Постановление суда № 95572982, 16.03.2021, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

"16" березня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/403/21

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Нечепуренко А.П.

за участю представників:

від позивача: адвокат Безсмертна М.Т. - ордер, Козачишин О.В. - ордер,

від відповідача 1: адвокат Савицька О.М. - ордер,

від відповідача 2: адвокат Гусаров О.Л. - ордер,

розглянувши заяву Зозулі Юрія Миколайовича про забезпечення позову від 15.03.2021р. у справі № 916/403/21

за позовом: Зозулі Юрія Миколайовича ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 )

до відповідачів: 1) Фізичної особи-підприємця Кошель Оксани Анатоліївни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ),

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Санафарм» (просп. Гагаріна, № 16, корп.1, кв. 26, м. Одеса, 65039, код ЄДРПОУ 32224953)

про розірвання договору оренди, стягнення заборгованості та виселення,

ВСТАНОВИВ:

Зозуля Юрій Миколайович звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Кошель Оксани Анатоліївни та Товариства з обмеженою відповідальністю «Санафарм», в якому просить суд:

- розірвати договір оренди нежилого приміщення № 01/12-18 від 01.12.2018р., що укладений між ФОП Зозулею Юрієм Миколайовичем та ФОП Кошель Оксаною Анатоліївною про оренду приміщення загальною площею 76,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Ізмаїльська, № 58Г , приміщення 8;

- стягнути з ФОП Кошель Оксани Миколаївни на користь Зозулі Юрія Миколайовича заборгованість по орендній платі в розмірі 950 666,50 грн., що включає заборгованість зі сплати оренди у розмірі 616 000,00 грн., 42 392,74 інфляційного збільшення, 258 300,94 пені та 33972,82 грн. 3% річних.

- виселити Товариство з обмеженою відповідальністю «Санафарм» з нежитлового приміщення № 8, загальною площею 76,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Ізмаїльська, № 58Г , протягом 5 днів з моменту набрання рішенням законної сили.

22.02.2021 року ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 420/21) до розгляду та відкрито провадження у справі №916/403/21, постановлено справу № 916/403/21 розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на "16" березня 2021 р. об 11:40 год.

16.03.2021 року Зозулею Юрієм Миколайовичем в судовому засіданні подано заяву про забезпечення позову, згідно якої заявник просить суд заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «Санафарм» та будь-яким іншим особам користуватися нежитловим приміщенням №8 по вул. Ізмаїльська, 58г, м. Білгород-Дністровський, Одеська область та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Санафарм» та бідь-яких інших осіб звільнити нежитлове приміщення № 8 по вул. Ізмаїльська, 58г, м. Білгород- Дністровський, Одеська область . Також, заявник просить накласти арешт на рахунки ФОП Кошель Оксани Анатоліївни в межах суми 616 000,00 грн., що є сумою заборгованості по Договору оренди №01/12-18 від 01.12.2018р.

При цьому в обґрунтування заяви Зозуля Юрій Миколайович посилається на наступне.

Так, позивач зазначає, що між ним та ФОП Кошель Оксаною Анатоліївною 01 грудня 2018 року укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 01/12-18, згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду на строк до 01.11.2021р., приміщення загальною площею 76.5 кв.м, яке знаходиться за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський. вул. Ізмаїльська, 58г, приміщення 8 , яке було фактично передано відповідачу за відповідним актом приймання-передачі приміщення.

Предметом цього Договору оренди є тимчасове платне користування приміщенням загальною площею 76.5 квадратних метрів, яке знаходиться за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський. вул.. Ізмаїльська, 58г приміщення 8 - з чітко визначеною метою використання: під аптечний заклад (аптеку).

Між тим, як вказує позивач, зі слів працівників аптеки підприємства, що розташована у належному позивачу на праві приватної власності приміщенні №8 за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Ізмаїльська, 58г , йому стало відомо, що аптека здійснює господарську діяльність нібито на підставі невідомого договору суборенди з ФОП Кошель Оксаною Анатоліївною, який надати позивачу категорично відмовились.

