Решение № 97072985, 11.05.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" травня 2021 р.м. Одеса Справа № 520/15161/17

Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.

при секретарі судового засідання Арзуманян В. А.

розглянувши справу №520/15161/17

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до відповідача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку “Власник - 2004” (65104, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, буд. 94, код ЄДРПОУ 33311617)

за участю третьої особи Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (65009, м. Одеса, вул. Черняховського, 6)

про ліквідацію юридичної особи

Представники сторін:

від позивача - Брігас І.В., паспорт серія

від відповідача - Жуган Л.В., ордер № 658101, дата видачі : 02.02.21;

від третьої особи - Чабан І.А., довіреність № 18вих, дата видачі : 05.01.21;

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку “Власник-2004” (далі - ОСББ “Власник-2004”), третя особа - Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, про ліквідацію юридичної особи.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 липня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 липня 2018 року змінено, виключено з мотивувальної частини рішення суду посилання на пропуск строку позовної давності.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 04 липня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року скасовано.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСББ “Власник-2004”, третя особа - Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради, про ліквідацію юридичної особи закрито.

Повідомлено ОСОБА_1 , що розгляд справи за її позовом віднесено до юрисдикції Господарського суду Одеської області.

Роз`яснено ОСОБА_1 , що протягом десяти днів з дня отримання постанови вона має право звернутися до суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

У листопаді 2020 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про направлення справи для розгляду за встановленою юрисдикцією до Господарського суду Одеської області.

Ухвалою Верховного Суду від 11.11.2020 справу № 520/15161/17 за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку “Власник - 2004” за участю третьої особи Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради про припинення юридичної особи передано для продовження розгляду до Господарського суду Одеської області.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2021 справу № 520/15161/17 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Погребної К.Ф., яка своєю ухвалою від 15.01.2021р. прийняла відповідну справу до свого провадження із призначенням до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.03.2021р. строк підготовчого провадження був продовжений на тридцять днів в порядку ст. 177 ГПК України.

Ухвалою суду від 13.04.2021р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи призначено по суті в засіданні суду.

05.02.2021р. за вх. №3319/21 до суду від третьої особи надійшли письмові пояснення, згідно яких третя особа вказує, що порядок створення та функціонування об`єднання співвласників квартир у багатоквартирному будинку, суб`єктний склад засновників об`єднання, членство в ньому, питання вступу в об`єднання чи прийняття нових членів на умовах, передбачених статутом, внутрішні та інші питання діяльності цього утворення, стосуються правомочностей власників квартир - засновників об`єднання, які згідно зі статтею 3 Закону «Про ОСББ» регулюються цим Законом, Цивільним, Житловим та Земельним кодексами України, іншими нормативно-правовими актами та статутом об`єднання. Спір стосується правовідносин між Позивачем та Відповідачем з приводу саме створення ОСББ, а не його державної реєстрації, рішення суду в даному випадку ніяким чином не вплине на права і обов`язки Управління.

16.02.2021р. за вх. №4414/21 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого останній позовні вимоги не визнає вважає їх необґрунтованими, безпідставними в зв`язку з чим в задоволені позову просить суд відмовити повністю.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Як вказує позивач, на підставі договору купівлі-продажу від 26.02.1998 року №1949, засвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І.М., нею, а також представником інтересів її неповнолітнього сина ОСОБА_2 , була придбана трикімнатна квартира АДРЕСА_2 .

В подальшому, на підставі договору дарування від 27.11.2012 року № 10750, який зареєстрований як приватний нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовой Н.А., позивачу на правах приватної власності належить квартира АДРЕСА_3 .

01.12.2016 року, як зазначає позивач, їй стало відомо, що на підставі рішення від 21.09.2016 року №1108-VII голови Одеської міської ради Труханова Г.Л. був переданий житловий будинок АДРЕСА_4 з балансу КП «Житлово-комунального сервісу «Чорноморський»» на баланс юридичної особи ОСББ «Власник-2004» для подальшого обслуговування.

01.12.2016 року на підставі зазначеного рішення був складений і підписаний акт прийому передачі багатоквартирного будинку АДРЕСА_4 з балансу КП «ЖКС« Чорноморський »» в управління керівнику ОСББ «Власник- 2004» Фаренюк В.Е.

Позивач вказує, як їй стало відомо наприкінці 2004 року, було створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Власник-2004» яке протягом 12-ти років не подавала звіти в управління ПФУ в Київському районі Одеси, ДПІ в Київському районі Одеси, ні разу не проводила спільні збори співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_4 ; не прийняла в своє управління з балансу КП «ЖКС «Чорноморський»» будинок №94 по вул. Ак. Королева в м.Одесі, не вела господарську діяльність і.т.д. Про створення та легалізацію ОСББ «Власник-2004» позивачу не було відомо.

Позивач наголошує, що в 2004 році квартира АДРЕСА_3 належала їй та її неповнолітньому синові - ОСОБА_2 на правах приватної власності в рівних частках. Їй як власнику Ѕ зазначеної квартири та законному представнику її неповнолітнього сина власника Ѕ зазначеної квартири, в 2004 році не приходило повідомлення про збір установчих зборів власників будинку АДРЕСА_4 про створення та затвердження Статуту ОСББ «Власник-2004», не було відомо, по чий ініціативи, хто саме ініціював питання про скликання установчого збору власників будинку.

Крім того позивач зазначає, що колишній керівник ОСББ «Власник – 2004» ОСОБА_3 , при відсутності голосування і прийняття рішення, без відома і згоди двох третин власників квартир і не житлових приміщень, одноосібно звернувся до Одеської міської ради про прийняття розпорядження про передачу на баланс ОСББ «Власник – 2004» вказаного будинку, причому, доклав до свого звернення протокол №2 від 12.12.2004року загальних зборів про намір прийняти в управління не житлові приміщення, що грубо суперечить Порядку державної реєстрації об`єднання співвласників будинків, затвердженого постановою КМУ від 11.10.2012р. за №1521.

У зазначених документах, на переконання позивача, чітко простежується повні невідповідності (умисний фальсифікат) з метою будь-яким способом грубо порушити конституційні права і свободи, права і інтереси всіх власників квартир і нежитлових приміщень будинку АДРЕСА_4 , та в подальшому гр. ОСОБА_3 протягом 12 років, умисно, свідомо не провів жодних загальних зборів, не прийняв нібито будинок на баланс ОСББ «Власник-2004», не подавав звіти в податкову інспекцію, органи ПФУ, не вирішив питання про ліквідацію ОСББ «Власнік- 2004».

Частиною п.2 ч.1 ст.110 ЦК України встановлено, що юридична особа ліквідується за рішенням суду про ліквідацію юридичної через допущені при її створенні порушення, які неможливо усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади.

Отже, на підставі вище вищевикладеного, посилаючись на невідповідність (умисний фальсифікат), який був внесений до установчих документів юридичної особи, грубі порушення при проведенні установчих зборів власників будинку АДРЕСА_4 при створенні і проведенні державної реєстрації ОСББ «Власник-2004», які неможливо усунути, ОСОБА_1 звернулось до суду з позовом про ліквідацію юридичної особи – ОСББ «Власник-2004».

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950р. передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Положеннями ст. 385 ЦК України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об`єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України “Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку”.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку” об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 6 ст. 4 Закону України „Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку” об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об`єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Порядок надходження і використання коштів об`єднання визначається цим Законом та іншими законами України.

Частиною 4 ст.4 Закону України „Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку” встановлено, що основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Отже, вищезазначений Закон визначає ОСББ як юридичну особу, створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України „Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку” об`єднання може бути створено лише власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (багатоквартирних будинках). Установчі збори об`єднання у новозбудованих багатоквартирних будинках можуть бути проведені після державної реєстрації права власності на більше половини квартир та нежитлових приміщень у такому будинку.

Як встановлено судом, згідно протоколу № 1 установчих зборів власників житлових та нежитлових приміщень будинку АДРЕСА_4 від 23.10.2004р. було прийнято рішення про створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Власник-2004», про затвердження статуту, обрання правління, обрання ревізора, встановлення вступного внеску і державну реєстрацію.

Порядок проведення державної реєстрації ОСББ станом на 2004 р. був визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 р. № 1521 «Про реалізацію Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (із змінами, внесеними 22.09.2004 р.) та Законом України від 15.05.2003 р. № 755 ІV «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців». Відповідно до ст. 4 зазначеного Закону як державну реєстрацію юридичних осіб слід розуміти засвідчення факту створення юридичної особи шляхом внесення відповідних записів до реєстру.

Пунктом 6 вказаного Порядку, зокрема, передбачено, що орган державної реєстрації перевіряє наведені у реєстраційній картці відомості, комплектність поданих документів та відповідність їх законодавству. У разі коли в результаті перевірки виявлено, що заявником подано не всі необхідні документи або вони не відповідають вимогам законодавства, орган державної реєстрації повідомляє про це заявника і повертає йому документи. Після врахування зауважень заявник може подати документи повторно.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (в редакції на момент реєстрації ОСББ) підставами для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи є: невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, які зазначені в документах, що подані для проведення державної реєстрації юридичної особи; невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону; порушення порядку створення юридичної особи, який встановлено законом.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради № 1393 від 09.12.2004 р. був зареєстрований Статут ОСББ «Власник-2004», було видано свідоцтво про державну реєстрацію об`єднання співвласників багатоквартирного будинку від 09.12.2004 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється лише шляхом реорганізації або ліквідації.

Статтею 110 ЦК України встановлено, що юридична особа ліквідується:

1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами;

2) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади;

3) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом, - за позовом відповідного органу державної влади.

Загальний порядок ліквідації юридичної особи визначений у ст. 111 ЦК України.

Процедура ліквідації юридичної особи передбачає низку обов`язкових дій - погашення існуючої кредиторської заборгованості, відчуження активів, звільнення працівників, передання документів до архіву тощо. Лише після вчинення цих дій і подання державному реєстратору відповідних документів в реєстр вноситься запис про припинення юридичної особи, а не запис про скасування її державної реєстрації.

