№ 9629004, 12.04.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 квітня 2010 року 14:15 № 2а-15970/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О. при секретарі судового засідання Очколясу О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомВідкрите акціонерне товариство "Телекомінвест"

до Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва

проскасування податкових повідомлень-рішень №0003292304/0 від 01.06.2009р. та №0003292304/1 від 22.07.2009р.

За участю представників:

позивача : Мишко О.В. (довіреність від 22.01.2010р. №7/1)

відповідача: Купельський О.М. (довіреність №184/9/10-214 від 21.01.2010р.)

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 12.04.2010р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство «Телекомінвест»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень - рішень №0003292304/0 від 01.06.09р., №0003292304/1 від 22.07.2009р.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов та зазначив, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97 року №168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) базуються виключно на субєктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження доказами. Не погоджуючись з висновками про завищення податкового кредиту, позивач посилається на те, що податковий кредит сформований позивачем відповідно до вимог вищезазначеного Закону, на підставі належно оформлених податкових накладних виданих, оплачені позивачем грошовими коштами, що підтверджено відповідними платіжними документами, обовязковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які податковим органом не були прийняті до уваги. За наведених обставин, представник позивача просить суд скасувати оспорюванні податкові повідомлення рішення.

Представник відповідача у письмових запереченнях та в судовому засіданні позов не визнав, мотивуючи тим, що перевіркою встановлено, за період березень серпень 2008 року ВАТ «Телекомінвест»придбало у ЗАТ «Пріоком»компютерне обладнання на загальну суму 31645733,02 грн., яке придбано по ланцюгу ЗАТ «Пріоком»- ТОВ «Мук»- ТОВ «Фанкор»- ТОВ «Фармасвіт». При цьому ТОВ «ТПК «Фанкор»та ТОВ «Фармасвіт»визнано банкрутами, на цих підприємствах відсутні адміністративно-господарські можливості виконувати господарські зобовязання з поставки товарів. Тому податковий орган дійшов висновків про відсутність наміру у ТОВ «Фармасвіт»та ТОВ «ТПК «Фанкор»на реальне настання правових наслідків.

В звязку з цим, податковим органом встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та винесено оскаржувані податкові повідомлення рішення.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку Відкритого акціонерного товариства «Телекомінвест»(код ЄДРПОУ 24592229) з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.06р. по 31.12.06р. за результатами якого складено акт перевірки №781/23-04/24592229 від 20.05.2009 року.

Перевіркою встановлено порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 5274290,00 грн., у тому числі:

-за березень 2008р. в сумі 23315 грн.;

-за червень 2008 року в сумі 2123551 грн.;

-за липень 2008 року в сумі 2965820 грн.;

-за серпень 2008 року в сумі 161604 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва прийняте податкове повідомлення рішення від 01.06.09 №0003292304/0, яким визначено суму податкового зобовязання по податку на додану вартість в розмірі 7 911 435,00 грн., в т.ч. 5 274 290,00 грн. - основний платіж, 2 637 145,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

За наслідками адміністративного оскарження податкового повідомлення рішення №0003292304/0 від 01.06.2009р. первинна скарга ВАТ «Телекомінвест»залишена без задоволення, оскаржуване рішення без змін та прийнято нове податкове повідомлення рішення №0003292304/1 від 22.07.2009р.

Правомірність вказаних повідомлень рішень є предметом даного спору.

Актом перевірки встановлено, що ЗАТ «Пріоком»реалізувало ВАТ «Телекомінвест»компютерне обладнання за період березень серпень 2008 року на загальну суму 31645733,02 грн., яке придбано по ланцюгу ЗАТ «Пріоком»- ТОВ «Мук»- ТОВ «Фанкор»- ТОВ «ТПК «Фармасвіт». Основним покупцем ВАТ «Телекомінвест»є ВАТ «Укртелеком», перелік договорів та видаткових накладних наведено в додатку №7 до акту перевірки.

Відповідно до даних аналізу суми ПДВ по отриманих від ЗАТ «Пріоком»(код ЄДРПОУ 30635929, стан основний платник) податкових накладних, в акті підтверджено відображення в реєстрах отриманих податкових накладних ВАТ «Телекомінвест»та включення до податкового кредиту декларацій з ПДВ за відповідні періоди в повному обсязі.

В пункті 3.2.2 Акту вказано, що при дослідженні ланцюгу постачання товару податковим органом встановлено, що одним із постачальників ЗАТ «Пріоком» було ТОВ «Мук»(код ЄДРПОУ 30116949, стан основний платник). На поставки виписано відповідні податкові накладні, суми ПДВ по них відображені у реєстрах виданих податкових накладних ТОВ «Мук»та включені до податкового зобовязання декларацій з ПДВ за відповідні періоди в загальній сумі ПДВ 1644500,00 грн. Відповідно до товарних звітів ТОВ «Мук»встановлено номенклатуру обладнання, яке було придбано у ТОВ «ТПК «Фанкор»(код ЄДРПОУ 34764646).

Як свідчать обставини справи, підставою для визначення спірних податкових зобовязань за результатами планової перевірки було те, що згідно бази даних АІС ОР Постановою Господарського суду м. Києва по справі №49/161-б від 27.04.2009р.ТОВ «ТПК «Фанкор» визнано банкрутом. З огляду на відсутність основних засобів та наявність лише 1 працівника товариства, відсутність показників залишку товарів на складах, зроблено висновок що дана операція не має економічної суті (не є господарською) та свідчить, що даний субєкт здійснював транзитні операції купівлі продажу, фактично не набуваючи права власності на ТМЦ, а також свідчить про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобовязань по поставці товарів та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобовязань.

А також, податковим органом встановлено, що одним із основних постачальників ТОВ «ТПК «Фанкор»є ТОВ «Фармасвіт»(код ЄДРПОУ 34821756) яке постановою Господарського суду м. Києва по справі №44/300-б від 30.09.08р. визнано банкрутом. Крім того, ГВ ПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва здійснено допит директора та засновника ТОВ «Фармасвіт»громадянина Гавриленка І.А., який стверджує про непричетність до реєстрації підприємства та згідно службової записки ГВПМ від 08.10.2008р. №7465 відносно посадових осіб ТОВ «Фармасвіт»порушено кримінальну справу за ознаками ст. 205 КК України. Виходячи з викладеного відповідачем зроблено висновок, що ТОВ «Фармасвіт»здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, повязаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, а первинні документу не відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відкрите акціонерне товариство «Телекомінвест»як платник податків та зборів взяте на облік в Державній податковій інспекції у Шевченківському районі м. Києва та згідно свідоцтва №36450616 серії НВ №811851 від 11.07.1997р. в періоді, що перевірявся, був платником податку на додану вартість.

Податковий кредит ВАТ «Телекомінвест»виник внаслідок придбання ТМЦ у ЗАТ «Пріоком»згідно договорів поставки обладнання, копії яких містяться в матеріалах справи.

Поруч з тим, на підтвердження правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість судом долучені до матеріалів справи та в ході розгляду даної адміністративної справи досліджені завірені копії первинних документів (податкові накладні, видаткові накладні) отриманих від постачальника ЗАТ «Пріоком», суми ПДВ по яким були включені останнім до податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди.

Факт виконання грошових зобовязань за вказаними розрахунками, а саме те, що ВАТ «Телекомінвест»здійснило оплату шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ЗАТ «Пріоком»підтверджується оригіналами платіжних доручень з відміткою банку про виконання, які були досліджені судом та наявні в матеріалах справи.

Окружний адміністративний суд м. Києва вважає за необхідне звернути увагу на те, що засади регулювання, організації ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»№996-XIV від 16.07.99 року.

Відповідно до ст.3 Закону, бухгалтерський облік є обовязковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, реєстрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, відповідно до законодавства та установчих документів (ч. 3 ст. 8 вказаного Закону).

Згідно ч. 4 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації, в тому числі самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства.

Статтею 1 Закону визначено, що господарська операція дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Первинний документ документ який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 вказаного Закону підставою для здійснення бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складенні під час здійснення господарських операцій, а якщо це не можливо безпосередньо після їх закінчення.

У відповідності до п.5 ст.9 вказаного Закону господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійсненні.

Спеціальним законом, який визначає платників податків на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закон України “Про податок на додану вартість”.

Тому, при визначенні податкового кредиту з податку на додану вартість, насамперед, слід керуватися нормами цього Закону, враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення податкового кредиту з податків і не суперечать спеціальному Закону.

Відповідно до пункту 1.7. Закону, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Згідно до вимог пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку..

У відповідності до п. 6.2. Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 30.05.1997 р. № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 р. за № 233/2037, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. Згідно з абз. 1 п. 5 цього Порядку зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно з підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону). А податкова накладна відповідно до підпункту 7.2.3. пункту 7.2. ст.7 Закону складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

У відповідності до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Виходячи зі змісту пункту 7.4. ст.7 Закону, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) чи основних фордів з метою використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (п. 7.4.5 Закону).

Відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 цього ж Закону, податкова накладна, має містити : а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Правовий аналіз наведених норм законодавства дає підстави зробити висновок, що субєкт господарювання може розраховувати на податковий кредит, якщо в нього є в наявності належним чином оформлені податкові накладні та вони виписані особами, які у встановленому порядку зареєстровані як платники податку.

В даному випадку, ЗАТ «Пріоком»відповідно до свідоцтва №37659772 серія НБ №146724 від 19.07.2004 року є платником податку на додану вартість, видані ним податкові накладні оформлені у відповідності до вимог наведеної норми, чого не заперечує представник відповідача.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, які свідчать про дійсність правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 204 ЦКУ правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною другою ст. 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦКУ недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦКУ, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Також відповідно до ст. 234 ЦКУ фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 ГКУ господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентом договори не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними. Іншого відповідачем не доведено, хоча відповідно до ст. 71 КАСУ він як суб'єкт владних повноважень має довести суду правомірність свого рішення.

Суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані у цій справі рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці договори очевидно суперечать інтересам держави та суспільства, не підкріплена належними доказами.

Відповідно до ч.4 ст. 87 Цивільного кодексу України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Відповідно до ч.4. ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»датою державної реєстрації юридичної особи є дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи. Відповідно до ч.2 ст. 108 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ч.1 с.91 Цивільного кодексу України, цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми, державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство повязує виникнення цивільної правоздатності.

В силу ч.1 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

До матеріалів справи долучені надані позивачем в якості доказу Витяги та Довідки з ЄДРПОУ щодо підтвердження інформації наявності або відсутності вказаних у акті субєктів господарювання у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців згідно яких, станом на 12.02.2010р.:

ЗАТ «Пріоком»(код 30635929) включений до Єдиного реєстру;

ТОВ «Мук»(код 30116949) 07.09.2009р. внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи, яке повязано з реорганізацією;

ТОВ «ТПК Фанкор»(код 34764646) - 27.07.2009р. внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи у звязку визнанням її банкрутом.

ТОВ «Фармасвіт»(код 34821756) в стані припинення підприємницької діяльності, 15.10.2008р. внесення судового рішення про визнання юридичної особи банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Разом з тим обставини щодо реєстрації платником податку на додану вартість контрагентів, на підставі податкових накладних яких інший платник податку включив до податкового кредиту суму податку, має істотне значення для вирішення спору стосовно правомірності формування податкового кредиту, оскільки відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники цього податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, закріпленого нормами процесуального права, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, в тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Так, з метою встановлення додаткових доказів по справі, Окружний адміністративний суд м. Києва, ухвалою від 18.03.2010р. витребував від Державної податкової адміністрації України відомості щодо знаходження в Реєстрі платників податку на додану вартість ЗАТ «Пріоком»(код 30635929), ТОВ «Мук»(код 30116949), ТОВ «ТПК Фанкор»(код 34764646), ТОВ «Фармасвіт» (код 34821756).

Відповідно до письмових пояснень ДПА України від 07.04.2010р. ЗАТ «Пріоком»- включений до реєстру платників ПДВ. Реєстрацію ТОВ «Мук»анульовано датою 25.08.2009р., ТОВ «ТПК «Фанкор»- 21.07.09р., ТОВ «Фармасвіт»- 21.07.09р.

Так, згідно інформації ДПА України та відомостей наданих державними реєстраторами, судом встановлено, що на момент вчинення та виконання договорів про виконання робіт (в період березень серпень 2008 року) ЗАТ «Пріоком», ТОВ «Мук», ТОВ «ТПК «Фанкор», ТОВ «Фармасвіт»перебували в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були платниками податку на додану вартість.