Підтвердженням того, що відповідач-1 дійсно передала приміщення в суборенду, а також того факту, що у орендованому відповідачем-1 приміщенні знаходиться, фактично користується ним та здійснює господарську підприємницьку діяльність саме ТОВ «Санафарм» позивач зазначив інформацію з сайту ДІАС контроля лікарських засобів, згідно якої серед переліку приміщень, де здійснюють діяльність аптеки ТОВ «Санафарм» наявна адреса: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Ізмаїльська, 58г.

Тобто, на переконання позивача, встановлено, що орендар - ФОП Кошель О.А., в порушення умов укладеного договору, ні з ким не погодила суборендні відносини з ТОВ «Санафарм» у належному позивачу на праві приватної власності приміщенні №8 та самовільно і протиправно, без погодження з власником приміщення, передала його в суборенду, а ТОВ «Санафарм» без законних правових підстав перебуває. здійснює свою господарську діяльність на підставі ліцензії на роздрібну торгівлю лікарськими засобами, отриманої в 2012 році, та заробляє прибуток у орендованому ФОП Кошель О.А. нежитловому приміщенні №8, загальною площею 76,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Ізмаїльська, буд.№58г , що належить позивачу на праві приватної власності.

Знаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «Санафарм» та здійснення господарської діяльності останнім в приміщенні без законних на то підстав є, на думку позивача, безумовною підставою для вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони користуватись Товариству з обмеженою відповідальністю «Санафарм» та будь-яким іншим особам нежитловим приміщенням №8 по вул. Ізмаїльська, 58г, м. Білгород-Дністровський, Одеська область.

Додатково позивач стверджує, що, починаючи з березня 2019 року і станом на 31 січня 2020 року, орендар не сплачує щомісячно орендну плату, розмір якої визначений в п. 5.1 Договору оренди від 01.12.2018 року, тобто протягом 22 місяців орендодавець не отримує оплати за користування орендарем приміщення, що наразі складає 616 000,00 грн.

Таким чиним, невиконання відповідачем обов`язку щодо сплати орендної за користуванням приміщенням протягом 22 місяців, що є порушенням п.5.1 та п. 5.2 Договору оренди від 01.12.2018 року, за твердженням позивача, є однією з істотних підстав для застосування забезпечення у вигляді арешту рахунків відповідача в межах суми заборгованості по Договору оренди.

Позивач вважає, що з метою ефективного захисту його прав та законних інтересів існує необхідність у вжитті заходів забезпечення позову. Вказані заходи забезпечення позову є розумними, співмірними фактичним обставинам справи та змісту заявлених позовних вимог, спрямовані на збалансування інтересів сторін до завершення судового розгляду справи, жодним чином не порушують права інших осіб. Окрім цього, позивач зазначає, що зазначені заходи забезпечення позову не є рівнозначними задоволенню позовних вимог, а спрямовані та необхідні виключно на запобігання негативним наслідкам, які можуть настати у разі невжиття цих заходів та збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

З огляду на викладене вище, на думку позивача, не вжиття заходів із забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, що може призвести до неможливості захисту та відновлення порушених прав та законних інтересів позивача.

16.03.2021 року в судовому засіданні представник позивача підтримав подану заяву про забезпечення позову, просив її задовольнити в повному обсязі.

Присутні в судовому засіданні представник ФОП Кошель О.А. та представник ТОВ «Санафарм» заперечували проти задоволення заяви позивача про забезпечення позову, просили відмовити в її задоволенні в повному обсязі.

Розглянувши заяву Зозулі Юрія Миколайовича про забезпечення позову, суд виходить з наступного.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи та докази, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів. Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем. Відтак ці питання є предметом розгляду у справі №916/403/21.

Згідно зі статтею 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Отже, з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Суд звертає увагу позивача, що згідно зі статтями 73, 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Суд вважає, що заява Зозулі Юрія Миколайовича про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони ТОВ «Санафарм» та будь-яким іншим особам користуватись належним позивачу нежитловим приміщенням та шляхом зобов`язання ТОВ «Санафарм» та будь-яких інших осіб звільнити вказане приміщення не відповідає вищенаведеним вимогам чинного законодавства, з огляду на наступне.

