропуску цього строку.

При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, оскільки позивач на виконання свого процесуального обов`язку надав належні та неспростовні докази на підтвердження своєї позиції, а також оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, ст.ст. 256, 257, 267, 319, 322, 525, 526, 530, 625, 626 ЦК України, ст.ст.67, 151, 162 ЖК України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги», керуючись ст.ст.4, 10, 133, 141, 259, 263, 265, 268, 273, 289, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з теплопостачання за період з грудня 2017 року по вересень 2020 року включно в розмірі 27 274 (двадцять сім тисяч двісті сімдесят чотири) гривні 23 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» три відсотки річних у сумі 1313 (одна тисяча триста тринадцять) гривень 50 копійок; інфляційні витрати у сумі 1812 (одна тисяча вісімсот дванадцять) гривень 34 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» судовий збір у сумі 1770,10 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 31.05.2021 року.

Сторони:

позивач – Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі», ЄДРПОУ 31557119, МФО 351823, адреса: м.Харків, вул.Мефодіївська буд.11;

відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 .

Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк