Решение № 96206505, 01.04.2021, Хозяйственный суд города Киева

Дата принятия
01.04.2021
Номер дела
910/16681/20
Номер документа
96206505
Форма судопроизводства
Хозяйственное
Компании, указанные в тексте судебного документа
Государственный герб Украины

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.04.2021Справа № 910/16681/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Єременок О.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Ритейл" до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

за участі представників:

позивача: Омеляненка Б.В. за ордером від 16 липня 2019 року серії КВ № 796320;

відповідача: Тіхонової І.С. за довіреністю від 17 лютого 2021 року № 225-КМГ-708;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У жовтні 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю "Центр-Ритейл" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - Рада) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 28 листопада 2017 року № 528/3535 "Про надання статусу скверу земельній ділянці, розташованій у пров. Політехнічному, 2-б, у Солом`янському районі м. Києва" у частині надання статусу скверу земельній ділянці (код ділянки 69:036:021) площею 0,0775 га по провулку Політехнічному, 2-б, у Солом`янському районі міста Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення Ради, на думку Товариства, є протиправним, оскільки на вказаній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна, який перебуває у власності позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 2 листопада 2020 року позовну заяву Товариства прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/16681/20, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26 листопада 2020 року.

24 листопада 2020 року через загальний відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Ради, в якому остання посилалася на те, що на момент прийняття оспорюваного рішення у Товариства чи у будь-яких інших осіб були відсутні право встановлюючи документи на спірну земельну ділянку, що унеможливлює застосування статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Підготовче засідання у справі № 910/16681/20, призначене на 26 листопада 2020 року, не відбулося в зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Павленка Є.В.

Оскільки підстави, через які не відбулося вказане засідання, відпали, суд ухвалами від 17 грудня 2020 року повідомив сторін про призначення підготовчого провадження на 28 січня 2021 року.

У засіданні 28 січня 2021 року судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 11 лютого 2021 року.

У підготовчому засіданні 11 лютого 2021 року судом без виходу до нарадчої кімнати було постановлено ухвали про відмову в задоволенні клопотання відповідача про залучення третьої особи та клопотання позивача про повернення без розгляду відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 лютого 2021 року підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено її до судового розгляду по суті на 4 березня 2021 року.

У судовому засіданні 4 березня 2021 року оголошено перерву до 1 квітня 2021 року.

У засіданні 1 квітня 2021 року представник Товариства підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник Ради проти задоволення вимог позивача заперечив з підстав, зазначених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10 квітня 2006 року № 105, з метою раціонального використання і збереження зелених насаджень Радою прийнято рішення від 28 листопада 2017 року № 528/3535 "Про надання статусу скверу земельній ділянці у пров. Політехнічному, 2-б, у Солом`янському районі м. Києва".

Згідно з пунктом 1 вказаного рішення земельній ділянці орієнтовною площею 1,7 га, розташованій у пров. Політехнічному, 2-б, у Солом`янському районі м. Києва (коди 8000000000:69:036:0012 та 8000000000:69:036:0021) вирішено надати статус скверу згідно з додатком до рішення.

Відповідно до пункту 2 даного рішення внесено зміни до Програми комплексного розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Ради від 19 липня 2005 року № 806/3381, продовжених на період до 2015 року рішенням Ради від 27 листопада 2009 року № 714/2783 та до 31 грудня 2017 року рішенням Ради від 7 липня 2016 року № 572/572, включивши до переліку озеленених територій загального користування міста Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам (таблиця № 2), земельну ділянку, зазначену в пункті 1 цього рішення.

Згідно з пунктом 3.1 рішення комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Солом`янського району м. Києва зобов`язано здійснити організаційно-правові заходи щодо оформлення права постійного користування земельною ділянкою, визначеною пунктом 1 цього рішення.

За твердженнями позивача, відповідач не мав підстав для прийняття рішення щодо надання статусу скверу земельній ділянці загальною площею 0,0775 га у пров. Політехнічному, 2-Б, у Солом`янському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:69:035:0004), на якій розташований об`єкт нерухомого майна, що перебуває у власності позивача. Позивачем зазначено, що рішення від 28 листопада 2017 року № 528/3535 прийнято відповідачем з порушенням процедури погодження розміщення скверу із власником об`єкту нерухомого майна, без попередньої зміни цільового призначення земельної ділянки.

За частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частини 1, 2 статті 16 ЦК України).

Приписами статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 січня 2019 року в справі № 906/753/17.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Проте, за висновками суду, позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів порушення його прав та законних інтересів внаслідок прийняття Радою рішення від 28 листопада 2017 року № 528/3535 "Про надання статусу скверу земельній ділянці у пров. Політехнічному, 2-б у Солом`янському районі м. Києва".

З приводу посилання позивача в якості обґрунтування позовних вимог на те, що спірним рішенням порушено майнові права Товариства, оскільки на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 23 лютого 2012 року у справі № 5011-47/1684-2012 останнім було набуто право власності на нежитлове приміщення, розташоване у пров. Політехнічному, 2-б у Солом`янському районі м. Києва, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що громадська організація "Спілка підприємців "Жовтнева" (далі - Організація), з метою провадження господарської діяльності в порядку, визначеному законодавством України, отримала дозволи від 19 березня 2010 року № 09-0942-06 на розміщення тимчасової споруди, торговельного рядку до 285 кв.м та № 09-0942/1-06 на розміщення торговельного ряду до 55 кв.м за вищевказаною адресою.

14 березня 2013 року, у зв`язку із закінченням строку дії цих дозволів, Організація звернулася до виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою про можливість розміщення тимчасових, споруд, площею 55 кв.м та 285 кв.м., за адресою: місто Київ, провулок Політехнічний, 2-4 у Солом`янському районі міста Києва.

У встановлений законом строк виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) не було прийнято рішення за наслідками розгляду заяви Організації від 14 березня 2013 року, у зв`язку з чим остання звернулася до суду за захистом своїх порушених прав.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12 червня 2013 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 1 жовтня 2013 року, за Організацією визнано право на розміщення тимчасових споруд, площею 55 кв.м. та 285 кв.м., за адресою: місто Київ, провулок Політехнічний, 2-4, що належать Організації.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23 лютого 2012 року у справі № 5011-47/1684-2012, що набрало законної сили, за Організацією визнано право власності на нежитлову будівлю по провулку Політехнічний, 2Б у Солом`янському районі м. Києва загальною площею 218,1 кв.м, а також зобов`язано Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва зареєструвати Організації декларацію про готовність об`єкта до експлуатації на об`єкт: нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: провулок Політехнічний, 2Б у Солом`янському районі м. Києва загальною площею 218,1 кв.м.

У подальшому вказану будівлю Організація передала до статутного капіталу Товариства, про що було зазначено представником позивача в судовому засіданні. Факт приналежності цієї будівлі на праві власності Товариству підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 15 липня 2013 року № 6223601, належним чином засвідчена копія якого наявна в матеріалах справи.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2019 року, яка набрала законної сили, встановлено, що 22 серпня 2017 року на підставі доручення від 15 серпня 2017 року № 064-8522 комунальним підприємством "Київблагоустрій" було зруйновано приміщення позивача.

У судовому засіданні представник позивача вказував на те, що вищезазначений запис про право власності скасований не був, проте дана зруйнована будівля на час розгляду цього спору не відновлена.

Земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об`єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які є спеціальними відносно цивільно-правових норм, які є загальними.

Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, у разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України у редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України, у редакції чинній на момент спірних правовідносин, при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України.

За частиною 1 статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 грудня 2018 року в справі № 910/18560/16 наголосила на імперативному характері цього законодавчого припису.

У той же час іншою постановою Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 32/563 зроблено висновок про те, що для переходу земельної ділянки у власність до нового власника нерухомого майна необхідною умовою є, щоб земельна ділянка перебувала у законному користуванні попереднього власника нерухомого майна.

Відповідно до статті 120 ЗК України, у редакції чинній на час спірних правовідносин, істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти.

Водночас ні право власності, ні право користування на спірну земельну ділянку, на якій було розміщене зазначене нерухоме майно, не було оформлене у встановленому законом порядку ні Організацією, ні Товариством, як особою, якій передали це майно. Дана обставина підтверджується реєстром земельних ділянок, належним чином засвідчена копія якого наявна у матеріалах справи, а також поясненнями представників сторін.

Крім того, принцип спільної юридичної долі нерухомого майна та земельної ділянки, на якій це майно розміщене, закріплений наведеними законодавчими нормами, зумовлений невіддільністю нерухомого майна від земельної ділянки, на якій воно розміщене, і яка фактично є його частиною, та має на меті дотримання законних прав та інтересів власника нерухомого майна, а також забезпечення можливості реалізації ним відповідних правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження цим майном.

У той же час набуття позивачем у власність нежитлової будівлі, площею 218,1 кв.м, не вказує на те, що площа земельної ділянки у розмірі 0,0775 га є площею, яка зайнята цією будівлею, а отже, підстави достеменно вважати, що оспорюваним рішенням порушено права позивача також відсутні.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо необґрунтованості тверджень позивача стосовно порушення внаслідок прийняття відповідачем спірного рішення прав та законних інтересів Товариства, як власника нежитлового приміщення загальною площею 218,1 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Київ, провулок Політехнічний, будинок 2-б.

Судом також зазначалось, що обов`язковою складовою предмету доказування у справі є доведення ефективності обраного способу захисту.

У контексті наведеного суд звертає увагу суду на те, що способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду в разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Відсутність таких складових предмету доказування як порушене право та ефективність обраного способу захисту нівелює наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин справи та дійсної стадії правовідносин сторін стосовно набуття позивачем майнових прав на спірну земельну ділянку, суд дійшов висновку про те, що задоволення заявлених позовних вимог взагалі ніяким чином не вплине на законний інтерес Товариства, як власника зазначеного об`єкта нерухомого майна, щодо отримання земельної ділянки, на якій такий об`єкт розміщено та необхідній для його обслуговування.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог Товариства до Ради про визнання протиправним та скасування рішення від 28 листопада 2017 року № 528/3535 "Про надання статусу скверу земельній ділянці, розташованій у пров. Політехнічному, 2-б, у Солом`янському районі м. Києва", у зв`язку з чим у задоволенні даного позову слід відмовити.

Інші доводи, на які посилалося сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови задоволенні позову.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати у зв`язку з відмовою в задоволенні позову залишаються за позивачем та компенсації останньому не підлягають.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 12 квітня 2021 року.

Суддя Є.В. Павленко

Часті запитання

Який тип судового документу № 96206505 ?

Документ № 96206505 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 96206505 ?

Дата ухвалення - 01.04.2021

Яка форма судочинства по судовому документу № 96206505 ?

Форма судочинства - Господарське

В якому cуді було засідання по документу № 96206505 ?

В Хозяйственный суд города Киева
Предыдущий документ : 96206504
Следующий документ : 96206506