Отже, ліквідація юридичної особи – це встановлена законом процедура, результатом якої є припинення діяльності юридичної особи.

Як юридична особа ОСББ може припинити діяльність в порядку, передбаченому законом, зокрема, це шляхом ліквідації.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертаючись до суду з вимогою про ліквідацію юридичної особи в порядку ч. 2 ст. 110 ГПК України вказує що порушення допущені при її створені, які не мажуть бути усунені це невідповідність (умисний фальсифікат), який був внесений до установчих документів юридичної особи, та не повідомлення її, як власника квартири №81 будинку №94 по вул. Ак. у Королева в м.Одесі про проведення відповідних зборів.

На думку суду такими порушеннями, зазвичай, є ті, що пов`язані з недійсністю установчих документів підприємства (статуту чи засновницького договору). Причинами цього можуть бути вчинені при оформленні установчих документів порушення чинного законодавства, які позбавляють їх юридичної сили, невідповідність фактичним обставинам зазначених в установчих документах відомостей щодо виду юридичної особи, мети її створення тощо. Разом з тим слід враховувати, що ліквідувати юридичну особу можливо лише тоді, коли усунути відповідні порушення є неможливим без ліквідації самого підприємства.

Як встановлено судом, установчі документи ОСББ є чинними, недійсними не визнавались. При цьому, відповідно до наведених вище норм чинного законодавства, орган державної реєстрації перевіряє наведені у реєстраційній картці відомості, комплектність поданих документів та відповідність їх законодавству та к разі невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, які зазначені в документах, що подані для проведення державної реєстрації юридичної особи; невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону; порушення порядку створення юридичної особи, який встановлено законом відповідний орган відмовляє у проведенні державної реєстрації юридичної особи.

Отже, здійснюючи державну реєстрацію ОСББ «Власник-2004», державним реєстратором відповідних порушень виявлено не було, оскільки у разі їх наявності в державній реєстрації було би відмовлено.

Щодо посилань позивача на фальсифікацію документів, суд зазначає, що належним та допустим доказом який підтверджує факту фальсифікації документів може бути Вирок суду щодо особи яка його вчинила. Разом з тим відповідні докази в матеріалах справи відсутні та позивачем не подавались.

Позивач у відповіді на відзиві посилається на відсутність кворуму при проведені установчих зборі, проте зазначена обставина не була підставою позовних вимог, а заяви про зміну або уточнення підставі позовних вимог позивачем не подавалось.

Відносно посилань позивача, як на підставу для ліквідації юридичної особи, щодо її неповідомлення, чим порушено її Конституційне право на свободу вибору чи бути їй членом ОСББ та приймати участь в його управлінні чи ні, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про ОСББ» в редакції на момент створення ОСББ «Власник-2004» членство в об`єднанні є добровільним і може набуватися одночасно з створенням об`єднання при проведенні установчих зборів, а також індивідуально, на основі письмової заяви, в будь-який момент його існування. Членство в об`єднанні розпочинається на підставі поданої письмової заяви власника за згодою об`єднання. Порядок прийняття до об`єднання визначається статутом.

Згідно п.10.1 Статуту в редакції 2004 року вбачається, що членом об`єднання може бути фізична чи юридична особа, яка є власником квартири або нежитлового приміщення у житловому комплексі. Членство в об`єднанні є добровільним і може набуватися одночасно зі створенням об`єднання при проведенні установчих зборів, а також на основі письмової заяви власника житлового чи нежитлового приміщення, за згодою об`єднання, у будь-який момент після його створення ( п. 10.2 Статуту)

Пунктом 10.3 Статуту передбачено, що членство в об`єднанні розпочинається на підставі поданої письмової заяви власника житлового чи нежитлового приміщення. Порядок прийняття до об`єднання визначається загальними зборами.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивач відповідної заяви на членство в ОСББ не надавав, чим висловив своє бажання не бути його членом, а тому з урахування положень ст. 9 Закону України «Про ОСББ» в редакції на момент створення ОСББ «Власник-2004» та п.10.1-10.3 Статуту не свідчить про порушення її Конституційного право на свободу вибору чи бути їй членом ОСББ та приймати участь в його управлінні чи ні.

Більш того, суд зазначає, що звертаючись з відповідним позовом до суду позивач не надав жодного обґрунтування обставин чим саме створення ОСББ «Власник – 2004» порушує її права, та як ці права будуть відновлені у разі ліквідації ОСББ «Власник – 2004», зважаючи на ту обставину що позивач не виявляє бажання бути його членом.

Отже з урахуванням неведеного вище, суд доходить висновку що позовні вимоги ОСОБА_1 про ліквідацію юридичної особи – ОСББ «Власник – 2004» задоволенню не підлягають, оскільки позивачем фактично не доведено наявності обставин передбачених ч.2 ст. 110 ЦУ України.

Інші посилання позивача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України".

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку “Власник - 2004” (65104, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, буд. 94, код ЄДРПОУ 33311617) за участю третьої особи Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (65009, м. Одеса, вул. Черняховського, 6) – відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 21 травня 2021 р.

Суддя К.Ф. Погребна