Решение № 97030749, 12.05.2021, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/1577/20

Провадження по справі № 2/635/1602/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2021 року сел. Покотилівка Харківського району Харківської області

Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Бобко Т.В.,

секретар судового засідання Савченко В.В.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

третя особа – Головне управління Держпраці у Харківській області,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , третя особа – Головне управління Держпраці у Харківській області про встановлення факту перебування в трудових відносинах, зобов`язання внести запис до трудової книжки та стягнення суми невиплаченої заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та доводів позивача.

ОСОБА_1 пред`явила до суду позов шляхом подання позовної заяви до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , яким просить встановити факт трудових відносин з відповідачем та роботи на посаді продавця в крамниці « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованій по АДРЕСА_1 в період з 01 жовтня 2007 року до 01 квітня 2015 року включно; зобов`язати відповідача внести до трудової книжки позивача запис про прийняття на роботу на посаду продавця з 01 жовтня 2007 року та запис про звільнення з посади продавця за власним бажанням з 01 квітня 2015 року; стягнути з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату в розмірі 7384 гривень, компенсацію за несвоєчасну виплату заробітної плати в сумі 155465 гривень та компенсацію за невикористану відпустку за весь час роботи в сумі 15120 гривень.

В обґрунтування заяви посилалася на те, що вона працювала у ФОП ОСОБА_2 на посаді продавця у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_1 в період з 01 жовтня 2007 року по 01 квітня 2015 року включно. На вказаній посаді вона здійснювала прийом товару, реалізацію його покупцям, розрахунки через касу, прибирала приміщення магазину, здійснювала його відкриття зранку та зачиняла після закінчення робочого часу і ставила на сигналізацію, передавала кошти інкасаторам тощо, тобто виконувала обов`язки продавця, що свідчить про фактичний допуск до роботи, який вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене. Даний факт підтверджується укладеним між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 договором про повну матеріальну відповідальність та показаннями свідків. В листопаді 2019 року згідно даних Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 стало відомо, що ФОП ОСОБА_2 приховала від держави вищевказані трудові відносини, не здійснила жодних обов`язкових страхових виплат до Пенсійного фонду України, чим завдала шкоди правам та інтересам ОСОБА_1 , позбавивши її страхового стажу та своєчасного виходу на пенсію. Крім того, позивач просить звернути увагу на те, що ФОП ОСОБА_2 взагалі не виплатила їй заробітну плату за січень, лютий, березень 2015 року. При вирішенні питання про стягнення невиплаченої заробітної плати позивач просить суд виходити з розміру середньомісячної заробітної плати по Харківській області, яка згідно даних Міністерства статистики становила у січні 2015 року – 2469 гривень, у лютому 2015 року – 2435 гривень, у березні 2015 року – 2480 гривень. Отже, відповідач взагалі не провів розрахунок з позивачем за виконану нею роботу. Виходячи з вимог ст.ст. 116, 117 КЗпП, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з січня 2015 року. Крім того, ОСОБА_1 за час роботи не використала усі свої дні щорічної відпустки, проте грошова компенсація відповідно до вимог ст. 24 Закону України «Про відпустки», ст.ст. 43, 83 КзПП, їй виплачена не була. ОСОБА_1 мала робочий день тривалість 13 годин щодня, а також мала в середньому 1-2 вихідних дні в місяць. З огляду на розмір середнього заробітку, заробітна плата позивача за період з січня 2015 року по грудень 2019 року становила 2635 гривень щомісячно. Отже, позивач вважає, що заборгованість по заробітній платі складає 7384 гривень, компенсація за невикористану відпустку за весь час роботи складає15120 гривень, а компенсація за несвоєчасну виплату заробітної плати – 155465 гривень.

Аргументи учасників справи.