Заявником не надано до суду доказів на підтвердження наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а також того, що невжиття заходів до забезпечення позову може призвести до порушення прав та законних інтересів позивача. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування за відсутності будь-яких доказів не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. В матеріалах справи відсутні докази того, що спірне нерухоме майно може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду. Посилання на наявність суборендаря приміщення не може бути безумовною підставою для задоволення вказаної заяви, оскільки обставини щодо передачі ФОП Кошель О.А. приміщення в суборенду, наразі не підтверджені, оцінку вказаним діям буде надано при вирішенні справи №916/403/21.

Під час розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд не має права та не надає правової оцінки обставинам справи, обґрунтованості або необґрунтованості позовних вимог по суті спору тощо.

Крім того, у випадку задоволення вказаної заяви в цій частині може бути порушена збалансованість інтересів сторін, оскільки станом на момент розгляду вказаної заяви спір по суті вимог ще не вирішено.

Також, на переконання суду, заява про забезпечення позову, якою заявник просив суд заборонити відповідачу-2 та будь-яким іншим особам користуватися нежитловими приміщенням та зобов`язати їх звільнити нежитлове приміщення №8, яка належне позивачу на праві приватної власності, за змістом є тотожною задоволенню позовних вимог про виселення ТОВ «Санафарм» із зазначеного нежитлового приміщення, що прямо суперечить частині 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України.

Заявник не надав жодних належних та допустимих доказів, в розумінні статей 76, 77 ГПК України, із якими чинне законодавство пов`язує доцільність застосування заходів забезпечення позову та які б свідчили про неможливість або істотне ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів. У той же час, вжиті заходи забезпечення позову, шляхом заборони або зобов`язання вчиняти дії за вимогами немайнового характеру навпаки можуть призвести до перешкод у здійсненні господарської діяльності та, в свою чергу, погіршення майнового стану сторони.

Оскільки позивач звернувся до суду з вимогами, в тому числі з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Таких доказів позивач не надав.

Отже, розглянувши доводи позивача, що зазначені у заяві про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову не містить достатніх та обґрунтованих підстав, підтверджених доказами, згідно яких суд міг би дійти висновку щодо доцільності забезпечення позову, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову шляхом заборони ТОВ «Санафарм» та будь-яким іншим особам користуватись належним позивачу нежитловим приміщенням та шляхом зобов`язання ТОВ «Санафарм» та будь-яких інших осіб звільнити нежитлове приміщення № 8 по вул. Ізмаїльська, 58г, м. Білгород-Дністровський, Одеська область.

Щодо вимог позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рахунки ФОП Кошель Оксани Анатоліївни в межах суми 616 000,00 грн, що є сумою заборгованості за договором оренди № 01/12-18 від 01.12.2018 року, суд зазначає наступне.

Позов забезпечується заходами, передбаченими ст. 137 ГПК України чи іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми, або коли інше передбачено договором, законом чи умовами такого обтяження.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Як зазначено в п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

У постанові Верховного Суду України № 6-2552цс16 від 18.01.2017 зазначено, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29.06.2006р. у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003р. у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав на те, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008р.) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Слід зауважити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд керується тим, що у випадку задоволення позову, судове рішення має бути реалізованим, поза як це рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).Із урахуванням цього, будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права, і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.

При цьому, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

З матеріалів справи вбачається, що між ФОП Зозулею Ю.М., як орендодавцем, та ФОП Кошель О.А., як орендарем, 01.12.2018 року укладено договір оренди нежитлового приміщення № 01/12-18, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне володіння та користування, приміщення загальною площею 76,5 м2, яке знаходиться за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Ізмаїльська, 58г, приміщення 8.

Згідно договору метою оренди є використання під аптечний заклад -аптеку.

Розділом 5 договору сторони передбачили розмір орендної плати, який складає 28000,00 грн., та узгодили, що орендна плата сплачується щомісячно в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця в строк не пізніше 10 числа наступного за звітним місяцем.

В день укладення вищевказаного договору оренди приміщення було фактично передано ФОП Кошель О.А. за відповідним Актом приймання-передачі приміщення.