Ліквідації вказаних Товариств та анулювання свідоцтв платників ПДВ, що мали місце після укладання та виконання господарських операцій, не може бути підставою для визнання недійсними вчинених цими Товариствами з іншими субєктами господарювання юридично значимих дій, як і не може бути доказом втрати контрагентами платника ПДВ статусу такого платника до фактичного його виключення з реєстру.

Рішення про виключення з реєстру платників ПДВ та саме виключення з реєстру платника ПДВ, не можуть мати зворотної дії в часі, тобто поширюватися на правовідносини, що виникли до їх прийняття, а відтак не можуть поширюватись і на податкові накладні, видані у цей період, та господарські операції, які мали місце до прийняття такого рішення.

Крім того формування платниками ПДВ податкового кредиту не може визнаватися неправомірним на тій лише підставі, що державна реєстрація СГД або реєстрація контрагентів таких платників податку скасовувалась.

За таких обставин, сума податку на додану вартість по операціях зі вказаними контрагентами була правомірно віднесена ВАТ «Телекомінвест»до складу податкового кредиту.

При цьому слід звернути увагу на постанову судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 10 червня 2003 року, згідно змісту якої зроблено висновок а саме те, що визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів платника податку і його свідоцтва як платника ПДВ не є підставою для визнання вчинених ним з іншими субєктами господарювання юридично значимих дій недійсними, оскільки його контрагенти за договором можуть нести відповідальність за наявності вини.

Окрім того, у постанові судової палати у адміністративних справах Верховного Суду України від 13 січня 2009 року зазначено, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Посилання в Акті перевірки на протокол допиту Гавриленка І.А. по кримінальній справі, згідно змісту якого, останній не складав та не підписував первинних документів не причетний до реєстрації ТОВ «Фармасвіт»на підставі чого ДПІ у Шевченківському районі м. Києва зробило висновок про невідповідність укладених договорів вимогам ЦК України та відповідно наявність, у звязку з цим підстав передбачених ст.п.1 ст.215 ЦК України є не переконливим виходячи з наступного.

Протокол допиту свідка не є допустимим доказом в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки згідно з положеннями ст.323 Кримінально процесуального кодексу України суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. При цьому згідно ст.76 КАС України, пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами у справі.

Постанова про порушення кримінальної справи не є підставою для звільнення від доказування відповідно до ч.3. ст.72 КАС України, натомість, обовязок доказування правомірності свого рішення покладений саме на відповідача, як на субєкта владних повноважень ( ст.71 КАС України).

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України лише вирок суду в кримінальній справі або постанова суду про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обовязковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою.

Отже Відповідач не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів які б у своєї сукупності підтвердили законність та обґрунтованість висновків викладених в Акті перевірки.

Згідно з ч.4 ст.70 КАС України визначено, що обставини , які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Конституції України, норми Конституції України є нормами прямої дії. Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобовязаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобовязаннями.

Таким чином, у разі порушення контрагентами платника податку вимог податкового законодавства, податковий орган має право у межах своєї компетенції та у відповідності до вимог чинного законодавства видавати акти державного органу на усунення таких порушень, які є обовязковими до виконання. Відповідно до Закону України “Про державну податкову службу в Україні” вчинення зазначених дій є не тільки правом, а й прямим обовязком податкових органів.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги про скасування податкових повідомлень рішень №0003292304/0 від 01.06.09р., №0003292304/1 від 22.07.2009р. винесені ДПІ у Шевченківському районі м. Києва є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Телекомінвест»про скасування податкових повідомлень рішень №0003292304/0 від 01.06.09р., №0003292304/1 від 22.07.2009р. ДПІ у Шевченківському районі м. Києва підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 69, 71, 94, 97, 112, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити повністю.

2.Скасувати податкові повідомлення рішення №0003292304/0 від 01.06.09р., №0003292304/1 від 22.07.2009р. ДПІ у Шевченківському районі м. Києва.

3.Судові витрати у розмірі 6,80 грн. присудити на користь Відкритого акціонерного товариства «Телекомінвест»за рахунок Державного бюджету України.

Постанова відповідно до вимог ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя П.О. Григорович