Решение № 96861430, 12.05.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2021 року м. Київ № 640/31116/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого Бояринцевої М.А., розглянувши в порядку спрощеного провадження справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації,

Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат

про визнання протиправними дій, зобов"язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті недоплаченої грошової щорічної разової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги;

зобов"язати Управління соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову щорічну разову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги у розмірі 9 464 грн;

стягнути з Управління соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації недоплачену ОСОБА_1 грошову щорічну разову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги у розмірі 9 464 грн;

визнати протиправною бездіяльність Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті недоплаченої грошової щорічної разової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги;

зобов"язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову щорічну разову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги у розмірі 9 464 грн;

стягнути з Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат недоплачену ОСОБА_1 грошову щорічну разову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги у розмірі 9 464 грн.

В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на Конституцію України, Бюджетний кодекс України, Закон закони України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та зазначає, що йому виплачено щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі 3640 грн, що не відповідає нормам чинного законодавства.

Від Управління соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації надійшов відзив на позов, в якому відповідач посилається на Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Положення про Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, затверджене розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.01.2007 № 65, та зазначає, що Управління соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації жодних призначень (нарахувань) щорічної допомоги до 5 травня не проводило. Одночасно відповідач вказав, що готує та передає документи з питань виплати соціальної допомоги, інших видів грошових виплат у державні підприємства зв"язку та установи банків Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.

Від Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат надійшов відзив на позов, в якому відповідач посилається на Бюджетний кодекс України, закони України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про Кабінет Міністрів України", Постанову Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 № 112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Положення про Міністерство соціальної політики України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 № 423, та зазначає про необгрунтованість позовних вимог, оскільки жодним нормативно-правовим актом не надано повноважень Центру встановлювати розміри щорічної грошової допомоги до 5 травня. При цьому, відповідач вказує, що позивачу виплачено кошти у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України, яка не була визнана неконституційною та є чинною. Одночасно відповідач зазначає про пропущення позивачем строку звернення до суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 13 травня 2019 року.

До 5 травня за 2020 рік позивачу виплачено щорічну разову грошову допомогу в розмірі 3640 грн.

2 листопада 2020 року позивач звернувся до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат із заявою щодо здійснення перерахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня та виплати невиплаченої її частини в розмірі 9464 грн.

Листом від 23 листопада 2020 року № 04/3588-11 Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат повідомив позивача про відсутність правових підстав для здійснення перерахунку та проведення доплати до виплаченого розміру разової грошової допомоги, оскільки грошова допомога в 2020 році виплачувалась в розмірах, встановлених чинним законодавством.

23 листопада 2020 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою щодо здійснення перерахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня та виплати невиплаченої її частини в розмірі 9464 грн.

Листом від 30.11.2020 № 10651-10651/Д-1398-1521 Управління праці та соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації повідомило позивача, що питання виплати допомоги не належить до компетенції Управління, в зв"язку з чим заяву позивача направлено за належністю до Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо нарахування та виплати у повному обсязі щорічної разової грошової допомоги до 05 травня у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд виходить з наступного.

Правовий статус ветеранів війни визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (зі змінами та доповненнями), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до частини четвертої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року №367- XIV) щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року №107-VI.

Статтею 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набув чинності 01 січня 2015 року, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року №112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань" (далі - грошова допомога), згідно якої виплату до 5 травня разової грошової допомоги проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).

Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах:

особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин:

I групи - 4120 гривень;

II групи - 3640 гривень;

III групи - 3160 гривень;

Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно тексту вказаного рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року судом встановлено, що в Основному Законі України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3).

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша, друга статті 8 Основного Закону України).

Відповідно до Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (частина перша статті 17); захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України (частина перша статті 65); держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (частина п`ята статті 17).

Згідно з Основним Законом України Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92). Такими законами є закони України про Державний бюджет України на кожний рік і Кодекс.

У преамбулі Кодексу зазначено, що Кодексом визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Кодексу).

Відповідно до підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону №79 розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу було доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону №3551, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вказаними положеннями Закону №3551 передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551 (стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).

За юридичною позицією Конституційного Суду України «встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави. Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту» (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).

Конституційний Суд України звертає увагу, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 наголошував на тому, що «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони» (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Таким чином з огляду на те, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.

Конституційний Суд України прийшов до висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином з 27 лютого 2020 року приписи пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та приписи статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у редакції пункту 20 Розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» об`єктивно не можуть запроваджувати правил призначення та виплати допомоги до 5 травня ветеранам війни.

Тому, з 27 лютого 2020 року у позивача виникло право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25 грудня 1998 року №367-XlV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня інвалідам війни II групи в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2020 року 1638 гривень.

Отже з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня інвалідам війни II групи становить 13 104 грн (1638,00 грн х 8). Сума недоотриманих позивачем коштів становить 9464 грн.

Таким чином, виплата позивачу в 2020 році разової грошової допомоги у сумі 3 640 грн не відповідає статті 13 Закону № 3551-ХІІ та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі.

При цьому суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів Закону №3551-ХІІ.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина перша статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою, другою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Суд зауважує, що вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При розгляді даної адміністративної справи суд ураховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29 вересня 2020 року у справі №440/2722/20.

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність права у позивача та отримання щорічної допомоги до 5 травня за 2020 рік, виходячи з розміру восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених коштів.

В той же час, суд звертає увагу позивача на те, що виплати, передбачені постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» здійснені позивачу Київським міським центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, відповідно, позовні вимоги до Управління соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки Управлінням соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації прав позивача не порушено.

При цьому, виплаті коштів передує їх нарахування, а тому відсутні правові підстави для стягнення з Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат недоотриманої допомоги у розмірі 9 464 грн, а тому позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню частково.

При цьому, суд не бере до уваги доводи Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, оскільки у виплаті грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік позивачу відмовлено листом Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат від 23 листопада 2020 року № 04/3588-11, а до суду з даним позовом позивач звернувся 9 грудня 2020 року, тобто в межах шестимісячного строку, встановленого КАС України.

Щодо вимоги позивача про здійснення судового контролю за виконанням винесеного судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Разом з тим, суд зазначає, що застосування заходів судового контролю є правом суду, а не його обов`язком, а тому, виходячи з такого, що з наявних у матеріалах справи доказів не вбачається фактів можливого ухилення відповідача від виконання даного судового рішення (за умови набрання рішенням законної сили), суд дійшов до висновку про необґрунтованість даного клопотання та, як наслідок, про відмову у його задоволенні.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат у відповідності до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 139, 241-243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Управління соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (вул. Ярославська, 31-Б, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ 37393782), Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (проспект Любомира Гузара, 7, м. Київ, 03165, код ЄДРПОУ 22886300) про визнання протиправними дій, зобов"язання вчинити дії задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат стосовно відмови у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених коштів.

3. Зобов`язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат зробити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 щорічну допомогу до 5 травня за 2020 рік, виходячи з розміру восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених коштів.

4. В іншій частині позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя М.А. Бояринцева