Водночас, позивач вказує, що за період з квітня 2019 року по січень 2021 року включно ФОП Кошель О.А. не сплачує щомісячну орендну плату, розмір якої визначений умовами договору. Таким чином, за відповідачем-1 перед позивачем утворилась заборгованість зі сплати орендної плати за 22 календарних місяця у розмірі 616 000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до ФОП Кошель О.А. з претензією від 25.01.2021 року щодо оплати заборгованості з орендної плати за договором оренди нежилого приміщення № 01/12-18 від 01.12.2018р. в розмірі 616 000,00 грн., проте докази спростування існування заборгованості або сплати відповідачем-1 вказаної суми, наразі, у суду відсутні.

Викладене свідчить про наявність значних ризиків невиконання ФОП Кошель О.А. взятих на себе договірних зобов`язань, та можливість задоволення позивачем своїх вимог до відповідача-1 лише за рахунок можливих грошових коштів на його банківських рахунках.

Отже, суд вважає, що з урахуванням характеру правовідносин, що склалися між сторонами, майнового характеру позовних вимог, факту ухилення відповідача-1 від виконання зобов`язань за спірним договором та існування заборгованості зі сплати орендної плати протягом тривалого часу, існує дійсна ймовірність того, що невжиття обраного позивачем заходу до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення у разі задоволення позову внаслідок зникнення або зменшення коштів, які наявні у відповідача-1, на момент ухвалення рішення по справі.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

При цьому, суд зазначає, що позивач у заяві про забезпечення позову просив накласти арешт на рахунки ФОП Кошель О.А., що фактично є тотожним заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти в межах суми позовних вимог.

Суд зазначає, що такі заходи забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти в сумі позовних вимог не є перешкодою у здійсненні відповідачем господарської діяльності, оскільки у цьому випадку відповідач-1 позбавлений права лише на відчуження частини грошових коштів, наявність яких є гарантією виконання рішення суду у разі задоволення позову.

До того ж слід зазначити, що сторони не позбавлені права звернутися до суду з відповідним клопотанням про скасування заходів забезпечення позову у разі надання відповідних доказів, які б спростовували необхідність застосування таких заходів.

За таких обставин, враховуючи предмет позову, на думку суду, адекватним, співрозмірним та обґрунтованим у даному випадку є такий спосіб забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти в межах суми заборгованості у розмірі 616 000,00 грн., що належать Фізичній особі-підприємцю Кошель Оксані Анатоліївні та обліковуються на рахунках в банківських установах, які виявить державний виконавець.

Також господарський суд вважає цілком обґрунтованим обраний позивачем спосіб забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача-1, оскільки він відповідає заявленим вимогам, на забезпечення яких він направлений, є пов`язаним і співвідносним із заявленими вимогами та не належить до заходів забезпечення позову, вжиття яких не допускається згідно до ч.5 ст. 137 ГПК України.

Таким чином, оцінюючи подані заявником докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення позову та встановивши в їх сукупності обставини, на які посилається заявник як на підставу своїх вимог, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів всіх учасників судового процесу, враховуючи, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача-1 може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі, суд вважає, що заява про вжиття заходів забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 86, 136, 137, 140, 234, 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Заяву Зозулі Юрія Миколайовича про забезпечення позову від 15.03.2021р. у справі № 916/403/21 - задовольнити частково.

2. Накласти арешт на грошові кошти Фізичної особи-підприємця Кошель Оксани Анатоліївни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) в межах суми заборгованості у розмірі 616 000 грн. (шістсот шістнадцять тисяч) грн. 00 коп., що належать Фізичній особі-підприємцю Кошель Оксані Анатоліївні і знаходяться (обліковуються) на її банківських рахунках.

3. В решті вимог заяви про забезпечення позову від 15.03.2021р. - відмовити.

Стягувач: Зозуля Юрій Миколайович ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Боржник: Фізична особа-підприємець Кошель Оксана Анатоліївна ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Ухвала дійсна для пред`явлення до виконання до органу державної виконавчої служби протягом строку, встановленого Законом України «Про виконавче провадження».

Ухвала Господарського суду набирає законної сили з моменту її проголошення та підлягає оскарженню в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області протягом 10 днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали складено 17.03.2021 року.

Суддя Цісельський Олег Володимирович