02 квітня 2020 року відповідач ФОП ОСОБА_2 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позовних вимог, вважаючи їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не доведені будь-якими належними та допустимими доказами. Всі обставини, на які посилається позивач у своєму позові, на думку відповідача, є лише її припущеннями. Крім того, відповідач зазначила, що подання вказаного позову направлено здебільшого на залякування відповідача, оскільки ОСОБА_1 взяла у неї в борг відповідно до розписки, яка з лютого 2019 року є предметом спору, що розглядається у Нововодолазькому районному суді Харківської області, де наразі ОСОБА_1 до суду не з`являється та затягує прийняття рішення по справі оскарженням ухвал суду. Окрім цього, відповідач зазначила, що позивач є її родичкою - колишньою дружиною її брата, що також могло вплинути на таку поведінку позивача. Відповідач ставить під сумнів ту обставину, що підпис у позовній заяві та доданих до неї документах належить позивачу, як і почерк, яким завірені такі документи, адже має має документи з оригінальним почерком та підписом позивача, які є відмінними. Крім того, не зрозуміло, чому позивач зазначає адресою місця її проживання – АДРЕСА_2 (без інших засобів зв`язку), де фактично знаходиться база продажу продуктів харчування, а не адресу дійсного її місяці проживання – АДРЕСА_3 . Так, дійсно ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа підприємець з 06 лютого 2008 року з правом здійснення підприємницької діяльності відповідно до КВЕД 47.11 «Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами» і 13 серпня 2002 року взята на облік Головним управлінням ДПС у Харківській області. Як підприємець відповідач здійснює діяльність, у тому числі шляхом реалізації товарів у торговому павільйоні за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач зазначив, що позивач жодного дня не працювала у відповідача на будь-якій посаді, про що свідчить відсутність доказів у позивача. Наданий Договір про повну матеріальну відповідальність працівника ОСОБА_1 , нібито укладеного з ФОП ОСОБА_2 від 03.01.2012 взагалі заповнений рукою позивача або почерком максимально приближеним до почерку позивача, його походження відповідачу невідоме, що свідчить про безпідставність позову. Крім того, позивачем пропущений строк звернення до суду із даним позовом, оскільки порзивач посилається, що їй не виплачено заробітну плату за січень, лютий, березень 2015 року і просить внести відомості до трудової книжки, зокрема щодо звільнення її за власним бажанням, з 01 квітня 2015 року, що свідчить про те, що вона дізналась про порушення своїх прав 01 квітня 2015 року. Так, сам позивач зазначає, що відповідач не виплатила заробітну плату позивачеві за січень, лютий березень 2015 року та просить внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про прийняття на роботу на посаду продавця з 01.10.2007 року та запис про звільнення з посади продавця за власним бажанням з 01.04.2015, що свідчить про те що про порушення своїх прав ОСОБА_1 було відомо з 01.04.2015 та нею пропущені строки звернення до суду із заявленими вимогами.

21 травня 2020 року представник третьої особи Головного управління Держпраці у Харківській області – Лиска К.О. надав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що Управління Держпраці не проводило заходів державного контролю ФОП ОСОБА_2 . Крім того, представник третьої особи зауважив, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому КМУ. Виходячи з наведеного, Головне управління Держпраці у Харківській області не може підтвердити або спростувати факт трудових відносин ОСОБА_1 з ФОП ОСОБА_2 .

Рух справи.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 18 березня 2020 року провадження по справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 16 квітня 2020 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самотсійних вимог щодо предмету спору, залучено Головне управління Держпраці у Харківській області.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 10 вересня 2020 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів; витребувано з Приватного акціонерного товариства «АБІНБЕВ ЕФЕС УКРАЇНА» акти прийому-передачі товару та накладні, які були складені з 01 жовтня 2007 року по 01 квітня 2015 року між Приватним акціонерним товариством «АБІНБЕВ ЕФЕС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 , як працівником фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 ; з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика морозива ХЛАДОПРОМ» акти прийому-передачі товару та накладні, які були складені з 01 жовтня 2007 року по 01 квітня 2015 року між Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика морозива ХЛАДОПРОМ» та ОСОБА_1 , як працівником фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 ; у фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 касовий зошит, в якому містяться записи та підписи ОСОБА_1 щодо здійснення фінансової діяльності, проведення внутрішньої інкасації.

Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 12 жовтня 2020 року задоволено клопотання відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про витребування доказів; у ОСОБА_1 витребуваний оригінал договору по повну матеріальну відповідальність працівника, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 03 січня 2012 року; з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика морозива «ХЛАДОПРОМ» витребувані акти прийому-передачі товар та накладні, які були складені з 19 лютого 2014 року (з моменту реєстрації товариства як юридичної особи) по 01 квітня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фабрика морозива «ХЛАДОПРОМ» та ОСОБА_1 , як працівником фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 .

Позивач у судове засідання не з`явилася, про день та час слухання справи була повідомлена своєчасно і належним чином не з`явилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності за наявними в матеріалах справи доказами.

Представник третьої особи – ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, при ухваленні рішення покладається на розсуд суду та просив прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

В період з 01 жовтня 2007 року по 01 квітня 2015 року включно у ОСОБА_1 відсутній страховий стаж, що підтверджується довідкою з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування від 25.11.2019 за формою ОК-5.

Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем з 06.08.2002.

Згідно листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика морозива Хладопром» 25/09 від 25 вересня 2020 року, наданого на виконання ухвали Харківського районного суду Харківської області від 10 вересня 2020 року, Товариство не може виконати вказану ухвалу суду про витребування доказів, оскільки зазначене підприємство як юридична особа було зареєстровано лише 19.02.2014, а акти прийому-передачі та накладні, які витребує суд, були складені у період з 01.10.2007 по 01.04.2015. Згідно листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика морозива Хладопром» 753 від 17 листопада 2020 року, наданого на виконання ухвали Харківського районного суду Харківської області від 10 вересня 2020 року, Товариство не може виконати ухвалу оскільки документи за період з 19 лютого 2014 року по 01 квітня 2015 року на підприємстві не зберіглися, так як вичерпаний мінімальний термін для такого зберігання, а саме 1095 днів.

06 жовтня 2020 року на адресу суду надійшла письмова заява від відповідача ФОП ОСОБА_2 , в якій вона зазначила про неможливість виконання ухвали Харківського районного суду Харківської області від 10 вересня 2020 року, оскільки касовий зошит нею не вівся, у зв`язку з тим, що не був передбачений діловодством. Інші документи ОСОБА_2 надати не має можливості, оскільки 21 квітня 2015 року в торгівельному павільйоні ФОП ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 відбулась пожежа, факт пожежі підтверджується довідкою Харківського районного управління ГУ Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області від 30 квітня 2015 року №527.

27 жовтня 2021 року позивачем ОСОБА_1 на виконання ухвали Харківського районного суду Харківської області від 12 жовтня 2020 року наданий оригінал договору про повну матеріальну відповідальність працівника від 03 січня 2012 року, укладеного мід ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2

27 жовтня 2020 року на адресу суду на виконання ухвали Харківського районного суду Харківської області від 12 жовтня 2020 року надійшли пояснення від представника ПрАТ «Абінбев Ефес Україна», згідно яких, Товариство не мало з ФОП ОСОБА_2 господарських відносин з поставки товарів, а відповідно і з ОСОБА_1 також. В запитуваний судом період правопопередники ПрАТ «Абінбев Ефес Україна» не укладали з суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі прямих поставок.

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду

За положеннями статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьою статті 94 КЗпП України встановлено, що питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Тобто, підставою виплати заробітної плати є наявність трудових відносин між сторонами, які в свою чергу виникають шляхом укладення між сторонами трудового договору.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Частиною другої статті 24 КЗпП України (в редакції, що діяла на момент існування спірних правовідносин) встановлено, що при укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Згідно частини третьої статті 24 КЗпП України (в редакції, що діяла на момент існування спірних правовідносин) укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Крім того, трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи (частини друга - четверта статті 24 КЗпП України).

Отже, за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

Згідно з частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Отже, суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків.

З огляду на ці положення, ОСОБА_1 повинна була дотриматись умов, необхідних для укладення трудового договору, а саме написати заяву про прийняття на роботу, подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, тощо.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 писала заяву про прийняття на роботу та у встановленому законом порядку подавала таку заяву роботодавцю, в тому числі шляхом направлення такої заяви засобами поштового чи електронного зв`язку, надавала відповідачу трудову книжку та інші документи, отримувала наказ про прийняття на роботу, укладала з відповідачем трудовий договір. Тобто, позивач фактично усвідомлювала відсутність оформлення трудових відносин з відповідачем, а отже й погоджувалась з цим. При цьому, суд враховує ту обставину, що такі дії позивач не вчиняла протягом тривалого часу. З 01 жовтня 2007 року до 01 квітня 2015 року, тобто в період, який за думкою позивача був періодом знаходження її у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_4 , позивач не здійснила жодних дій щодо оформлення у відповідності до вимог законодавства з останньою трудових відносин. Суду не надано і доказів на підтвердження звернення позивача до відповідних інстанцій з приводу порушення її трудових прав.

Такі висновки суду повністю узгоджуються з висновками, викладеними Верховним Судом в постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 522/4807/15-ц (провадження №61-13454св18).

В пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

Така позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13 квітня 2020 року у справі № 344/2293/19 (провадження №61-1121св20).

Однак, в ході судового розгляду не встановлено виконання ОСОБА_1 трудових функцій саме продавця магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого за адресою: АДРЕСА_1 і саме у період часу з 01 жовтня 2007 року по 01 квітня 2015 року, підпорядкування її правилам внутрішнього трудового розпорядку відповідача, забезпечення останнім ОСОБА_1 умов праці та виплати винагороди за виконану роботу, а також не встановлено, що за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу позивачем провадилася робота у вказаному магазині, тим більше у період часу, який зазначає остання.

Не підтверджує вказані обставини і наданий позивачем договір про повну матеріальну відповідальність працівника від 03 січня 2012 року, який не може свідчити про фактичне виконання ОСОБА_1 посадових обов`язків продавця магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Зі змісту вказаного договору жодним чином не вбачається, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 , виконувала трудові функції продавця магазину, тим більше протягом періоду часу з 01 жовтня 2007 року по 01 квітня 2015 року. Інші докази, наявні в матеріалах справи, в тому числі надані на виконання ухвал про витребування доказів, також жодним чином не підтверджують факту наявності трудових відносин між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 . Зазначаючи про те, що зазначена обставина може бути підтверджена показами свідків, позивач не звернулася у порядку, передбаченому ст. 91 ЦПК України з відповідною заявою щодо їх виклику та допиту. При цьому, суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що вказаний договір нею не укладався, а сфальсифікований позивачем, оскільки жодних доказів на підтвердження таких доводів відповідачем не надано. Крім того, як зазначено вище у вказаному рішенні, зазначені обставини не можуть бути підтверджені показаннями свідків.

Отже, в ході судового розгляду позивачем жодним чином не доведено та не надано жодних належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження факту наявності трудових відносин між нею та ФОП ОСОБА_2 у період часу з 01 жовтня 2007 року по 01 квітня 2015 року, а тому правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині немає.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині встановлення факту трудових відносин ОСОБА_1 з ФОП ОСОБА_2 , інші позовні вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними.

Відповідно до статей 12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Питання щодо застосування строку позовної давності судом не вирішується, оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з інших підстав.

Щодо судових витрат

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України і покладає судовий збір на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, а позивач звільнений від оплати судових витрат на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 81, 247, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , третя особа – Головне управління Держпраці у Харківській області про встановлення факту перебування в трудових відносинах, зобов`язання внести запис до трудової книжки та стягнення суми невиплаченої заробітної плати - відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Харківський районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання (перебування): АДРЕСА_4 .

Відповідач – фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження – АДРЕСА_5 .

Третя особа – Головне управління Держпраці у Харківській області, код ЄДРПОУ 39779919, юридична адреса: 61002, м. Харків, вул. Алчевських, 40.

Повне рішення складено 17 травня 2021 року.

Суддя Т.В. Бобко